Рішення

від 13.03.2023 по справі 495/1688/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/1688/23

Номер провадження 2/495/1568/2023

13 березня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Боярського О.О.,

при секретарі Саханова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради об`єднаної територіальної громади, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд:

- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого 19 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції;

- відібрати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у матері ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав, та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 за місцем проживання батька .

Свою заявупозивач обґрунтовуєтим,що він з ОСОБА_2 знаходиться у шлюбі з 19 серпня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 17 січня 2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивач вказує, що стосунки із дружиною погіршились, сторони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести спільне господарство, припинили шлюбні відносини та шлюб залишається лише формальним, оскільки позивач та відповідачка як подружжя вже перестали проживати разом, у сторін різні погляди на життя, побут та сімейні цінності.

Позивач переконаний, що син ОСОБА_4 має проживати разом із ним, оскільки він з сином має довірчі стосунки, пов`язані спільним побутом тощо.

Також позивач зазначає, що постійного місця проживання відповідачка ОСОБА_2 не має, за місцем реєстрації не проживає, не в повній мірі може забезпечити сина ОСОБА_5 усім необхідним, що призвело до необхідності визначити в судовому порядку місце проживання дитини разом із батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

ОСОБА_1 проживає у власному житлі, має постійний дохід. Вказана обставина, на думку позивача, свідчить про те, що він в повній мірі може забезпечити дитину постійним місцем проживання.

На підставі наведеного просить задовольнити позов.

Процесуальні дії.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2023 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву у якій просить справу розглядати у його відсутність та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася.

В судовому засіданні 13.03.2023 року, адвокат, який діє в інтересах відповідачки позов визнав у понову обсязі. Крім того, 13.03.2023 року до суду надійшла заява від представника відповідачки про розгляд справи без участі сторони, відповідно до якої вказує, що сторона повністю визнає позовну заяву та обставини, на які посилається позивач, не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , із батьком ОСОБА_1 за адресою постійного проживання батька та відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав. Справу просить розглядати без участі відповідачки. Вказує також, що наслідки визнання позову їй відомі.

У відповідності до ч.ч. 3, 4ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями206,207цьогоКодексу.

Відповідно до ч. 4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.3ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 1ст. 82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 19 серпня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 17 січня 2023 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Позивач вказує, що стосунки із дружиною погіршились, сторони перестали проживати однією сім`єю, перестали вести спільне господарство, припинили шлюбні відносини та шлюб залишається лише формальним, оскільки позивач та відповідачка як подружжя вже перестали проживати разом, у сторін різні погляди на життя, побут та сімейні цінності.

Позивач переконаний, що син ОСОБА_4 має проживати разом із ним, оскільки він з сином має довірчі стосунки, пов`язані спільним побутом тощо.

Також позивач зазначає, що постійного місця проживання відповідачка ОСОБА_2 не має, за місцем реєстрації не проживає, не в повній мірі може забезпечити сина ОСОБА_5 усім необхідним, що призвело до необхідності визначити в судовому порядку місце проживання дитини разом із батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини.

ОСОБА_1 проживає у власному житлі за адресою: квартира АДРЕСА_1 , та має постійний дохід в розмірі 15000 грн. щомісяця.

Вказана обставина, на думку позивача, свідчить про те, що він в повній мірі може забезпечити дитину постійним місцем проживання.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 та обставини, на які позивач посилається, обґрунтовуючи вимоги, визнала у повному обсязі.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 51 Конституції Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статей21,24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частинами 3, 4статті 56 Сімейного кодексу Українипередбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідност.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.3ст.109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно ч.1ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч.2ст.112 Сімейного кодексу Українисуд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.

Згідно із частиною 2статті 115 Сімейного кодексу України, документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно дочастини третьої статті 51 Конституції Українисім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зчастинами восьмою,дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України)регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно достатті 8 Закону України "Про охорону дитинства"кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно ізст.12 Закону України "Про охорону дитинства"на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно доч.1 ст.160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК Українивизначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частиною першоюстатті 162СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Участинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитинипередбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно зпунктом 1 цієї статтівсім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саместатті 161 СК Українита принципу 6Декларації прав дитинипро обов`язковість брати до уваги принцип 6Декларації прав дитинистосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимогстатті 3 Конвенції про права дитини.

Оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам, суд приходить до висновку про необхідність розірвати шлюб між сторонами.

Окрім того, враховуючи вищенаведеніобставини,керуючись принципоммаксимального забезпеченняправ таінтересів дитини,зважаючи нате,що відповідачкасамоусунулась від виховання доньки, в ході розгляду справи позов визналата не заперечувала щодо відібрання малолітнього сина ОСОБА_3 у матері без позбавлення її батьківських прав,та визначення місця проживання малолітнього сина ізбатьком за місцем постійного проживання суд вважає, що у зв`язку з відмовою матері виховувати дитину необхідно визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ізбатьком ОСОБА_1 , за адресою постійного проживання позивача: квартира АДРЕСА_1 , про що забезпечить якнайкращі інтереси дитини, а тому позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що матір дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною та участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.

Стосовно позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини суд зазначає, що позивач просить визначити місце проживання сина ОСОБА_5 разом із ним за адресою його проживання, а відповідачка надає згоду на це, яка зазначена в заяві про визнання позову. У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що якщо під час розгляду справи батьки дитини дійшли згоди з приводу визначення місця проживання дитини, звертатися до органу опіки та піклування щодо отримання висновку з приводу вказаного питання не є потрібним, оскільки на це потрібен значний час, що може призвести до затягування розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду справи

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні стосунки наміру не мають, та враховуючи той факт, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам дитини, суд приходить до висновку про необхідність розірвати шлюб між сторонами.

Окрім того, зважаючи нате,що відповідачкасамоусунулась від виховання сина та в ході розгляду справи визнала позовта не заперечувала щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 ізбатьком за місцем постійного проживання ОСОБА_1 : квартира АДРЕСА_1 та відібрання малолітнього сина ОСОБА_3 уматері безпозбавлення їїбатьківських прав, для проживання неповнолітньої дитини разом із батьком ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та спрямовані на захист прав та законних інтересів малолітньої доньки, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради об`єднаної територіальної громади, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого 19 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції;

Відібрати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у матері ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_3 ) без позбавлення її батьківських прав, та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 , (РНКОПП: НОМЕР_4 ) за місцем проживання батька, у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, без участі матері.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О.Боярський