Рішення

від 05.04.2023 по справі 914/2589/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2023 Справа № 914/2589/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Юпітер 9 Агросервіс, м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Броди Агро, с. Шнирів Золочівського району Львівської області

про: стягнення заборгованості в розмірі 24 108,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Гаврилюк Є.О. адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1167470 від 27.10.2022 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Юпітер 9 Агросервіс до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Броди Агро про стягнення заборгованості в розмірі 24 108,14 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2022 р., справу № 914/2589/22 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.10.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 23.11.2022 р.

02.11.2022 р. представником відповідача подано в систему Електронний суд відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 22820/22, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити з підстав, які викладено у поданому відзиві.

18.11.2022 р. представником позивача подано на електронну адресу суду відповідь на відзив з додатками за вх. № 23903/22.

Призначене на 23.11.2022 р. судове засідання не відбулося через відсутність 23.11.2022 року електропостачання у приміщенні Господарського суду Львівської області, що підтверджується актом від 25.11.2022 р., який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2022 р., розгляд справи по суті призначено на 14.12.2022 р.

14.12.2022 р. представником відповідача подано на електронну адресу суду заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 25789/22. У вказаній заяві відповідач зазначає про те, що підтверджує наявність заборгованості зі сплати поставлених запасних частин згідно договору поставки № ЗЧ/К від 29.01.2019 р. у розмірі 14 419,46 грн., а щодо стягнення з відповідача пені та штрафу у заявленому розмірі, просить суд відмовити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2022 р., судом постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 914/2589/22 за правилами загального позовного провадження за ініціативою суду, розгляд справи почати зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 16.01.2023 р.

10.01.2023 р. від представника позивача на адресу суду в систему Електронний суд надійшла заява за вх. № 545/23, в якій позивач просив суд забезпечити проведення судового засідання, яке призначено на 16.01.2023 р. на 12:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Крім того, представник позивача у поданій заяві просив суд проводити усі судові засідання у справі № 914/2589/22 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 р., постановлено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Юпітер 9 Агросервіс за вх. № 545/23 від 10.01.2023 р. про проведення судового засідання 16.01.2023 року та усіх наступних засідань у справі № 914/2589/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2023 р., зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби в Сумській області надати суду в найкоротші терміни (можливо електронною поштою) інформацію з підтвердженням чи спростуванням оформлення і чинності на даний час, виданих органами Державної міграційної служби України Баркову Олександру Вікторовичу ІНФОРМАЦІЯ_1 та Сапожкову Борісу ІНФОРМАЦІЯ_2 посвідок на тимчасове або постійне проживання в Україні, копії яких долучено до даної ухвали та інформацію щодо законності підстав проживання їх на території України. Підготовче засідання відкладено на 08.02.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2023 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2589/22 на тридцять днів за клопотанням представника відповідача. Підготовче засідання відкладено на 15.03.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2023 р., підготовче засідання призначено на 29.03.2023 р.

Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2023 р., надало лист про надання інформації за вх. № 4064/23 від 16.02.2023 р., а також повторний лист за вх. № 5530/23 від 06.03.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.03.2023 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/2589/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.04.2023 р.

05.04.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

04.04.2023 р. представником позивача подано на електронну адресу суду заяву за вх. № 8466/23, в якій позивач просить суд здійснювати розгляд справи № № 914/2589/22 без участі повноважного представника позивача за наявними в матеріалах справи документами та зазначає, що позовні вимоги підтримує повністю та просить суд задоволити їх повністю.

05.04.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті, з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 22820/22 від 02.11.2022 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

05.04.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу з додатками за вх. № 8505/23.

Стосовно поданої заяви представника відповідача за вх. № 8505/23 від 05.04.2023 р., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.10.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, а ухвалою суду від 29.03.2023 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/2589/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.04.2023 р.

Заява про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 8505/23 від 05.04.2023 р., подана представником відповідача на стадії розгляду справи № 914/2589/22 по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.

При цьому, суд враховує, що подання клопотань після переходу до початку розгляду справи по суті без належних на те правових підстав, які визначені ст. 207 ГПК України, є по своїй суті затягуванням судового процесу.

Необґрунтовані клопотання призводять до штучного затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Також, необхідно вказати, що поновлення процесуальних строків є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Судом враховується, що відповідно до ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї. При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Частиною 2 ст. 207 ГПК України передбачено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне заяву представника відповідача про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 8505/23 від 05.04.2023 р. залишити без розгляду.

До того ж суд зазначає, що представником відповідача 14.12.2022 р. подано на адресу суду заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 25789/22, яка прийнята судом до розгляду.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2589/22.

В судовому засіданні 05.04.2023 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обгрунтовані тим, що між ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» (Постачальник) та ТОВ "БРОДИ АГРО" (Покупець) був укладений Договір поставки запасних частин № ЗЧ/К № 477 від 29.01.2019 р. (надалі іменується "Договір поставки"), відповідно до умов якого, позивачем було здійснено несплачену поставку товару, що підтверджується видатковою накладною: Реалізація товарів і послуг Видаткова накладна № 897 від 31.01.2022 на суму 14 419,46 грн. Позивач зазначає, що у відповідності до зазначеного за ТОВ "БРОДИ АГРО" рахується дебіторська заборгованість по сплаті за поставлений товар у сумі 14 419,46 грн. Відповідач, порушуючи строки виконання грошового зобов`язання з 11.02.2021 (з 10 дня передачі товару) станом на 17.10.2022 має заборгованість по сплаті за поставлений товар у сумі 14 419,46 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 918,64 грн. - втрат від інфляції, 3 591,014 грн. - пені, 295,11 грн. 3% річних, 2 883,89 грн. штрафу та судові витрати покласти на відповідача.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 22820/22 від 02.11.2022 р., відповідач посилається на те, що відповідно до постанови КМ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі Постанова №187), було накладено мораторій (заборону), на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): - громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; - юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації. Крім того, у поданому відзиві відповідач зазначає про те, що з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень відомо, що стосовно ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» здійснюється розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112340000101 від 06.06.2022 та №12022100000000175 від 11.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2, ч. 2 ст. 436-2 КК України. Відповідач вважає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 187, ТОВ «БРОДИ АГРО» не має наміру та права не виконувати, встановлений Україною, мораторій на розрахунки з Росією. На підставі наведеного, просить суд, у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника відповідача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

29 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Юпітер 9 Агросервіс (за договором постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Броди Агро (за договором покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки запасних частин № ЗЧ/К № 477 (надалі Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю на умовах даного Договору запасні частини для сільськогосподарської техніки найменування, асортимент якої визначено у Специфікації або видаткових накладних, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, викладених в Договорі.

У п. 2.2 Договору сторони передбачили, що покупець зобов`язаний оплатити повну вартість товару на умовах та у передбачений даним Договором спосіб.

Згідно п. 2.4 Договору, право власності на товар, а також усі ризики та витрати з товаром переходять до покупця в момент поставки (передачі) товару покупцю або транспортній організації (перевізнику покупця), що підтверджується датою підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 2.5 Договору, в разі якщо покупець прийняв товар без заперечень та зауважень на складі постачальника, то такий товар вважається переданим у належній кількості, асортименті та якості.

У пункті 6.3 Договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару (партії товару) протягом строків, визначених сторонами у цьому Договорі або специфікаціях.

На виконання умов укладеного Договору поставки запасних частин № ЗЧ/К № 477 від 29 січня 2019 р., позивач здійснив поставку товару на суму 14 419,46 грн., що підтверджується видатковою накладною № 897 від 31.01.2022 на суму 14 419,46 грн., яка підписана повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучена позивачем до матеріалів справи.

Згідно п. 6.4 Договору, Постачальник має право поставити Товар (провести відвантаження Товару) без отримання попередньої оплати, при цьому Покупець зобов`язаний здійснити оплату Товару не пізніше десяти днів з дня його отримання на підставі видаткової накладної та/або рахунку-фактури (у випадку виставлення) з моменту переходу права власності на Товар з урахуванням положень п. 6.3 цього Договору. Даний Договір є достатньою підставою для виконання Покупцем фінансових зобов`язань на визначених Договором умовах та додатками до нього і без виставлення рахунку-фактури.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач оплати за поставлений товар не здійснив, розрахунку з позивачем не провів.

Крім того, у поданій на адресу суду заяві про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 25789/22 від 14.12.2022 р., відповідач зазначає про те, що підтверджує наявність заборгованості зі сплати поставлених запасних частин згідно договору поставки № ЗЧ/К від 29.01.2019 р. у розмірі 14 419,46 грн., а щодо стягнення з відповідача пені та штрафу у заявленому розмірі, просить суд відмовити.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 14 419,46 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.

Стосовно нарахованих позивачем 2 918,64 грн. - втрат від інфляції та 295,11 грн. 3% річних за період з 11.02.2022 р. по 17.10.2022 р., суд зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 2 918,64 грн. - втрат від інфляції та 295,11 грн. 3% річних за період з 11.02.2022 р. по 17.10.2022 р.

Щодо стягнення з відповідача 3 591,04 грн. нарахованої пені, суд зазначає наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно із п. 7.2. Договору, за порушення умов та строків оплати Товару передбачених умовами Договору, Покупець за кожен день прострочення грошового зобов`язання зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов`язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня Покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня, Покупець сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За змістом статті 253 ЦК України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.

За розрахунком позивача, пеня розрахована за період: з 11.02.2022 р. по 17.10.2022 р., розмір пені становить 3 591,04 грн.

Умовами Договору поставки запасних частин № ЗЧ/К № 477 від 29.01.2019 р. не передбачено збільшеного строку для нарахування неустойки.

Суд, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням положення ч.6 ст.232 ГК України, вважає, що обгрунтований розрахунок за період з 11.02.2022 р. по 11.08.2022 р. і таким чином до стягнення розмір пені за цей період становить 2 267,61 грн.

Отже, беручи до уваги перерахунок розміру пені, з врахуванням положення ч.6 ст.232 ГК України, здійснений судом вище, суд вважає, що обґрунтованою до стягнення з відповідача на користь позивача є сума 2 267,61 грн. пені . В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення пені, суд відмовляє позивачу, у зв`язку із безпідставністю нарахування такої.

Щодо стягнення з відповідача 2 883,89 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2. Договору, за порушення умов та строків оплати Товару передбачених умовами Договору, Покупець за кожен день прострочення грошового зобов`язання зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов`язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня Покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня, Покупець сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.

Сума штрафу в розмірі 2 883,89 грн. розрахована позивачем, згідно долученого до матеріалів справи розрахунку.

Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок штрафу, встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Стосовно поданої заяви відповідача про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 25789/22 від 14.12.2022 р., суд зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого неодноразово продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

Вирішуючи питання про зменшення суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару позивачем була здійснена 31.01.2022 р., оплату відповідач згідно умов Договору повинен був здійснити до 11.02.2022 р., тобто до початку повномасштабних військових дій проти України.

Судом не встановлено, що відповідач вживав заходів до виконання зобов`язання за укладеним Договором поставки чи здійснив негайне добровільне усунення невиконання зобовязання. Також відповідач не надав жодних доказів обгрунтування свого майнового стану, в силу якого не міг своєчасно виконати зобовязання за Договором перед позивачем після 11.02.2022 р.

У суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих до стягнення з відповідача сум пені та штрафу.

Відтак, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу за вх. № 25789/22 від 14.12.2022 р.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і 3% річних, втрат від інфляції, нарахованої пені та штрафу, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем, суду не надано.

Відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У матеріалах справи відсутні докази, що Договір поставки запасних частин № ЗЧ/К № 477 від 29.01.2019 р. визнавався судом недійсним чи неукладеним, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Стосовно посилання відповідача у відзиві на позовну заяву за вх. № 22820/22 від 02.11.2022 р. на постановиу КМУ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187, задля забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Водночас, відповідно до пункту 10.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи: громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Зазначене обмеження не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

В той же час, згідно інформаційного листа від 8 березня 2022 року №24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором", Міністерством юстиції України, з метою формування єдиної практики застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", було визначено, що Постановою (абзац п`ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У світлі цього зауважено, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають: у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (стаття 1 Закону України "Про громадянство України"), а також констатовано, що вищенаведений мораторій (заборона) не може бути застосований до: громадян російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно: громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; громадяни України та громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах.

Відтак, застосування встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 мораторію (заборони) потребує з`ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина російської федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах.

Водночас, підсумовуючи усе вищеописане, суд звертає увагу, що в даному випадку мова йде саме про виконання у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, адже відсутність чи наявність заборгованості встановлюється виключно за результатами дослідження певних доказів та обставин у справі, за наслідками чого й виноситься судове рішення, яким і встановлено відповідний розмір заборгованості.

При цьому, суд наголошує на тому, що, а ні вищевказана Постанова, а ні інший нормативний акт чи Закон, не наділили суди правом відмовляти в задоволенні позовів таких осіб, чи зупиняти провадження у справі до відміни відповідної норми (Закону, Постанови чи іншого нормативного акту), що вказує на те, що таке невиконання може вчинятися виключно самими боржниками (полягає у не виконанні такого зобов`язання у добровільному порядку), та безпосередньо органами виконання судових рішень (відповідними відділами виконавчої служби) після набрання судовим рішенням законної сили, за участю відповідних осіб, на стадії примусового виконання рішення суду.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Відтак, вже на стадії виконання судового рішення, яким встановлено заборгованість у судовій справі, відповідні визначені законодавством посадові особи повинні надавати правову оцінку обставинам, за котрих (як вказує Відповідач), Позивач підпадає під дію мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 3 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації".

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 14 419,46 грн. основної заборгованості, 2 918,64 грн. - втрат від інфляції, 2 267,61 грн. - пені, 295,11 грн. 3% річних та 2 883,89 грн. штрафу, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені, суд відмовляє за безпідставністю такого нарахування.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2 481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16831 від 17.10.2022 р.

На підставі положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на відповідача в сумі 2 344,80 грн., а решта суму судового збору залишити за позивачем.

Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Броди Агро (80620, Львівська область, Золочівський район, с. Шнирів, вул. Колгоспна, буд. 34; код ЄДРПОУ № 35116440) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Юпітер 9 Агросервіс (40000, м. Суми, вул. Курська, буд. 147, 4 поверх, офіс 6; код ЄДРПОУ №38137023) 14 419,46 грн. основної заборгованості, 2 918,64 грн. - втрат від інфляції, 2 267,61 грн. - пені, 295,11 грн. 3% річних, 2 883,89 грн. - штрафу та 2 344,80 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 14.04.2023 р.

Суддя Долінська О.З.