Постанова

від 11.04.2023 по справі 278/1821/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/1821/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М

Категорія 16 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/1821/22 за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення дій,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у. м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати частину 4 рішення десятої сесії восьмого скликання Станишівської сільської ради Житомирського району, Житомирської області №360 від 18.08.2021 у частині відмови йому у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язати вчинити дії щодо повторного розгляду його заяви та затвердження проекту землеустрою згідно договору №373 від 22.02.2021 на земельну ділянку за кадастровим номером 18220833500:01:001:0549, площею 1,8318 га.

Позовні вимоги він обґрунтовував тим, що в установленому порядку та на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області було розроблено документацію із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за кадастровим номером 18220833500:01:001:0549, площею 1,8318 га, яка перебуває у власності відповідача та розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирської області.

16.06.2021 він звернувся до відповідача із заявою про затвердження вказаної документації із землеустрою. За результатами такого розгляду відповідачем було прийнято оскаржуване рішення №360 від 18.08.2021, відповідно до якого в її затвердженні було відмовлено по причині перебування вказаної земельної ділянки у користуванні інших осіб. Вважає, що оскаржуване рішення відповідача в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню. Одночасно просив суд зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву та затвердити поданий проект землеустрою.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2023 року позов задоволено частково та визнано протиправним та скасовано частину 4 рішення від 18 серпня 2021 року №360 десятої сесії восьмого скликання Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні поданого ним проекту землеустрою. Зобов`язано Станишівську сільську раду Житомирського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.06.2021 щодо затвердження поданого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно договору №373 від 22.02.2021. В іншій частині позовних вимог відмовлено та вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставин справи місцевим судом, просить дане рішення скасувати в частині відмови зобов`язати Відповідача затвердити проект землеустрою згідно договору №373 від 22.02.2021 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначає, що в даному випадку зобов`язання затвердити проект землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Відповідача, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права. Також, вказує, що суд першої інстанції не застосував правові позиції Верховного Суду у аналогічних справа та порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим ухвалив не в повній мірі законне рішення, яке частково підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з`явились.

Позивач та представник відповідача подали письмові клопотання про розгляд справи без їх участі.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частковопозовні вимогимісцевий судвиходив зтого,щооскільки позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку, у відповідача були відсутні підстави для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою. З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд зазначив, що не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Відтак, у задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, відмовив.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно частини першоїстатті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та другастатті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідностатті 16 ЦК Українизахист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом установлено, що на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (наказ від 20.11.2020 №1402-УБД) позивачу була розроблена документація із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки за кадастровим номером 18220833500:01:001:0549 площею 1,8318 га, яка розташована за межами села Кодня Житомирського району та області (а.с.8-12).

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другоїстатті 14 Конституції Україниправо власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

Так, спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються положеннями Конституції України, Земельного кодексу України.

Як слідує зі змісту ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про затвердження вказаного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки у власність.

За результатами розгляду його заяви Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області прийняла рішення від 18.08.2021 №360, у пункті 4 якого залишено без задоволення звернення, згідно з додатком 3 (а.с.6).

Згідно додатку 3 до рішення сільської ради ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на підставі заяви від 16.06.2021, оскільки земельна ділянка, яка зазначена у графічних матеріалах, перебуває у користуванні громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.6 зворот).

Частиною першоюстатті 3 Земельного кодексу України(далі -ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту «б» частини першоїстатті 81 ЗК Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин першої, другоїстатті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з підпунктом «в» частини третьоїстатті 116 ЗК Українибезоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами пункту «б» частини першоїстатті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Стаття 118 ЗК Українивстановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частинами шостою, сьомоюстатті 118 ЗК Українивизначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

До 27 травня 2021 року повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було врегульованост. 186-1 ЗК України.

Відповідно доЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021,статтю 186 ЗК Українивикладено у новій редакції, астаттю 186-1 ЗК Українивиключено.

Відповідно до пункту 6 частини другоїстатті 186 ЗК України(далі - в редакціїЗакону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1815479072021 від 07.05.2021 (а.с.7) інформація про зареєстроване право на земельну ділянку за кадастровим номером 18220833500:01:001:0549 площею 1,8318 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Коднянська сільська рада, відсутня.

Згідно з частиною шостоюстатті 186 ЗК УкраїниВерховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову у погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Як передбачено частиною сьомоюстатті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У матеріалах справи міститься висновок державної експертизи землевпорядної документації №136-21 а саме: проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_1 , площею 1,8318 га, для ведення особистого селянського господарства; проект погоджено (а.с.12).

Відповідно до частини дев`ятоїстатті 118 ЗК України(в редакціїЗакону №1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, відповідно достатті 186 ЗК України(в редакціїЗакону №1423-ІХ) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації

Разом з тим, норми частини дев`ятоїстатті 118 ЗК України(в редакціїЗакону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізустатті 186 ЗК України(в редакціїЗакону № 1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

ОСОБА_1 звертаючись до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, подав проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки позивачу, що виготовлений інженером - землевпорядником ОСОБА_4 , який погоджений експертом державної експертизи Житомирською філією ДП "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації №136-21, розроблений проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Частиною 7ст. 186 ЗК Українивстановлено вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою є її невідповідність:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- документації із землеустрою або містобудівної документації.

Однак у оскаржуваному рішенні відповідачем як на підставу відмови у затвердженні проекту землеустрою позивача вказано, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На підтвердження того, останніми надано довідки Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області №437, та №436 від 03.11.2022 (а.с.92, 112); схеми поділу земельної ділянки, наданими Станишівською сільською радою (а.с.93, 113). Довідками ДПС у Житомирській області № 12265/6/06-30-24-04 від 08.11.2022 року (а.с.94-95) та № 12267/6/06-30-24-04 від 08.11.2022 (а.с.114-114а) підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно сплачувався земельний податок з фізичних осіб за користування ділянками.

Також у якості доказу ними надано рішення 9 сесії 24 скликання Коднянської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 27.05.2003 №46 «Про надання згоди на виділення земельних ділянок громадянам в оренду для ведення особистих селянських господарств» щодо громадянки ОСОБА_3 (а.с.90-91) та рішення 14 сесії 5 скликання Коднянської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 21.12.2007 «Про надання згоди на виділення земельних ділянок громадянам в оренду для ведення особистих селянських господарств» щодо громадянина ОСОБА_2 (а.с.109-111).

Однак, дані докази не можуть бути взяті до уваги, оскільки серед осіб, яким надано таку згоду, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у списку немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З викладеного вбачається, що належних доказів перебування у власності чи у користуванні даною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано, як і доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не погоджено в порядку, встановленомустаттею 186-1 ЗК України, а також відсутня обов`язкова державна експертиза у визначених законом випадках та відомості щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Рішенням сорок сьомої сесії шостого скликання від 11.09.2015 ОСОБА_3 було надано погодження на надання дозволу на розробку проектів землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га, з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту (а.с.33-34).

Рішенням третьої сесії сьомого скликання від 30.12.2015 ОСОБА_2 було надано погодження на надання дозволу на розробку проектів землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 1,10 га, з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту (а.с.36).

Рішенням чотирнадцятої сесії восьмого скликання №566 від 23.12.2021 Станишівської сільської ради ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822083500:01:001:0549, площею 1,8318 га, у власність останньої (а.с.96); ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822083500:01:0010549, площею 1,8318 га, у власність останнього (а.с.115).

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

З приписівстатті 79-1 ЗК Українивбачається, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема, спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

Рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не встановлює обмежень щодо реалізації позивачем права на отримання у встановленому законом порядку цієї земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14795/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 750/8511/17, від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 28 лютого 2020 року у справі №461/1257/17, від 15 березня 2021 року у справі № 441/701/17, від 15 вересня 2021 року справа № 740/4635/16-а.

Висновки місцевого суду щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою також узгоджуються з матеріалами справи.

Законодавство України не містить визначення поняття «дискреційні повноваження». Натомість, визначення наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив правовий висновок, вказавши, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі№ 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15 та інших: «дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).»

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді