Постанова

від 07.09.2016 по справі 820/281/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 вересня 2016 р. № 820/281/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Самойлової В.В.,

за участю секретарі судового засідання - Стрєлка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом

приватного підприємства "МИОЛ" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство "МИОЛ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова ДПС: №0001012212 від 05.09.2012 року на загальну суму 695 351,75 грн. з податку на прибуток; №0001292212 від 29.11.2012 року на загальну суму 590211,50 грн. з ПДВ; №00012822212 від 29.11.2012 року на загальну суму 104,75 гривень з податку на прибуток.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що оскаржувані рішення прийнятті всупереч приписам податкового законодавства, чим порушуються його права та інтереси, що потребує судового захисту.

Представник позивача Голуб І.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Потапенко І.О. проти позову заперечувала з підстав його незаконності та необгрунтованості.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

Встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПП «Миол» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 1435/22-104/35476458 від 13.08.2012 року.

Згідно висновків даного акту перевірки встановлено наступне:

- документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ПП «Миол» з контрагентами: ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг» та ТОВ «SANTAN»;

- внаслідок порушення підприємством п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено заниження суми податку на прибуток на суму 644 430,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року на 203 683,00 грн., за I квартал 2011 року на 183 864,00 грн., за II квартал 2011 року на 182 428,00 грн., за III квартал 2011 року на 14 523 грн., за IV квартал 2011 року на 59 513,00 гривень, за I квартал 2012 року на 419,00 гривень;

- внаслідок порушення підприємством п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року встановлено заниження податку на додану вартість на 536 974,39 грн., в тому числі: за лютий 2011 року на суму 91 012,59 грн., за січень 2011 року на суму 56 078,00 грн., за травень 2011 року на суму 176 937,70 грн., за жовтень 2010 року на суму 162 946,10 грн., за листопад 2010 року на суму 25 000,00 грн., за грудень 2011 року на суму 25 000,00 грн.;

- порушення підприємством п.п. 169.2.2 п. 169.2 ст.169 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоду, що перевірявся, на загальну суму 2 470,05 грн.;

- перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства 23.09.2011 року та 14.12.2011 року у сумі 5 012,73 грн., що є порушенням п. 2.8 Положення № 637.

Зазначені висновки відповідачем були зроблені на підставі актів перевірки та податкової інформації Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС та Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, за висновками яких встановлено неможливість зазначених контрагентів позивача реально здійснювати господарську діяльність за перевіряємий період.

На підставі встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001012212 від 05.09.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 695 351,75 грн., з яких за основним платежем 644 430,00 грн. та за штрафними санкціями 50 921,75 грн.

На підставі встановленого в акті перевірки порушення позивачем п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022212 від 05.09.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 612 964,00 грн., з яких за основним платежем 644 430,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 50 921,75 грн.

Суд, перевіряючи висновки вказаного вище акту перевірки, а також прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

Так, при судовому розгляді встановлено, що в ході планової виїзної перевірки ПП "Миол" податковим органом досліджувались його взаємовідносини з ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг», ТОВ «SANTAN» за вказані періоди.

Так, між ПП «Миол» (покупець) та ТОВ «Трансмультиторг» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 01.06.2010 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару (т. 1 а.с. 96).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Трансмультиторг» у перевіряємому періоді передав у власність позивача товар - будівельні інструменти, електричні будівельні прилади та знаряддя, що підтверджується видатковими накладними: № 010614 від 01.06.2010 року на загальну суму 537 130,15 грн., в т.ч. ПДВ 89 521,69 грн.; № 020820 від 02.08.2010 року на загальну суму 479 784,49 грн., в т.ч. ПДВ 79 964,08 грн.; № 06087 від 06.08.2010 року на загальну суму 304 024,42 грн., в т.ч. ПДВ 50 670,74 грн.; № 010937 від 01.09.2010 року на загальну суму 570 802,27 грн., в т.ч. ПДВ 95 133,71 грн.; № 011032 від 01.10.2010 року на загальну суму 698 676,62 грн., в т.ч. ПДВ 116 446,10 грн.; № 051011 від 05.10.2010 року на загальну суму 279 003,67 грн., в т.ч. ПДВ 46 500,61 грн. та податковими накладними: № 010614 від 01.06.2010 року на загальну суму 537 130,15 грн., в т.ч. ПДВ 89 521,69 грн.; № 020820 від 02.08.2010 року на загальну суму 479 784,49 грн., в т.ч. ПДВ 79 964,08 грн.; № 06087 від 06.08.2010 року на загальну суму 304 024,42 грн., в т.ч. ПДВ 50 670,74 грн.; № 010937 від 01.09.2010 року на загальну суму 570 802,27 грн., в т.ч. ПДВ 95 133,71 грн., № 011032 від 01.10.2010 року на загальну суму 698 676,62 грн., в т.ч. ПДВ 116 446,10 грн.; № 051011 від 05.10.2010 року на загальну суму 279 003,67 грн., в т.ч. ПДВ 46 500,61 грн. (т. 1 а.с. 97-105, 106-112, 113-119, 120-121, 122-129, 130-131, 132-137, 138-143, 144-149, 151-156, 157-158, 160-161).

Відповідно до умов вищевказаного договору перевезення придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами ТОВ «Трансмультиторг».

Відповідно до товарно-транспортних накладних: № 011001 від 01.10.2010 року, № 051001 від 05.10.2010 року - перевезення здійснювалось ТОВ «Трансмультиторг», вантажовідправник: ТОВ «Трансмультиторг», вантажоодержувач: ПП «Миол» (т. 1 а.с. 150, 159). Судом встановлено, що позивач відповідно до договору оренди приміщення № 01/08/10 від 01.08.2010 року, укладеного між ПП "Миол" (орендар) та ТОВ "Miol" (орендодавець), позивач орендує офісне та складське приміщення за адресою: місто Харків, вулиця Новомосковська 8-А (т. 3 а.с. 174-175, 176-185). Оплата за оренду вказаного приміщення здійснювалась позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Миол", про що свідчать долучені до матеріалів справи копії платіжних доручень (т. 3 а.с.215-242).

Товар було отримано уповноваженою особою ПП «Миол» на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Трудові відносини останнього з позивачем підтверджені долученими до справи належним чином завіреними копіями: наказу № 2-К від 01.10.2008 року про прийняття його на посаду начальника складу, трудової книжки, наказу № 2-П про обов'язки ведення складського обліку від 01.10.2008 року.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач в ході розгляду справи до суду не надав.

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Трансмультиторг», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення та виписки з банківського рахунку позивача.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Мир-груп», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ПП «Миол» (покупець) та ТОВ «Мир-груп» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 36 від 01.02.2011 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Мир-груп» у перевіряємому періоді передав у власність позивача товар - будівельні інструменти, електричні будівельні прилади та знаряддя, що підтверджується видатковими накладними: № 010252 від 01.02.2011 року на загальну суму 546 075,54 грн., в т.ч. ПДВ 91 012,59 грн.; № 328 від 01.03.2011 року на загальну суму 615 811,49 грн., в т.ч. ПДВ 102 635,25 грн.; № 331 від 15.03.2011 року на загальну суму 273 641,53 грн., в т.ч. ПДВ 45 606,92 грн.; № 6 від 01.04.2011 року на загальну суму 663 683,36 грн., в т.ч. ПДВ 110 613,89 грн.; № 28 від 14.04.2011 року на загальну суму 574 135,14 грн., в т.ч. ПДВ 95669,19 грн. та податковими накладними: № 010252 від 01.02.2011 року на загальну суму 546 075,54 грн., в т.ч. ПДВ 91 012,59 грн.; № 328 від 01.03.2011 року на загальну суму 615 811,49 грн., в т.ч. ПДВ 102 635,25 грн.; № 331 від 15.03.2011 року на загальну суму 273 641,53 грн., в т.ч. ПДВ 45 606,92 грн.; № 6 від 01.04.2011 року на загальну суму 663 683,36 грн., в т.ч. ПДВ 110 613,89 грн.; № 28 від 14.04.2011 року на загальну суму 574 135,14 грн., в т.ч. ПДВ 95669,19 грн.

Відповідно до умов вищевказаного договору перевезення придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами ТОВ «Мир-груп».

Відповідно до товарно-транспортних накладних: № 010201 від 01.02.2011 року, № 010301 від 01.03.2011 року, № 150301 від 15.03.2011 року, № 010401 від 01.04.2011 року, № 140401 від 14.04.2011 року - перевезення здійснювалось ТОВ «Мир-груп», вантажовідправник: ТОВ «Мир-груп», вантажоодержувач: ПП «Миол».

Товар було отримано уповноважено особою ПП «Миол» на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач в ході розгляду справи до суду не надав.

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Мир-груп», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення та виписки з банківського рахунку позивача.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Інтер-плюс», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ПП «Миол» (покупець) та ТОВ «Інтер-плюс» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 42 від 04.05.2011 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Інтер-плюс» у перевіряємому періоді передав у власність позивача товар - будівельні інструменти, електричні будівельні прилади та знаряддя, що підтверджується видатковими накладними: № 27 від 04.05.2011 року на загальну суму 577 190,20 грн., в т.ч. ПДВ 96 198,37 грн.; № 211 від 24.05.2011 року на загальну суму 484 436,11 грн., в т.ч. ПДВ 80 739,35 грн. та податковими накладними: № 27 від 04.05.2011 року на загальну суму 577 190,20 грн., в т.ч. ПДВ 96 198,37 грн.; № 211 від 24.05.2011 року на загальну суму 484 436,11 грн., в т.ч. ПДВ 80 739,35 грн.

Відповідно до умов вищевказаного договору перевезення придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами ТОВ «Інтер-плюс».

Товар було отримано уповноваженою особою ПП «Миол» на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач в ході розгляду справи до суду не надав.

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтер-плюс», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення та виписки з банківського рахунку позивача.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП «Геліос-Д», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ПП «Миол» (покупець) та ПП «Геліос-Д» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 42 від 01.12.2010 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару.

На виконання умов вказаного договору ПП «Геліос-Д» у перевіряємому періоді передав у власність позивача товар - будівельні інструменти, електричні будівельні прилади та знаряддя, що підтверджується видатковими накладними: № 040107 від 04.01.2011 року на загальну суму 336 471,18 грн., в т.ч. ПДВ 56 078,53 грн., № 071201 від 07.12.2010 року на загальну суму 352 111,79 грн., в т.ч. ПДВ 58 685,30 грн., № 011201 від 01.12.2010 року на загальну суму 407 371,68 грн., в т.ч. ПДВ 67 895,28 грн. та податковими накладними: № 040107 від 04.01.2011 року на загальну суму 336 471,18 грн., в т.ч. ПДВ 56 078,53 грн., № 071201 від 07.12.2010 року на загальну суму 352 111,79 грн., в т.ч. ПДВ 58 685,30 грн., № 011201 від 01.12.2010 року на загальну суму 407 371,68 грн., в т.ч. ПДВ 67 895,28 грн.

Відповідно до умов вищевказаного договору перевезення придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами ПП «Геліос-Д».

Відповідно до товарно-транспортних накладних: № 040101 від 04.01.2011 року, № 071201 від 07.12.2010 року, № 011201 від 01.12.2010 року - перевезення здійснювалось ПП «Геліос-Д», вантажовідправник: ПП «Геліос-Д», вантажоодержувач: ПП «Миол».

Товар було отримано уповноваженою особою ПП «Миол» на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Геліос-Д», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення та виписки з банківського рахунку позивача.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач в ході розгляду справи до суду не надав.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «SANTAN», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ПП «Миол» (замовник) та ТОВ «SANTAN» (виконавець) був укладений договір № 01/03М від 01.03.2011 року на проведення передпродажних послуг з дослідження за напрямками нової торгової марки «INSTRA» (т. 2 а.с. 40). Так, за наказом № 1-м від 14.01.2011 року керівництвом ПП «Миол» було прийнято рішення про проведення маркетингових робіт з метою дослідження нової торгової марки «INSTRA» (т. 3 а.с. 111). Відповідальною особою за проведення маркетингових робіт було призначено працівника ПП «Миол», який згідно наказу № 22-к від 01.10.2010 року прийнятий на посаду начальника відділу збуту.

Факт виконання зазначеного договору підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями: акту №1235 від 30.11.11р. до договору № 01/03 М від 01.03.2011 року; податкової накладної № 5 від 30.11.2011 року від ТОВ «SANTAN»; службової записки щодо виконання наказу № 1-м від 14.01.2011 року; звіту про проведення передпродажних послуг з дослідження за напрямками розвитку нової торгової марки, виконаний ТОВ «SANTAN».

Вартість придбаного товару була сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «SANTAN», про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення: № 30 від 16.12.2011 року; № 501 від 11.01.2012 року; № 486 від 19.12.2011 року; № 485 від 16.12.2011 року та виписки з банківського рахунку позивача.

Судом також встановлено, що замовлені за вказаним договором № 01/03 М від 01.03.2011 року послуги необхідні позивачу для здійснення власної господарської діяльності, а саме, були замовлені з метою вивчення та просування якісних та конкурентноздібних товарів на внутрішній ринок України та з метою отримання прибутку від реалізації товарів нової торгової марки у майбутньому.

З долучених доказів справи вбачається, що рух безготівкових коштів на рахунках позивача підтверджує факт виконання ним зобов'язань по оплаті вартості товарів за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податків призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, документи про рух безготівкових коштів визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг» , ТОВ «SANTAN» господарських операцій.

Факт реєстрації вказаних контрагентів позивача як юридичних осіб, а також той факт, що вказані підприємства на момент складання на адресу позивача зазначених вище податкових та видаткових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, представником відповідача не заперечується, та матеріалами справи не спростовується.

Суд зазначає, що матеріали справи не місять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ «Мир груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг», ТОВ «SANTAN» при укладанні і виконанні зазначених вище договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не встановлено.

За таких умов, суд приходить до висновку, що ПП «Миол» та його контрагентами ТОВ «Мир-груп», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Інтер-плюс», ТОВ «Трансмультиторг», ТОВ «SANTAN» вищевказані договори були виконані у повному обсязі, як результат його реального виконання, отриманий товар був використаний позивачем відповідно до основного виду діяльності.

Так, судом встановлено, що придбаний позивачем у зазначених контрагентів товар за вказаними вище договорами, був необхідний позивачу для виконання умов договорів з контрагентами - покупцями, та був використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими до суду:

- договорами поставки укладеними між ПП "Миол" (постачальник) та ПП "ТДК "Оріон", ТОВ "Промінструмент-Україна", ПП "Молоток ", ФОП Добрий Господар, ТОВ "Техновед", ПП "Цемто, ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Адельфан", ТОВ "Агро-Сервіс", ТОВ Фірма "Ганок", ФОП ОСОБА_5, ТОВ "ОСОБА_3 ЛТД", ПП "Інстрабуд", ТОВ "Інтертрейд-Авто", ТОВ "Кінг Авто", ТОВ "Компанія КОР" (покупець);

- дистриб'юторськими угодами, укладеними між ПП "Миол" та ПП "Молоток", ТОВ "Профінструмент-Україна", ФОП ОСОБА_7, ТОВ "ВПК-Сервіс", ТОВ "Житомирбудінструмент", ТОВ "Лівша-Донецьк".

Таким чином, судом встановлено та підтверджується доказами справи, що усі витрати позивача з оплати вартості придбаних товарів були об'єктивно необхідні позивачу для забезпечення власної господарської діяльності, що підтверджується відповідними документами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності фактів реального здійснення господарської діяльності контрагентів позивача, то суд зазначає, що положення ч.2 ст.8 КАС України, зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ПП "Миол" та його контрагенти ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак ПП "Миол" та його контрагенти ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" є окремими платниками податку на додану вартість в розумінні норм Податкового кодексу України. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, судом надано належну оцінку усім обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з контрагентами та з'ясовано умови відповідних договорів по кожної господарської операції позивача, умови поставки товару та спосіб проведення транспортування, досліджено питання використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача, перевірені факти оприбуткування придбаного товару на складі позивача, з'ясовані питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

А від так, враховуючи, що у справі не залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; встановлені усі обставини відносно реальної можливості поставити замовлений обсяг товарів позивачу і виконати відповідний об'єм послуг, то суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних рішень, окрім викладених вище підстав, ще й з наступного.

Так, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. А саме: від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, особливо, якщо фактичне виконання спірних господарських операцій між підприємством та його постачальником підтверджується належним чином складеними видатковими накладними, рахунками-фактурами та платіжними дорученнями та не може бути єдиним вичерпним доказом безтоварного характеру проведених господарських операцій акт перевірки, на який посилається податковий орган.

Отже, питання віднесення певних сум ПДВ до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб, що узгоджується із судовою практикою (ухвала ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/1821/13).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Крім того, такими судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або принаймні однієї з них) у формі умислу на порушення інтересів держави та суспільства при укладенні угоди, тобто умислу на ухилення від сплати податків або безпідставне одержання бюджетного відшкодування з ПДВ, тощо.

Так, принцип презумпції правомірності закріплений у пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України та полягає у тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Презумпція правомірності є терміном, що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та є ознакою демократичної, правової держави, якою відповідно до ст. 1 Конституції України є й Україна. При цьому презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної справи.

Тому, якщо розглядати презумпцію правомірності у контексті податкового законодавства та практики його застосування, можна зробити висновок, що у разі відсутності норми податкового законодавства або у разі колізії між ними, що дає право неоднозначного тлумачення положень податкового законодавства, рішення податкового органу або суду має бути прийняте на користь платника податків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що прийняті Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення № 0001012212 від 05.09.2012 року, № 0001292212 від 29.11.2012 року, № 00012822212 від 29.11.2012 року підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачеві підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Державної податкової служби №0001012212 від 05.09.2012 року, №0001292212 від 29.11.2012 року, №00012822212 від 29.11.2012 року, стосовно приватного підприємства "МИОЛ".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь приватного підприємства "МИОЛ" (юридична адреса: вул. Новомосковська, 8-А, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ: 35476458) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12.09.2016 року.

Суддя Самойлова В.В.