Постанова

від 14.09.2023 по справі 369/7469/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №369/7469/21 Головуючий в суді І інстанції Фінагеєва І. О.

Провадження № 22-ц/824/9932/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович, про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що у 2017 році вирішила придбати для власних потреб земельну ділянку на території Києво-Святошинського району Київської області.

Для вказаної мети вона обрала земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, яка на праві власності належала ОСОБА_2 та на якій були розташовані об`єкти нерухомого майна.

ОСОБА_1 зазначала, що з особистих мотивів вирішила оформити право власності на іншу особу - ОСОБА_3 , з яким була знайома протягом тривалого часу та мала довірливі стосунки.

Позивачка вказує на те, що саме вона була фактичним покупцем зазначеної земельної ділянки. Цю обставину усвідомлювали у повній мірі і продавець земельної ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , який виступив номінальним покупцем за договором купівлі-продажу.

У ході перемовин позивачки з відповідачем ОСОБА_2 було узгоджено ціну продажу земельної ділянки 105 000 дол. США (еквівалентно 2 731 050,00 грн).

Оплата за договором здійснювалася за рахунок коштів, які надала ОСОБА_1

12 вересня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було вчинено та посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, продавцем за яким виступала ОСОБА_2 , а покупцем - ОСОБА_3 .

Після нотаріального посвідчення право власності на цю земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_3 у передбаченому законом порядку. Також від імені ОСОБА_3 було оформлено дві довіреності на ім`я позивачки ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_4 , з яким у позивачки теж склалися добрі стосунки, з правом зміни цільового призначення земельної ділянки та будівництва на ній.

Після придбання земельної ділянки в ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 вживала заходів для підтримання належного стану земельної ділянки, тобто була фактичним власником цієї ділянки. ОСОБА_3 виступав лише номінальним власником земельної ділянки.

У зв`язку з тим, що позивачка в подальшому відмовилася від реалізації бізнес-проекту за участю ОСОБА_3 , тому вирішила переоформити право власності на земельну ділянку з нього на ОСОБА_4 , який на цю пропозицію погодився.

01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було вчинено та посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, продавцем за яким виступав ОСОБА_3 , а покупцем - ОСОБА_4 .

Після нотаріального посвідчення правочину було проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_4 , а на ім`я ОСОБА_5 було видано ОСОБА_4 довіреність з правом оренди, зміни цільового призначення та продажу цієї земельної ділянки.

Незважаючи на вищенаведене, позивачка наполягає на тому, що фактичним власником цієї земельної ділянки залишилася саме вона.

ОСОБА_1 зазначає, що на момент виникнення у неї потреби у відчуженні земельної ділянки не змогла скористатися таким правом, оскільки ОСОБА_4 скасував видану раніше на її ім`я довіреність.

З зазначених підстав, просила суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, укладений 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834, з моменту його укладення удаваним в частині покупця; визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка, укладений 12 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834; визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, укладений 01 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 1373, недійсним з моменту укладення внаслідок його фіктивності; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243; скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_3 ; скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243 за ОСОБА_4 .

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 року відмовлено у задоволені позовних вимог та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03 червня 2021 року шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480800:11:004:0243, площею 0,1012 га, розташовану на території с. Любимівка Києво-Святошинського району Київської області, належну на праві власності ОСОБА_4 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що фактичним покупцем спірної земельної ділянки виступала саме вона, позаяк оплатила її за рахунок власних коштів у сумі, узгодженій нею з продавцем.

Апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, які свідчать про те, що ОСОБА_4 не мав на меті придбати спірну земельну ділянку собі у власність, не сплачував за неї будь-яких коштів, тобто набув дане майно у власність лише формально.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Крім того, позивачем не доведено ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема фіктивність договору купівлі-продажу земельної ділянкивід 01 грудня 2018 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 12 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3834, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 прийняв у власність нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1012 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243 з призначенням для ведення особистого селянського господарства.

За змістом довіреності від 12 вересня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 3835, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси у відповідних уповноважених на те органах з питань, пов`язаних з узгодженням та одержанням дозволу на проведення будівництва житлового будинку або нежитлових споруд на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243.

01 грудня 2018 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за № 1873, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 прийняв у власність нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1012 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480800:11:004:0243 з призначенням для ведення особистого селянського господарства.

За довіреністю від 01 грудня 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. за № 7036, ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_6 бути його представниками та представляти його інтереси в уповноважених на те органах та установах з питань, пов`язаних з управлінням, оформленням документів, надання в оренду, зміни цільового призначення земельної ділянки, узгодженням та одержанням дозволу на проведення будівництва житлового будинку та/або нежитлових будівель на земельній ділянці (номер бланка ННМ 884083).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 27 травня 2021 року припинено дію довіреності від 01 грудня 2018 року, зареєстровану у реєстрі нотаріальних дій за № 7036.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним (удаваним), позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Отже, удаваним єправочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

На підставі викладеного, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 12 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , шляхом визнання його недійсним внаслідок удаваності в частині покупця.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо регулювання спірних правовідносин, викладену у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 265/3310/17, від 08.12.2021 у справі № 466/8968/19, оцінюються колегією суддів критично, позаяк у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, а також для забезпечення єдності судової практики відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19, а відтак до спірних правовідносин підлягають застуванню правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивач не довела належними і допустимими доказами, що саме за її вказівкою та за її кошти укладався оспорюваний договір купівлі- продажу від 01.12.2018 та кошти за придбання вказаної земельної ділянки відповідачем не сплачувались, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не доведеності позивачем того, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01.12.2018 є фіктивним та укладеним без мети настання реальних наслідків.

Доводи апеляційної скарги, що за оспорюваним договором від 01.12.2018 позивач лише переоформила право власності на земельну ділянку з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 без фактичного її продажу останньому, що підтверджується заявою ОСОБА_3 , оцінюються колегія суддів критично, позаяк для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а належних доказів умислу з боку ОСОБА_4 на вчинення фіктивного правочину позивачем не надано.

Доводи апелянта про те, що у договорі від 01.12.2018 була зазначена набагато менша ціна продажу, також оцінюються колегією суддів критично, оскільки визначення продавцем та покупцем ціни договору не суперечить чинному законодавству, враховуючи те, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: