Постанова

від 04.09.2024 по справі 640/10320/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 640/10320/17

провадження № 61-3022св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ,

третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний банківець»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коновалова Олега Анатолійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний банківець» (далі - ОСББ «Червоний банківець»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок має підвальні приміщення, загальною площею 1058,4 кв. м, серед яких, зокрема, і підвальні приміщення, що розташовані у правому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 4-го під`їзду будинку, у лівому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та частина сходового майданчика та сходів 1-го під`їзду будинку літ. «А-5» на АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс від 24 березня 2005 року, затвердженого розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 30 травня 2005 року № 636, усі підвальні приміщення житлового будинку були передані на баланс ОСББ «Червоний банківець».

Однак, їй стало відомо, що підвальні приміщення вибули з її власності без згоди та перейшли у власність спочатку ОСОБА_3 на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08, а потім до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року. Після незаконно проведеної реконструкції ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на новостворене нерухоме майно № 4180790 від 30 травня 2013 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 січня 2014 року касаційну скаргу ОСББ «Червоний банківець» задоволено частково, рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) право власності на магазин непродовольчих товарів з офісними приміщеннями (приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м) та салон краси (приміщення цокольного поверху № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м) та приміщення першого поверху № IVа літ «А-5», площею 8,5 кв. м), загальною площею 344,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСББ «Червоний банківець» задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06 липня 2015 року касаційні скарги ОСББ «Червоний банківець» задоволено частково, рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року у справі № 24/138-08 в задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення відмовлено.

Внаслідок скасування рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року, на підставі якого оформлено право власності на спірні нежитлові приміщення, в неї та у співвласників багатоквартирного будинку відбулось відновлення суб`єктивного речового права на майно, у зв`язку із чим укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 19 жовтня 2009 року не відповідає вимогам частини першої статті 203 та статті 658 ЦК України.

Таким чином, спірний договір купівлі-продажу є недійсним, а також є недійсним і видане на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на реконструйовані нежитлові приміщення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1030;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 4180790, видане 30 травня 2013 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довела факт порушення належного їй права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення, однак нею було пропущено строк позовної давності, оскільки вона з липня-серпня 2013 року мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку, оскільки вона є власником квартири АДРЕСА_1 з 2004 року та є членом ОСББ «Червоний банківець».

З матеріалів справи випливає, що ОСББ «Червоний банківець» дізналося про порушення свого права на нежитлові приміщення ще в 2013 році, однак позивач звернулася до суду з позовом лише в 2017 році.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1030.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 4180790, видане 30 травня 2013 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позовних вимог та вважав, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства України, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним способом та призведе до поновлення її прав.

Також суд встановив, що спірні нежитлові приміщення були самочинно реконструйовані відповідачем, тому на них не виникло право власності як на об`єкт нерухомості.

Отже, позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно є обґрунтованою.

Апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до статуту ОСББ «Червоний банківець», починаючи з 01 липня 2015 року, воно не є належним чином уповноваженою особою на здійснення представництва прав та інтересів всіх співвласників житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав 21 січня 2016 року під час загальних зборів мешканців будинку, отже із зазначеного часу в неї розпочався строк звернення до суду для реалізації її права на самостійний захист права власності на підвальні приміщення житлового будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коновалов О. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коновалова О. А. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статей 203, 215, 387, 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту своїх прав у зв`язку з тим, що визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування свідоцтва про право власності не призведе до реального відновлення порушеного права.

Також суд апеляційної інстанції неправильно застосовав вимоги статті 261 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 мала можливість дізнатися про порушення свого права ще в 2013 році, коли почалися судові спори між ОСББ «Червоний банківець» та іншими сторонами цієї справи з приводу спірних нежитлових приміщень.

Крім того, суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального права, зокрема статтю 379 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обрати правову підставу та предмет позову.

Суд апеляційної інстанції також порушив норми процесуального права у зв`язку із незалученням до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, іпотекодержателя спірного нерухомого майна, яким на підставі договору іпотеки нежитлових приміщень від 25 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Колядою Т. Г., є ОСОБА_6 , оскільки рішення в цій справі може вплинути на його права та обов`язки.

Також на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_4 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , яка померла, у зв`язку з тим, що судові повістки про її виклик направлялися на адресу ОСОБА_3 .

Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2108 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 2-4157/11 (провадження № 61-9415св18), від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14 (провадження № 61-11291св23), від 23 жовтня 2019 року у справі № 2/1522/12319/11 (провадження № 61-25529св18), від 25 березня 2020 року у справі № 592/3596/17 (провадження № 61-18877св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц (провадження № 61-15968св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16 (провадження № 61-35160св18) від 27 грудня 2023 року у справі № 461/3244/20 (провадження № 61-13475св23), від 31 січня 2024 року у справі № 522/19766/20 (провадження № 61-11291св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У липні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Санін А. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року - без змін.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на житло від 24 грудня 1996 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року у справі № 24/138-08, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року, за ОСОБА_3 визнано право власності на магазин непродовольчих товарів з офісними приміщеннями (приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м) та салон краси (приміщення цокольного поверху № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м) та приміщення першого поверху № IVа літ. «А-5», площею 8,5 кв. м), загальною площею 344,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

19 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1030, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у власність нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м; № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м та приміщення першого поверху № IVа літ. «А-5», площею 8,5 кв. м, загальною площею 344,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

З цього договору випливає, що зазначене нерухоме майно є предметом іпотеки, згідно з договором іпотеки від 09 квітня 2009 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М. та зареєстрованим у реєстрі за № 161.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 січня 2014 року касаційну скаргу ОСББ «Червоний банківець» задоволено частково, рішення Господарського суду Харківської області від 28 липня 2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року визнано за ФОП ОСОБА_3 право власності на магазин непродовольчих товарів з офісними приміщеннями (приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м) та салон краси (приміщення цокольного поверху № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м) та приміщення першого поверху № IVа літ «А-5», площею 8,5 кв. м), загальною площею 344,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСББ «Червоний банківець» задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06 липня 2015 року касаційні скарги ОСББ «Червоний банківець» задоволено частково, рішення Господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 серпня 2015 року у справі № 24/138-08 в задоволенні позову ФОП ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення відмовлено.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 травня 2013 року ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м; № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м та приміщення першого поверху № IVа літ «А-5», площею 8,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коновалова О. А. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову в справі, що переглядається в касаційному порядку, є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у власність нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м; № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м та приміщення першого поверху № IVа літ «А-5», площею 8,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання недійсним свідоцтва про право власності на зазначене нерухоме майно.

ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є співвласником квартири в будинку АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок має підвальні приміщення, загальною площею 1058,4 кв. м, серед яких, зокрема, і підвальні приміщення, що розташовані у правому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 4-го під`їзду будинку, у лівому крилі будинку під квартирами АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та частина сходового майданчика та сходів 1-го під`їзду будинку літ. «А-5» на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із обґрунтованості позову, однак відмовив у його задоволенні в зв`язку з пропуском позивачкою строку позовної давності.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства України, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним способом та призведе до поновлення її прав.

Також апеляційний суд встановив, що спірні нежитлові приміщення були самочинно реконструйовані відповідачем, тому на них не виникло право власності як на об`єкт нерухомості.

Апеляційний суд вважав, що позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно є обґрунтованою.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) (пункт 148)).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., зареєстрований у реєстрі за № 1030, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у власність нежитлові приміщення цокольного поверху № 9-13 літ. «А-5», площею 128,0 кв. м; № 14-27, 58-64 літ. «А-5», площею 207,6 кв. м та приміщення першого поверху № IVа літ «А-5», площею 8,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Також просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником (співвласником) майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування положень статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/18 (провадження № 14-208цс18).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 та 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

При цьому для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення, за умови його невідповідності закону не призведе до правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позивач пред`явила цей позов, обравши неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлені позовні вимоги не призведуть до відновлення її прав, а потребуватимуть нового звернення до суду з реальним відновленням порушених прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не врахували відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також не звернули увагу, що обраний позивачем судовий захист її прав є неефективним, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294,38 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коновалова Олега Анатолійовича задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний банківець», про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) гривні 38 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець