Постанова

від 12.04.2023 по справі 820/281/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 820/281/13-а

адміністративне провадження № К/9901/38043/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2016 (суддя - Самойлова В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді - П`янова Я.В., Зеленський В.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Миол" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Миол" (далі - підприємство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг» та ТОВ «SANTAN». Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 15.04.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.06.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанцій дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг», ТОВ «SANTAN»; не з`ясовано умов відповідних договорів, специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами. Суд касаційної інстанції зазначив, що з метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно проаналізувати умови договорів з контрагентами, дослідити первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, встановити їх відповідність вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з`ясувати порядок, вартість поставки товарів відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів, економічну доцільність придбання товарів/послуг у контрагентів.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг» та ТОВ «SANTAN», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на наявність недоліків у накладних, товарно-транспортних накладних; відсутності інформації щодо наявності у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів і трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.04.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 12.04.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.08.2012 №1435/22-104/35476458 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 N 334/94-ВР (далі - Закон N 334/94-ВР, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);

підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - №168/97-ВР), пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012:

№ 0001012212, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 695351,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 644430,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 50 921,75 грн;

№ 0001022212, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612964,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 644430,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 50921,75 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, Державною податковою службою у Харківській області було прийнято рішення про результати розгляду скарги від 22.11.2012 №5841/10/102-17, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0001022212 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 22753,50 грн, також збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 05.09.2012 № 0001012212 у розмірі 104,75 грн, в іншій частині вказані рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

На підставі вказаного рішення Державної податкової служби у Харківській області відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 00012822212 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 104,75 грн, з яких за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 104,75 грн, №0001292212 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 590211,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 536 973,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 53238,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих відповідачем рішень до Державної податкової служби України, скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, слугували висновки Управління, викладені в акті перевірки про те, що надані накладні, товарно-транспортні накладні оформлені з порушеннями, а саме: не містять даних про місце складання накладних, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, не зазначено адресу пункту навантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей. Також при проведенні перевірки відповідачем використано податкову інформацію, згідно якої контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарські операції з урахуванням часу, відсутності трудових ресурсів, транспортних засобів, основних фондів та іншого майна, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Питання формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законами №334/94-ВР, №168/97-ВР до 31.03.2011, починаючи з 01.04.2011 - положеннями ПК України.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об`єктивно необхідним.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Наведене правове регулювання також було врегульовано положеннями ПК України.

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками (продавцями): ТОВ «Трансмультиторг» за договором купівлі-продажу від 01.06.2010, ТОВ «Мир-груп» за договором купівлі-продажу від 01.02.2011 №36, ТОВ «Інтер-плюс» за договором купівлі-продажу від 04.05.2011 № 42, ПП «Геліос-Д» за договором купівлі-продажу від 01.12.2010 № 42, предметом постачання яких є товарно-матеріальні цінності, зокрема, будівельні інструменти, електричні будівельні прилади та знаряддя

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові і податкові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення, виписки з банківського рахунку позивача, тощо.

Придбаний позивачем у зазначених контрагентів товар за вказаними вище договорами у подальшому був реалізований іншим суб`єктам господарювання (контрагентами - покупцям) ПП "ТДК "Оріон", ТОВ "Промінструмент-Україна", ПП "Молоток ", Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , ТОВ "Техновед", ПП "Цемто", Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , ТОВ "Адельфан", ТОВ "Агро-Сервіс", ТОВ Фірма "Ганок", Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 , ТОВ "Добрий Господар ЛТД", ПП "Інстрабуд", ТОВ "Інтертрейд-Авто", ТОВ "Кінг Авто", ТОВ "Компанія КОР", ПП "Молоток", ТОВ "Профінструмент-Україна", Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 , ТОВ "ВПК-Сервіс", ТОВ "Житомирбудінструмент", ТОВ "Лівша-Донецьк" за відповідними договорами поставки (купівлі-продажу) та дистриб`юторськими угодами.

Позивач (орендар) відповідно до договору оренди приміщення від 01.08.2010 № 01/08/10, укладеного з ТОВ "Miol" (орендодавець), орендував офісне та складське приміщення за адресою: місто Харків, вулиця Новомосковська 8-А. Оплата за оренду вказаного приміщення здійснювалась позивачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Миол", що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «SANTAN» (виконавець) був укладений договір від 01.03.2011 № 01/03М, предметом якого є надання передпродажних послуг з дослідження за напрямками нової торгової марки «INSTRA». Наказом від 14.01.2011 №1-м позивачем прийнято рішення про проведення маркетингових робіт з метою дослідження нової торгової марки «INSTRA», відповідальною особою за проведення маркетингових робіт було призначено працівника ПП «Миол».

На підтвердження зазначених господарських правовідносин позивачем надано до суду акти наданих послуг, податкові накладні, службової записки щодо виконання наказу від 14.01.2011 № 1-м, звіт про проведення передпродажних послуг з дослідження за напрямками розвитку нової торгової марки, виконаний ТОВ «SANTAN», платіжні доручення, виписки з банківського рахунку позивача, тощо.

Замовлені за вказаним договором послуги використані позивачем у власній господарській діяльності для вивчення і подальшого просування якісних та конкурентноздібних товарів на внутрішній ринок України з метою отримання прибутку від реалізації товарів нової торгової марки у майбутньому.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, зокрема у накладних, товарно-транспортних накладних, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк