Постанова

від 14.02.2024 по справі 278/1821/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 278/1821/22

провадження № 61-7577св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2023 року

у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від

11 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Станишівська сільська рада) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що він в установленому порядку та на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області замовив розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,8318 га, кадастровий номер 18220833500:01:001:0549, яка перебуває у власності Станишівської сільської радита розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирської області.

16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до сільської ради із заявою про затвердження вказаної документації із землеустрою.

За результатами розгляду заяви позивача та поданої ним документації

із землеустрою Станишівська сільська радаприйняла рішення від 18 серпня

2021 року № 360, яким відмовила у затвердженні документації із землеустрою

з причин перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні інших осіб.

Позивача вважав, що оскаржуване рішення Станишівської сільської ради від

18 серпня 2021 року № 360 в частині відмови у затвердженні поданої ним документації із землеустрою є протиправним.

Крім того, позивач вказував, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року закрито провадження в адміністративній справі № 240/934/22 за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради про визнання протиправним та скасування частини рішення, зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції Житомирського районного суду Житомирської області.

ОСОБА_1 просив:

визнати протиправним та скасувати частину 4 рішення Станишівської сільської ради від 18 серпня 2021 року № 360 у частині відмови йому

у затвердженні проєкту землеустрою;

зобов`язати Станишівську сільську раду повторно розглянути його заяву та затвердити поданий ним проєкту землеустрою згідно з договором від 22 лютого 2021 року № 373 на земельну ділянку, кадастровий номер 18220833500:01:001:0549, площею 1,8318 га у спосіб, передбачений нормами ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2022 року до участі у справі як третіх осіб залучено ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня

2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано частину 4 рішення Станишівської сільської ради від 18 серпня 2021 року № 360 щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні поданого ним проєкту землеустрою.

Зобов`язано Станишівську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від

16 червня 2021 року про затвердження поданого проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з договором від 22 лютого 2021 року № 373.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з Станишівської сільської ради на користь держави судовий збір

у розмірі 992,40 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив

з того, що позивач отримав дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив виготовлення проєктної документації, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку. Тому у відповідача

не було підстав для відмови у затвердженні такого проєкту землеустрою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання сільської ради прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою суди вважали, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції конкретного органу державної влади та є дискреційними.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у зобов`язанні Станишівської сільської ради затвердити проєкт землеустрою, увалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

перевірка на відповідність проєкту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проєкту. Відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору;

умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проєкту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити проєкт. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проєкт землеустрою. Відповідно до норм закону у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому його повноваження не

є дискреційними;

у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчі закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеної права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Крім того, відповідач не навів законодавчо обґрунтованих підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача затвердити проєкт землеустрою з передачею земельної ділянки у власність;

повноваження щодо затвердження проєкту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні визначено частиною шостою статті 118 ЗК України. При цьому наданий позивачем разом із проєктом землеустрою висновок державної експертизи землевпорядної документації, який підготовлено експертами державної експертизи Головного управління Держгеокадастру

у Житомирській області, свідчить про те, що позивач погодив проєкт землеустрою у порядку, встановленому законом;

у справах № 240/43565/21, № 240/937/22, № 240/44220/21, №240/1751/22,

№ 240/1758/22, № 240/1750/22 прийнято судові рішення, які набрали законної сили, в аналогічних спірних правовідносинах. При цьому позовні вимоги

у зазначених справах до цього ж відповідача задоволено у повному обсязі, зокрема і вимоги про зобов`язання сільської ради прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за відповідними кадастровими номерами та надання у власність.

Доводи касаційної скарги свідчать, що рішення першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в касаційному порядку в частині незадоволених позовних вимог про зобов`язання сільської ради затвердити проєкт землеустрою, який поданий позивачем. Тому рішення судів попередніх інстанцій

в іншій частині в касаційному порядку не переглядаються.

У червні 2023 року від Станишівської сільської ради надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

законодавцем визначено, що питання відведення земельних ділянок вирішується повноважним органом місцевого самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Результат розгляду земельного питання оформлюється розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення відповідної ради. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У контексті частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Крім того, отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність та має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Питання за чиїм саме замовленням такий проєкт розроблено не є суттєвим;

суди попередніх інстанцій правильно вважали, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про зобов`язання сільської ради затвердити проєкт землеустрою, який поданий позивачем;

згідно з підпунктом 5 пунктом 27 Розділу XI «Перехідні положення»

ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються

з урахуванням таких особливостей, зокрема безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Таким чином, прийняття сільською радою відповідного рішення про затвердження проєкту землеустрою відповідної земельної ділянки та передачу її у приватну власність позивача

у період воєнного стану суперечить нормам законодавства;

аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі

№ 815/2488/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/487/17, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18,

від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру

у Житомирській області від 20 листопада 2020 року № 1402-УБД позивачу розроблена документація із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею

1,8318 га, кадастровий номер 18220833500:01:001:0549, яка розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирського області.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07 травня 2021 року № НВ-1815479072021 інформація про зареєстроване право на земельну ділянку площею 1,8318 га, кадастровий номер 18220833500:01:001:0549, яка розташована за адресою: Коднянська сільська рада, Житомирський район, Житомирська область, відсутня.

16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Станишівської сільської ради із заявою про затвердження вказаної документації із землеустрою. Разом

з вказаною заявою позивач надав сільській раді проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, що виготовлений інженером-землевпорядником Дубінець Д. Г. та погоджений експертом державної експертизи Житомирської філії ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації

№ 136-21 проєкт землеустрою відповідає земельному законодавству.

За результатами розгляду заяви позивача Станишівська сільська рада прийняла рішення від 18 серпня 2021 року № 360, пунктом 4 якого звернення ОСОБА_1 залишено без задоволення, оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивача і яка зазначена у графічних матеріалах, перебуває у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На підтвердження користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали до суду довідки Станишівської сільської ради від

03 листопада 2022 року № 437, № 436; схеми поділу земельної ділянки, які видані Станишівською сільською радою; довідки ДПС у Житомирській області від

08 листопада 2022 року № 12265/6/06-30-24-04 та № 12267/6/06-30-24-04 щодо систематичної сплати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельного податку

з фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Рішенням Коднянської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Коднянська сільська рада) від 11 вересня 2015 року ОСОБА_3 надано погодження на надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га, з метою передачі її

у власність для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту.

Рішенням Коднянської сільської ради від 30 грудня 2015 року ОСОБА_2 надано погодження на надання дозволу на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,10 га, з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту.

Рішенням Станишівської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566

ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8318 га, кадастровий номер 1822083500:01:001:0549, у її власність; ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8318 га, кадастровий номер 1822083500:01:0010549, у його власність.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 квітня

2022 року закрито провадження в адміністративній справі № 240/934/22 за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради про визнання протиправним та скасування частини рішення, зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції Житомирського районного суду Житомирської області.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У частині першій статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави і забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б», «ґ» статті 5 ЗК України).

Земля є унікальним обмеженим базисним природним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Тому розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі

із земель державної і комунальної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності

за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування

в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини перша, друга статті 116 ЗК України).

Згідно з підпунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

У статті 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

До 27 травня 2021 року повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок було врегульовано статтею 186-1 ЗК України.

Згідно з нормами Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності

27 травня 2021 року (далі - Закон № 1423-ІХ), статтю 186 ЗК України викладено

у новій редакції, а статтю 186-1 ЗК України виключено.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України (тут і надалі в редакції Закону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом

з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову

у погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

У частині сьомій статті 186 ЗК України передбачено, що підставою для відмови

у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України (в редакції Закону № 1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає

у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині першій статті 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише

у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не

є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання про те, чи зумовлює отримання особою дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) виникнення в неї права (інтересу), що підлягає захисту (пункт 32.1 постанови). Дійшла таких висновків:

- дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на його землі (пункт 36.4 постанови);

- метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки (пункт 60 постанови). А звернення заінтересованої особи до повноважного органу за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою (пункт 36.5 постанови);

- якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Саме тому у частині першій статті 123 ЗК України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою (пункти 63-64 постанови);

- розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої ділянки. Тому в разі неотримання земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проєкту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат (пункт 67 постанови).

З огляду на зазначені висновки власник земельної ділянки (держава, територіальна громада), який надав дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою з метою формування земельної ділянки, за загальним правилом не зобов`язаний надалі у всіх випадках затвердити цей проєкт і одночасно з цим виділити таку ділянку у власність або користування тій особі, яка отримала вказаний дозвіл.

Касаційний суд враховує ієрархію висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, тобто принцип, згідно з яким, коли існують відмінності щодо вирішення певного питання у висновках колегії, палати, об`єднаної палати або Великої Палати, то суд застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду (щодо принципу див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2023 року у справі № 707/898/17, від 27 липня 2023 року у справі № 759/29344/21, Верховного Суду

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 465/2502/20, від 30 листопада 2023 року у справі № 216/7637/21).

Тому в цій справі з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц

і від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року в справі

№ 815/2488/17, від 27 лютого 2018 року в справі № 816/591/15-а, від 11 вересня 2018 року в справі № 825/487/17, від 24 січня 2020 року в справі № 316/979/18, від 30 серпня 2018 року в справі № 817/586/17, від 18 жовтня 2018 року в справі № 818/1976/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 816/318/18, від 24 січня

2020 року в справі № 316/979/18.

Крім того, касаційний суд з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, також відхиляє аргумент позивача про те, що в інших справах за подібних правовідносин є такі, що набрали законної сили, судові рішення, згідно з якими Станишівська сільська рада зобов`язана затвердити проєкти землеустрою і передати інші земельні ділянки у власність певним особам. Позивач, який в установленому порядку та на підставі рішення Головного управління Держгеокадастру

у Житомирській області замовив розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка перебуває у власності Станишівської сільської ради та розташована за межами села Кодня Житомирського району Житомирської області, не може розраховувати на те, що відповідний орган незалежно від будь-яких обставин, зокрема всупереч закону, затвердить поданий ним проєкт землеустрою й одночасно передасть земельну ділянку у власність саме позивача.

Суди попередніх інстанцій не встановили, що на земельній ділянці, на отримання

у власність якої претендує позивач, знаходяться будь-які належні йому об`єкти нерухомого майна, або що саме він має стосовно цієї ділянки права, які дозволяють йому розраховувати на отримання її у власність. У разі, якщо відповідний орган за наявності підстав відмовить у затвердженні проєкту землеустрою, виготовленого за рахунок позивача, останній матиме можливість просити про відшкодування завданих йому збитків.

Отже, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні вимоги про зобов`язання Станишівської сільської ради затвердити проєкт землеустрою, але

з інших мотивів. Тому оскаржені рішення щодо зазначеної вимоги слід змінити

у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про зобов`язання сільської ради затвердити проєкт землеустрою частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання вчинити дії змінити, виклавши їх мотивувальні частини в указаній частині в редакції цієї постанови.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про зміну судових рішень в оскарженій частині лише в частині мотивів їх прийняття, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 січня

2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8318 га, кадастровий номер 18220833500:01:001:0549, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в указаній частині позовних вимог у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук