Рішення

від 11.04.2023 по справі 640/10320/17

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа№ 640/10320/17

н/п 2/953/15/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2023 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді - Єфіменко Н.В.

за участі секретаря - Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоний банківець" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

встановив:

06 липня 2017 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: ОСББ "Червоний банківець", про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 вказує на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок має підвальні приміщення загальною площею 1058,4 кв.м., серед яких, зокрема, і підвальні приміщення житлового будинку, що розташовані у правому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 4-го під`їзду будинку, у лівому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 та частина сходової площадки та сходів першого 1-го під`їзду будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_7 .

Всі підвальні приміщення житлового будинку за Актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс від 24.03.2005р., затвердженого розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 30.05.2005р. № 636, були передані на баланс ОСББ «Червоний банківець».

Однак, позивачу стало відомо, що підвальні приміщення вибули з її власності без її згоди та перейшли у власність, відповідачів у справі, - спочатку ОСОБА_3 , а потім, - ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого станом на 21.03.2017р.

Вибуття підвальних нежитлових приміщень з власності позивача відбулося наступним чином: спочатку право власності на підвальні приміщення, розташовані у правому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 4-го під`їзду будинку, у лівому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 визнано за ОСОБА_3 як на нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 в літ. «А-5» площею 128,0 кв.м., № 14-27, 58-64 в літ. «А-5» площею 207,6 кв.м. та приміщення першого поверху № ІVа літ. А-5» площею 8,5 кв.м., загальною площею 344,1 кв.м., згідно рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008р. у справі № 24/138-08 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_4 . В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009р., посвідченого ПНХМНО О.М. Науменко під р. № 1030, продала відповідачу ОСОБА_2 , спірні нежитлові приміщення і остання отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер 4180790, видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 30.05.2013р.

Позивачем зазначено, що рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2008р. у справі № 24/138-08, на підставі якого у ОСОБА_3 виникло право власності на спірні приміщення, скасовано судом касаційної інстанції та направлено на новий розгляд. За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2015р. ОСОБА_3 у задоволенні позову - відмовлено.

В наслідок скасування судового акту, відбулось відновлення суб`єктивного речового права на майно у певної особи (позивача та у співвласників багатоквартирного будинку), у зв`язку із чим, ОСОБА_3 не може вважатися його власником. Відповідно, відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна на користь ОСОБА_5 суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ст. 658 Цивільного кодексу України, а тому договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2009р., посвідчений ПНХМНО О.М. Науменко під реєстровим № 1030 є недійсним, як і Свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

27.07.2017 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_8 позовне провадження у справі відкрите.

11.12.2017 представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подано заперечення на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропуск позивачем загального трирічного строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки про спірні обставини позивач знала, як мінімум, з 2008 року з судових процесів у господарському суді. Більш того, позивач не просить суд про поновлення цього строку та не вказує поважності причин його пропуску. Крім того, за змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненим правочином. Отже, достеменне встановлення того, які саме права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 порушені вчиненим правочином, необхідне для вирішення справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Окрім того, рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 24/138-08 від 25.08.2015 р., на яке посилається позивач, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Підставою відмови стало встановлення факту належності, на момент розгляду справи, у серпні 2015 року, спірних приміщень іншій особі. У запереченнях також зазначено, що спірні приміщення є новою річчю, створеною внаслідок реконструкції нежитлових приміщень, в них відсутнє технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир), без доступу до якого експлуатація житлового будинку не можлива. При цьому ОСОБА_1 , так і не надано доказів на підтвердження власних припущень, стосовних нібито наявності, такого обладнання у спірних приміщеннях. Спірні приміщення є новою річчю, створеною внаслідок проведеної у встановленому порядку реконструкції нежитлових приміщень, є нежитловими приміщеннями, знаходяться у цокольному поверсі будинку, жодних комунікацій чи інших об`єктів, необхідних для здійснення обслуговування усього будинку, у спірних приміщеннях не знаходиться. Отже, спірні приміщення не відносяться до допоміжних приміщень будинку, а відтак, право спільної власності мешканців будинку на них не розповсюджується. За не доведення позивачем протилежного, позовні вимоги не обґрунтовані.

19.09.2018 представником позивача - ОСОБА_7 подано відповідь на відзив ОСОБА_2 від 11.12.2017, в якій вказано, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав, встановлених ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України, саме на загальних зборах об`єднання, що відбулись 21.01.2016р. і саме з цієї дати розпочинається перебіг строку позовної давності на захист прав та охоронюваних законом інтересів для позивача. Крім того, зазначено, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення. Це вказує, на думку позивача, на відсутність правової підстави набуття права власності у відповідачів, а отже і на підстави недійсності правочину.

23.11.2018 представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подані заперечення на відповідь на відзив, де зазначено, що враховуючи вимоги ст. 10 Закону України " "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " (в редакції до 2015 року) та вимог Статуту ОСББ "Червоний банківець" про періодичність скликання зборів та оприлюднення їх рішень, ОСОБА_1 (член ОСББ "Червоний банківець", що відповідно до вимог, закону та статуту обов`язково повідомляється про проведення, про дату, час та місце проведення загальних зборів та їх порядок денний), могла за таких обставин проявити звичайну обачність, зацікавитися станом своїх прав та дізнатись про порушення свого права. Отже, позивач могла та повинна була знати про порушення свого права, як член ОСББ "Червоний банківець" та як співвласник багатоквартирного будинку, принаймні з початку 2013 року з судових процесів, учасником яких було ОСББ "Червоний банківець".

Рішенням Вищої Ради правосуддя №924/0/15-20 від 09.04.2020 року ОСОБА_8 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова у зв`язку з поданням заяви про відставку. Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п.2.3.50 Положень про автоматизовану систему документообігу суду згідно протоколу від 13.04.2020 року справа № 640/10320/17 (н/п 2/953/64/20) передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю.

17.04.2020 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. загальне позовне провадження у справі відкрите.

15.06.2020 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. підготовче провадження закрите, призначено справу до судового розгляду.

02.10.2020 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - задоволено.

14.01.2021 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. провадження по цивільній справі поновлено.

03.03.2021 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. клопотання представника позивача про витребування доказів - задоволено.

16.09.2021 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Ляха М.Ю. клопотання представника позивача про заміну сторони відповідача правонаступником - задоволено, залучено до участі у цивільній справі № 640/10320/17 з якості правонаступника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18.10.2022 у зв`язку з перебуванням судді Ляха М.Ю. у відпустці по догляду за дитиною, відповідно до наказу №02-03/213 від 23.09.2022, цивільна справа передана у провадження судді Київського районного суду м. Харкова Єфіменко Н.В.

28.10.2022 ухвалою Київського районного суду м. Харкова справа прийнята до свого провадження суддею Єфіменко Н.В. та призначена до судового розгляду.

В судових засіданнях сторони та їх представники підтримали доводи своїх вимог та заперечень, та наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у заявах по суті, поданих у справі. У подальшому подали заяви про розгляд справи за своєї відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, клопотань про відкладення судового розгляду не подавали, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі: Конвенція), всі судові процедури повинні бути справедливими.

Надаючи правову оцінку обставинам та правовідносинам, що склались між сторонами, суд доходить такого:

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч.1 ст.1 ЦК України).

Положеннями ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (ч.1 ст.4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 набула право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 в літ. «А-5», № 14-27, 58-64 в літ «А-5» та приміщення першого поверху № ІVа в літ «А-5» будинку АДРЕСА_7 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 січня 2014 року вищевказане судове рішення скасовано, справа направлена до суду першої інстанції для нового розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 , треті особи: ОСББ «Червоний банківець», ФОП ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Отже, скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення.

Щодо встановлення факту цільового призначення спірних приміщень, а саме, що вони є допоміжними приміщеннями чи ні, то суд виходить з такого:

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004р. (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Частиною 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

При цьому згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до частини 4 ст.4 Житлового кодексу України визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Таким чином, допоміжні та нежилі приміщення - це є різні частини багатоквартирного будинку, які відрізняються між собою призначенням.

Визначення терміну "допоміжні приміщення житлового будинку" надається також у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005р. №76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 927/11207, згідно з пунктом 1.1 яких даний норматив визначає порядок надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій: забезпечення нормального функціонування жилих будівель та прибудинкових територій протягом усього періоду їх використання за призначенням; проведення єдиної технічної політики в житловій сфері, що забезпечує виконання вимог чинних нормативів з утримання, поточного і капітального ремонту та реконструкції жилих будинків та прибудинкових територій.

Згідно з нормами ДБН В.2.2-15-2005 нежитлове приміщення - це приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, враховуючи вищезазначене, терміни "підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку", "допоміжні приміщення багатоквартирного будинку", "допоміжні приміщення житлового будинку" - є тотожними і вживаються у значенні: приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Визначальним для віднесення приміщень до допоміжних є відповідність приміщення критерію, встановленому Законом, а не включення таких приміщень до переліку, оскільки в даному переліку зазначені такі приміщення, які не в будь-якому випадку є допоміжними приміщеннями будинку.

Віднесення приміщень до допоміжних пов`язане, насамперед, з їх цільовим призначенням, а саме, - для експлуатації та обслуговування будинку. Допоміжними приміщеннями є приміщення, в яких розташоване технічне обладнання, а також приміщення, через які здійснюється вхід до них (коридори, сходові клітини, тамбури тощо).

Як встановлено судовими рішеннями за участі цих же учасників справи в інших судових процесах, а саме, - у господарській справі №24/138-08 та у цивільній справі №2-5393/09/14, рішенням у якій, зокрема, встановлено, що нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 в літ. «А-5», № 14-27, 58-64 в літ «А-5» та приміщення першого поверху № ІVа в літ «А-5», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 є самовільно реконструйованими приміщеннями підвалу житлового будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_7 , що передані ОСББ «Червоний банківець» на баланс згідно акту приймання-передачі від 24 березня 2015 року та є допоміжними приміщеннями будинку і перебувають у спільній сумісній власності власників квартир житлового будинку.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову.

Однак, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, як самостійної підстави відмови у задоволенні позову, з приводу чого суд зазначає:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Таким чином, за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Положення ст. 267 ЦК України передбачають, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 57 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії» )

Матеріаліми справи підтверджено, що ОСББ «Червоний банківець» дізналося про належність спірних приміщень на праві приватної власності іншим особам у серпні - листопаді 2013 року, коли подана апеляційна скарга ОСББ "Червоний банківець" на рішення господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про визнання права власності, і з цього часу у позивача, як члена ОСББ «Червоний банківець», була об`єктивна можливість знати про вказані обставини, отже трирічний строк його звернення до суду сплив, оскільки позов поданий 06.07.2017.

Доводи позивача про те, що цей строк необхідно ототожнювати з моментом, з якого про вказані обставини дізналася вона особисто, відхиляються судом.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх суб`єктивних прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, - недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що вона не могла дізнатись про порушення свого цивільного права раніше, що також випливає із загального правила, закріпленого у ч. 1 ст. 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, в свою чергу, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так як позивач є власником квартири АДРЕСА_1 з 2004 року та є членом ОСББ «Червоний банківець» і відповідно до положень Статуту має право одержувати інформацію про діяльність об`єднання, а об`єднання зобов`язане звітувати про свою діяльність, суд зазначає, що позивач з липня-серпня 2013 року мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного, судовим розглядом встановлені фактичні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, та є підставною відмови у задоволенні позовних вимог за спливу строку позовної давності.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, поклавши їх на позивача.

Керуючись ст. 267 ЦК України, ст.ст. 4, 76-81, 142, 200, 206, 223, 258, 259, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоний банківець" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 14.04.2023р.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11 )

Третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоний банківець" (юридична адреса: 61002, м. Харків, вулиця Алчевських, 6, ЄДРПОУ: 33119277)

Суддя Н.В.Єфіменко