Постанова

від 13.04.2023 по справі 487/5726/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.04.23

22-ц/812/18/23

Провадження № 22-ц/812/18/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 квітня 2023 року м. Миколаїв

справа № 487/5726/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Тищук Н. О.,

суддів Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

із секретарем Ковальським Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

першого заступника керівника обласної прокуратури

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 вересня 2021 року суддею Кузьменком В.В., в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 24 вересня 2021 року), у цивільній справі за позовом

керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до

ОСОБА_1

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав

та витребування земельної ділянки шляхом знесення об`єкту нерухомості,

У С Т А Н О В И В:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про захист земельних прав.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 затверджено проект землеустрою та передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка в межах земель ТОВ «Миколаївбудпроект», площею 878 кв.м, з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (пункти 51, 51.1 розділу 4).

На підставі цього рішення ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140150 від 27 жовтня 2009 року із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019.

14 грудня 2012 року ОСОБА_3 продала земельну ділянку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у рівних частинах по 1/2 кожній.

У травні 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частину земельної ділянки, та належній їй земельній ділянці площею 0,0424 га присвоєно кадастровий номер 4810136300:12:001:0028.

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1105 від 22 листопада 2013 року вказаній земельній ділянці залишено адресу АДРЕСА_1 .

23 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку № НОМЕР_1 .

Апеляційний суд Миколаївської області своєю постановою від 18 вересня 2018 року скасував рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року та постановив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зокрема рішенням суду апеляційної інстанції визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м. по АДРЕСА_1 , визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року, з записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , а також визнано недійсним договір купівлі-продажу №1321 від 14 грудня 2012 року.

В частині витребування спірної земельної ділянки у позові відмовлено, оскільки земельна ділянка площею 847 кв.м. фактично припинила існування внаслідок поділу на два окремі об`єкти майна і права власності.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована на території м. Миколаєва та відноситься до земель комунальної власності, власником та розпорядником якої є Миколаївська міська рада, а також ця земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, де існує режим обережної господарської діяльності з обмеженням щодо забудови, прокурор просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 площею 0,0424 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Урахувавши інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої на спірній земельній ділянці знаходиться житловий будинок площею 298,9 кв.м., який належить ОСОБА_1 , прокурор просив також скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 21 жовтня 2016 року за № 17106818 про реєстрацію права власності на цей житловий будинок та витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 424 кв.м. вартістю 171048,39 грн. з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 298,9 кв.м.

Відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника, подала відзив на позовну заяву, в якому вказувала на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів територіальної громади та народу України у даній справі. Також просила визнати пропущеним строк позовної давності, посилаючись на те, що прокурор з вересня 2014 року був обізнаний про те, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки, проте позову до неї не заявляв.

При цьому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, посилаючись на те, що земельна ділянка не вибувала з володіння держави поза її волею, оскільки була передана у приватну власність рішенням Миколаївської міської ради, що унеможливлює витребування земельної ділянки як майна з чужого незаконного володіння.

Також зазначала, що повернення земельних ділянок власникам із приведенням у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а також знесення будинків, допускається лише у випадках самовільного зайняття земельних ділянок чи самовільного будівництва. У зв`язку з цим вважала вимогу про знесення житлового будинку протиправною.

У відповіді на відзив прокурор зазначав, що ОСОБА_1 володіє земельною ділянкою, отриманою на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було скасоване судом. Миколаївська міська рада, як власник і розпорядник спірної земельної ділянки, не звернулася до суду з позовом про визнання недійсним та скасування державного акту на земельну ділянку та про її витребування, що свідчить про неналежний захист інтересів держави. Проте Миколаївська міська рада не заперечує проти пред`явлення позову в її інтересах прокурором (а.с. 50-56, 63).

Вважав безпідставними доводи відповідача щодо неправильного визначення вартості земельної ділянки та неспроможними доводи про касаційне оскарження постанови апеляційного суду про скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту та договору купівлі-продажу, що був пред`явлений до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Крім цього прокурор посилався на те, що витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту у даному випадку, оскільки передаючи земельну ділянку комунальної власності певній особі та діючи на підставі делегованих громадою повноважень, міська рада діяла не у спосіб та не в межах передбачених законом повноважень. Такі дії не можуть вважатися вираженням волі територіальної громади, а отже земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста поза її волею.

Щодо заперечень відповідачки проти знесення житлового будинку прокурор посилався на правомірне втручання держави у володіння особою майном, з огляду на те, що державою у даному випадку переслідується законна мета захисту прибережної захисної смуги, на якій заборонено індивідуальне будівництво. Також посилався на практику ЄСПЛ, згідно якої державі надається ширша свобода розсуду у правовідносинах щодо облаштування територій та охорони навколишнього середовища, де переважаюче право має загальний інтерес.

Щодо доводу відповідачки про пропуск строку позовної давності, прокурор зазначав, що територіальна громада міста не могла мати сумнівів щодо законності прийнятих міською радною рішень, та довідалася про незаконність такого рішення у даному випадку 18 вересня 2018 року, після прийняття відповідної постанови Миколаївським апеляційним судом.

Щодо порушення, на думку відповідачки, статті 1 Протоколу 1 та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прокурор посилався на те, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний та публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Крім того зазначав, що води (водні об`єкти) є виключно власністю українського народу, можуть надаватися тільки у користування та на них заборонено будівництво, а знаходження земельної ділянки на відстані 9 метрів від урізу Бузького лиману, вказують на пропорційність втручання держави у володіння майном.

Представник Миколаївської міської ради участі у судових засіданнях не брав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано пропуском строку позовної давності щодо вимог про скасуванні свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23 травня 2014 року та щодо вимог про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд посилався на відсутність в законодавстві України правової підстави для знесення житлового будинку, який не є самочинним будівництвом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, що і позовні вимоги та доведеністю належності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Крім цього прокурор наголошував на знаходженні земельної ділянки в межах земель водного фонду 9 метрів від урізу води, що унеможливлює виникнення приватного власника, та вказував на необхідність усунення перешкод територіальній громаді м. Миколаєва у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачка посилалася на ті ж обставини, якими заперечувала проти позову та на практику ЄСПЛ, згідно якої державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, а ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу та не виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім цього вважала втручання в її право власності незаконним і непропорційним.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Участь в судовому засіданні апеляційного суду брали прокурор Волкожа С.В. та в режимі відеоконференції - представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Багдасарова Г.М.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що пунктами 51, 51.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 затверджено проект землеустрою та у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 878 кв.м в межах земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 14-27 том І).

На підставі цього рішення ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140150 від 27 жовтня 2009 року із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019 (а.с. 28-29 том І).

14 грудня 2012 року ОСОБА_3 продала земельну ділянку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у рівних частина по 1/2 кожній (а.с. 30-31 том І). У договорі купівлі-продажу зазначено, що згідно витягу Поземельної книги про земельну ділянку на частину земельної ділянки діють обмеження типу 01.06.23 та 01.01.05.

У травні 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частину земельної ділянки та належній їй земельній ділянці площею 0,0424 га присвоєно кадастровий номер 4810136300:12:001:0028 (а.с. 31-38 том І).

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1105 від 22 листопада 2013 року вказаній земельній ділянці залишено адресу АДРЕСА_1 .

23 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку № НОМЕР_1 .

16 жовтня 2014р. Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся із позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009р. в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м. по АДРЕСА_1 , визнання недійсними договору купівлі-продажу від 14.12.2012р., державного акту серії ЯИ №140150 на право власності у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки в комунальну власність.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015р. у задоволенні позову по справі №487/10126/14-ц відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Апеляційний суд Миколаївської області своєю постановою від 18 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, скасував рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року та постановив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог (а.с. 14-27 том І).

Зокрема рішенням суду апеляційної інстанції визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м. по АДРЕСА_1 , визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року, з записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , а також визнано недійсним договір купівлі-продажу №1321 від 14 грудня 2012 року.

В частині витребування спірної земельної ділянки у позові відмовлено, оскільки земельна ділянка площею 847 кв.м. фактично припинила існування внаслідок поділу на два окремі об`єкти майна і права власності.

03 вересня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 17106818 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 298,9 кв.м., житловою площею 69,9 кв.м., Літ А-2, по АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності на житловий будинок зазначено: технічний паспорт, виданий 27 січня 2015 року Миколаївським бюро технічної інвентаризації, декларація про готовність об`єкта до експлуатації МК 142151880463, видана 07 липня 2015 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (а.с. 31-32 том І).

Згідно ситуаційної схеми (а.с. 41-42 том І), повідомлення виконкому Миколаївської міської ради від 11 лютого 2019 року (а.с. 43 том І), рішення Миколаївської міської ради від 17 січня 2003 року № 15/41, Генерального плану міста, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18 (а.с. 43 том І) та витягу з містобудівної документації (а.с. 44 том І), земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться на території зелених насаджень загального користування та відноситься до перспективної зони ландшафтно-рекреаційного загальноміського значення (ПР-2).

Позиція апеляційного суду

Згідно зі статтею 41КонституціїУкраїни кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Втручання управо мирноговолодіння майном,навіть якщовоно здійснюєтьсязгідно іззаконом із легітимноюметою,буде розглядатисяяк порушеннястатті 1Першого протоколудо Конвенції,якщо небуде встановленийсправедливий балансміж інтересамисуспільства,пов`язанимиз цимвтручанням,й інтересамиособи,яка зазнаєвтручання вїї правовласності.Отже,має існуватирозумне співвідношення(пропорційність)між метою,досягнення якоїпередбачається,та засобами,які використовуютьсядля їїдосягнення. ЄСПЛ встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 58 ЗК, статті 4 ВК до земель водного фонду належать, в тому числі землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч.1,3 ст.60 ЗК).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ч.1 ст.61 ЗК, ч.1 ст.89 ВК).

Частина друга статті 59 ЗК обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.4 ст.59 ЗК).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у ст.59 ЗК.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст.59 цього Кодексу.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ст.59 ЗК має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів (п.8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів), для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (ч.1 ст.87 ВК).

У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ч.1 ст.60 ЗК, п.1 ч.1 ст.81, ч.1 ст.88 ВК).

Таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.

Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ч.1 ст.61 ЗК, ч.1 ст.89 ВК ), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (п.«г» ч.2 ст.61 ЗК, п.4 ч.1 ст.89 ВК , п.п.4 п.2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч.3 ст.13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч.7 ст.41 Конституції України, ч.3 ст.1 ЗК).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч.1ст.50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст.13, ч.7 ст.41, ч.1 ст.50 Конституції України, ч.3 ст.1 ЗК).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18,19, п.«а» ч.1 ст.91 ЗК ), які набуваються лише згідно із законом (ст.14 Конституції України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом при розгляді справи №487/10126/14-ц, земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 12424 кв.м. знаходиться на відстані 9 метрів від урізу води Бузького лиману, в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману та належить до земель водного фонду.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. А відтак, право власності на спірну земельну ділянку набуто у незаконний спосіб.

Вказану обставину слід вважати доведеною в силу положень частини 4 статті 82 ЦПК України.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва.

Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади м. Миколаєва зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Бузького лиману, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин, зокрема зелених насаджень на узбережжі вказаного лиману у зеленій зоні, що, як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з Генеральними планами міста Миколаєва задовго до виникнення спірних правовідносин уже була територією спеціального призначення, в якій заборонене будівництво.

Повернення територіальній громаді м. Миколаєва спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні земельної ділянки у власності.

А отже, повернення земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК). Такий захист має бути ефективним, повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у ч.2 ст.16 ЦК, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов ст.387 ЦК) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов ст.391 ЦК).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц зроблено висновок, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі було зазначено, що помилкова кваліфікація для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписів статтей 387, 388 ЦК, а не статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 52 ЗК з огляду на принцип jura novit curia («суд знає закони») не може слугувати підставою для відхилення цих вимог, так як не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Справа №487/10128/14-ц за обставинами є подібною із даним спором, в тому числі з посиланням прокурора на норми права, характерні для віндикаційного позову, хоча вже в апеляційній скарзі прокурором зазначається про необхідність повернення земельної ділянки за негаторним позовом, а тому колегія суддів вважає за можливим застосувати вказаний принцип до спірних правовідносин.

Оскільки належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, то спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі статтею 391 ЦК України, частиною 2 статті 52 ЗК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі №469/1203/15-ц, від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка водного фонду не вибувала з володіння громади, володіючий власник завжди може вимагати повернення йому таких ділянок.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску прокурором строку позовної давності щодо вимог про повернення ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки прокурор мав право заявити позов протягом всього часу тривання порушення прав територіальної громади.

Відповідно до ст.18 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів.

Згідно зі ст.19 цього ж Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, в тому числі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Отже, наявність у відповідачки свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку впливає на можливість реалізації її прав щодо цього майна, а тому його скасування є самостійним способом захисту та має на меті захист прав позивача на земельну ділянку і правову визначеність статусу майна.

Оскільки визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року, з записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також визнано недійсним договір купівлі-продажу №1321 від 14 грудня 2012 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняла у власність спірну земельну ділянку, колегія суддів вважає за необхідне скасувати свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку № НОМЕР_1 , видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 .

Між тим, відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог, які стосуються знесення житлового будинку та правомірності реєстраційних дій пов`язаних з цим майном з огляду на наступне.

Повернення земельної ділянки водного фонду, яка не може бути у приватній власності та знесення будинку є поєднанням двох окремих позовних вимог володіючого власника. Тобто не можна повернути земельну ділянку шляхом знесення будинку в одній позовній вимозі.

Це, зокрема, впливає і на рохрахунок судового збору.

За наслідками розгляду цивільної справи №488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2023р. зазначила, що за подання двох окремих позовних вимог позивач зобов`язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі. Такий обов`язок має і держава, від імені та в інтересах якої діє прокурор. Оскільки у позовній вимозі «витребувати з незаконного володіння… земельну ділянку… у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкта нерухомості, а саме житлового будинку» прокурор поєднав одночасно два способи захисту порушеного права, а сплатив судовий збір лише за одну майнову вимогу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не має підстав задовольняти цю вимогу як дві окремі - витребувати спірну земельну ділянку і знести споруджене на ній нерухоме майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена прокурором вимога про витребування, а фактично - повернення від відповідачки ОСОБА_1 спірної земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку, з вищевикладених мотивів підлягає задоволенню частково, а саме в частині повернення земельної ділянки.

В задоволенні позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 21 жовтня 2016 року за № 17106818 про реєстрацію права власності на житловий будинок слід відмовити як такої, що пов`язана з відмовою у задоволенні позовної вимоги про знесення будинку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора, а саме скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 площею 0,0424 га, розташовану по АДРЕСА_1 та повернути на користь держави в особі Миколаївської міської ради зазначену земельну ділянку.

Щодо судових витрат

Відповідно до вимог частин 1, 10, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно технічної документації нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 424 кв.м по АДРЕСА_1 складає 171048, 39 грн. (а.с. 46 том І).

Прокурором при зверненні з позовом до суду першої інстанції сплачено 6407, 73 грн., з яких - 2565, 72 грн. за вимогу майнового характеру, якою є вимога про витребування земельної ділянки та по 1921 грн. за дві вимоги немайнового характеру про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та про скасування запису в Державному реєстрі речових прав.

Подаючи апеляційну скаргу після відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог, прокурором сплачено 9621 грн., з яких за вимогу майнового характеру 3848, 58 грн. та за дві вимоги немайнового характеру по 2881, 50 грн.

Отже, задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині скасування свідоцтва про право власності та про витребування земельної ділянки, апеляційний суд вважає за необхідне повернути прокурору за рахунок позивачки ОСОБА_1 4486, 72 грн. сплачених до суду першої інстанції (2565,72 + 1921), та 6730,08 грн. сплачених при поданні апеляційної скарги (3848, 58 + 2881, 50).

В частині позовних вимог, у задоволенні яких прокурору відмовлено, судові витрати залишити на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 площею 0,0424 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) 11216,80 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

Повний текст постанови виготовлений 13 квітня 2023 року