Постанова

від 25.01.2024 по справі 640/10320/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Харків

справа № 640/10320/17

провадження № 22-ц/818/42/24

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( правонаступник ОСОБА_4 )

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоний банківець"

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року у складі судді Єфіменко Н.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначено, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок має підвальні приміщення загальною площею 1058,4 кв.м., серед яких, зокрема, і нежитлові приміщення, що розташовані у правому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 4-го під`їзду будинку, у лівому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 та частина сходової площадки та сходів першого 1-го під`їзду будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_7 ( надалі Нежитлові приміщення). Відповідно до акту приймання-передачі від 24.03.2005 затвердженого розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 30.05.2005 № 636 підвальні приміщення житлового будинку були передані на баланс ОСББ «Червоний банківець» ( надалі ОСББ). Проте Нежитлові приміщення без згоди позивачки перейшли у власність відповідачів у справі, спочатку до ОСОБА_3 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08, а в наступному до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року і після незаконно проведеної реконструкції остання отримала свідоцтво про право власності на новостворене нерухоме майно серії та номер 4180790 від 30.05.2013. Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2008 року у справі № 24/138-08 було скасовано та справу направлено на новий розгляд, за результатом якого рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2015 у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на Нежитлові приміщення відмовлено. Внаслідок скасування судового акту, відбулось відновлення суб`єктивного речового права на майно у позивача та у співвласників багатоквартирного будинку, у зв`язку із чим укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі продажу спірного нерухомого майна від 19 жовтня 2009 року не відповідає вимогам ч. 1 статтями 203, 658 ЦК України. Тому зазначений договір купівлі-продажу є недійсним. Як слідство є недійсним і видане на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на реконструйовані Нежитлові приміщення.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова 16.09.2021 Ляха М.Ю. клопотання представника позивача про заміну сторони відповідача правонаступником задоволено, залучено до участі у цивільній справі № 640/10320/17 з якості правонаступника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачка довела факт порушення належного їй права спільної сумісної власності на Нежитлові приміщення, проте нею був пропущений строк позовної давності встановлений законом для захисту зазначеного права. Позивачка з липня-серпня 2013 року мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку, оскільки вона є власником квартири АДРЕСА_1 з 2004 року та є членом ОСББ. З матеріалів справи вбачається, що ОСББ дізналось про порушення права об`єднання співвласників на Нежитлові приміщення в 2013 році. Відповідно до положень статуту ОСББ позивачка мала право одержувати інформацію про діяльність об`єднання, а було об`єднання зобов`язане звітувати їй про свою діяльність, що свідчить про те що ОСОБА_1 з зазначеного часу мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права, проте з позовом у справі звернулась лише в 2017 році.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу. Просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку, що позивачкою пропущено строки позовної давності. Висновок суду про те, що позивачка мала об`єктивну можливість довідатися про порушення свого права,оскільки є активним членом ОСББ є помилковим. Початок перебігу строку позовної давності необхідно відліковувати з моменту коли про порушення належного їй права позивачка могла дізнатися особисто. Оскільки Нежитлові приміщення перебували в оренді у ОСОБА_3 , вона не вважала що її права не порушені. Остаточно вона дізналась про порушення належного їй права лише після винесення Верховним Судом постанови від 25.11.2020 по справі № 2 5393/09/14. Крім цього відповідно до вимог закону строк позовної давності може бути застосований тільки на підставі заяви сторони у справі, проте суд застосував його з власної ініціативи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення як необґрунтовану. Вважає що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення ОСОБА_1 та її представника, представників ОСОБА_2 та ОСББ, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2014 набула право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 в літ. «А-5», № 14-27, 58-64 в літ «А-5» та приміщення першого поверху № ІVа в літ «А-5» будинку АДРЕСА_7 .

Постановою Вищого господарського суду України від 16 січня 2015 року вищевказані судові рішення скасовано, справа направлена до суду першої інстанції для нового розгляду ( т.1 а.с. 14 29).

За результатами нового розгляду справи № 24/138-08 рішенням господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_7 , треті особи: ОСББ «Червоний банківець», ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено ( т. 1 а.с. 30 36).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 з 2004 року ( а.с. 7).

Відповідно достатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійснені.

Згідно з частиною першоюстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Застаттею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у домовленістю між ними.здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання та елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно доРішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 положення пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004у справі за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей1,10цьогоЗакону(справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Підставою позову позивачем визначено порушення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 на Нежитлові приміщення.

Згідно з ч.2 ст. 382 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, аналіз положень статуту Об`єднання, рішення Конституційного Суду України, актів цивільного законодавства, дає суду підстави дійти висновку, що майно, яке в установленому законом порядку було передано на баланс ОСББ "Червоний Банківець" загальною площею 6 084 кв. м. є спільним майном власників квартир і складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно у спільній частковій власності.

Згідно ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частиною першоюстатті 81ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертоїстатті 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судовим рішеннямгосподарського судуХарківської областівід 25серпня 2015року усправі №24/138-08встановлено,що 03.08.2004 року Управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоний банківець", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно достатутуОб`єднання створено власниками квартир та приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 з метою забезпечення прав його членів та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

30.05.2005 року Розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради № 636 житловий будинок по АДРЕСА_7 загальною площею 6 084,00 кв. м. було передано згідно акту від 24.03.2005 року приймання-передачі житлового комплексу з балансу Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1 Київського району м. Харкова та Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №2 Київського району м. Харкова на баланс ОСББ "Червоний банківець".

Спірні приміщення на час розгляду справи належать на праві власності третій особі ФОП ОСОБА_2 . Підприємець ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно на підставі відплатного договору, укладеного між нею в якості покупця та позивачем у справі в якості продавця. Зазначений договір було укладено на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 22.09.2009 року. Разом з тим, рішення від 28.07.2008 року господарського суду Харківської області та постанова від 13.11.2013 року Харківського апеляційного господарського суду, якими визнано за позивачем право власності на спірні приміщення та виселено відповідача з цих приміщень, скасовані постановою від 27.01.2014 року Вищого господарського суду України.

Згідно даних копії відповіді КП « Харківське Міське БТІ» від 26.03.2014 № 1890017 нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 в літ. «А-5», № 14-27, 58-64 в літ «А-5» та приміщення першого поверху № ІVа в літ «А-5», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 є самовільно реконструйованими приміщеннями підвалу житлового будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_7 , що передані ОСББ «Червоний банківець» на баланс згідно акту приймання-передачі від 24 березня 2015 року та є допоміжними приміщеннями будинку і перебувають у спільній сумісній власності власників квартир житлового будинку ( т.1 а.с.37).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до судуз позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача(див. пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а такожможливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій,не пов`язаних з порушенням володіння.

Законодавство визначає основні способи захисту цивільних прав, зокрема визнання права, визнання правочину недіи?сним, припинення діі?, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

За результатами розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що в супереч позивача, як співвласника допоміжних приміщень, вони були незаконно відчужені відповідачу у справі , що суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

З огляду на встановлені у справі обставини та відповідно до наведених вище правових норм, судова колегія погоджується з висновком суду про доведеність позовних вимог та вважає, що оспорюваний позивачкою договір купівлі продажу є недійсним, оскільки суперечить вимогам закону та обраний позивачкою спосіб захисту є ефективним способом та призведе до поновлення її прав.

Відповідно до частини першоюі статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 і підстав для відступлення від цього висновку немає.

Верховний Суд України упостановівід 04.12.2013 сформувавправовий висновокзгідно якого в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Упостанові від 21 грудня 2022 року у справі № 263/18985/19Верховний Суд зазначив, щодержавна реєстрація не може легалізувати самочинне будівництво.

Так, статтею 24Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пункти 1, 3, 4 частини першою зазначеної статті).

Верховний Суд зауважив, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Формулювання положень статті 376ЦКвиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї

Оскільки судом встановлено, що спірні Нежитлові приміщеннябули самочиннореконструйовані відповідачкою наних невиникло правовласності,як наоб`єкт нерухомості.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування доцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер НОМЕР_1 , видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 30.05.2013 підлягають задоволенню.

За змістом заперечень ОСОБА_8 , який діяв в інтересах відповідача у справі була зроблена заява про застосування строку позовної давності (т.1 а.с. 18 120), тому судова колегія відхиляє довід апелянта про відсутність у суду підстав для розгляду питання застосування строку позовної давності.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зістаттею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК Українивизначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Таким чином, за змістомстатті 261 ЦК Українидля визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Положення ст. 267 ЦК України передбачають, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття співвласниками житлового будинку (в порядку, передбаченому наведеним Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку") будь-якого рішення щодо спірних приміщень.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року у справі від №24/138-08 встановлено також, що в матеріалах справи в наявності Статут Об`єднання затверджений Протоколом №1 від 7 червня 2014 року, який є чинним на час розгляду справи, і який не створює матеріально-правових підстав для представництва Об`єднання інтересів усіх (без виключення) співвласників будинку. З матеріалів справи вбачається, що членами ОСББ є власники 35 (тридцяти п`яти) з 60 (шістдесяти) квартир - підтверджується "Протоколом №1 учредительного собрания граждан собственников квартир дома АДРЕСА_7 " від 07.06.2004 року. В матеріалах справи відсутні докази надання іншими власниками 25 квартир та нежитлових приміщень, в тому числі і ОСОБА_2 яка є власником спірних нежитлових приміщень, а також інших нежитлових приміщень 1-го поверху (№ 2-1, 2-2, 2-4, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 площею 82,6 кв.м.) жодних повноважень ОСББ на представництво належних їм прав та охоронюваних законом інтересів, в тому числі і щодо представництва їх інтересів у господарському суді.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття співвласниками житлового будинку (в порядку, передбаченому наведеним Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку") будь-якого рішення щодо спірних приміщень.

Із матеріалів справи вбачається також, що членами Об`єднання є власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких становить близько 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, що унеможливлює прийняття ними будь-яких рішень щодо управління багатоквартирним будинком. Оскільки Законом України №2866-ІІІ в редакції, що діє на час розгляду справи, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

За таких фактичних обставин та приписів чинного на цей час законодавства, починаючи з 01 липня 2015 року Об`єднання не є належним чином уповноваженою особою на здійснення представництва (у тому числі - у господарському суді) прав та інтересів всіх співвласників житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_8 .

З огляду на вищевикладене судова колегія не може погодитися з висновком суду, що позивачка як член ОСББ «Червоний банківець» була обізнана про порушення її прав у липні-серпні 2013 року.

Доводи позивачки про те, що строк необхідно ототожнювати з моментом, з якого про вказані обставини дізналася вона особисто, заслуговує на увагу.

Як зазначає ОСОБА_1 , вона дізналась про порушення її прав 21.01.2016 під час загальних зборів мешканців будинку, з зазначеного часу у неї розпочався строк звернення до суду для реалізації її права на самостійний захист права власності на підвальні приміщення житлового будинку.

На спростування таких пояснень належних та беззаперечних доказів матеріали справи не містять. Посилання представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 , що ОСОБА_9 була присутня, як представник громадськості в судових засіданнях на початку 2014 року у Господарському суді матеріалами справи не підтверджуються.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

В порядку ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню Судовий збір в сумі 5368,01 грн з кожної.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 382 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районногосуду м.Харкова від11квітня 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 жовтня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М. в реєстрі № 1030, між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер НОМЕР_1 , видане Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 30.05.2013.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 )судовий збірза розглядсправи всуді першоїта апеляційноїінстанції по2684(двітисячі шістсотвісімдесят чотири)грн зкожної.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31.01.2024 р.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук