Окрема думка

від 12.04.2023 по справі 166/1434/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 166/1434/21 Провадження №22-ц/802/27/23 Головуючий у 1 інстанції:Свистун О. М. Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

О К Р Е МА ДУМКА

12 квітня 2023 року місто Луцьк

судді Волинської апеляційного суду Осіпука В. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області,Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору директор ліцею ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022 року.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волинського апеляційного суду постановою від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу позивача задовольнила частково. Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 20 січня 2022 року скасувала та ухвалила нове судове рішення.

Позов задовольнила частково.

Визнала незаконним та скасувала наказ №81 к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » директора Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня -дитячий садок» села Залухів, перейменованого в Залухівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Стягнула з Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 58 815 гривень 90 копійок.

Вирішила питання щодо розподілу судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовила.

Зазначеного висновку щодо незаконності оскаржуваного рішення та його скасування колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волинського апеляційного суду дійшла, виходячи з того, що судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час роботи особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційного виконання роботи, а саме, суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи.

Однак, з таким висновком колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Волинського апеляційного суду погодитись не можу та вважаю його помилковим з таких підстав.

Згідно частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із пунктами б, г статті 10 цього Закону громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частинами 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам, відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я учасників освітнього процесу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час перегляду даної справи апеляційним судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя початкових класів, що передбачає велику кількість її контактів з учнями та із іншими працівниками на робочому місці. Наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 81 к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Оскільки, за характером виконуваних обов`язків вчителя початкових класів, які пов`язані з контактами з дітьми та іншими працівниками закладу освіти, та не працюючи дистанційно чи на дому, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації та не надала довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, то відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 вважаю законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування, на мою думку, у суду апеляційної інстанції не було.

Суддя апеляційного суду В. В. Осіпук