Постанова

від 12.04.2023 по справі 166/1434/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 166/1434/21 Головуючий у 1 інстанції: Свистун О. М. Провадження № 22-ц/802/27/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Бовчалюк З. А.,Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання Савчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору директор ліцею Лукашик Сергій Володимирович, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона працює на посаді вчителя початкових класів Залухівського ліцею Самаріської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Позивач зазначала, що 05 листопада 2021 року роботодавцем їй було вручено повідомлення про вакцинацію від 22 жовтня 2021 року. Наказом № 81-к/тр від 05 листопада 2021 року керівник закладу відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати на час усунення причин, що зумовили відсторонення.

Позивач також вказувала, що наказ про відсторонення її від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки законодавством України кожному гарантується право на працю, обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому відсторонення її від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним.

Вважала, що наказ про відсторонення порушує її право на працю, передбачене статтею 43 Конституції України, статтею 23 Загальної декларації прав людини, статтею 1 Європейської соціальної хартії, статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 05 листопада 2021 року № 81-к/тр про відсторонення її від роботи, поновити її у виконанні трудових обов`язків за посадою вчителя початкових класів з 08.11.2021 року та стягнути з сільської ради на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення судового рішення, а також судові витрати, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку в межах суми стягненняза один місяць.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не було подано.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явились.

Від позивача ОСОБА_1 10 квітня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу у її відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а тому підлягає обов`язковій вакцинації, від проведення якої відмовилась, і медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала, а тому суд вказав, що наявні підстави для висновку про правомірність дій відповідача, який відсторонив останню від роботи без збереження заробітної плати. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту здоров`я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю. Тому втручання у право позивача на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Проте, з такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів Залухівського ліцею Самарівської сільської ради, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.23-25).

22 жовтня 2021 року відповідачем видано письмове повідомлення позивачу ОСОБА_1 про необхідність подати у строк до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 та роз`яснено, що у разі неподання таких документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, що зумовили причини такого відсторонення (а.с.20). Попередження ґрунтується на таких нормативно-правових актах: наказі МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З указаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомилася під підпис 05 листопада 2021 року, зазначивши у ньому про свою незгоду із покликанням на порушення її прав людини згідно з Конституцією України та вказувала на конфіденційність інформації щодо стану здоров`я (а. с. 20).

Наказом відповідача № 81-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » вчителя початкових класів ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З наказом ОСОБА_1 не погодилась, про що вказала власноручним написом на наказі (а.с.19).

Зазначений наказ виданий із посиланням на ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Згідно з історичною довідкою № 120 від 29.11.2021 р. про перейменування навчального закладу с. Залухів, долученої до матеріалів справи, Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок» села села Залухів відповідно до рішення сесії Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 02 листопада 2021 року № 9/5 було перейменовано на Залухівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області (а.с.45). А відповідно до інформації з ЄДРПОУ вказані зміни зареєстровано 19.11.2021 року.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (ст. 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Однак, при вирішенні даної справи суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що необхідність відсторонення позивачки не обґрунтовувалась тим, що вона створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи та позбавлення її заробітку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя початкових класів, а наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 81-к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Однак, при відмові у задоволенні позову суд не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми та можливості організації дистанційної роботи. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 , у зв`язку з чим наказ відповідача № 81-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Наведене узгоджується із правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22), а також у постановах від 01.03.2023 р. у справах № 750/14822/21, № 279/6558/21 та від 22.03.2023 у справі № 130/69/22.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Наказом МОЗ України № 380 від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні. Даним наказом передбачено, що всі накази про відсторонення працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації повинні бути визнані такими, що втратили чинність з 01 березня 2022 року та до завершення воєнного стану. Тому всі відсторонені особи допускаються до виконання завдань за посадою.

З огляду на наведене, вимоги позовної заяви про поновлення у виконанні трудових обов`язків позивача не підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання виплатити заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18.

Отже, враховуючи ту обставину, що відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи є незаконним, тому вона має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати.

Однак, апеляційний суд вважає необгрунтованими аргументи позовної заяви та апеляційної скарги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Самарівської сільської ради, оскільки нею здійснюється нарахування та виплата заробітної плати позивачу, з огляду на таке.

Позивачем та відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов можебути пред`явленийдо кількох відповідачів.Участь усправі кількохпозивачів і(або)відповідачів (процесуальнаспівучасть)допускається,якщо: 1)предметом спорує спільніправа чиобов`язки кількохпозивачів абовідповідачів; 2)права таобов`язки кількохпозивачів чивідповідачів виниклиз однієїпідстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (ст. 50 ЦПК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач та відповідач, між якими саме виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й ообгрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц .

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачу.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Залухівським ліцеєм Самарівської сільської ради, яка є юридичною особою.

Відповідно, на Залухівський ліцей Самарівської сільської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечення умов праці, необхідні для виконання роботи.

Згідно із приписами статті 80 ЦК України юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно доположень статті96ЦК Україниюридична особасамостійно відповідаєза своїмизобов`язаннями.Юридична особавідповідає засвоїми зобов`язаннямиусім належнимїй майном.

Зі змісту заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що вони стосуються прав та обов`язків Залухівського ліцею Самарівської сільської ради, як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці вимоги.

Узагальнюючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що Самарівська сільська рада в даному випадку не є належним відповідачем щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки Залухівський ліцей Самарівської сільської ради є юридичною особою та може бути стороною у судовій справі та відповідно прийняття та звільнення позивача здійснювалося на підставі відповідних розпорядчих документів (наказів), виданих уповноваженою особою (керівником) відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що до Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області ради в позові слід відмовити.

До таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2021 р. у справі № 731/115/20 та від 07.06.2021 р. у справі № 126/2563/18, від 22.02. 2023 р. у справі № 607/20853/21.

У п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Таке положення міститься в абз. 3 п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку).

Зі змісту довідки про доходи від 08 грудня 2021 року № 1413, виданої Самарівською сільською радою, встановлено, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 у вересні 2021 року становив 15834 грн 97 коп., а у жовтні 2021 року - 15834 грн 96 коп. (а.с.41).

Середнє число робочих днів за цей період становить 21 день (22 у вересні, 22 у жовтні).

Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи становить 754 грн 05 коп. (15834,97:21).

Оскільки з 01 березня 2022 року та до завершення воєнного стану всі відсторонені працівники допущені до роботи, то період відсторонення позивача від роботи слід обраховувати з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року. Кількість робочих днів за цей період становить 78 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період відсторонення позивача від роботи складає: 754 грн 0,05 коп. (середньоденна заробітна плата, виходячи із заробітку за два місяці перед відстороненням) х 78 днів (робочі дні за період з 08 листопада 2021 по 28 лютого 2022 року) = 58815 грн 90 коп.

Отже, з відповідача Залухівського ліцеюСамарівської сільськоїради на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 58815 грн 90 коп. середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача понесених судових витрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , тому з відповідача Залухівського ліцею Самарівської сільської ради на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1816 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2724 грн, а всього 4540 грн.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково з наведених вище підстав.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №81 к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » директора Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок» села Залухів, перейменованого в Залухівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Стягнути з Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 58815 (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот п`ятнадцять) гривень 90 копійок.

Стягнути з Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді