Рішення

від 23.03.2023 по справі 911/2503/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2503/22

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Нечепуренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 911/2503/22

за позовом: Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 22)

до відповідача: Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (09050, Київська обл., Сквирський р-н, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42)

про стягнення 1 794 860,16 грн.

за участю представників

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ

Публічне акціонерне товариство Компанія "Ельба" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 24.11.2022 до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" про стягнення трьох процентів річних в сумі 217 185,57 грн., інфляційних витрат в сумі 1 084 060,77 грн., подвійної ставки НБУ в сумі 493 613,82 грн., що разом складають 1 794 860,16 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2022 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 08.12.2022 позовну заяву Публічного акціонерного товариства Компанії "Ельба" залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

22.12.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 23.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.01.2023 о 16:00. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, надати листування з позивачем по суті спору (з доказами направлення або вручення кореспонденції).

03.01.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 12.01.2022 без участі його уповноваженого представника, яке підписано електронним цифровим підписом.

Підготовче засідання призначене на 12.01.2023 не відбулось, у зв`язку із направленням судді Смірнова О.Г., як делегата на ХІХ позачерговий з`їзд суддів України з 11 січня по 13 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 16.01.2023 підготовче засідання призначено на 19.01.2023 о 16:15.

18.01.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 19.01.2023 без участі його уповноваженого представника, яке підписано електронним цифровим підписом.

Ухвалою суду від 19.01.2023 підготовче засідання відкладено на 09.02.2023 о 14:00.

Ухвалою суду від 24.01.2023 виправлено описку в пункті 1 резолютивної частини ухвали суду від 19.01.2023 та викладено в наступній редакції "Відкласти підготовче засідання на 09.02.2023 о 15:00", далі по тексту.

30.01.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 09.02.2023 без участі його уповноваженого представника, яке підписано електронним цифровим підписом.

Ухвалою суду від 09.02.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/2503/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2023 о 15:45.

13.02.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 23.02.2023 без участі його уповноваженого представника, яке підписано електронним цифровим підписом.

Ухвалою суду від 23.02.2023 розгляд справи відкладено на 23.03.2023 о 14:30.

Представники сторін в судове засідання 23.03.2023 не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв`язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень Господарським судом Київської області було зупинено відправку кореспонденції засобами поштового зв`язку (відповідну інформацію розміщено на сторінці Господарського суду Київської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://ko.arbitr.gov.ua/). Учасникам судового процесу рекомендовано отримувати документи нарочно в приміщенні суду; під час звернення до суду зазначати актуальні номери телефонів для передачі телефонограм та електронні адреси.

Оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та в матеріалах справи не міститься відомостей про електронну адресу відповідача, суд був позбавлений можливості направлення останньому засобами електронного зв`язку ухвал суду, що були постановлені під час розгляду справи №911/2503/22.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" є: 09050, Київська обл., Сквирський р-н, с. Тхорівка, вул. Сквирська, буд. 42, у зв`язку з чим ухвала суду від 23.12.2022 про відкриття провадження у справі №911/2503/22, ухвала суду від 09.02.2023 про закриття підготовчого провадження у справі №911/2503/22 та призначення справи до судового розгляду по суті та ухвала суду від 23.02.2023 про відкладення розгляду справи на 23.03.2023 були направлені судом поштою на вказану вище адресу відповідача.

Однак, 02.01.2023 до суду повернулось поштове відправлення адресоване відповідачу разом з копією ухвали суду від 23.12.2022, яке відповідно до довідки про причини повернення/досилання АТ Укрпошта було повернуто через відсутність адресата за вказаною адресою.

Разом з тим, 09.03.2023 до суду також повернулось поштове відправлення адресоване відповідачу разом з копіями ухвал суду від 09.02.2023 та від 23.02.2023, яке відповідно до довідки про причини повернення/досилання АТ Укрпошта було повернуто через відсутність адресата за вказаною адресою.

Пунктами 4, 5 частини 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Про хід розгляду справи відповідач також міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України : https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що відповідача було повідомлено про розгляд справи №911/2503/22, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.

Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву за весь час розгляду справи не скористався. При цьому, вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч. 2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, неявка в судове засідання 23.03.2023 представників сторін, належним чином повідомлених про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без їх участі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію позивача, суд встановив.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства Тхорівський спиртовий завод на користь Публічного акціонерного товариства Компанія Ельба 2255654, 56 грн. основного боргу та 45113, 10 грн. судового збору. Повернуто з Державного бюджету України надмірно сплачений позивачем судовий збір в сумі 12773,96 грн.

Рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

25.04.2013 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12 видано наказ.

Під час розгляду справи №20/028-12 судом встановлено наступне: «01.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією Ельба (правонаступник - Публічне акціонерне товариство Компанія Ельба) (продавець) та Державним підприємством Тхорівський спиртовий завод(покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01-08/08, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю товар: концентрат мийний засіб з температурою замерзання -120 градусів по Цельсію, миючий засіб Лоск-К, омивач скла Арктика МВ-8 (5л), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату. Найменування, одиниці виміру, загальна вартість партії товару, що підлягають поставці за цим договором зазначаються у відповідності до рахунку-фактури, видаткових та податкових накладних, специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 3.3 договору датою поставки вважається дата, зазначена в товарно-транспортній накладній.

У відповідності з п. 3.4 договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що передача-прийомка товару по кількості та якості здійснюється повноважними представниками сторін. Перехід права власності на товар від продавця до покупця переходить з моменту прийомки товару повноважними представниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією Ельбабуло поставлено Державному підприємству Тхорівський спиртовий завод товар на суму 6925354,32 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЕЛ-0001504 від 14.08.2008 р. на суму 231200,11 грн., № ЕЛ-0001541 від 20.08.2008 р. на суму 293440,15 грн., № ЕЛ-0001549 від 21.08.2008 р. на суму 273380,13 грн., № ЕЛ-0001953 від 03.11.2008 р. на суму 170000,16 грн., № ЕЛ-0002229 від 24.11.2008 р. на суму 126000,00 грн., № ЕЛ-0002231 від 24.11.2008 р. на суму 127470,00 грн., № ЕЛ-0002320 від 26.11.2008 р. на суму 252000,00 грн., № ЕЛ-0002331 від 28.11.2008 р. на суму 127260,00 грн., № ЕЛ-0002391 від 02.12.2008 р. на суму 378630,00 грн., № ЕЛ-0000318 від 21.01.2009 р. на суму 82956,05 грн., № ЕЛ-0001509 від 26.03.2009 р. на суму 413232,86 грн., № ЕЛ-0001510 від 26.03.2009 р. на суму 5952,00 грн., № ЕЛ-0005836 від 01.10.2009 р. на суму 229321,25 грн., № ЕЛ-0005959 від 09.10.2009 р. на суму 328256,41 грн., № ЕЛ-0005951 від 12.10.2009 р. на суму 292334,62 грн., № ЕЛ-0006396 від 02.11.2009 р. на суму 280000,00 грн., № ЕЛ-0006647 від 12.11.2009 р. на суму 1200600,00 грн., № ЕЛ-0007006 від 01.12.2009 р. на суму 360180,00 грн., № ЕЛ-0007117 від 02.12.2009 р. на суму 500000,00 грн., № ЕЛ-0007033 від 03.12.2009 р. на суму 600000,00 грн., № ЕЛ-0000013 від 04.01.2010 р. на суму 533999,70 грн., № ЕЛ-0003152 від 01.08.2010 р. на суму 119160,00 грн., копії яких долучено до матеріалів справи (оригінали оглянуті судом).

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар в сумі 4031001,46 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ПАТ Компанії Ельба, копії яких долучені до матеріалів справи.

У зв`язку з неналежним виконанням ДП Тхорівський спиртовий завод своїх зобов`язань за договором, ПАТ Компанією Ельба на адресу відповідача було направлено вимогу № 10/06-30 від 10.06.2011 р., зокрема, щодо невиконання взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу № 01-08/08 від 01.08.2008 р. та наявності заборгованості в сумі 2894352,86 грн. (факт надсилання вимоги відповідачу підтверджується долученими до матеріалів справи копіями опису вкладення в цінний лист від 10.06.2011 р. та фіскального чеку № 8109 від 10.06.2011 р.).

Відповідь на вимогу позивачем отримано не було, заборгованість не сплачено.

Водночас, судом встановлено, що ДП Тхорівський спиртовий завод та ПАТ Компанією Ельбабуло проведено взаємозалік зустрічних вимог на суму 638698,30 грн., що підтверджується актом взаємозаліку зустрічних вимог від 30.12.2011 р., копію якого долучено до матеріалів справи, оригінал оглянуто судом.

Як слідує з п. 2 акту взаємозаліку зустрічних вимог від 30.12.2011 р., заборгованість ДП Тхорівський спиртовий завод перед ПАТ Компанією Ельбаз поставленої продукції за договором купівлі-продажу № 01-08/08 від 01.08.2008 р. складає 2894352,86 грн.

Крім того, ПАТ Компанія Ельба та ДП Тхорівський спиртовий завод було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2011 р. до 21.05.2012 р. на суму 2255654,57 грн.».

Позивач у позові зазначає, що у зв`язку із невиконанням вказаного вище рішення суду відповідачем, в березні 2020 року він звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з відповідача трьох процентів річних, інфляційних втрат та подвійної ставки НБУ.

За результатами розгляду вказаного вище позову, Господарським судом Київської області було ухвалено рішенням від 12.08.2020 у справі №911/681/20, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Тхорівський спиртовий завод на користь Публічного акціонерного товариства Компанія Ельба 584394,82 грн. інфляційних втрат, 203347, 28 грн. 3% річних та 11816, 13 грн. судового збору.

Так, зі змісту рішення Господарського суду Київської області у справі №911/681/20 вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 04.03.2017 по 04.03.2020, три проценти річних за період з 04.03.2017 по 04.03.2020 та пеню за період з 04.08.2019 по 04.03.2020 нарахованих на суму 2300767,00 грн. (тобто на основний борг за договором купівлі-продажу від 01.08.2008 № 01-08/08 та судовий збір, стягнуті рішенням Господарського суду Київської області у справі №20/028-12).

Рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

16.09.2020 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20 видано наказ.

Позивач вказує, що станом на дату подання даної позовної заяви до суду відповідачем не виконано рішення Господарського суду Київської області у справі № 20/028-12 та у справі №911/681/20.

Позивачем також долучено до матеріалів справи копію листа Державної казначейської служби України №5-06-06/22598 від 03.11.2021, з якого вбачається, що накази Господарського суду Київської області у справах №20/028/-12 та №911/681/20 відносяться до третьої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми. У вказаному листі зазначено, що Казначейство здійснює заходи по виконанню судових рішень, які відносяться до першої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми.

В матеріалах справи міститься копія листа Державної казначейської служби України за №5-06-06/13288 від 26.09.2022, в якому вказано про те, що станом на дату даного листа Казначейство здійснює заходи щодо виконання рішень суду за бюджетною Програмою по першій черзі заборгованості. Погашення заборгованості за наказами Господарського суду Київської області у справах №20/028-12 та №911/681/20 буде здійснюватись по третій черзі заборгованості, тобто після повного погашення заборгованості за виконавчими документами, які відносяться до першої та другої черги.

Оскільки зобов`язання відповідача не припинилося виконанням належним чином, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 01.04.2020 по 17.08.2022 в сумі 217185, 57 грн., інфляційні витрати за період з 01.04.2020 по 31.07.2022 в сумі 1084060, 77 грн. та подвійну облікову ставку НБУ за період з 17.02.2022 по 03.03.2022 в сумі 493613, 82 грн.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12 та рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов`язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);

в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду даної справи рішення суду у справах №20/028-12 та №911/681/20 не виконані.

Згідно із п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати, які нараховано останнім на загальну суму заборгованості у розмірі 3043396, 56 грн., що складається із суми основного боргу у розмірі 2255654, 56 грн. (стягнутого з відповідача відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12) та 787742,10 грн. (584394, 82 грн. інфляційних втрат і 203347, 28 грн. трьох процентів річних, які стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20).

Таким чином, враховуючи те, що матеріали справи №911/2503/22 не містять доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду Київської області у справі №20/028-12, на підставі положень статті 625 ЦК України у позивача виникло право вимагати у відповідача сплатити суму нарахованих інфляційних втрат за час прострочення, а також три проценти річних від основної суми заборгованості.

Разом з тим, рішення суду за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб, а тому, в даному спорі, рішення Господарського суду Київської області у справі №911/681/20 не є грошовим зобов`язанням або підставою його виникнення.

У розумінні ст. 625 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, базою (основою) для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Враховуючи, що обов`язок сплатити суму трьох процентів річних та інфляційних втрат стягнутих на підставі рішення суду не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму трьох процентів річних та інфляційних втрат (стягнутих на підставі рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20) є безпідставним та задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, можуть здійснюватись на суму основного боргу у розмірі 2255654, 56 грн., який стягнуто рішенням Господарського суду Київської області у справі №20/028-12.

Дослідивши розрахунок трьох процентів річних, виконаний позивачем, суд дійшов висновку про його перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки, зокрема не враховано що підставою для нарахування трьох процентів річних є сума основного боргу відповідача у розмірі 2255654, 56 грн., у зв`язку з чим три проценти річних нараховані в більшому розмірі.

Судом здійснено перерахунок трьох процентів річних за заявлений позивачем період з 01.04.2020 по 17.08.2022 на суму основного боргу у розмірі 2255654, 56 грн. та з урахуванням періоду нарахування трьох процентів річних в рішенні суду у справі №911/681/20.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Компанії "Ельба" про стягнення з Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 160970,05 грн.

За результатами перевірки розрахунку інфляційних втрат, виконаного позивачем, суд дійшов висновку про його перерахунок, оскільки позивачем також не враховано що підставою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу відповідача у розмірі 2255654, 56 грн., у зв`язку з чим інфляційні втрати нараховані в більшому розмірі.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період з 01.04.2020 по 31.07.2022 на суму основного боргу в розмірі 2255654, 56 грн. та з урахуванням періоду нарахування інфляційних втрат в рішенні суду у справі №911/681/20.

Відтак, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Компанії "Ельба" про стягнення з Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 803466,46 грн.

Обґрунтовуючи підстави для стягнення подвійної ставки НБУ, позивач посилається на норми ст. 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 611 та 549 Цивільного кодексу України та ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», які регулюють нарахування пені, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі подвійної ставки НБУ.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 493613, 82 грн. за період з 17.02.2022 по 03.03.2022 на підставі ч. 2 ст. 343 ГК України, суд зазначає наступне.

Позивач в позові вказує, що якщо розмір неустойки вказаний у законі, він застосовуватиметься незалежно від того чи передбачали її сторони в договорі чи ні. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих неналежним виконанням або невиконанням зобов`язання.

Відповідно до статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини 2 статті 231 ГК України, у частині 6 цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною 2 статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №904/4156/18).

Слід також зазначити, що відповідно до положень частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано пеню на загальну суму заборгованості у розмірі 3043396, 56 грн., що складається із суми основного боргу у розмірі 2255654, 56 грн. (стягнутого з відповідача відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2012 у справі №20/028-12) та 787742,10 грн. (584394, 82 грн. інфляційних втрат і 203347, 28 грн. трьох процентів річних, які стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2020 у справі №911/681/20).

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Однак, не здійснення сплати відповідачем на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних за рішенням суду у справі №911/681/20, не відноситься до порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконанням господарського зобов`язання в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК України.

Крім того, відповідно до умов Договору купівлі-продажу №01-08/08 від 01.08.2008 за необґрунтовану відмову або ухилення від оплати Товару Покупець виплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми, від оплати якої він відмовився або ухилився.

З наведеного вище, вбачається, що вказаним Договором не передбачений більший період нарахування пені ніж 6 місяців, як встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Компанії "Ельба" про стягнення з Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" пені.

Разом з тим, з долучених позивачем до позовної заяви розрахунків трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені вбачається, що на кожному з таких розрахунків міститься відмітка: «строк позовної давності: 3 роки».

Таким чином, під час розгляду справи, судом враховано позицію Верховного Суду викладену у постанові від 23.02.2023 у справі №911/3025/21 стосовно того, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем доведено суду факт не виконання відповідачем рішення Господарського суду Київської області у справі № 20/028-12. Натомість, відповідач заявлених до нього вимог не спростував.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст.73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства Компанії "Ельба" до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (09050, Київська обл., Сквирський р-н, с. Тхорівка, вул. Сквирська, буд. 42, код ЄДРПОУ 00374947) на користь Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, буд. 22, код ЄДРПОУ 31826636) три проценти річних в сумі 160970 (сто шістдесят тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 05 коп., інфляційні втрати в сумі 803466 (вісімсот три тисячі чотириста шістдесят шість) грн. 46 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 14466 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 55 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 14.04.2023.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.