Постанова

від 12.04.2023 по справі 353/1027/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня2023 року

м. Київ

справа № 353/1027/21

провадження № 61-7046 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Нижнівський ліцей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання наказу незаконним та його скасування, допущення до виконання трудових обов`язків, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 16 серпня 1989 року перебуває у трудових відносинах з Нижнівським ліцеєм Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, працюючи на посаді вчителя початкових класів.

04 листопада 2021 року її було ознайомлено з повідомленням № 132 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначалося про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти та з посиланням на наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 адміністрація відповідача просила у строк до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. У повідомленні також зазначалось, що у випадку неподання одного із вказаних документів, з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вказувала, що 05 листопада 2021 року відповідачем видано наказ № 53 «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників Нижнівського ліцею та його філії», на підставі якого з 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати як невакцинованого працівника.

Стверджувала, що 08 листопада 2021 року нею особисто директору Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області передано та 07 листопада 2021 року відправлено рекомендованим листом з описом вкладення лист-повідомлення, у якому вона зазначила, що запитувана відповідачем інформація є медичною таємницею та не заперечувала щодо її медичного огляду у разі наявності сумнівів щодо її стану здоров`я.

Вказувала, що медичне щеплення проводиться виключно за згодою особи та вакцинація чи її відсутність не може впливати на виконання трудових обов`язків, а тому оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, порушує її конституційні права.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення її від роботи; допустити її до виконання трудових обов`язків на посаді вчителя молодших класів в Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області; зобов`язати відповідача виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску до виконання трудових обов`язків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року в складі судді Мотрук Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року № 53 «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників Нижнівського ліцею та його філій» у частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Зобов`язано Нижнівський ліцей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення, а саме: з 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У задоволенні позовної вимоги про допущення до виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 на посаду вчителя початкових класів в Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, а також обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при цьому щеплення проти COVID-19 не набуло статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки відомості про нього та щодо оптимальних строків його проведення не були внесені Міністерством охорони здоров`я України до відповідного календаря, встановленого статтею першою цього Закону.

Також суд звернув увагу на те, що зміст положень оскаржуваного наказу від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення позивача від роботи не відповідає нормам трудового законодавства, оскільки його було винесено за три дні до набрання чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Тобто, станом на 05 листопада 2021 року не існувало жодних законних підстав для винесення наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, він мотивований нормами, які не набрали чинності станом на дату його винесення.

Зобов`язуючи відповідача виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що КЗпП України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи, тому, з урахуванням відсутності в оспорюваному наказі кінцевого терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов`язків позивачем із фактом здійснення нею щеплення на проти COVID-19, суд вважав, що відсторонення позивача від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, і за аналогією закону вважав за можливе застосувати положення статті 235 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про допущення до виконання трудових обов`язків, суд виходив із того, що допуск працівника до роботи є дискреційним повноваженням роботодавця.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області задоволено.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Встановлено, що позивачка щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не здійснювала, відповідного сертифікату чи висновку лікаря про тимчасове або постійне протипоказання до вакцинації роботодавцю не надала, а тому керівник навчального закладу правомірно, у відповідності до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, видав наказ про відсторонення позивачки від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 до усунення причин, що його зумовили.

Апеляційний суд зауважив, що винесення оспорюваного наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, адже відсторонення позивачки відбулося саме з 08 листопада 2021 року. Вимоги про стягнення заробітної плати задоволенню не підлягають, оскільки відсторонення від роботи є своєрідним призупиненням трудових правовідносин, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, тому суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також недослідження судом належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 353/1027/21 із Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року зупинено провадження в зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_3 до АТ «Укрзалізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 130/3548/21.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року поновлено провадження в зазначеній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахував, що відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», на виконання якого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 затверджена Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, за змістом яких відсторонення (недопущення) працівника, який відмовляється або ухиляється від обов`язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів) (наразі Держпродспоживслужби). Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Апеляційний суд також не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивачка у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідач не надав доказів про те, які заходи ним спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками установи, що передбачено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Поза увагою апеляційного суду залишилось й те, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від СОVID-19 до моменту відсторонення позивачки від роботи, у неї не було достатнього розумного часу для проходження у встановленому законодавством порядку процедури вакцинації, в тому числі і для проходження медичного огляду перед щепленням.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що оспорюваний наказ від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення від роботи видано до набрання чинності 08 листопада 2021 року наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, невиконання яких є підставою для відсторонення від роботи.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 є підзаконними актами і мають відповідати законам України та Конституції України. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року№ 10-р/2020 зазначено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).

На підставі вищенаведеного позивач зазначила, що суд першої інстанції повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки, що викладених у рішенні суду, повністю відповідають обставинам справи; рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому таке рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працевлаштована в Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області на посаді вчителя початкових класів.

Повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення від 04 листопада 2021 року № 132 ОСОБА_1 проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Вказаними повідомленням ОСОБА_1 запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання.

Відповідно до наказу від 05 листопада 2021 року № 53, виданого директором Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 відсторонено від роботи за посадою вчителя початкових класів з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. З наказом про відсторонення ОСОБА_1 не погодилася, про що зробила запис у наказі (а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2. Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5. Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу 6 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посада позивачки підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час видання оспорюваного наказу Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року № 53 «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників Нижнівського ліцею та його філій» та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , яка працює вчителем початкових класів у Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, не проходила щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, й належних доказів наявних у неї медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду нею не надано.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, в особі директора Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та для забезпечення безпеки інших працівників навчального закладу,

з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком

№ 2153, правомірно прийняла рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи вчителя початкових класів Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Мелевич Л. І., а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року

№ 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Держава, встановивши працівникам визначених закладів, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників таких закладів, а також осіб, яких такі заклади обслуговують, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона

не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке

у цьому випадку для неї є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Обов`язкова вакцинація - це втрачання у права та свободи людини, однак таке втрачання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно є законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві. Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування, оскільки суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Верховний Суд погоджується із тим, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх працівників закладу, а також дітей, яких навчальний заклад обслуговує, діяв

у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України

від 04 жовтня 2021 року № 2153, статті 46 КЗпП України, а відтак, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили її відсторонення.

Посилання касаційної скарги наобмеження конституційного права позивачки на працю є безпідставними, оскільки визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, апеляційний суд з`ясовував наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих).

Судом установлено те, що позивачка працює на посаді вчителя початкових класів у Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з малолітніми дітьми, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним є її відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний наказ про відсторонення позивачки від роботи є незаконним у зв`язку із тим, що станом на 05 листопада 2021 року наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено перелік осіб, які підлягають обов`язковому щепленню від COVID-19, не був чинним, - є безпідставними, оскільки оспорюваним наказом позивачка відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, про що також вказав апеляційний суд у своєму рішенні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводикасаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович