Ухвала

від 13.04.2023 по справі 200/5229/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа №200/5229/20-а

адміністративне провадження № Зн/990/9/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Андрійчук Т.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача та третьої особи - Кожушка В.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №200/5229/2020 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області №219к від 06.05.2020 про звільнення його з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області та органів прокуратури;

- поновити його в органах прокуратури та на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою прокуратури Київської області, або, у разі її ліквідації на день ухвалення рішення, іншу з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з прокуратури Київської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2020 по день фактичного поновлення на роботі, розрахований згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою ПКМУ від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати прокуратуру Київської області скасувати в трудовій книжці запис про його звільнення з прокуратури Київської області.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області №219к від 6 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області та органів прокуратури.

Поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області з 7 травня 2020 року.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 травня 2020 року до 14 грудня 2021 року в сумі: 1075473,80 грн з вирахуванням податків, зборів, обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року змінено в мотивувальній частині, а також в абзаці четвертому резолютивної частини слова і цифри «в сумі 1075473,80 грн» замінено словами і цифрами «в сумі 160 168 (сто шістдесят тисяч сто шістдесят вісім) гривень 32 коп.».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року залишено без змін.

Верховний Суд постановою від 26 січня 2023 року залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року.

Задовольнив касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури та скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у цій справі.

Ухвалив нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

17 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року.

Заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що ухвалюючи судове рішення, Верховний Суд як і суди попередніх інстанцій помилково дійшов висновку, який покладено в основу судового рішення, про те, що наказом Генерального прокурора України №16ш від 04.05.2020 ліквідовано посаду, яку обіймав позивач, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду. Водночас заявник стверджує, що 05.05.2020 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року відповідач поновив позивача на ліквідовану 04.05.2020 наказом Генерального прокурора України №16ш не існуючу в штатному розписі посаду. За цих обставин вважає, що відповідач лише обмежився формальним поновленням позивача в період його перебування у відпустці на ліквідовану 04.05.2020 посаду інших заходів щодо реального поновлення на роботі не вжив, внаслідок чого постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року фактично залишилася не виконаною в частині його поновлення на роботі. Звертає увагу, на наявність фактичної обставини, що існувала, але не була відома позивачу та суду під час розгляду справи, а саме: що відповідач не відкликав позивача з відпустки 5 травня 2020 року для поновлення на роботі, не нарахував заробітну плату за 5 та 6 травня 2020 року, що свідчить про відсутність фактичного поновлення на посаді на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020.

Заявник указує, що не міг знати про ці фактичні дані, оскільки був переконаний, що відповідач відкликав його з відпустки та нарахував йому заробітну плату за вказані дні. Також він не міг знати про ліквідування в штатному розписі означеної посади, оскільки відповідач не ознайомив його з наказом №16ш від 04.05.2020. Про цей факт йому стало відомо лише після отримання інформації на запит про надання публічної інформації 10 березня 2023 року.

У зв`язку з цим заявник стверджує, що наведена обставина є підставою для перегляду постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року, тому просить її скасувати і прийняти нову постанову, якою його касаційну скаргу та позов задовольнити.

Також заявник подав клопотання про передачу цієї заяви на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

12 квітня 2023 року відповідач подав відзив, у якому заперечив факт існування нововиявлених обставин та перегляду судового рішення, просить відмовити у задоволенні поданої позивачем заяви.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи й вимоги заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, просив заяву задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи, посилаючись на відсутність підстав для перегляду судового рішення, просили відмовити у задоволенні заяви.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, оцінивши доводи сторін і дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

Згідно з частинами першою, другою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Відповідно до частини четвертої статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними й загальними ознаками нововиявлених обставин є: 1) існування цих обставин на час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; 2) на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; 3) істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Отже, під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду.

Водночас Верховний Суд наголошує, що не належать до нововиявлених обставин нові докази або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову, спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що істотність обставини означає те, що в разі, коли б суд мав можливість урахувати цю обставину при вирішенні справи, то це тією чи іншою мірою вплинуло б на результат її вирішення.

Ознаку «не були і не могли бути відомі особі» потрібно розглядати як сукупність двох необхідних умов. Тобто для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за умови добросовісного ставлення до справи, тоді така підстава для перегляду судового акта відсутня.

Отже, істотні для справи обставини це ті, що становлять сутність справи та мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існували під час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №802/2196/17-а, від 26 лютого 2020 року у справі №800/578/17 і постановах Верховного Суду від 2 травня 2018 року у справах №2а-7523/10/1270 та №303/3535/16-а, від 4 вересня 2018 року у справі №809/824/17, від 22 листопада 2018 року у справі №826/14224/15, від 23 вересня 2021 року у справі 420/1496/19.

Спір у цій справі полягав у незгоді позивача з наказом про його звільнення на підставі п. 9 ч. 1ст. 51 Закону України «Про Прокуратуру». Підставою для прийняття цього наказу слугувало подання позивачем поза встановленими Законом та Порядком проходження прокурорами атестації межами до Генеральної прокуратури України заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію на підставі п. 10 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування цього наказу позивач указував про подання ним означеної заяви вчасно, також обгрунтовував свої вимоги тим, що перебував на лікарняному та у відпустці, у зв`язку з чим були відсутні підстави для його звільнення.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не подав у встановлений строк заяву про переведення на посаду у новостворену прокуратуру, що унеможливлює його участь у проходженні атестації та є підставою для його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Також Верховний Суд взяв до уваги, що в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Як вбачається зі змісту заяви позивача, він зазначає підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами і вказує про те, що вони є істотними обставинами, яка не були і не могли бути відомі йому та суду на час розгляду цієї справи.

Проаналізувавши доводи, викладені у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, на яку посилається заявник, не відповідають критеріям стосовно правового змісту поняття «нововиявлених обставин» як підстави для перегляду судового рішення у такому порядку.

Так, доводи заявника за своєю суттю спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи, а тому за правилами пункту 1 частини четвертої статті 361 КАС України не можуть слугувати підставою для перегляду судового рішення.

Також доводи заявника свідчать про намагання видати за нововиявлені ті обставини, що встановлюється на підставі доказів, які не були своєчасно подані суду, а також не стосуються предмету судового доказування в цій справі, а тому в силу пункту 2 частини четвертої статті 361 КАС України не є підставою для відповідного перегляду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що наведені заявником обставини не є нововиявленими ні в розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України, ні в розумінні інших підстав, визначених у частині другій цієї статті, оскільки не стосуються обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін та яким була надана відповідна правова оцінка судом.

Враховуючи встановлені у справі обставини і наявні на той час в матеріалах справи докази, указані заявником обставини не впливають на законність і обґрунтованість постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року і не мають істотного значення для правильності вирішення спору.

На підставі цього колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника зводяться до незгоди із правовою позицією суду касаційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову і не можуть вважатися нововиявленими за своїм визначенням та не спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує необґрунтованість доводів заявника і відсутність підстав для задоволення вимог його заяви.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Частиною першою статті 369 КАС України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. Частиною другою наведеної статті встановлено, що судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.

Згідно з частиною другою статті 359 КАС України ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Враховуючи викладене, заява про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року задоволенню не підлягає, а тому вказане судове рішення є таким, що підлягає залишенню в силі.

Крім цього Суд зазначає таке.

Статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України Суд визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Зважаючи на відсутність в клопотанні підстав та обгрунтувань щодо необхідності передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про відмову у його задоволенні.

Керуючись статтями 355, 359, 361, 367-369 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №200/5229/2020 на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №200/5229/2020.

Постанову Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №200/5229/2020 залишити в силі.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складено 13 квітня 2023 року.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

Ж.М. Мельник-Томенко