Постанова

від 11.04.2023 по справі 346/6124/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/6124/21

Провадження № 22-ц/4808/213/23

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,

секретаря Кузів А.В.

з участю: позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді, правонаступником якого є Центр позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене головуючою суддею Беркещук Б.Б. 03 листопада 2022 року, повний текст якого складено 09 листопада 2022 року,

в с т а н о в и в:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 01.12.2010 її призначено на посаду керівника гуртка. Усним повідомленням позивача попереджено про можливе відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 01.12.2021 якщо до цієї дати вона не надасть документ, який підтверджує наявність щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16 червня 2021 року № 595. Вказала, що 08.11.2021 вона звернулась із заявою до начальника Управління освіти Коломийської міської ради, в якому пояснила причини відмови від вакцинації. Наказом № 38-к від 23.11.2021 ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 01.12.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки він суперечить Конституції України, вимогам КЗпП України та обмежує її права та свободи.

Просила визнати незаконним та скасувати вищезазначений наказ про її відсторонення, зобов`язати відповідача поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Коломийський міськрайонний суд рішенням від 03 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі відмовив.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт з посиланням на ст. 64, 68, п.1 та п. 19 ч.1 ст. 92 Конституції України вказує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Зазначає, що обмеження її прав і свобод можливе виключно на підставі закону. ОСОБА_1 вказує, що в трудовому договорі відсутній її обов`язок робити профілактичні щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19. Зауважує, що відповідач відсторонив її від роботи і припинив виплату заробітної плати, що порушує її гарантоване право та законний інтерес на працю. Також з посиланням на рішення ЄСПЛ «Варжичка та інші проти Чеської Республіки» вважає, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною. Вказане також зазначено в пункті 3 Резолюції 2361(2021) ПАРЄ, членом якої є Україна. Апелянт вважає, що жодна вакцина проти коронавірусної хвороби не пройшла повний цикл клінічних випробувань, тому її застосування має бути виключно добровільним. На думку ОСОБА_1 , ч.2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організаці, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» є такими, що суперечать ст. 24 Конституції України.

Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач Коломийський навчально-виробничий центр творчості учнівської молоді правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі замінено відповідача Коломийський навчально-виробничий центр творчості учнівської молоді на його правонаступника - Центр позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала. Просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник Центру позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився. До апеляційного суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а тому підлягає обов`язковій вакцинації, від проведення якої відмовилась, і медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала, а тому наявні підстави для висновку про правомірність дій відповідача, який відсторонив останню від роботи.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд встановив, що позивачка з 01.12.2010 працює на посаді керівника гуртка Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді (а.с. 16).

Усним повідомленням ОСОБА_1 попереджена про можливе відсторонення від роботи з 01.12.2021 без збереження заробітної плати, якщо до цієї дати позивачка не надасть документ, який підтверджує наявність щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16 червня 2021 року № 595. Вказана обставина не заперечується сторонами.

Наказом № 38-к від 23.11.2021 позивачку відсторонено від роботи з 01.12.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, п.41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236та ч. 2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» (а.с. 17).

З вищевказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 02.12.2021, однак позивачка зазначила, що з ним незгідна та буде його оспорювати.

Як розтлумачив Верховний Суд у своїй постанові від 01 березня 2023 року в справі №697/2309/21 (провадження № 61-5833св22), кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 14грудня 2022року усправі №130/3548/21(провадження№ 14-82цс22)зазначено,що:нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Отже, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 23 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що наказ про відсторонення позивачки від роботи не містить жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачці дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Більше того, з витягу із наказу №9 від 27.03.2021 Коломийського навчально-виробничого центу творчості учнівської молоді «Про організацію роботи закладу в умовах адаптивного карантину вставнолено, що в закладі з 29.03.2021 по 10.04.2021 освітній процес проводився у дистанційній формі. Наказом №1 від 22.01.2022 відповідача «Про особливості роботи Коломийсього НВЦТУМ на час встановлення «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-Co-2» визначено проводити освітній процес в закладі в дистанційній формі з 24 січня 2022 року у групах, де вихованці 5-11 класів (а.с. 136).

Згідно з наказом №2 від 21.02.2022 в Коломийському навчально-виробничому центрі творчості учнівської молоді введено дистанційну форму навчання з 24 січня 2022 року (а.с.137).

Отже, до відсторонення позивачки від роботи та після її відсторонення навчальний процес у освітньому закладі здійснювався в дистаційній формі, а відповідачем не аргументовано неможливість встановлення ОСОБА_1 дистанційної/надомної форми організації праці у спірний період.

За таких обставин суд зробив помилковий висновок, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність її відсторонення від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивачка була допущена до роботи з 21.02.2022 року згідно витягу із наказу №44-к, яким відновлено ОСОБА_1 на посаді керівника гуртка з оплатою праці згідно чинного законодавства (а.с. 138).

Відтак провадження в справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв`язку із відсутністю предмета спору.

Позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 не заявляла.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), колегія судів дійшла висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині визнання наказу про відсторонення незаконним, а в частині позовних вимог про поновлення на роботі закрити провадження у справі.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги - у розмірі 1 362,00 грн

Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 03 листопада 2022 року скасувати.

Позовну вимогу ОСОБА_1 до Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді, правонаступником якого є Центр позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді №38-к від 23 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийського навчально-виробничого центру творчості учнівської молоді, правонаступником якого є Центр позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області в частині поновлення на роботі закрити.

Стягнути із Центру позашкільної освіти Коломийської міської ради Івано-Франківської області (вул. Театральна, 33, м. Коломия, Івано-Франківська обл.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги - у розмірі 1362 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Барков

В.М. Луганська

Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року.