Постанова

від 05.04.2023 по справі 759/8017/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 759/8017/18

провадження № 61-17024св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 13 липня 2010 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2

у позику грошові кошти у розмірі 50 000,00 дол. США. Про цей факт 26 квітня

2014 року ОСОБА_2 написав розписку.

Згідно з вказаною розпискою відповідач зобов`язався повернути позивачу позику у сумі 50 000,00 дол. США та нараховані відсотки виходячи зі ставки - 16 % річних, нарахованих за весь час користування коштами в строк до 01 червня 2015 року.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання вимог вказаної розписки, проте дії щодо погашення поточної заборгованості за вказаною розпискою відповідач не здійснював. Крім поточної заборгованості відповідач не сплачував й відсотки (проценти) за користування позикою.

Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 23 січня 2019 рік становить 3 993 179,41 грн, з яких: 1 394 500,00 грн - основний борг; 1 903 549,81 грн - відсотки (проценти); 152 669,10 грн - 3 % річних та 542 460,50 грн - сума інфляційних збитків.

ОСОБА_1 , з заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь:

заборгованість у розмірі 3 993 179,41 грн з яких: 1 394 500,00 грн - основний борг, 1 903 549,81 грн - відсотки (проценти), 152 669,10 грн - 3 % річних, 542 460,50 грн - інфляційні збитки;

судові витрати у розмірі 63 232,00 грн, з яких: 8 810,00 грн - судовий збір за подання позовної заяви, 1 409,60 грн - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 352,40 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва про відмову у забезпеченні позову, 795,00 грн - судовий збір за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, 51 865,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених під час першого розгляду справи

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що кошти у сумі 50 000,00 дол. США передавались відповідачу одноразово за розпискою від 13 липня 2010 року

з терміном повернення до 01 травня 2011 року, а кошти за розпискою від

26 квітня 2014 року відповідачу не передавались. Разом з тим, позивач просив стягнути суму позики за розпискою від 26 квітня 2014 року, тобто, за документом, за яким кошти не передавалися. Крім того, вказані кошти були передані відповідачу для інвестиційної діяльності, а тому вказаний правочин за своєю правовою природою не є договором позики.

Крім того, стягнення грошових коштів передбачалось за розпискою від 13 липня

2010 року, проте позивачем було пропущено строк позовної давності, про що відповідачем заявлено відповідне клопотання. Вказане відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 684 461,79 грн, з яких: основний борг - 341 000,00 грн, відсотки - 2 138 839,89 грн, 3 % річних - 204 621,90 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір

у розмірі 25 774,50 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 69 133,00 грн.

Апеляційний суд виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини

з боргового зобов`язання (договір позики). При цьому апеляційний суд відхилив аргументи відповідача про те, що кошти були передані на інвестиційну діяльність, оскільки вказана розписка не підтверджує факт того, що отримані кошти інвестуються в ТОВ «Червона Верша» від імені або в інтересах позивача.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність між сторонами договірних зобов`язань (договір позики), а тому вважав наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача:

1 341 000,00 грн - суми основного боргу, яка розрахована відповідно до еквіваленту 50 000,00 дол. США, яка надана у борг і станом на день платежу (день ухвалення судового рішення) розраховано за курсом 1 дол. США = 26,82 грн;

2 138 839,89 грн - відсотки (проценти) за договором позики, які стягнуто за період з 14 липня 2010 року до 01 липня 2020 року;

204 621,90 грн - 3 % річних, які розраховано від основної суми заборгованості (1 341 000,00 грн) та стягнуто за період з 01 червня 2015 року до 01 липня 2020 року відповідно до статті 625 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики та в частині розподілу судових витрат скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та 3 % річних залишено без змін.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відсотків за договором позики та в частині розподілу судових витрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, зокрема, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При стягненні 16 % річних за умовами договору позики в сумі 2 138 839,89 грн за період з 14 липня 2010 року до

01 липня 2020 року апеляційний суд наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що згідно з умовами договорів позики, кошти у борг надавалися строком до

01 червня 2015 року, а нараховування передбачених договором процентів за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування законом не передбачено. Тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для стягнення 16 % річних за період з 14 липня 2010 року до

01 липня 2020 року.

Аргументи заявника про те, що позивачем пропущено строк позовної давності є безпідставними. Згідно з розпискою від 13 липня 2010 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США та зобов`язався повернути вищевказану суму та 16 % річних до 01 травня 2011 року. 26 квітня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані від ОСОБА_1 13 липня 2010 року грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США та 16 % річних з вищезгаданої суми до 01 червня 2015 року. Таким чином, зобов`язання між сторонами, яке виникло на підставі договору позики від 13 липня 2010 року тривало до 01 червня 2015 року.

З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 25 травня 2018 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду, прийнятої під час нового апеляційного розгляду справи

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року

в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення

16 % річних заборгованості за договором позики скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за договором позики

у розмірі 1 048 110,90 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

16 741,58 грн.

Апеляційний суд зазначив, що відповідач не виконав умов укладеного

з позивачем договору позики, оформленого розпискою, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, а тому боржник зобов`язаний сплатити позивачу проценти за час користування сумою позики.

Оскільки згідно з умовами договорів позики, кошти у борг надавалися строком

до 01 червня 2015 року, а право нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування законом

не передбачено, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16 % річних за період 14 липня

2010 року до 01 червня 2015 року, розмір яких становить 1 048 110,90 грн

(1 341 000,00 грн ? 16 % / 100 % / 365 днів ? 1 784 дні).

У липні 2020 року представник позивача подала до апеляційного суду заяву про компенсування витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначала, що при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції у цій справі протягом 2018 - 2020 років позивач замовив і сплатив за послуги адвоката на отримання правової допомоги кошти у сумі 69 133,00 грн. До вказаної заяви представник позивача додала наступні документи: договір про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і адвокатським об`єднанням «КН Перший Юридичний Офіс»; акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг від 01 липня 2020 року № 05/М/А на суму 8 052,00 грн, від 21 травня 2019 року № 04/М/А на суму 5 280,00 грн; від 26 вересня 2018 року № 03/М на суму 21 045,00 грн; від 27 серпня 2018 року № 02/М на суму 11 140,00 грн; від 25 червня 2018 року № 01/М на суму 23 616,00 грн.

Суд апеляційної інстанцій вказав, що матеріали не містять будь-яких документів фінансового характеру, які б документально підтверджували понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у сумі 69 133,00 грн і таких документів представник позивача апеляційному суду не надала. Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас апеляційний суд зазначив, що за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. Крім того, позивач сплатив судовий збір у сумі: 1 409,60 грн за подання заяви про забезпечення позову; 352,40 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову

в забезпеченні позову; 795,00 грн за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог та 14 407,50 грн за подання апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року, а всього - 25 774,50 грн.

Оскільки апеляційний суд ухвалив нове рішення і позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі

16 741,58 грн.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кураш Н. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн, витрат на професійну правничу допомогу та судового збору у розмірі 9 032,92 грн, ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 16 % річних за весь період користування позиченими коштами. У розписках від 13 липня 2010 року та від

26 квітня 2014 року відсутня умова щодо припинення нарахування відсотків при закінченні строку користування позиченими коштами. Тлумачення змісту розписок свідчить про існування між сторонами домовленості щодо нарахування 16 % річних саме за увесь час користування коштами до дати їх фактичного повернення кредитору;

суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у зв`язку з ненаданням документів фінансового характеру, які б підтверджували факт понесення позивачем таких витрат.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку в частині незадоволених позовних вимог про стягнення відсотків за договором позики, відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та судового збору у повному розмірі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з розпискою від 13 липня 2010 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США для інвестиції в ТОВ «Червона Верша» та зобов`язався повернути вказану суму та 16 % річних до 01 травня

2011 року.

Відповідно до розписки від 26 квітня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані від ОСОБА_1 13 липня 2010 року грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США та 16 % річних з вищезгаданої суми до 01 червня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо відсотків за договором позики, у стягненні яких апеляційний суд відмовив

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 756/2616/19 (провадження № 61-4276св21) зазначено, що:

«за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 викладено висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею).

Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється.

Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що відповідно до умов договорів позики кошти у борг надавалися строком до 01 червня 2015 року, а нарахування відсотків за договором після спливу визначеного договором строку позики законом не передбачено.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення відсотків за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн, нарахованих після спливу визначеного договором позики строку (після 01 червня 2015 року).

Щодо оскарження постанови апеляційного в частині розподілу судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина друга статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У пунктах 21, 39 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи».

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат (див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20), від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2023 року у справі № 484/449/22 (провадження № 61-10140св22) зазначено: «судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначено, що «відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон № 265/95-ВР, Положення № 13 та Положення № 148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта».

У справі, що переглядається:

разом із позовною заявою представник позивача подала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (т. 1, а. с. 6);

у липні 2020 року представник позивача Кураш Н. П. подала до апеляційного суду заяву про компенсування витрат на професійну правничу допомогу, в якій посилається на те, що при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції у цій справі протягом 2018 - 2020 років позивач замовив та оплатив послуги адвоката на отримання правової допомоги у сумі 69 133,00 грн (т. 1, а. с.212);

до заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додані такі документи: договір про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «КН Перший Юридичний Офіс» в особі адвоката Кураш Н. П.; акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг: від 01 липня 2020 року № 05/М/А на суму 8 052,00 грн; від 21 травня

2019 року № 04/М/А на суму 5 280,00 грн; від 26 вересня 2018 року № 03/М на суму 21 045,00 грн; від 27 серпня 2018 року № 02/М на суму 11 140,00 грн; від 25 червня 2018 року № 01/М на суму 23 616,00 грн (т. 1, а. с. 213-223);

у вказаних актах приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг зазначено, що сторони підтверджують факт оплати послуг замовником згідно з цими актами. Крім того, в актах вказано суми

у доларах США, їх еквівалент у гривні та курс долара США на дату розрахунку.

Ці документи також містять реквізити сторін, їх підписи та печатку адвоката (т. 1, а. с. 213 - 217);

відповідач зазначав, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 69 133,00 грн не підтверджено належними доказами, зокрема у матеріалах справи відсутні документи щодо оплати послуг адвоката

(т. 2, а. с. 40);

клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідач до суду не подавав;

суд апеляційної інстанції вважав, що матеріали не містять будь-яких документів фінансового характеру, які б документально підтверджували понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у сумі 69 133,00 грн і таких документів представник позивача апеляційному суду не надала. Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що до заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надала докази на підтвердження обсягу понесених позивачем витрат та їх розміру, а також документи на підтвердження факту сплати гонорару (акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг). Витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, які понесені позивачем. Отже рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, з відповідача відповідно до положень частини другої статті 141 ЦПК України належить стягнути на відшкодування витрат позивача на надання професійної правової допомоги пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 44 904,75 грн

(69 133,00 грн * 2 593 735,80 / 3 993 179,41 грн).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі

8 810,00 грн. Крім того, позивач сплатив судовий збір у сумі: 1 409,60 грн - за подання заяви про забезпечення позову; 352,40 грн - за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову; 795,00 грн - за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог та 14 407,50 грн - за подання апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року. Загальна суму судового збору - 25 774,50 грн.

Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, а позовні вимоги

ОСОБА_1 задовольнив частково (у пропорційному відношенні (2 593 732,80 грн / 3 993 179,41)), тому правильно стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 16 741,58 грн (від суми сплаченого судового збору сумі 25 774,50 грн).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову в частині незадоволених позовних вимог про стягнення відсотків за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн та судового збору у розмірі 9 032,92 грн залишити без змін; в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача витрати на надання позивачу професійної правової допомоги у розмірі 44 904,75 грн.

Щодо судових витрат, понесених під час касаційного перегляду

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

За подання касаційної скарги позивач сплатив 22 700,00 грн. При цьому представник позивача просила скасувати постанову апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог про стягнення частини відсотків за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн, а також вимог про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та стягнення судового збору у розмірі

9 032,92 грн.

У касаційній скарзі міститься клопотання про стягнення судових витрат за розгляд касаційної скарги на позивача.

Верховний Суд здійснив перегляд постанови апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за договором позики, компенсації витрат на професійну правничу допомогу і стягнення частини судового збору. За результатами касаційного перегляду суд зробив висновок про обґрунтованість постанови апеляційного суду щодо відсутності підстав для стягнення частини відсотків за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн. Тому постанову суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог (про стягнення частини відсотків за договором позики) залишено без змін.

У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (провадження № К/9901/21650/19) зроблено висновок про те, що вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), тому немає й підстав вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат.

З врахуванням наведеного Верховний Суд не встановив підстав для розподілу судових витрат за розгляд цієї касаційної скарги (як судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу), оскільки оскаржена постанова апеляційного суду по суті позовних вимог залишена без змін, а за подачу касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині оскарження розподілу судових витрат судовий збір не сплачувався.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині:

відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики у розмірі 1 090 728,99 грн;

стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 16 741,58 грн залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 44 904,75 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук