Постанова

від 14.09.2021 по справі 759/8017/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 759/8017/18

провадження номер: 22-ц/824/10934/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів Савченка С.І., Мережко М.В.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кураш Наталії Петрівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року у складі судді Ул`яновської О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 13 липня 2010 року ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 50 000,00 доларів США, про що 26 квітня 2014 року останнім було написано розписку. Згідно вказаної розписки, відповідач зобов`язався повернути позивачу позику у сумі 50 000,00 доларів США та нараховані відсотки, виходячи зі ставки - 16 % річних, нарахованих за весь час користування коштами в строк до 01 червня 2015 року.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання вимог вищевказаної розписки, проте дії щодо погашення поточної заборгованості за вказаною розпискою відповідачем здійснені не були. Вказував, що крім поточної заборгованості відповідачем не сплачувались й відсотки за користування позикою.

У зв`язку з цим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 23 січня 2019 року становить 3 993 179 грн 41 коп., з яких: 1 394 500 грн 00 коп. - основний борг; 1 903 549 грн 81 коп. - відсотки; 152 669 грн 10 коп. - 3 % річних та 542 460 грн 50 коп. - сума інфляційних збитків.

З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 3 993 179 грн 41 коп., з яких: 1 394 500 грн 00 коп. - основний борг, 1 903 549 грн 81 коп. - відсотки, 152 669 грн 10 коп. - 3 % річних, 542 460 грн 50 коп. - інфляційні збитки; судові витрати у розмірі 63 232 грн 00 коп., що складаються із: судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8 810 грн 00 коп.; судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 409 грн 60 коп.; судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва про відмову у забезпеченні позову у розмірі 352 грн 40 коп.; судового збору за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 795 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 51 865 грн 00 коп.

Крім того, з метою отримання професійної правничої допомоги, 15 травня 2018 року між позивачем та адвокатським об`єднанням КН Перший Юридичний Офіс було укладено договір про надання юридичних послуг. У зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кураш Н.П. задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 341 000 грн 00 коп. - сума основного боргу, 2 138 839 грн 89 коп. - відсотки, 204 621 грн 90 коп. - 3 % річних, а всього - 3 684 461 грн 79 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір у розмірі 25 774 грн 50 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 69 133 грн 00 коп. (а.с.229-238, т.1).

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики та в частині розподілу судових витрат скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та 3 % річних залишено без змін (а.с.74-81, т.2).

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кураш Н.П. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 13 липня 2010 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг 50 000 доларів США під 16 % річних з терміном повернення коштів до 01 травня 2011 року, про що останнім була написана розписка. Однак, грошові кошти станом на вказану дату повернуті не були. 26 квітня 2014 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку, згідно якої зобов`язався повернути позивачу вищевказану суму грошових коштів та 16% річних до 01 червня 2015 року. Проте, у зв`язку з тим, що отримані відповідачем кошти в добровільному порядку повернуті не були, позивач був вимушений звернутись до суду.

Вказує, що суд неправомірно розмежував правочин щодо надання коштів у борг на два окремі правочини. Так, у розписці від 13 липня 2010 року зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути отримані у борг кошти та сплатити 16 % річних у строк до 01 травня 2011 року. Проте, у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, останній 26 квітня 2014 року написав другу розписку з метою зміни терміну повернення позики та сплати відсотків до 01 червня 2015 року, чим також підтвердив факт отримання ним коштів 13 липня 2010 року.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти за розпискою від 26 квітня 2014 року, оскільки у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, проте не зазначав на підставі якої розписки, так як обидві розписки стосуються одного правочину. Крім того, в матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості за процентами за користування коштами, що свідчить про ґрунтування позовних вимог на розписці написаній відповідачем 13 липня 2010 року.

Вказує, суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про те, що кошти відповідачу передавались для інвестиційної діяльності, оскільки, написана 13 липня 2010 року ОСОБА_2 розписка про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 не відповідає критеріям, передбаченим Законом України Про інвестиційну діяльність .

Також на думку скаржника, посилання суду на те, що розписка за своєю природою не є договором позики, суперечить положенням ЦК Українита сталій судовій практиці Верховного Суду.

Зазначає, що згідно розписки від 26 квітня 2014 року відповідач зобов`язався повернути борг у строк до 01 червня 2015 року, тобто строк позовної давності спливає 31 травня 2018 року, а позовна заява подана 25 травня 2018 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення позивачем строку позовної давності (а.с.171-176, т.1).

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем до позовної заяви було долучено розписку від 26 квітня 2014 року. Пізніше, позивачем було подано клопотання про долучення доказів, зокрема, розписки від 13 липня 2010 року. Разом з тим, заява про зміну предмету позову останнім не подавалась.

Зазначає, що під час розгляду справи сторонами було визнано факт того, що грошові кошти за розпискою від 26 квітня 2014 року позивачем не передавались, а відповідачем не отримувались, а відтак, на думку відповідача, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення з останнього коштів за розпискою від 26 квітня 2014 року.

На думку відповідача, спірні правовідносини повинні регулюватися договором позики. Так, позивачем не було подано клопотання про продовження пропущеного строку позовної давності. Натомість, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Тому вважає, що судом першої інстанції було вірно застосовано до спірних правовідносин наслідки пропущення строку позовної давності.

Вказує, що судом першої інстанції вірно розмежовано обидві розписки та встановлено, що звернення до суду мало місце по розписці від 26 квітня 2014 року і встановлено безгрошовість цієї розписки, а тому вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

З урахуванням наведеного, відповідач просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кураш Н.П. відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.187-190, т.1).

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та 3 % річних залишено без змін,тому в цій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що згідно розписки від 13 липня 2010 року ОСОБА_2 отримав грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США для інвестиції в ТОВ Червона Верша та зобов`язався повернути вищевказану суму та 16 % річних до 01 травня 2011 року (т.1, а.с.35).

Згідно розписки від 26 квітня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані від ОСОБА_1 13 липня 2010 року грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США та 16 % річних з вищезгаданої суми до 01 червня 2015 року (т.1, а.с.9).

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

По справі встановлено, що відповідач не виконав умов укладеного з позивачем договору позики, оформленого розпискою, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, а тому боржник зобов`язаний сплатити позивачу проценти за час користування сумою позики.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи, що згідно умов договорів позики, кошти у борг надавалися строком до 01 червня 2015 року, а нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування законом не передбачено, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 16 % річних за період 14 липня 2010 року по 01 червня 2015 року, розмір яких становить 1 048 110 грн 90 коп. (1 341 000 грн 00 коп. ? 16% /100%/365 днів ? 1784 дні).

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції у порушення вимоги ст.ст.263, 264 ЦПК України, належним чином наведених вище обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не з`ясував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 16 % річних заборгованості за договором позики.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 16 % річних заборгованості за договором позики.

У липні 2020 року адвокатом Кураш Н.П. подано до апеляційного суду заяву про компенсування витрат на професійну правничу допомогу, в якій посилається на те, що при розгляді справи у суді першої та апеляційної інстанції у даній справі протягом 2018 - 2020 років позивачем були замовлені та оплачені послуги адвоката на отримання правової допомоги у сумі 69 133 грн 00 коп. (а.с.212, т.1)

До заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додані такі документи: договір про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням КН Перший Юридичний Офіс в особі адвоката Кураш Н.П.; акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг від 15 травня 2018 року: № 05/М/А від 01 липня 2020 року на загальну суму 8 052 грн 00 коп.; № 04/М/А від 21 травня 2019 року на загальну суму 5 280 грн 00 коп.; № 03/М від 26 вересня 2018 року на загальну суму 21 045 грн 00 коп.; № 02/М від 27 серпня 2018 року на загальну суму 11 140 грн 00 коп.; № 01/М від 25 червня 2018 року на загальну суму 23 616 грн 00 коп. (а.с.213-223, т.1).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Частиною 1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) . Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Проте, матеріали не містять будь-яких документів фінансового характеру, які б документально підтверджували понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у сумі 69 133 грн 00 коп. і таких документів представником позивача апеляційному суду не надано, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про компенсування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 8 810 грн 00 коп. Крім того, позивачем сплачено судовий збір у сумі: 1 409 грн 60 коп. - за подання заяви про забезпечення позову; 352 грн 40 коп. - за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову; 795 грн 00 коп. - за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог та 14 407 грн 50 коп. - за подання апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року, а всього - 25 774 грн 50 коп.

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 16 741 грн 58 коп.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кураш Наталії Петрівни задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 16% річних заборгованості за договором позики скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 16% річних заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за договором позики у розмірі 1 048 110 (один мільйон сорок вісім тисяч сто десять) грн 90 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 16% річних заборгованості за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 16 741 грн 58 коп.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач -ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: