Постанова

від 12.04.2023 по справі 291/161/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №291/161/21 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 32 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Нестерчук М.Д.

з участю представників сторін

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Житомиріапеляційну скаргуПриватного сільськогосподарськогопідприємства «Агрофірма«Світанок»

на рішенняРужинського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В.

у цивільній справі №291/161/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

У лютому2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. З урахуванням уточнюючої позовної заяви просив скасувати Запис про інше речове право за № 16276780, внесений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284510 від 08.09.2016 року, відповідно до якого на підставі договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок» зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033, строком на 7 років; скасувати Запис про інше речове право за № 16277213, внесений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284942 від 08.09.2016 року, відповідно до якого на підставі договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок» зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, строком на 7 років; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та земельною ділянкою площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, розташованих на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області шляхом зобов`язання Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» повернути ОСОБА_1 вищевказані земельні ділянки. В обґрунтування поданого позову зазначав, що 12.06.2015 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем та Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок», як орендарем було укладено Договір оренди землі, предметом якого були дві земельні ділянки, загальною площею 3,9191 га, а саме: земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, розташовані на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

08.09.2016 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Лесею Володимирівною (далі - Державний реєстратор) було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284510, на підставі якого до спеціального розділу внесено запис про інше речове право за № 16276780 та Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284942, на підставі якого до спеціального розділу внесено запис про інше речове право за № 16277213, відповідно до якого на підставі Договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та право оренди земельної ділянки, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295 та здійснена державна реєстрація Спірного договору.

ОСОБА_1 вважає, що записи про інше речове право мають бути скасовані, а земельні ділянки повернуті з незаконного володіння відповідача у зв`язку з тим, що позивач спірний договір не підписував.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 19жовтня 2022року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільскогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено повністю.

Скасовано Запис про інше речове право за №16276780, внесений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284510 від 08.09.2016 року, відповідно до якого на підставі договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок» зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033, строком на 7 років.

Скасовано Запис про інше речове право за №16277213, внесений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284942 від 08.09.2016 року, відповідно до якого на підставі договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за Приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок» зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, строком на 7 років.

Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та земельною ділянкою площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, розташованих на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області шляхом зобов`язання Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» повернути ОСОБА_1 вищевказані земельні ділянки.

Стягнуто із Приватного сільскогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» (місцезнаходження: 08652, Київська область, Васильківський район с.Ковалівка, вул.Леніна, буд.1, код ЄДРПОУ 03754024 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір в сумі 2724,00 грн. (Дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні 00 копійок).

У поданійапеляційній скарзіПриватне сільськогосподарськепідприємство «Агрофірма«Світанок» (далі-ПСП «Агрофірма «Світанок» ) просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та стягнути судові витрати. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що 04.02.2021 року, лише через 6 років після оренди земельних ділянок представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що нібито позивач не має змоги реалізувати право розпорядження своєю власністю, гарантоване йому Конституцією та законами України. Зазначивши ст.4-6, 11,17,19 Закону України «Про оренду землі», вказує на порушення істотних умов, що слугує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, визнання спірного договору недійсним.

Однак судом не враховано, що договір оренди від 12.06.2015р. виготовлений типографським способом. Судом та позивачем не спростовано, що саме у такий спосіб позивач власноручно підписав даний договір оренди землі. Доказом, який підлягає дослідженню та оцінці є договір оренди землі від 12.06.2015р., який виконаний друкарським способом, у графі «Підписи сторін» та у графі «Орендодавець» містить виконаний власноручно підпис позивача. Відповідач повністю заперечує про відсутність підпису позивача.

Також, судом не враховано, що протягом 6 років відповідач належним чином виконував власні зобов`язання за договором, своєчасно сплачував орендну плату, використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням обов`язків землекористувача згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України, жодних заяв, зауважень та пропозицій в сторону відповідача в усній або письмовій формі від позивача не надходило. Тому у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше) (п. 6.38 Постанови Верховного Суду від 26.10.2022р. у справі № 227/3760/19-ц).

Вважає, що суд помилково не застосував частину 3 ст. 267 ЦК України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Також не застосував ч.4 ст.267 ЦК України, відповідно до якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст.276 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, позивач не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, оскільки відповідна інформація ніким не приховувалась та була відкритою і доступною. Якби суд дійшов висновку про порушення прав позивача, то у позові слід було відмовити у зв`язку з пропуском Позивачем строку позовної давності, що не було зроблено судом та призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.06.2015 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем та Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма СВІТАНОК, як орендарем було укладено Договір оренди землі, предметом якого були дві земельні ділянки, загальною площею 3,9191 га, а саме: земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295, розташовані на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, які на праві власності належать позивачу. В досліджуваному вищевказаному договорі оренди землі б/н підпис орендодавця ОСОБА_1 відсутній, зазначено лише його прізвище та ініціали (а.с.12-13).

Згідно інформаційної довідки №67578516 від 08.09.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Лесею Володимирівною було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284510, на підставі якого до спеціального розділу внесено запис про інше речове право за № 16276780 та Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31284942, на підставі якого до спеціального розділу внесено запис про інше речове право за № 16277213, відповідно до якого на підставі Договору оренди землі б/н від 12.06.2015 року за відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки, площею 2,9666 га, кадастровий номер 1825284200:02:000:0033 та право оренди земельної ділянки, площею 0,9525 га, кадастровий номер 1825284200:01:000:0295 та здійснена державна реєстрація Спірного договору (а.с.14-17).

Вирішуючи спір,суд першоїінстанції виходив з того, що право позивача як власника земельної ділянки порушене та підлягає судовому захисту шляхом задоволення позову. Проте, погодитися з висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно.

Так, статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту ч.3 ст.203 ЦК України випливає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимогстатті 124 ЗК Українипередача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначеніЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статей1, 13 Закону України «Про оренду землі»орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК України, частин другої, третьоїстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.

Відповідно до пункту 3.6 рішення Конституційного Суду України від28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) за конституційною скаргою ПАТ АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» щодо відповідностіКонституції України(конституційності) частини третьої статті13, частини третьої статті16 ЦК України,суд враховує, що частина третя статті 13 Кодексу містить словосполуку «а також зловживання правом в інших формах», яку учасник цивільних відносин, суд або інший суб`єкт правозастосування може розуміти як таку, що створює юридичну невизначеність в аспекті порушення вимоги передбаченості ситуацій та правовідносин, оскільки її зміст нібито чітко та однозначно не визначений.

Проте, оцінюючи доводи Товариства щодо браку юридичної визначеності частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України зважає на те, що цей припис, зокрема словосполуку «а також зловживання правом в інших формах», слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13.

Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.

Конституційний Суд України, оцінюючи частину третю статті13та частину третю статті16 ЦК Українина відповідність приписам частини другоїстатті 58 Основного Закону України, у пункті 8.2 вказаного рішення констатував,

що ці приписи Кодексу не визначають дій особи як правопорушення за цивільним правом або як іншу умову для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності.

Оспорювані приписи Кодексувстановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої п`ятої статті 13 Кодексу.

Тобто ці приписи Кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності.

Можна виділити такі критерії добросовісної поведінки:

1)поведінка сторони має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин в порівнянних обставинах;

2)поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права та законні інтереси іншої сторони правовідносин;

3)поведінка сторони має бути законною, не допускаються дії виключно

з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі;

4)учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі отримання необхідної інформації.

Наявність всіх перерахованих критеріїв дозволить оцінити дії сторони як добросовісні.

Якщо всіх критеріїв у сукупності немає, то є підстави говорити про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Оцінюючи дії учасника стосовно добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання, а й волю сторін на виконання договору і досягнення відповідних їй правових наслідків.

Так, передання земельних ділянок в оренду, отримання орендної плати можуть свідчити про наявність у сторони волі на виконання договору, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду як наслідок своєї непослідовності у поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома.

У даній справі є підстави вважати недобросовісними дії власника земельної ділянки, що передана в оренду щодо заперечення права оренди орендаря і перешкоджання у здійсненні правомочностей з володіння і користування.

Така недобросовісність виявляється у тому, що протягом тривалого часу орендодавець не заперечував право оренди спірних земельних ділянок відповідачем, отримував особисто та через співмешканку Глембоцьку орендну плату, що визнав в судовому засіданні.

Тобто, сторони протягом тривалого часу (6 років) належним чином виконували умови договору, що пройшов державну реєстрацію, обробляли землю, вносили и приймали оплату за оренду землі у грошовій і натуральній формі. Таким чином, поведінка орендодавця суперечить своїй попередній поведінці, що склалася протягом 6 років з моменту укладення договору з вадами, волевиявлення сторін відповідало меті такого договору. А тому посилання позивача про неукладеність договору оренди землі є недобросовісним і таким, що спрямоване на порушення прав орендаря.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно було встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

В даному випадку судом встановлено, що позивач з 2015 року отримує оренду плату від відповідача за користування земельними ділянками, що виключає неукладеність спірних договорів оренди землі.

Вимоги про визнання їх недійсними позивачем не заявлено.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є визнання оспорюваних договорів недійсними та застосування наслідків недійсних правочинів.

Проте суд на це уваги не звернув.

За наведених обставин та відповідно до положень п.4 ч.1 ст.376 ЦПК оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.

Крім того, відповідно до положень ст.141 ЦПК підлягають відшкодуванню понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» задовольнити.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 19 жовтня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Приватногосільськогосподарського підприємства«Агрофірма «Світанок» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4086,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: