Постанова

від 04.04.2023 по справі 911/2809/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2809/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Ковальчук А. С. (адвоката),

відповідача - Невмержицького С. І. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (колегія суддів: Станік С. Р. - головуючий, Шаптала Є. Ю, Тищенко О. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 (суддя Ейвазова А. Р.) у справі

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Платон.003"

про стягнення 2 636 710,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Войтовське" (далі - СТОВ "Войтовське") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Платон.003" (далі - ТОВ "Платон.003") про стягнення суми боргу 1 013 460,23 грн, що складається з 974 250,00 грн - основного боргу, 32 964,35 грн - пені та 6 245,88 грн - 3% річних, які нараховані за період з 02.07.2021 до 17.09.2021.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором суборенди землі від 30.12.2020 № 30/12-1 в частині сплати орендних платежів у встановлений договором строк.

1.3. 03.11.2021 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої СТОВ "Войтовське" просило стягнути з ТОВ "Платон.003" 2 636 710,23 грн. Позивач збільшив вимоги в частині основного боргу до 2 595 500,00 грн та не змінив розміру вимог в частині пені та 3% річних. Заява була прийнята до розгляду судом першої інстанції ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2021.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі № 911/2809/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, повністю відмовлено у задоволенні позову СТОВ "Войтовське" до ТОВ "Платон.003". Вирішено стягнути з СТОВ "Войтовське" на користь ТОВ "Платон.003" 17 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що досягнення згоди щодо об`єкта оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) є обов`язковою умовою для укладення договору суборенди, водночас під час розгляду цієї справи суд не встановив, що сторонами в установленій письмовій формі досягнуто такої згоди. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів факт передачі у володіння та користування відповідачу і прийняття ним певних земельних ділянок, тому суд зазначив, що договір суборенди землі від 30.12.2020 № 30/12-1 не можна вважати укладеним, зважаючи на відсутність доказів про досягнення згоди його сторонами щодо об`єктів суборенди за таким договором.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, зазначив, що відповідач як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції заперечував факт передачі у володіння та користування за договором від 30.12.2020 № 30/12-1 земельних ділянок, вказаних у заяві свідка, та посилався на оренду відповідних земельних ділянок на підставі інших договорів суборенди від 03.02.2021, від 08.02.2021, від 09.02.2011, від 11.02.2021, укладених між позивачем та відповідачем. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що земельні ділянки (перелік яких наведений у постанові суду апеляційної інстанції) є об`єктами суборенди за іншими договорами, на підставі яких між сторонами виникли відповідні права та обов`язки, і не є предметом оренди за договором від 30.12.2020 № 30/12-1, який підписано СТОВ "Войтовське" (орендар) та ТОВ "Платон.003" (суборендар). Тому суд зазначив, що у відповідача відсутній обов`язок перед позивачем зі сплати платежів за оренду земельних ділянок за договором від 30.12.2020 № 30/12- 1. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що договір від 30.12.2020 № 30/12-1 не можна вважати укладеним, зважаючи на відсутність доказів про досягнення згоди його сторонами щодо об`єктів суборенди за таким договором, що є істотною його умовою, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. СТОВ "Войтовське" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі № 911/2809/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги СТОВ "Войтовське" до ТОВ "Платон.003" про стягнення суми боргу 2 636 710,23 грн, що складається з: 2 597 500,00 грн - основного боргу, 32 964,35 грн - пені та 6 245,88 грн - 3% річних; стягнути з ТОВ "Платон.003" на користь СТОВ "Войтовське" понесені судові витрати.

3.2. СТОВ "Войтовське", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували статтю 181 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.11.2019 у справі № 24/2/18. СТОВ "Войтовське" зазначає, що суди не врахували положення статей 3, 538, 629 Цивільного кодексу України та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах за умов укладення договору оренди землі, відсутності в орендаря зауважень щодо змісту договору, виконання зобов`язань орендодавцем та часткового виконання зобов`язань орендарем (часткової сплати орендної плати). Крім того, скаржник зазначає, що суди не дослідили і не розглянули витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2021, поданий відповідачем щодо вчинення позивачем нібито шахрайських дій. На думку скаржника, цей витяг свідчить про укладення, чинність та дійсність договору суборенди від 30.12.2020 № 30/12-1 та спростовує доводи відповідача.

3.3. ТОВ "Платон.003" подало 30.03.2023 відзив на касаційну скаргу, в якому просить поновити строк на його подання та залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання відзиву, ТОВ "Платон.003" зазначає, що не отримувало ухвалу Верховного Суду від 06.03.2023 та касаційну скаргу СТОВ "Войтовське". ТОВ "Платон.003" зауважує, що ознайомилося з матеріалами справи № 911/2809/21 лише 27.03.2023, про що свідчить відмітка на заяві про ознайомлення, тому просить поновити строк на подання відзиву. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Платон.003" зазначає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, проте суди правильно надали правову кваліфікацію спірним правовідносинам, установили обставини справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Верховний Суд визнає поважними причини пропуску строку ТОВ "Платон.003" на подання відзиву на касаційну скаргу та вважає за можливе поновити такий строк. У зв`язку з цим Верховний Суд під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень враховує доводи, викладені у відзиві ТОВ "Платон.003" на касаційну скаргу.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 30.12.2020 сторонами у справі - СТОВ "Войтовське" (орендар) та ТОВ "Платон.003" (суборендар) підписано договір суборенди землі № 30/12-1 (далі - договір від 30.12.2020 № 30/12-1).

4.2. За умовами пункту 1.1 цього договору орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування (суборенду) земельні ділянки загальною площею 500 га, що використовуються орендарем згідно з договорами оренди земельної частки (паю) з громадянами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.

4.3. В пункті 2.1 договору від 30.12.2020 № 30/12-1передбачено, що в суборенду передаються земельні ділянки, визначені у пункті 1.1 договору суборенди та вказані у додатку до договору № 1.

4.4. Сторонами узгоджено, що земельна ділянка передається в суборенду у триденний строк після підписання цього договору та акта приймання-передачі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без розроблення проєкту її відведення; цільове призначення такої земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (пункти 5.1, 5.2 договору від 30.12.2020 № 30/12-1).

4.5. Строк дії такого договору визначено до 31.12.2021 (пункт 3.1 договору від 30.12.2020 № 30/12-1).

4.6. Відповідно до пункту 4.1 цього договору орендна плата за земельну ділянку вноситься суборендарем у грошовій формі в безготівковому порядку у розмірі 6 495 грн з ПДВ за 1 га, що на дату укладення договору еквівалентно 229,83 долара США згідно з курсом Національного банку України 28,26 грн за 1 долар США. Загальна сума договору визначена його сторонами у розмірі 3 247 500,00 грн з ПДВ, що на день підписання договору еквівалентно 114 915,07долара США.

4.7. За змістом пункту 4.2 договору від 30.12.2020 № 30/12-1 оплата орендної плати здійснюється суборендарем орендарю в національній валюті в гривнях на його банківський рахунок в три етапи:

- 650 000, 00 грн - до 01.04.2021;

- 974 250,00 грн - до 01.07.2021;

- 1 623 250,00 грн - до 01.11.2021.

4.8. За невиконання зобов`язань у встановлений строк в частині сплати орендної плати пунктом 4.3 цього договору встановлена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

4.9. Згідно з пунктом 10.3 договору від 30.12.2020 № 30/12-1 договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

4.10. 02.02.2021 позивачем виставлено рахунок від 02.02.2021 № 3 на підставі договору від 30.12.2020 № 30/12-1 на оплату 650 000,00 грн.

4.11. 03.02.2021 платіжним дорученням № 72 відповідач перерахував позивачу 650 000,00 грн з призначенням платежу: "за оренду земельної ділянки по рах. від 02.02.2021 у сумі 541 666,67, ПДВ 20% - 108 333,33 грн".

4.12. Суд першої інстанції зазначив, що земельні ділянки, які мали передаватися в суборенду за договором від 30.12.2020 № 30/12-1, мали визначатися додатком № 1 до нього. Проте судом не встановлено, що сторони підписали відповідний додаток до договору від 30.12.2020 № 30/12-1, яким би було індивідуалізовано земельні ділянки, що передаються в суборенду за договором від 30.12.2020 № 30/12-1, із зазначенням їх кадастрового номера та площі. Суд також зазначив, що сторони також не надали акт прийому-передачі таких земельних ділянок, який би міг свідчити, що сторонами у подальшому шляхом передачі відповідачу було індивідуалізовано земельні ділянки, які передаються в суборенду за відповідним договором від 30.12.2020 № 30/12-1.

4.13. Водночас судом першої інстанції на підставі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права встановлено, що право суборенди земельних ділянок (за винятком земельних ділянок з кадастровими номерами 3221281200:08:004:0044, 3221281200:08:010:0012) зареєстровано за відповідачем на підставі інших договорів суборенди, а саме:

- договорів суборенди від 03.02.2021 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами:

3221281200:08:008:0008, 3221281200:08:011:0037, 3221281200:08:008:0023, 3221281200:08:008:0022, 3221281200:08:007:0013, 3221281200:08:011:0052, 3221281200:08:008:0024, 3221281200:08:011:0021, 3221281200:08:007:0002, 3221281200:08:007:0003, 3221281200:08:008:0016, 3221281200:08:008:0007, 3221281200:08:008:0015, 3221281200:08:008:0006, 3221281200:08:007:0008, 3221281200:08:007:0005, 3221281200:08:008:0019, 3221281200:08:007:0006, 3221281200:08:011:0022, 3221281200:08:011:0020, 3221281200:08:007:0015, 3221281200:08:011:0043, 3221281200:08:006:0018, 3221281200:08:008:0018, 3221281200:08:008:0017, 3221281200:08:008:0014, 3221281200:08:007:0011, 3221281200:08:011:0010, 3221281200:08:008:0001, 3221281200:08:008:0002, 3221281200:08:011:0023, 3221281200:08:008:0013, 3221281200:08:008:0004, 3221281200:08:008:0010, 3221281200:08:007:0010, 3221281200:08:007:0007, 3221281200:08:007:0004, 3221281200:08:008:0012, 3221281200:08:011:0060, 3221281200:08:008:0003, 3221281200:08:011:0054, 3221281200:08:008:0011, 3221281200:08:008:0020, 3221281200:08:003:0007;

- договорів суборенди від 08.02.2021 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами:

3221281200:08:004:0008, 3221281200:08:004:0013, 3221281200:08:004:0007, 3221281200:08:004:0009, 3221281200:08:004:0010, 3221281200:08:004:0001, 3221281200:08:004:0039, 3221281200:08:011:0016, 3221281200:08:004:0038, 3221281200:08:004:0036, 3221281200:08:011:0013, 3221281200:08:004:0041, 3221281200:08:004:0033, 3221281200:08:011:0017, 3221281200:08:011:0003, 3221281200:08:011:0040, 3221281200:08:011:0015, 3221281200:08:004:0005, 3221281200:08:004:0045, 3221281200:08:004:0034, 3221281200:08:004:0012, 3221281200:08:004:0014, 3221281200:08:004:0029, 3221281200:08:004:0043, 3221281200:08:011:0014;

- договорів суборенди від 09.02.2021 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами:

3221281200:08:003:0013, 3221281200:08:003:0037, 3221281200:08:003:0019, 3221281200:08:003:0020, 3221281200:08:003:0018, 3221281200:08:003:0039, 3221281200:08:003:0026, 3221281200:08:006:0024, 3221281200:08:006:0036, 3221281200:08:004:0016, 3221281200:07:006:0006, 3221281200:08:006:0034, 3221281200:08:006:0025, 3221281200:08:003:0014, 3221281200:08:003:0008, 3221281200:08:006:0019, 3221281200:08:003:0033, 3221281200:08:003:0032, 3221281200:08:011:0006, 3221281200:08:006:0031, 3221281200:08:003:0038, 3221281200:08:006:0032, 3221281200:08:003:0035, 3221281200:08:003:0023, 3221281200:08:003:0022, 3221281200:08:003:0027, 3221281200:08:003:0024, 3221281200:08:006:0016, 3221281200:08:003:0029, 3221281200:08:003:0012, 3221281200:08:003:0015, 3221281200:08:003:0025, 3221281200:08:006:0027, 3221281200:08:006:0020, 3221281200:08:006:0021, 3221281200:08:006:0026, 3221281200:08:003:0031, 3221281200:08:003:0009, 3221281200:08:006:0015, 3221281200:08:006:0035;

- договорів суборенди від 11.02.2021 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами:

3221281200:08:011:0024, 3221281200:07:012:0011, 3221281200:08:011:0059, 3221281200:07:012:0043, 3221281200:08:011:0033, 3221281200:08:011:0057, 3221281200:08:011:0058, 3221281200:08:011:0056, 3221281200:07:012:0009, 3221281200:08:011:0055, 3221281200:08:011:0002, 3221281200:07:012:0010, 3221281200:08:011:0048, 3221281200:08:011:0049, 3221281200:08:011:0029, 3221281200:08:011:0034, 3221281200:07:012:0013, 3221281200:08:006:0033, 3221281200:08:011:0047, 3221281200:08:011:0042, 3221281200:08:011:0019, 3221281200:08:010:0024, 3221281200:08:006:0030, 3221281200:08:011:0008, 3221281200:08:006:0029, 3221281200:08:006:0028, 3221281200:07:012:0015, 3221281200:08:011:0005, 3221281200:08:011:0032, 3221281200:08:011:0031, 3221281200:07:012:0031, 3221281200:07:012:0017, 3221281200:07:012:0014, 3221281200:08:011:0031, 3221281200:08:011:0030 (у заяві свідка описка в останніх цифрах номера, а саме замість: ":0030" вказано: "60030"), 3221281200:07:012:0016, 3221281200:08:011:0044, 3221281200:08:011:0027, 3221281200:08:011:0041, 3221281200:08:011:0004, 3221281200:08:011:0001, 3221281200:08:011:0026, 3221281200:08:011:0036, 3221281200:08:011:0025, 3221281200:07:012:0033, 3221281200:08:011:0028, 3221281200:07:012:0012, 3221281200:08:011:0053, 3221281200:08:011:0050, 3221281200:08:011:0051, 3221281200:07:012:0007, 3221281200:08:011:0039.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідні договори, як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, укладені між позивачем та відповідачем, а вказані земельні ділянки є об`єктами суборенди за іншими договорами, на підставі яких між сторонами виникли відповідні права та обов`язки.

4.14. Спір у справі № 911/2809/21, що розглядається, виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення заборгованості за договором суборенди.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги СТОВ "Войтовське" про стягнення з ТОВ "Платон.003" заборгованості за договором від 30.12.2020 № 30/12-1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору від 30.12.2020 № 30/12-1 в частині оплати за суборенду земельних ділянок.

5.4. Як установлено судами, між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди земельних ділянок загальною площею 500 га, що використовуються орендарем згідно з договорами оренди земельної частки (паю) з громадянами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.

5.5. Згідно з частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору суборенди) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

5.6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (частина 6 статті 93 Земельного кодексу України).

5.7 За змістом частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

5.8. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

5.9. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

5.10. За змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

5.11. Порядком реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, передбачено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю) у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

5.12. Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.13. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зауважила, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його.

5.14. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій установили, що сторонами не було досягнуто згоди щодо об`єкта оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Суди зазначили, що земельні ділянки, які повинні були передаватися в суборенду за договором від 30.12.2020 № 30/12-1, мали би визначатися в додатку № 1 до договору від 30.12.2020 № 30/12-1. Проте суди встановили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у розумінні статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України того, що між сторонами спору було підписано відповідний додаток № 1 до договору від 30.12.2020 № 30/12-1, яким би було індивідуалізовано земельні ділянки, що передаються в суборенду за цим договором, із зазначенням їх кадастрового номера та площі. Суди також установили, що сторонами спору не надано акта приймання-передачі земельних ділянок, який би міг свідчити, що сторонами у подальшому шляхом передачі відповідачу індивідуалізовано земельні ділянки, які передаються в суборенду за договором від 30.12.2020 № 30/12-1.

5.15. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що факт досягнення згоди сторонами щодо об`єктів суборенди за договором від 30.12.2020 № 30/12-1 є недоведеним у розумінні статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України, тому є недоведеним і факт наявності волі в обох сторін щодо передачі та прийняття конкретних земельних ділянок в суборенду, а також вчинення сторонами дій, спрямованих саме на передачу земельних ділянок в суборенду за договором від 30.12.2020 № 30/12-1.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.16. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.11.2019 у справі № 24/2/18 у подібних правовідносинах.

5.17. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.18. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.20. У постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дністрові сади" про стягнення 384 565,46 грн Суд дійшов висновку: "Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18). Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14".

Верховний Суд у зазначеній постанові у справі № 926/3397/17 зауважив, що, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір є неукладеним, оскільки його сторонами не погоджено усі істотні умови. Проте Верховний Суд зауважив, що суди встановили підписання сторонами договору акта надання послуг про виконання проектних робіт з розробки проектної документації з будівництва та здійснення замовником авансових платежів з призначенням - попередня оплата за проектні роботи згідно з договором. Тому, скасовуючи судові рішення та направляючи справу № 926/3397/17 на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки цим доказам, а також не дослідили, чи було вчинено сторонами у спорі дії на виконання цього договору.

Отже, на відміну від справи № 911/2809/21, що розглядається, у справі № 926/3397/17 при встановленні факту укладення договору підряду, суди встановили, що відбулося підписання сторонами акта надання послуг про виконання проектних робіт з розробки проектної документації з будівництва, тобто вчинення обома сторонами договору дій, спрямованих на виконання договору.

5.21. У постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на положення статей 640, 642 Цивільного кодексу України, частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, зазначила: "З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону".

У справі № 338/180/17 суди, враховуючи погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов договору як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка брусів), дійшли висновку про те, що договір підряду сторони уклали. Спірним у справі № 338/180/17 було питання щодо ефективного способу захисту порушеного права відповідача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зауважила, що суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним договору підряду.

Таким чином, на відміну від справи № 911/2809/21, що розглядається, у справі № 338/180/17 суди встановили часткове виконання договору обома його сторонами, проте не встановили обставин недосягнення згоди між сторонами щодо істотних умов договору.

5.22. У постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19 за позовом Фермерського господарства "Васильок-2018" до Селянського фермерського господарства "Агродар" про визнання недійсним договору інвестування, предметом якого є земельна ділянка, з посиланням на його удаваність, Суд, посилаючись на положення статей 638, 640 Цивільного кодексу України, дійшов такого висновку: "З огляду на зазначені положення не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами (таку правову позицію навів Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17)."

У справі № 913/420/19 позов обґрунтовано тим, що договір інвестування є удаваним і містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, а зміст договору суперечить вимогам статей 4- 6, 8, 15, 17 Закону України "Про оренду землі", статей 93, 95 Земельного кодексу України. У справі № 913/420/19 суди попередніх інстанцій встановили, що договір інвестування є договором суборенди землі, оскільки позивач фактично передав відповідачу земельну ділянку, яку орендував у фізичної особи. Судові рішення у справі № 913/420/19 про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що за відсутності доказів щодо державної реєстрації договору він є таким, що не набрав чинності, а правочин, який не вчинено, не може бути визнано недійсним. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, визнаючи спірний договір неукладеним, не врахували положень статті 638 Цивільного кодексу України, а також доцільності та необхідності визнання неукладеним договору суборенди через відсутність державної реєстрації, ураховуючи, що сторони намагалися його приховати, укладаючи договір про інвестиційну діяльність.

Отже, у справі № 913/420/19 суди встановили, що спірний договір інвестування є договором суборенди, який виконувався обома сторонами саме як договір суборенди земельної ділянки. Як зауважив Верховний Суд, суди у справі № 913/420/19 надали неправильну кваліфікацію спірному договору як неукладеному, не з`ясували наявності правових підстав, визначених чинним законодавством, для висновку про його неукладеність.

5.23. У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, Суд зазначив, що "не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами".

Колегія суддів зазначає, що у справі № 390/34/17 позов мотивований тим, що договір оренди був зареєстрований 19.04.2010 (майже через місяць після смерті орендодавця) незаконно, тому цей договір слід вважати таким, щодо якого не проведено державну реєстрацію, отже, він не набув чинності і не є укладеним. Проте у справі № 390/34/17 суди встановили, що 19.11.2007 між фізичною особою та ТОВ "Саторі-С" підписано договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду орендарю ТОВ "Саторі-С" належну йому земельну ділянку; у подальшому фізична особа (орендодавець) померла, проте щодо договору оренди, підписаного сторонами, була проведена державна реєстрація 19.04.2010. Верховний Суд у справі № 390/34/17 погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у позові, оскільки договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який, набувши право власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору.

Отже, на відміну від справи № 911/2809/21, що розглядається, у справі № 390/34/17 суди встановили, що договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався обома сторонами.

5.24. У постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 24/2/18 за позовом фізичної особи до Кегичівської селищної ради Харківської області про визнання неукладеним договору на право тимчасового користування земельною ділянкою, Суд дійшов висновку, що "не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами".

Позов у справі № 24/2/18 обґрунтований тим, що договір оренди землі за своєю правовою природою є неукладеним, оскільки на підставі вказаного договору право оренди землі не зареєстроване, так само як не зареєстрований і сам договір оренди землі. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, зазначив, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку змісту договору на право тимчасового користування земельною ділянкою та з урахуванням встановлених у справі обставин (зокрема, знаходження на цій земельній ділянці будівлі, яку позивач використовував під розміщення магазину, недоведення ним факту виготовлення технічної документації, з яким пов`язувалось припинення строку дії договору) дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати цей правочин неукладеним, в тому числі у зв`язку з непроведенням його державної реєстрації. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив, що при укладенні договору сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов, договір підписано сторонами без будь-яких зауважень, його умови тривалий час виконувались сторонами. Крім того, Суд зауважив, що у цьому випадку дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, а відсутність реєстрації вказаного договору за місцем знаходження земельної ділянки не зумовлює визнання такого договору неукладеним або нечинним з урахуванням виконання його умов сторонами з 2006 року.

Таким чином, на відміну від справи № 911/2809/21, що розглядається, у справі № 24/2/18, суди встановили, що при укладенні договору сторонами було досягнуто домовленості з усіх істотних умов, договір підписано сторонами без будь-яких зауважень, його умови тривалий час виконувались обома сторонами.

5.25. Колегія суддів зазначає, що у справі № 911/2809/21, на відміну від наведених скаржником справах № 926/3397/17, № 922/189/18, № 338/180/17, № 913/420/19, № 390/34/17, № 24/2/18, суди встановили, що позивач та відповідач не узгодили таку істотну умову договору суборенди, як об`єкт суборенди, крім того, позивач не довів факту передачі у володіння та користування відповідачу і прийняття відповідачем земельних ділянок згідно з договором від 30.12.2020 № 30/12-1. Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків у наведених ним постановах щодо застосування статті 181 Господарського кодексу України, статті 638 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими, оскільки судові рішення у справах № 926/3397/17, № 922/189/18, № 338/180/17, № 913/420/19, № 390/34/17, № 24/2/18 прийняті за відмінних від установлених у справі № 911/2809/21 фактичних обставин, а тому висновки судів у справі № 911/2809/21 не суперечать висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.26. СТОВ "Войтовське" зазначає, що суди не врахували положення статей 3, 538, 629 Цивільного кодексу України, та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах за умов укладення договору оренди землі, відсутності в орендаря зауважень щодо змісту договору, виконання зобов`язань орендодавцем та часткового виконання зобов`язань орендарем (часткової сплати орендної плати).

5.27. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Ця норми спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.28. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.29. Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Разом із цим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст засади свободи договору розкрито у статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України, відповідно до яких свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (постанова Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12).

5.30. Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначалося, відповідно до положень статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Отже, умова договору про об`єкт оренди землі визначена як істотна для договорів оренди землі (суборенди) і є обов`язковою відповідно до чинного законодавства. Тому підписання обома сторонами договору суборенди землі без визначення такої істотної умов як об`єкт оренди, тобто земельної ділянки, яку орендодавець зобов`язаний передати орендарю, її кадастрового номера, місця розташування, розміру, унеможливлює належне виконання обома сторонами такого договору.

За таких обставин доводи скаржника про можливість сторони самостійно визначати істотні умови договору оренди (суборенди) без урахування обов`язкових до застосування приписів земельного та цивільного законодавства є безпідставними та такими, що ґрунтуються на вільному тлумаченні актів цивільного законодавства.

5.31. Скаржник зазначає про помилкове незастосування судами до спірних правовідносин положень частин 1, 2 статті 538 Цивільного кодексу України. За твердженням СТОВ "Войтовське", відповідач не приступив би до виконання своїх зобов`язань, якщо б йому не було передано у користування земельні ділянки.

5.32. Відповідно до частин 1, 2 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Таким чином, у разі якщо правочин покладає на обидві сторони права та обов`язки, у разі невиконання однією із сторін своїх обов`язків, інша сторона має право вимагати їх виконання від свого контрагента.

5.33. Колегія суддів зазначає, що господарський суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини. У справі № 911/2809/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилався на положення статей 3, 538, 629 Цивільного кодексу України, не мотивував своє рішення цими положеннями та не застосовував зазначені норми, оскільки встановив, що договір від 30.12.2020 № 30/12-1 не можна вважати укладеним, зважаючи на відсутність доказів про досягнення згоди його сторонами щодо об`єктів суборенди за таким договором, недоведення факту передачі позивачем у володіння та користування відповідачу та прийняття відповідачем земельних ділянок за договором від 30.12.2020 № 30/12-1, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача обов`язку перед позивачем щодо сплати платежів за суборенду земельних ділянок за цим договором.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну кваліфікацію спірним правовідносинам та дійшли обґрунтованих висновків щодо них.

5.34. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.35. Скаржник зазначає, що суди не дослідили і не розглянули витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2021, поданий відповідачем щодо вчинення позивачем нібито шахрайських дій. На думку скаржника, цей витяг свідчить про укладеність, чинність та дійсність договору суборенди від 30.12.2020 № 30/12-1 та спростовує доводи відповідача.

5.36. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.37. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.38. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.39. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.40. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.41. Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки стосуються переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.42. Таким чином, у справі № 911/2809/21, що розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки, звертаючись із касаційною скаргою, СТОВ "Войтовське" не спростувало висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Войтовське" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 і рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2022 у справі № 911/2809/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак