Постанова

від 12.04.2023 по справі 640/2228/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 640/2228/20

адміністративне провадження № К/990/684/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року (суддя Добрянська Я. І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (суддя-доповідач Бужак Н. П., судді: Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В.)

у справі № 640/2228/20

за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі - відповідач), у якому просив:

- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за періоди з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмірі 1413,37 грн, з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року у розмірі 1 156,53 грн, з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі 363,47 грн, а всього у загальному розмірі 2933,37 грн;

- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року;

- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 05 квітня 2018 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві №16о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 629 календарних днів;

- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 04 березня 2019 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві № 5о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 296 календарних днів;

- стягнути на користь позивача судовi витрати у розмірі 5 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні у відповідні періоди, з огляду на що вважає, що наявні підстави для стягнення таких сум з відповідача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, позовні вимоги в частині стягнення з Подільського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 квітня 2018 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 629 календарних днів залишено без розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Мiнiстерства внутрiшнiх справ України у мiстi Києва (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20/3, код ЄДРПОУ 08672928) на користь позивача, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за періоди 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу судових рішень у справах № 826/3249/17 та № 640/6271/19 вбачається, що період з 28 жовтня 2016 року по 15 січня 2017 року та з 15 січня 2018 року по 01 лютого 2018 року є періодом вимушеного прогулу, за який на підставі рішень судів, що набрали законної сили, на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не грошове забезпечення. При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, наголосив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

З огляду на вказане, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за період з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмiрi 1413,37 гривень, суд першої інстанції відмовив.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користъ позивача компенсацiї втрати частини доходiв у зв`язку з порушенням строкiв їx виплати, а саме за перiоди з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. При цьому судом зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року та середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за період з моменту звільнення з органів внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, оскільки постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 640/6271/19 рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 04 березня 2019 року № 5 о/с в частині звільнення позивача з посади та поновлення на посаді скасовано, тому наказ про звільнення визнаний законним, а позивач вважається таким, що на законних підставах був звільнений з 04 березня 2019 року.

В частині вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., судом зазначено, що на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: договору про надання правової (правничої) допомоги, додаткової угоди № 1, акта приймання-передачі наданих послуг та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Проте, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу не надано доказів сплати позивачем гонорару адвоката. Більше того, суперечливою є сума, визначена до стягнення, оскільки як вбачається з додаткової угоди № 1 від 02 грудня 2019 року попередня вартість професійної правничої допомоги складає 5 000,00 грн., а відповідно до акта приймання-передачі вартість послуг адвоката складає вже 4 000,00 грн. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, зазначив, що у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року скасовано в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та в частині стягнення компенсації втрати частини доходів та ухвалено в цій частині нове судове рішення наступного змісту:

«Зобов`язати Подільське районне управління Головного управління МВС України у м. Києві здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за період з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі, який визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Стягнути з Подільського районного управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.»

В решті рішення суду залишено без змін.

Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з доводами суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за період з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмiрi 1413,37 гривень.

Що стосується стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року у розмiрi 1156,53 гривень та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмiрi 363,47 гривень, колегія суддів зазначила, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, колегія суддів вважала, що саме відповідач має здійснювати нарахування та виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Також колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що за вищезазначений період відповідачем була сплачена сума, стягнута за рішенням суду, про що відповідач зазначив у поданій ним апеляційній скарзі, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у даному випадку буде не стягнення компенсації без визначення її суми, а шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за період з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі, який визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством. Тому в цій частині рішення суду суд апеляційної інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу середнього заробiтку за час вимушеного прогулу в перiод часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року та середнього заробiтку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за перiод з моменту звiльнення з органiв внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року.

Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала помилковими доводи суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні прохання позивача про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки на підтвердження оплати правничої допомоги, яка надавалась адвокатом, позивач надавав квитанцію № 25405524 від 17 лютого 2020 року про сплату 4000 грн, отримувач ОСОБА_2 , та квитанцію №25767245 на суму 1000 грн, отримувач ОСОБА_2 .

Щодо суми, яка підлягала стягненню на користь позивача, колегією суддів зазначено, що з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також те, що розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження, виходячи з затраченого представником позивача часу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача 2000 грн., сплачених за надання правничої допомоги. Окрім того, з огляду на подані представником позивача акт приймання-передачі послуг до Договору про надання правової (правничої ) допомоги від 02 грудня 2019 року та додаткової угоди № 4 від 07 жовтня 2021 року про визначення вартості послуг Адвоката за цим актом - 3500 грн, детальний опис наданих послуг та квитанції № 35001071 про сплату на ім`я Адвоката 3500 грн, а також з урахуванням викладених у рішенні доводів суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважала за необхідне стягнути на користь позивача 3500,00 грн. В іншій частині вимог про стягнення витрат суд апеляційної інстанції відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині відмови у задоволені позову щодо стягнення середнього заробітку у розрахунку при звільненні та стягнення судових витрат позовних вимог, та прийняти у цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги, а саме:

Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (04071. м. Київ, вул. Хорива. 20 3. код ЄДРПОУ 08672928) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 04 березня 2019 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві №5о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019року, що становить 296 календарних днів, у розмірі 69 130,80 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивачем зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач уважає, що судовими рішеннями у справі № 640/6271/19, які набрали законної сили, встановлено нездійснення розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (невиплати грошового забезпечення), відновлення порушеного права позивача внаслідок судового розгляду, тобто виникнення права на стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а часткове скасування рішення судів попередніх інстанцій Верховним Судом (в частині законності звільнення та поновлення на посаді), на яке посилається суд, не відносилося до предмету розгляду вказаної позовної вимоги.

Фактично судом жодним чином не мотивовано прийняте рішення у вказаній частині, а рішення суду, на яке посилається суд першої інстанції, не мало причинно-наслідкового або преюдиційного значення при прийнятті оскаржуваного рішення.

При цьому, скаржником зазначено, що суди у своїх рішеннях фактично прирівняли, ототожнили між собою різні види компенсаційних виплат, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні, та пов`язали настання можливості стягнення у разі законності або незаконності звільнення.

Скаржник погоджується із висновками суду першої інстанції про взаємозв`язок між законністю звільнення з роботи та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у разі визнання судом законності звільнення відсутній по суті вимушений прогул, у зв`язку із чим позивачем в апеляційній інстанції не оскаржувалося рішення у вказаній частині.

Натомість, підтвердження судом невиплати позивачеві заробітної плати при звільненні та подальше зобов`язання органу здійснити її виплату, напряму вказує на порушення трудового законодавства роботодавцем, наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку, та в жодному разі не може ставитися у взаємозалежність від надання оцінки судом, щодо законності/незаконності звільнення особи.

Відповідно до законодавства з 06 листопада 2015 року відповідач перебуває в стані припинення діяльності, а тому скаржник уважає за необхідне при обчисленні суми середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку використати розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , що встановлений у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 у справі №826/640/16, рішеннях Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2018 у справі № 826/3249/17, від 31 жовтня 2018 у справі № 826/7123/18, від 15 серпня 2019 у справі № 640/6271/19, а саме: середньоденна заробітна плата позивача складає 233,55 грн.

Позивач, не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вважав, що позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню у повному обсязі, в тому числі із врахуванням витрат, понесених позивачем, при підготовці касаційної скарги, а саме у розмірі 13 500 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 12 квітня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1009 о/с «Щодо особового складу» згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року майора міліції, ОСОБА_1 , начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління, установивши щомісячну премію за жовтень та листопад 2015 року в розмірі 60 відсотків.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у справі № 826/640/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 № 1009 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 55 584,90 грн.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 14 грудня 2016 року № 44о/с ОСОБА_1 поновлено із 06 листопада 2015 року на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві № 5 о/с від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ згідно пп. "г" (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі № 826/3249/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві №5 о/с від 01 лютого 2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній посаді в органах внутрішніх справ.

Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 71 232,75 грн.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 01 лютого 2018 року № 5о/с ОСОБА_1 поновлено із 06 листопада 2015 року на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом ГУМВС України в м. Києві від 05 квітня 2018 року № 16о/с ОСОБА_1 звільнено 05 квітня 2018 року з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та наказу МВС України від 06 листопада 2015 № 1388 "Про організаційно-штатні питання" за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/7123/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві № 16 о/с від 05 квітня 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 32 697,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/7123/18, відповідно до наказу № 52 о/с ГУ МВС України в м. Києві від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на посаді в органах внутрішніх справ.

У подальшому наказом ГУМВС України в м. Києві № 5 о/с від 04 березня 2019 ОСОБА_1 звільнено 04 березня 2019 року з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року у справі № 640/6271/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 04 березня 2019 року № 5 о/с в частині звільнення позивача з посади начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Поновлено позивача на вказаній посаді.

Стягнуто з Подільського РУ РУ ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 березня 2019 року по дату винесення рішення у справі - 15 серпня 2019 року в розмірі 25924,05 грн., а також за періоди часу з 15 січня 2018 року по 01 лютого 2018 року в розмірі 3269,70 грн. та з 30 жовтня 2018 року по 20 грудня 2018 року в розмірі 8874,90 грн.

Стягнуто з Подільського РУ РУ ГУ МВС України в м. Києві грошове забезпечення за період перебування на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, а саме за період часу з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року в розмірі 10509,75 грн, а також з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року в розмірі 11677,50 грн.

Зобов`язано ГУ МВС України в м. Києві розглянути рапорт, поданий позивачем 06 листопада 2015 року, про звільнення за пунктом 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв`язку із виявленням бажання проходити службу в органах поліції.

Стягнуто з ГУ МВС в м. Києві 20000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Водночас, постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі №640/6271/19 касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі №640/6271/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 04 березня 2019 року № 5 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

- стягнення з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 березня 2019 року по дату винесення рішення у справі - 15 серпня 2019 року в розмірі 25924,05 гривень;

- зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві розглянути рапорт, поданий 06 листопада 2015 року майором міліції ОСОБА_1 , начальником відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві про звільнення за пунктом 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв`язку із виявленням бажання проходити службу в органах поліції;

- стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 20000,00 гривень відшкодування моральної шкоди.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 640/6271/19 залишено без змін.

Позивач, уважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їx виплати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні у відповідні періоди, звернувся до суду з цим позовом за захистом свої прав, свобод та законних інтересів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ТА ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Суди попередніх інстанцій, дійшли висновку, що відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробiтку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за перiод з моменту звiльнення з органiв внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, беручи до уваги постанову Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 640/6271/19, якою рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 04 березня 2019 року № 5 о/с в частині звільнення позивача з посади та поновлення на посаді скасовано, а тому наказ про звільнення визнаний законним, позивач вважається таким, що на законних підставах був звільнений з 04 березня 2019 року.

Однак, суди попередніх інстанцій, дійшовши такого висновку, не звернули уваги та не надали оцінки тому, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, у справі № 640/6271/19 вимогу позивача щодо стягнення з Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві грошового забезпечення за період перебування на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, а саме за період часу з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року в розмірі 10509,75 грн, а також з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року в розмірі 11677,50 грн задоволено. Окрім того, постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 640/6271/19 у цій частині залишено без змін.

Тобто, як правильно стверджує скаржник, вказаними судовими рішеннями підтверджено нездійснення виплати Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві, після звільнення 04 березня 2019 року позивачу грошового забезпечення за час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Відтак, ураховуючи те, що у справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі №200/5415/20-а, від 23 вересня 2021 року у справі №340/1405/20, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, на які посилається скаржник в касаційній скарзі та висновки щодо застосування норм права не враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд зауважує, що обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має здійснюватися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Водночас, суди попередніх інстанцій, установивши відсутність у позивача права на виплату середнього заробiтку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.

Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: для здійснення обчислення середньомісячної заробітної плати позивача та розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати по день проведення фактичного остаточного розрахунку не відповідають вимогам законності та обґрунтованості та підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що при вирішенні заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, суду першої інстанції необхідно врахувати принцип співмірності та розумності, відповідно до висновків викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року в справі №620/3095/20, від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо доводів касаційної скарги позивача в частині оскарження рішень судів попередніх інстанцій про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу наведених норм випливає, що остаточне вирішення питання щодо стягнення судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відбувається після остаточного вирішення справи по суті.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги у справі встановлено порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та направлення справи на новий розгляд в цій частині, вирішення питання щодо стягнення суми витрат на правову допомогу, яка заявлена позивачем, є передчасним та має бути розглянуто судами під час нового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15 грудня 2022 року, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. При цьому, у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 640/2228/20 в частині позовних вимог про стягнення з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за перiод з моменту звiльнення з органiв внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року та в частині вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року в нескасованій постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 640/2228/20 залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова