Рішення

від 10.04.2023 по справі 369/7469/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7469/21

Провадження № 2/369/630/23

РІШЕННЯ

Іменем України

10.04.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретаріСвітлак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/7469/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович, про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що у 2017 році вирішила придбати для власних потреб земельну ділянку на території Києво-Святошинського району Київської області. Для вказаної мети позивачка обрала земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, яка на праві власності належала ОСОБА_2 . Також на вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна.

Позивачка наголошує на тому, що з особистих мотивів вирішила оформити право власності на іншу особу ОСОБА_3 , з яким була знайома протягом тривалого часу та мала довірливі стосунки.

Таким чином, позивачка вказує на те, що була фактичним покупцем зазначеної земельної ділянки. Цю обставину усвідомлювали у повній мірі продавець земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який виступив номінальним покупцем за договором купівлі-продажу.

У ході перемовин позивачки з відповідачем ОСОБА_2 було узгоджено ціну продажу земельної ділянки 105000 дол. США (еквівалентно 2731050,00 грн). Оплата за договором здійснювалася за рахунок коштів, які надала ОСОБА_1

12 вересня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було вчинено та посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, продавцем за яким виступала ОСОБА_2 , а покупцем ОСОБА_3 . Після нотаріального посвідчення право власності на цю земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку. Також від імені ОСОБА_3 було оформлено дві довіреності на ім`я позивачки ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_4 , з яким у позивачки теж склалися добрі стосунки, з правом зміни цільового призначення земельної ділянки та будівництва на ній.

Позивачка вкотре наголошує на тому, що в подальшому після придбання земельної ділянки в ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 вживала заходів для підтримання належного стану земельної ділянки, тобто була фактичним власником цієї ділянки. ОСОБА_3 виступав лише номінальним власником земельної ділянки.

У зв`язку з тим, що позивачка в подальшому відмовилася від реалізації бізнес-проекту за участю ОСОБА_3 , то вирішила переоформити право власності на земельну ділянку на ОСОБА_4 , який на цю пропозицію погодився.

01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було вчинено та посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, продавцем за яким виступав ОСОБА_3 , а покупцем ОСОБА_4 . Після нотаріального посвідчення правочину було проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 , а на ім`я ОСОБА_5 було видано ОСОБА_4 довіреність з правом оренди, зміни цільового призначення та продажу цієї земельної ділянки.

Незважаючи на вищенаведене, позивачка наполягає на тому, що фактичним власником цієї земельної ділянки залишилася вона.

ОСОБА_1 зазначає, що на момент виникнення у неї потреби у відчуженні земельної ділянки не змогла скористатися таким правом, оскільки ОСОБА_4 скасував видану на ім`я ОСОБА_1 довіреність.

В зв`язку з вищезазначеним позивачка вважає, що її право власності на земельну ділянку порушене, а тому просить суд:

1.визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, укладений 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834, з моменту його укладення удаваним в частині покупця;

2.визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, укладений 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834;

3.визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, укладений 01 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 1373, недійсним з моменту укладення внаслідок його фіктивності;

4.визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243;

5.внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243;

6.скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_3 ;

7.скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_4 .

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 03 червня 2021 року відкрив загальне провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03 червня 2021 року вжито у справі заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, належну на праві власності ОСОБА_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 19 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду.

У вересні 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 , в якій останній зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає, обставини, викладені у позовній заяві, підтримує у повному обсязі, справу просить розглядати у його відсутність.

Також у вересні 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_6 , в якій остання вказує, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, обставини, викладені у позові, підтверджує у повному обсязі, просить розгляд справи проводити без її участі.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним, причини неявки не повідомила.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. До суду подали заяви, в яких просили справу розглядати у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним, причини неявки не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус Леденьов І.С. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним, причини неявки не повідомив.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 прийняв у власність нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1012 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243 з призначенням для ведення особистого селянського господарства.

За змістом довіреності від 12 вересня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3835, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси у відповідних уповноважених на те органах з питань, пов`язаних з узгодженням та одержанням дозволу на проведення будівництва житлового будинку або нежитлових споруд на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243.

01 грудня 2018 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за № 1873, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 прийняв у власність нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1012 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243 з призначенням для ведення особистого селянського господарства.

За довіреністю від 01 грудня 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 7036, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_7 бути його представниками та представляти його інтереси в уповноважених на те органах та установах з питань, пов`язаних з управлінням, оформленням документів, надання в оренду, зміни цільового призначення земельної ділянки, узгодженням та одержанням дозволу на проведення будівництва житлового будинку та/або нежитлових будівель на земельній ділянці (номер бланка ННМ 884083).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 27 травня 2021 року припинено дію довіреності від 01 грудня 2018 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 7036.

Такі дії чинного власника земельної ділянки ОСОБА_4 на переконання позивачки ОСОБА_1 порушують її право власності на земельну ділянку, оскільки для придбання земельної ділянки використовувалися кошти позивачки, що і стало підставою для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території Любимівка, укладеного 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834, недійсним з моменту його укладення внаслідок удаваності в частині покупця.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦКУкраїни за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили,він є удаваним(стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодоправочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду:від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження№ 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочинуудаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 12 вересня 2017 року шляхом визнання його недійсним внаслідок удаваності в частині покупця слід відмовити.

З врахуванням відсутності підстав для задоволення цієї позовної вимоги не можуть бути вирішені похідні від неї позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташованої на території с. Любимівка, укладеним 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834; скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_3 .

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним внаслідок фіктивності договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , слід зазначити таке.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилається на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, їх дії не були спрямовані на реальне настання правових наслідків цього договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі, яка переглядається, на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 2018 року право власності на належну ОСОБА_3 земельну ділянку було зареєстроване за новим власником ОСОБА_4 у встановленому законом порядку. За умовами договору продаж земельної ділянки вчинено за 325803,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

При цьому на момент укладення оспорюваного договору були відсутні будь-які арешти на зазначене нерухоме майно або встановлені заборони на його відчуження, а жоден з відповідачів, які є сторонами цього правочину, не перебували у шлюбі.

Установивши, що передбачені оспорюваним договором купівлі-продажу від 01 грудня 2018 року правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі передбачені договором дії, виконали його, а отже відсутні правові підстави для визнання цього правочину недійсним з підстав фіктивності.

Під час розгляду справи позивачка не довела на підставі належних і допустимих доказів, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, а також не навела фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цих правочинів (стаття 204 ЦК України).

Посилання у позові на фіктивність договору купівлі-продажу з тих підстав, що цей правочин укладений з метою приховання реального власника земельної ділянки, за кошти якого ділянку було придбано та який здійснював заходи з належного утримання земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи позивачка не довела наявність таких обставин, зокрема, нею не доведено наявність умислу всіх сторін правочину в укладенні фіктивного договору, спрямованого на введення в оману третіх осіб, а також не доведено, що на виконання цього договору покупцю не було передано майно.

В оспорюваному договорі купівлі-продажу від 01 грудня 2018 року зазначено, що за домовленістю сторін продаж вчинено 325803,00 грн, вказана сума повністю сплачена покупцем готівкою і отримана продавцем (п. 4 договору). Відповідно до пункту 7 цього договору сторони підтвердили, зокрема, те, що правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним).

Так позивачкою надано до суду нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 , за змістом якої останній підтверджує, що за договором купівлі-продажу від 01 грудня 2018 року жодних коштів не отримував, як і не передавав їх за оформлення спірної земельної ділянки у власність. Йому відомо, що ОСОБА_8 лиш переоформила право власності на земельну ділянку з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 та з останнім перебувала у довірливих стосунках. У цій заяві ОСОБА_3 стверджує, що фактичним власником земельної ділянки залишалася ОСОБА_1 , в зв`язку з чим відразу після оформлення цього договору ОСОБА_4 було видано на ім`я ОСОБА_1 довіреність на повне управління земельною ділянкою.

Вказаний документ в сукупності разом з заявою ОСОБА_3 про визнання позовних вимог у повному обсязі свідчить про умисел в діях ОСОБА_3 , спрямований на укладення фіктивного правочину.

Водночас, доказів умислу з боку ОСОБА_4 позивачкою до суду не надано. Таким чином, позивачка не довела, що відповідачі не намагались досягти правового результату у спірних правовідносинах та не реалізували свої права, що виникли в результаті укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Одне лише посилання на обставини укладення спірного договору без наміру відчужити майно на користь пов`язаної особи без здійснення оплати та з метою приховання справжнього власника земельної ділянки, за кошти якої нерухоме майно було придане, залишається припущенням, доки позивач не надасть відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.

Оскільки позивачкою не доведено у передбачений законом спосіб фіктивність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 грудня 2018 року, то у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити. Відповідно у задоволенні похідної позовної вимоги про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 , права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243; внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 теж слід відмовити.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03 червня 2021 року шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, належну на праві власності ОСОБА_4 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_9 , про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03 червня 2021 року шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка Києво-Святошинського району Київської області, належну на праві власності ОСОБА_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва