Ухвала

від 27.04.2023 по справі 200/5229/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа №200/5229/20-а

адміністративне провадження № Зв/990/5/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

позивач не з`явився

представника відповідачів Кожушко В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області №219 к від 06 травня 2020 року про звільнення його з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області та органів прокуратури;

- поновити його в органах прокуратури та на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою прокуратури Київської області, або, у разі її ліквідації на день ухвалення рішення, іншу з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з прокуратури Київської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 травня 2020 року по день фактичного поновлення на роботі, розрахований згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою ПКМУ від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати прокуратуру Київської області скасувати в трудовій книжці запис про його звільнення з прокуратури Київської області.

Позов обґрунтований тим, що наказом Прокуратури Київської області від 06 травня 2020 року № 219 к звільнено позивача з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Підставами для звільнення слугували ненадання позивачем заяви про проходження атестації у строк до 15 жовтня 2019 року. Позивач вважає зазначений наказ незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області № 219 к від 6 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області та органів прокуратури.

Поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області з 7 травня 2020 року.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 травня 2020 року до 14 грудня 2021 року в сумі: 1 075 473,80 грн з вирахуванням податків, зборів, обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року змінено в мотивувальній частині, а також в абзаці четвертому резолютивної частини слова і цифри «в сумі 1075473,80 грн» замінено словами і цифрами «в сумі 160 168 (сто шістдесят тисяч сто шістдесят вісім) гривень 32 коп.».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної виходив з того, що позивач не був переведений прокурором обласної прокуратури, тому на нього не може поширюватись дія постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів", відтак, окреме обрахування середньої заробітної плати за період з 07 травня 2020 року по 10 вересня 2020 року та з 11 вересня 2020 року по 14 грудня 2020 року не є обґрунтованим. Також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин приписи пункту 10 Порядку № 100, оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу тут не є тим питанням, з приводу якого виникли спірні правовідносини, тому застосування Порядку № 100 в цьому випадку не передбачає застосування тієї його редакції, яка була чинною на час виникнення спору.

Крім цього, позивач не працював протягом травня-червня 2020 року. Однак, суд першої інстанції всупереч Порядку № 100 взяв заробіток позивача за листопад та грудень 2019 року. При цьому згідно з абзацем шостим пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. До такого часу слід відносити дні простою не з вини працівника; час знаходження у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку згідно з медичним висновком); час знаходження у відпустці без збереження заробітної плати тощо, чого в спірних правовідносинах немає.

Верховний Суд постановою від 26 січня 2023 року скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року і ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

13 березня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява позивача про перегляд постанови Верховного Cуду від 26 січня 2023 року за новоявленими та виключними обставинами, яка мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справа № 3- 5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року за новоявленими та виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Заявнику надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали від 16 березня 2023 року для усунення недоліків заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, шляхом її викладення за формою і змістом за нововиявленими або виключними обставинами.

На виконання ухвали Верховного Суду від 16 березня 2023 року, заявником подано уточнену заяву про перегляд постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року за виключними обставинами, мотивовану тим, що рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справа № 3- 5/2022(9/22) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у цій справі та призначено заяву за виключеними обставинами до розгляду на 27 квітня 2023 року.

27 квітня 2023 року позивач у судове засідання не з`явився.

Представник відповідачів заперечував проти задоволення заяви позивача про перегляд рішення суду за виключними обставинами.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Положеннями частини першої статті 361 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Частиною шостою статті 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року, відповідно до якого «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Суд зауважує, що згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.».

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».

Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року, пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19 вересня 2019 року, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Крім того, у спірному випадку постановою Верховного Суду 26 січня 2023 року, яку просить переглянути заявник у зв`язку з виключними обставинами, скасовано рішення суддів попередніх інстанцій а ухвалено у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Тобто постанова Верховного Суду від 26 січня 2023 року щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не може вважатися невиконаним в розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

Такої правової позиції притримується Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Відповідно до частини першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд-

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Постанову Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 200/5229/20-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов