Рішення

від 14.04.2023 по справі 300/105/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2023 р. справа № 300/105/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник за довіреністю Олійник Ярослав Михайлович, до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій протиправними щодо відмови у видачі посвідчення та зобов`язання видати "посвідчення члена сім`ї загиблого", -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_2 (надалі по тексту - представник позивача), звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (надалі по тексту - відповідач, Управління) про визнання дій протиправними щодо відмови у видачі посвідчення та зобов`язання видати "посвідчення члена сім`ї загиблого".

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є вдовою ліквідатора другої категорії, померлого через захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі по тексту також - Чорнобильська АЕС), відповідно має право на компенсації та пільги, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Як стверджує позивач, остання перебувала у зареєстрованому шлюбі із померлим ОСОБА_3 , який брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 41 день, а саме із 29.03.1987 по 08.05.1987, і мав статус ліквідатора другої категорії. Експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 04.10.2013 підтверджено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_3 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За вказаних обставин позивач 25.10.2022 звернулась до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області із заявою про видачу їй "посвідчення члена сім`ї загиблого" на підставі пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Втім відповідач, листом від 24.11.2022 за №Д-290, відмовив ОСОБА_1 у видачі такого посвідчення, мотивуючи тим, що соціальний захист дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, смерть якого пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На переконання позивача така відмова є протиправною, оскільки пункт 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби. При цьому, у розумінні абзаців 4, 7 пункту 1 статті 10 наведеного Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге. Таким чином, ОСОБА_1 вказує на наявність усіх правових підстав для одержання статусу члена сім`ї загиблого, оскільки її чоловік під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виконував обов`язки військової служби, а експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановлення причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АКС та їх професійного характеру (надалі по тексту також - Львівська регіональна міжвідомча експертна комісія) від 04.10.2013 було встановлено зв`язок між захворюванням, що привело до смерті її чоловіка та виконанням таких обов`язків. Водночас, статус її чоловіка, як військовослужбовця, підтверджений також у статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Виходячи із таких підстав просила позов задовольнити в повному обсязі.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 16.01.2023 (а.с.15-16, 19-20), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 30.01.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними матеріалами (а.с.21-22).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 10.02.2023 за №1153/01-01/04, який 16.02.2023 зареєстрований в суді із відповідними доказами (а.с.29-31, 32-37). За аргументами відповідача ОСОБА_3 , який був чоловіком позивача, до 26.04.2013 перебував на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2). Статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_3 з видачею відповідного посвідчення управлінням соціального захисту населення Верховинської райдержадміністрації не надавалася, у зв`язку з відсутністю інвалідності у заявника, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС. ОСОБА_3 знятий з обліку в управлінні соціального захисту населення Верховинської райдержадміністрації 26.04.2013 у зв`язку зі смертю. На підставі експертного висновку Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 04.10.2013 ОСОБА_1 надано статус дружини, опікуна померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 2А, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою та видано відповідне посвідчення.

За аргументами відповідача, встановлення статусу члена сім`ї загиблого дружинам учасників ліквідації аварії на ЧАЕС (категорія 2), які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та видачі відповідного посвідчення Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено. Враховуючи викладене, соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус і соціальним захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Просив відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача, у свою чергу, подав суду відповідь на відзив на позовну заяву від 28.02.2023, реєстрацію якого здійснено в канцелярії суду 28.02.2023 (а.с.38-39). Згідно пояснень представника позивача, ОСОБА_1 є дружиною померлого чоловіка - ОСОБА_3 , що зазнав гострої коронарної смерті через гіпертонічну хворобу, пов`язаною з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За даними копії архівної довідки Управління хімічних військ Прикарпатського військового округу від 29.06.1995, ОСОБА_3 впродовж 41 дня строкової служби працював в зоні відчуження, в тому числі із 01 по 16 квітня 1987 року безпосередньо у промзоні ЧАЕС у складі Військової частини НОМЕР_1 . А тому, представник позивача вкотре відзначив, що позивач, відповідно до статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни інваліда війни та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву і відповідь на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який зареєстровано 13.02.1988, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 13.02.1988 (а.с.11).

ОСОБА_3 був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.08.1993 (категорія 2), копією військового квитка НОМЕР_4 від 17.11.1977, а також копією архівної довідки №17530 від 29.06.1993 (а.с.6, 7, 12).

Згідно пояснень позивача, наведених у позовній заяви, що не заперечується відповідачем, ОСОБА_3 помер, після чого знятий з обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2) 26.04.2013 (зворотній бік а.с.9).

Експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 04.10.2013 за №15079 встановлено, що смерть ОСОБА_3 пов`язана з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.10).

Після смерті ОСОБА_3 позивач набула статусу дружини, опікуна дітей померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 2А, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення № НОМЕР_5 від 24.10.2013 (а.с.5).

Позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області із заявою від 25.10.2022 про видачу їй "посвідчення члена сім`ї загиблого" на підставі пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с.8).

Відповідач, розглянувши вказане звернення позивача, листом від 24.11.2022 за №Д-290, відмовив ОСОБА_1 у видачі такого посвідчення, мотивуючи тим, що соціальний захист дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, смерть якого пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.9).

Не погоджуючись із відмовою Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області у видачі "посвідчення члена сім`ї загиблого", ОСОБА_1 звернулася до суду з метою захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі по тексту, також Закон №3551-XII).

Єдиною підставою, якою позивач як дружина померлого військовослужбовця мотивує власні вимоги, це є наявність у неї права на спірний статус і відповідно посвідчення, що визначено в пункті 1 статті 10 Закону №3551-XІІ.

Зокрема, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Дана частина норми закону визначає умови, за наявності яких загиблий/померлий повинне бути ветераном війни за переліком осіб, визначених в статтях 6 і 7 Закону №3551-XІІ.

Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать:

- учасники бойових дій (стаття 6 Закону №3551-XІІ);

- особи з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 Закону №3551-XІІ);

- учасники війни (статті 8, 9 Закону №3551-XІІ).

Аналіз положень статей 6, 8 і 9 Закону №3551-XІІ свідчить, що останні не містять в собі бу-яких посилання на осіб, що брали участь у ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

При цьому, відповідний перелік осіб визначений в пунктах 1, 2 і 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ (особи з інвалідністю внаслідок війни), серед яких, саме військовослужбовців стосуються приписи пункту 1 коментованої частини статті закону.

Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

При цьому зміст пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №20-РП/04 свідчить, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ ІІ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 за №796-XII (надалі по тексту також Закон №796-XII) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приміткою до статті 10 Закону №796-XII до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12.07.1967 за №1950-VІІ "Про загальний військовий обов`язок" (надалі по тексту, також Закон №1950-VІІ).

Разом з тим, відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 за №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ, який набрав чинності з 12.05.1992 (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 за №1934-ХІІ, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Таким чином, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Повертаючись до фактичних обставин справи, встановлених вище по тексту судового рішення, ОСОБА_3 (чоловік позивача) був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 2-ої категорії що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 12.08.1993 (категорія 2), копією військового квитка НОМЕР_4 від 17.11.1977, а також копією архівної довідки №17530 від 29.06.1993 (а.с.6, 7, 12).

Смерть ОСОБА_3 пов`язана з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується Експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 04.10.2013 за №15079, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.10).

Суд зазначає, що умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є зокрема:

1) участь військовослужбовця у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні обов`язків військової служби;

2) настання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що має підтверджуватися довідкою МСЕК про групу та причину інвалідності.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_3 був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 2-ої категорії, смерть його пов`язана з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при цьому останній не був особою з інвалідністю, що не заперечується сторонами.

Суд звертає увагу на системний аналіз пункту 1 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ, який дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Виходячи із встановлених обставин справи ОСОБА_3 в розумінні статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не був особи з інвалідністю внаслідок війни, а відповідно і ветераном війни, позаяк за життя ОСОБА_3 не встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Така обставина підтверджується поясненнями відповідача, викладеними у листі від 24.11.2022 за №Д-290 та у відзиві на позов, в тому числі не заперечується позивачем.

Звертаючись до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області із заявою від 25.10.2022 про видачу "посвідчення члена сім`ї загиблого", позивач самостійно вказав, що померлий чоловік: "…за станом здоров`я не зміг оформити пенсію, на яку мав право з набуттям 20 років, та належні статуси ліквідатора першої категорії та інваліда війни.".

Таким чином за відсутності у померлого чоловіка ОСОБА_1 , встановленої за життя інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, останній не відноситься до осіб які є ветеранами війни і відповідно на нього не може поширюватися норми Закону №3551-XІІ.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним адміністративним позовом, ставить вимогу про зобов`язання відповідача видати їй "посвідчення члена сім`ї загиблого" на підставі пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки вважає себе членом сім`ї померлого ветерана війни.

Так, в котре повертаючись до правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

В той же час, згідно абзацу 2 пункту 2 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 за №302 затверджено Положення "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" (надалі по тексту також - Положення №302).

Пунктом 4 Положення №302 встановлено, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Відповідно до пункту 7 Положення №302 "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (надалі по тексту також - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

У розглядуваному випадку, як встановлено судом вище по тексту рішення, ОСОБА_3 не відноситься до осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки йому не була встановлена за життя інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, не був ветераном війни, а отже не відноситься до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни. Відповідно позивач, як дружина ОСОБА_3 , не є членом сім`ї померлого ветерана війни.

Водночас суд вважає за необхідне відзначити, що додатковою умовою віднесення одного з подружжя до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни є не одруження вдруге одного з подружжя після смерті загиблого (померлого) ветерана війни.

Ухвалою від 16.01.2023 суд витребував у позивача докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 як дружина "померлого ветерана війни" не одружилася вдруге після смерті ОСОБА_3 як передбачено положеннями частини 1 статті 10 Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Станом на день розгляду даної справи такі докази відсутні в матеріалах справи, що свідчить про не доведення позивачем перед судом такої обставини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

Суд вжив всіх заходів на з`ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував додаткові пояснення і докази з власної ініціативи.

Представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_3 у встановленому порядку не набув статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому він не належить до ветеранів війни, а на членів його сім`ї чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється.

Відтак позивач не має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, а відповідач правомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.

В сукупності вказаного вище, суд робить висновок про не обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову не майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 1 073,60 гривень згідно квитанції від 23.01.2023 (а.с.20).

Так як позовні вимог ОСОБА_1 не підлягають до задоволення то судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Сторонами не подано будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ), присілок АДРЕСА_1 ;

представник позивача Олійник Ярослав Михайлович (голова правління ГО "Прикарпатбат Чорнобиль", член Всеукраїнської ініціативної групи з представлення інтересів та захисту конституційних прав чорнобильців; ідентифікаційний код юридичної особи 44231178; довіреність від 17.10.2022 НСЕ 798040);

відповідач Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03193293), вул. Франка, 20, смт. Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78700).

Суддя Чуприна О.В.