Рішення

від 06.04.2023 по справі 922/2046/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2023м. ХарківСправа № 922/2046/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-АГРО", м. Бориспіль, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайфун-2000", м. Харків про стягнення 379727,99 грн. за участю представників:

позивача - Юрченко К.І.

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-АГРО" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайфун-2000" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 276459,90 грн. основного боргу за договором поставки № 26/19 від 01.10.2019, інфляційних втрат у розмірі 40751,30 грн., пені у розмірі 58126,49 грн., 3% річних у розмірі 4390,30 грн., всього - 379727,99 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем у встановлений строк своїх зобов`язань по оплаті поставленого товару на суму 276459,90 грн. за договором поставки № 26/19 від 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.01.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Представник відповідача, через канцелярію суду 16.03.2023 за вх.№ 6494, надав заяву про відкладення розгляду у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи. 17.03.2023 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні призначеному на 06.04.2023 о 10:15 позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні призначеному на 06.04.2023 о 10:15 не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-АГРО" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайфун-2000" (покупець) було укладено договір поставки № 26/19 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору, постачальник зобов`язувався передати у власність покупця, а покупець зобов`язувався прийняти і оплатити на умовах цього договору товар.

Згідно п. 9.1. договору, розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дня поставки товару, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.

У відповідності до п. 9.2. договору, оплата здійснюється по безготівковому рахунку зарахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 9.3. договору датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що товар поставляється на умовах DDP, на склад покупця за адресою: вул. Клочківська, 339, м. Харків.

Відповідно до n. 5.6. договору, право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на складі покупця та посвідчується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупцем робиться відповідна відмітка.

Згідно позову позивач вказує, що позивачем було поставлено відповідачу товар за договором на загальну суму 276459,90 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, копія яких додані до позову. Проте, у передбачений договором строк відповідач не здійснив оплату фактично отриманого товару згідно видаткових накладних, чим порушив умови договору.

Щодо поставки товару за видатковою накладною № РН-00326 від 23 лютого 2022 року позивач зазначає, що сторони погодили поставку товару (300 кг Морква сушена шматочки 2-4 мм та 300 кг Бензоат натрію (sodium benzoate) Probenz (TM), CAS №532-32-1) на загальну суму 60948,00 грн. В подальшому позивачем було направлено для оплати відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000338 від 21.02.2022. В свою чергу відповідач надіслав позивачу довіреність, видану зав. складу CM і ГП Бондаренку Віталію Миколайовичу (паспорт НОМЕР_1 , виданий Балаклійським PB УМВС України в Харківській області 21.06.2004) на отримання від позивача товару за рахунком-фактурою № СФ-0000338 від 21.02.2022. Згідно умов договору позивач 23.02.2022 передав товар перевізнику, що підтверджується товарно-транспортною накладною № РН-00326 від 23.02.2022. Разом із товаром позивач передав перевізнику видаткову накладну №РН-00326 від 23.02.2022 та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи. 24.02.2022 перевізником було поставлено товар на суму 60948,00 грн. на склад покупця за адресою: вул. Клочківська, 339, м. Харків. Відповідач отримав товар, проте так і не здійснив оплату товару та не передав позивачу підписану видаткову накладну №РН-00326 від 23.02.2022. Разом з тим в телефонній розмові представник відповідача не заперечував факту отримання товару за видатковою накладною №РН-00326.

Ураховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позивачем був поставлений відповідачу товар за договором на загальну суму 276459,90 грн., що підтверджується наступними доказами:

- видаткова накладна № PH-0000004 від 05 січня 2022 року на суму 40248,00 грн. (з ПДВ), довіреність № 8 від 04.01.2022, рахунок-фактура № СФ-0000002 від 04.01.2022;

- видаткова накладна № РН-0000049 від 12 січня 2022 року на суму 81264,00 грн. (з ПДВ), довіреність № 19 від 10.01.2022, рахунок-фактура № СФ-0000026 від 10.01.2022;

- видаткова накладна № РН-00153 від 27 січня 2022 року на суму 40632,00 грн. (з ПДВ), довіреність № 58 від 24.01.2022, рахунок-фактура № СФ-0000131 від 24.01.2022;

- видаткова накладна № РН-00159 від 28 січня 2022 року на суму 1415,10 грн. (з ПДВ), довіреність № 71 від 27.01.2022, рахунок-фактура № СФ-0000170 від 27.01.2022;

- видаткова накладна № РН-00243 від 09 лютого 2022 року на суму 51952,80 грн. (з ПДВ), довіреність № 93 від 09.02.2022, рахунок-фактура № СФ-0000244 від 07.02.2022;

- видаткова накладна № РН-00326 від 23 лютого 2022 року на суму 60948,00 грн. (з ПДВ), довіреність № 119 від 22.02.2022, рахунок-фактура № СФ-0000338 від 21.02.2022, товарно-транспортна накладна № РН-00326 від 23.02.2022.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу товару за договором та докази оплати відповідачем позивачу товару за договором на загальну суму 276459,90 грн.

Таким чином, сума основного боргу відповідача за договором поставки № 26/19 від 01.10.2019 складає 276459,90 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару за договором на суму 276459,90 грн., у зв`язку з чим сума основного боргу у розмірі 276459,90 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 10.5. договору за прострочення платежів покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення п. 10.5. договору, перевіривши розрахунки позивача пені, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем відповідачу пені у загальному розмірі 58126,49 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 40751,30 грн. та 3% річних у розмірі 4390,30 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних витрат та 3% річних згідно розрахунків позивача, суд дійшов висновку, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим інфляційні втрати у розмірі 40751,30 грн. та 3% річних у розмірі 4390,30 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги у справі підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 5695,92 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайфун-2000" (61051, м. Харків, вул. Клочківська, 339, код ЄДРПОУ 30990063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-АГРО" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2В, код ЄДРПОУ 32782270) 276459,90 грн. основного боргу за договором поставки № 26/19 від 01.10.2019; інфляційні втрати у розмірі 40751,30 грн.; пеню у розмірі 58126,49 грн.; 3% річних у розмірі 4390,30 грн. та 5695,92 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС-АГРО" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 2В, код ЄДРПОУ 32782270).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайфун-2000" (61051, м. Харків, вул. Клочківська, 339, код ЄДРПОУ 30990063).

Повне рішення складено "14" квітня 2023 р.

СуддяА.М. Буракова

справа № 922/2046/22