Ухвала

від 09.05.2024 по справі 487/5726/19

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/5726/19

Провадження №4-с/487/5/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2024 Заводський районний суд міста Миколаєва в складі: головуючого судді Кузьменко В.В., при секретарі Рафальській Т.В., розглянувши скаргу заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва на дії та рішення заступника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор Анни Володимирівни,

ВСТАНОВИВ:

28.06.2023 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду з скаргою на дії та рішення заступника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор Анни Володимирівни.

Скарга обґрунтована тим, що Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.04.2023 року у справі №487/5726/19 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про повернення на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельної ділянки площею 0,0424 га, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 . На виконання вказаної постанови 12.05.2023 року Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист про повернення ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку земельної ділянки площею 0,0424 га, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 . Окружною прокуратурою м. Миколаєва вказаний виконавчий лист скеровано 16.05.2023 року для примусового виконання до Заводського державної служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Проте, 26.05.2023 року заступником начальника відділу ДВС Волкомор А.В. прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.7 ч. 4 ст. 4 ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Вважає вказане рішення заступника начальника відділу ДВС від 26.05.2023 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу від 12.05.2023 року по справі №487/5726/19 суперечить законодавству, тобто є неправомірним.

Ухвалою суду від 07.08.2023 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Оскільки, відповідно до ч. 2ст. 450ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд вважає за можливе розглянути скаргу за їх відсутності.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

За приписами статті 447ЦПК України передбачено, право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.04.2023 року у справі №487/5726/19 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про повернення на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельної ділянки площею 0,0424 га, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 .

На виконання вказаної постанови 12.05.2023 року Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист про повернення ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку земельної ділянки площею 0,0424 га, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 .

26.05.2023 року заступником начальника відділу ДВС Волкомор А.В. прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.7 ч. 4 ст. 4 ЗУ "Про виконавче провадження".

Відповідно дост. 80 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно достатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом частини першоїстатті 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змістурішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Заст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Заст. 5 Закону України "Про виконавче провадження"примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

За змістомстатті 10 Закону України «Про виконавче провадження»заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом частини 1статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного устатті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (ZHOVNER v. UKRAINE, N 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 р. N 15-рп/2004).

Виконавчий лист який виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 12.05.2023 року, передбачає захід примусового виконання рішення, а саме повернення ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що виконання судового рішення про повернення ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 повинно виконуватись державним виконавцем в порядку визначеним ЗУ «Про виконавче провадження», а тому повернення виконавчого листа на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 вказаного Закону у даному випадку суперечить вищенаведеним нормам права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що державний виконавець діяв всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», чим порушив права скаржника, в тому числі права на остаточне виконання судового рішення, а тому суд вважає, що скаргу слід задовольнити

Керуючись ст.ст. 259, 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу заступника керівникаОкружної прокуратуриміста Миколаєвана діїта рішеннязаступника Заводськоговідділу державноївиконавчої службиу містіМиколаєві Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса)Волкомор АнниВолодимирівни -задовольнити.

Визнати неправомірними дії заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волкомор Анни Володимирівни щодо винесення 26.05.2023 повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 12.05.2023 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №487/5726/19.

Визнати неправомірним повідомлення від 26.05.2023 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 12.05.2023 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №487/5726/19.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя В.В.Кузьменко