Рішення

від 05.04.2023 по справі 904/5081/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2023м. ДніпроСправа № 904/5081/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Конох Я.В.,

від відповідача: Синицький О.С.,дослідивши матеріали справи №904/5081/22

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦНАЛАДКА"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 22.12.2022 за вих. № 10-11-04380 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦНАЛАДКА" (далі - відповідач) про стягнення 2.757.731,24 грн, з яких 2.720.129,35 грн неустойки та 37.601,89 грн пені.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір оренди майна, що належить до державної власності від 04.04.2017 № 12/02-6318-ОД.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5081/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2022.

Ухвалою від 02.01.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу запропоновано надати до господарського суду документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладень.

Через відділ документального забезпечення 10.01.2023 від позивача надійшла заява від б/д за вих. № б/н про усунення недоліків позовної заяви разом з квитанцією та описом вкладень, які надано позивачем в якості доказів направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача. Оцінивши заяву позивача від б/д за вих. № б/н про усунення недоліків і докази надані в якості усунення недоліків, господарський суд визнав, що недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою від 10.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 27.01.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 08.02.2023 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме документів щодо підготовки та проведення аукціону про передання нерухомого майна по вулиці Науковій, 7 у місті Дніпрі за період з 19.07.2021 до 25.07.2022.

Ухвалою від 08.02.2023 підготовче засідання відкладено до 22.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 20.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги позивач просить суд задовольнити. Разом із відповіддю на відзив від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку для подачі відповіді на відзив, у якій позивач просить суд визнати строк для надання відповіді на відзив таким, що пропущений з поважних причин та поновити його.

Ухвалою від 22.02.2023 підготовче засідання відкладено до 08.03.2023.

Через відділ документального забезпечення 07.03.2023 від відповідача надійшли заперечення у яких відповідач просить суд поновити відповідачу строк для подачі заперечень та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 07.03.2023 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів, у яких позивач просить суд клопотання відповідача про витребування доказів залишити без задоволення.

Через відділ документального забезпечення 08.03.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме доказів направлення на адресу відповідача заперечень проти клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою від 08.03.2023 продовжено підготовче провадження, відкладено підготовче засідання до 21.03.2023.

Через відділ документального забезпечення 21.03.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення на заперечення позивача щодо клопотання про витребування доказів, у яких відповідач просить суд задовольнити клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 21.03.2023 у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовлено, підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 05.04.2023.

Через відділ документального забезпечення 05.04.2023 від відповідача надійшли письмові пояснення.

В судовому засіданні 05.04.2023 представники позивача та відповідача надали пояснення у справі, відповіли на запитання суду. Представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір оренди майна, який закінчив свою дію, проте відповідачем майно з оренди повернув більше ніж через рік після закінчення строку дії договору, а тому позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на свою користь неустойки та пені.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки з дати закінчення дії договору сторони вели перемовини щодо укладання нового договору.

Відповідач заперечує наявність власної вини у затримці з поверненням спірного майна.

Розрахунок неустойки, здійснений позивачем, відповідач вважає неправильним, оскільки на 50 % орендної плати має право балансоутримувач.

До вимог позивача про стягнення пені з відповідача, останній просить суд застосувати позовну давність.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголосив, що наказ про скасування наказу, яким прийнято рішення про оголошення аукціону, виданий у зв`язку із наявністю у відповідача заборгованості з орендної плати за період, який перевищує три місяці.

Незважаючи на обізнаність відповідача з наказом, який фактично припинив дію договору оренди відповідач продовжував користуватися майном і більше ніж через рік за актом приймання-передачі майно передав позивачу, що свідчить про неправомірні дії відповідача.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

Відповідач зазначає, що позивач не повідомив відповідача з приводу наказу (про скасування наказу, яким прийнято рішення про оголошення аукціону), виданого у зв`язку з наявністю у відповідача заборгованості з орендної плати, а повідомив лише про наказ, яким фактично було припинено дію договору.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; передачі майна в оренду; строку дії договору; повернення майна з оренди; правомірності/неправомірності у зволіканні повернути майно з оренди; правомірності/неправомірності нарахування відповідачу пені за порушення строків внесення орендної плати.

Суд встановив, що 04.04.2017 між позивачем (далі позивач, орендодавець) та відповідачем (далі відповідач, орендар) був укладений договір оренди майна, що належить до державної власності №12/02-6318-ОД (далі - договір), відповідно до п.1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно нежитлові вбудовані приміщення (далі - майно) площею 1.277,96 кв. м (1.162,96 кв. м - корисна площа, 115,00 кв. м - загального користування), розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Наукова, 7 на цокольному, першому та другому поверхах 2-х поверхової будівлі, що перебуває на балансі ДВНЗ «Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара» (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 24.01.2017 і становить за незалежною оцінкою 5.379.200,00 грн.

Договором про внесення змін та доповнень від 15.06.2020 до договору (арк. 23, том 1) вартість орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку станом на 21.05.2020 та становила за незалежною оцінкою 5.680.532,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення офісу (140,50 кв.м) та іншого використання (1.137,46 кв.м розміщення обладнання для виробництва). Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п. 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2017 року 70.169,14 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плата за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.3 договору).

Цей договір, в силу п. 10.1, укладено строком на 2 роки 364 дні та діє з 04.04.2017 до 02.04.2020 включно.

Договором про внесення змін та доповнень від 10.03.2020 (арк. 19-22, том 1) внесено зміни, зокрема, в п. 10.1, яким договір був пролонгованим з 03.04.2020 до 02.06.2020 включно.

Договором про внесення змін та доповнень від 15.06.2020 до договору (арк. 23, том 1) договір був пролонгований з 03.06.2020 до 02.04.2021 включно.

Актом від 04.04.2017 приймання-передачі в оренду нерухомого майна площею 1.277,96 кв. м, що знаходиться на балансі ДВНЗ «Дніпропетровський національний університт ім. О. Гончара» за адресою: місто Дніпро, вулиця Наукова, 7 (арк. 16 зворот, том 1) позивач передав відповідачу в оренду державне майно (нежитлові вбудовані приміщення) загальною площею 1.277,96 кв. м.

Відповідач звернувся до позивача з листом від 05.01.2021 за вих.№5/1 (арк. 26, том 1), у якому відповідач просив позивача дати згоду на продовження строку дії договору на три роки. Вказаний лист позивач отримав 15.01.2021, про що свідчить відмітка на листі.

Позивач на лист відповідача від 05.01.2021 за вих.№5/1 листом від 02.02.2021 за вих.№11-02-00669 повідомив, що з метою проведення робіт по продовженню терміну дії договору оренди, орендарю (відповідачу) необхідно терміново сплатити заборгованість з орендної плати та штрафним санкціям, які станом на 27.01.2021 складають 325.675,22 грн та 27.347,53 грн відповідно і надати позивачу документи, які підтверджують цю сплату.

Наказом від 10.03.2021 за №12/02-145-ОАП «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону» (арк. 28, том 1) позивач наказав оголосити аукціон, предметом якого є право на продовження договору оренди державного майна від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД, загальною площею 1.277,96 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Наукова, 7, за результатами якого договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем (п.1).

Договір оренди державного майна від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД наказано вважати продовженим до моменту укладання договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 Порядку.

В подальшому, позивач звернувся до Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара та відповідача з листом від 30.04.2021 за вих.№11-02-02704 (арк. 29, том 1), яким повідомлено, що позивач прийняв рішення щодо оголошення аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди державного майна від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД загальною площею 1.277,96 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Наукова,7, за результатами якого договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем. Також повідомлено, що договір оренди від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД слід вважати продовженим до моменту укладання договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 Порядку.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (далі - балансоутримувач) звернувся до позивача з листом від 19.05.2021 за вих.№88-905-58 (арк. 31, том 1), у якому вказав, що заборгованість, зокрема, зі сплати орендної плати університету за договором оренди від 04.04.2017 за вих.№12/02-6318-ОД станом на 01.05.2021 складає 627.832,76 грн. Водночас, Дніпровський національний університет не заперечував щодо продовження дії договору оренди приміщення від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД.

Позивач видав наказ від 06.07.2021 (арк. 32, том 1), з урахуванням змін внесених наказом від 08.07.2021, (арк. 33, том 1) «Про скасування наказу щодо прийняття рішення про оголошення аукціону», яким наказано скасувати рішення позивача від 10.03.2021 №12/02-145-ОАП «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону» (п.1). Також накано вважати договір оренди нерухомого майна від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД на об`єкт державної власності - нежитлове приміщення загальною площею 1.277,96 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Наукова, 7, (орендар - відповідач), припиненим з дати винесення цього наказу.

Листом від 07.07.2021 за вих.№11-006-04148 (арк. 34, том 1) позивач повідомив відповідача та балансоутримувача про припинення договору оренди від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД з 06.07.2021 та запропонував відповідачу, відповідно до п.п. 10.8, 10.9 зазначеного договору оренди, повернути орендоване майно за актом приймання-передачі.

Крім цього, позивач зауважив, що у разі ненадання відповідачем акта приймання-передачі, позивачем, відповідно до приписів ст. 785 ЦК України, буде проведена робота щодо нарахування та стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Лист позивача від 07.07.2021 за вих.№11-006-04148 відповідач отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу позивача 13.07.2021 (арк. 35, том 1).

Відповідач повернув майно з оренди лише 25.07.2022, що підтверджується актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (арк. 36, том 1).

Враховуючи, що договір припинив свою дію 06.07.2021, а майно з оренди відповідач повернув лише 25.07.2022, позивач нарахував неустойку у загальному розмірі 2.720.129,35 грн.

Крім цього, у зв`язку із несвоєчасною сплатою орендних платежів позивач, посилаючись на положення ст. 230 ГК України, нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.09.2017 до 06.07.2021 у розмірі 37.601,89 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є стягнення неустойки та пені з відповідача.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст.283-291 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст.760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Так, 03.10.2019 прийнятий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ (далі - Закон № 157-ІХ), у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону № 2269-ХІІ втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону.

Закон № 157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення"). При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який втратив чинність 31.01.2020, може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має застосовуватися порядок продовження, визначений новим Законом. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України, який втратив чинність на момент закінчення дії договору оренди. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №910/21725/21.

Порядок продовження договору оренди встановлений статтею 18 Закону №157-ІХ, частиною першої якої унормовано, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Оскільки дія договору оренди неодноразово продовжувалась, а відповідач не відноситься як до установ, організацій, передбачених частинами першою, другою статті 15 Закону про оренду майна, так і до підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, договір оренди може бути продовжений виключно з проведенням аукціону.

Як зазначено вище, суд встановив, що наказом від 10.03.2021 за №12/02-145-ОАП позивач прийняв рішення про оголошення аукціону (арк. 28, том 1), за результатами якого договір може бути продовженим, в тому числі з існуючим орендарем.

Відповідно до статті 19 Закону про оренду майна рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (далі - балансоутримувач) звернувся до позивача з листом від 19.05.2021 за вих.№88-905-58 (арк. 31, том 1), у якому балансоутримувач вказав, що заборгованість, зокрема, зі сплати орендної плати університету за договором оренди від 04.04.2017 за вих.№12/02-6318-ОД станом на 01.05.2021 складає 627.832,76 грн.

Отже, після видачі позивачем наказу від 10.03.2021 про прийняття рішення про оголошення аукціону, виявилося, що відповідач (в черговий раз) допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців.

Керуючись ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», враховуючи інформацію балансоутримувача, зокрема про наявність у відповідача більш ніж тримісячної заборгованості з орендної плати позивач видав наказ від 06.07.2021 (арк. 32, том 1), з урахуванням змін внесених наказом від 08.07.2021 (арк. 33, том 1) «Про скасування наказу щодо прийняття рішення про оголошення аукціону», яким наказано скасувати рішення позивача від 10.03.2021 №12/02-145-ОАП «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону» (п.1). Крім цього, вирішено вважати договір оренди нерухомого майна від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД на об`єкт державної власності - нежитлове приміщення загальною площею 1.277,96 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Наукова, 7, (орендар - відповідач), припиненим з дати винесення цього наказу.

Відповідач про прийняте позивачем рішення був обізнаний, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу позивача 13.07.2021 (арк. 35, том 1) і свідчить про отримання відповідачем листа позивача від 07.07.2021 за вих.№11-006-04148 (арк. 34, том 1), у якому позивач повідомив, зокрема, відповідачу про припинення договору оренди від 04.04.2017 №12/02-6318-ОД з 06.07.2021 та пропонував відповідачу, відповідно до п.п. 10.8, 10.9 зазначеного договору оренди, повернути орендоване майно за актом приймання-передачі.

Отже, відповідач був обізнаний про припинення дії договору з 06.07.2021.

Докази оскарження в судовому порядку наказу позивача від 06.07.2021 №12/02-001/1ВДМ (арк. 32, том 1), з урахуванням змін внесених наказом від 08.07.2021 (арк. 33, том 1) «Про скасування наказу щодо прийняття рішення про оголошення аукціону» матеріали справи не містять.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, наказ позивача про припинення дії договору відповідач до суду не оскаржував.

Таким чином, наказ позивача від 06.07.2021 №12/02-001/1ВДМ є чинним та підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.

Відповідно до абз. 2 п. 10.1 договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень від 15.06.2020 сторони узгодили, що у разі отримання від органу управління державним майном відмови у наданні згоди на продовження строку дії цього договору, договір буде припинений з дати закінчення основного договору, у разі не повернення орендованого майна за актом приймання передачі, відповідно до п. 5.12 договору, орендар сплачує орендну плату за позадоговірний період згідно п. 3.12 договору та неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування державним майном до моменту його повернення у відповідності до ст. 785 ЦК України.

Відповідно до п. 10.8 договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень від 10.03.2020, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець).

В силу приписів п. 10.9 договору майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок (а не право) щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (тобто відповідача).

Позаяк договір припинив свою дію 06.07.2021 у відповідача виник обов`язок (а не право) з повернення майна за актом приймання-передачі.

Незважаючи на те, що договір припинив свою дію 06.07.2021, майно з оренди відповідач повернув лише 25.07.2022, що підтверджується актом приймання-передачі.

Отже, у період з 07.07.2021 до 24.07.2022 відповідач неправомірно користувався спірним майном.

За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

З наведеної норми вбачається, що лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки.

Тобто право на отримання неустойки у даному випадку має лише наймодавець, а саме: держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, і така неустойка фактично має бути сплачена до державного бюджету.

Будь-які інші особи правом на отримання такої неустойки не наділені, а, відповідно, не наділені і правом звернення до суду з таким позовом.

Враховуючи, що у даній справі до суду звернулося саме Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, яке є наймодавцем за договором, та просить стягнути неустойку до державного бюджету, суд доходить висновку що у даній справі до суд звернувся належний позивач.

В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі після припинення договору найму.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 формульовано таку правову позицію:

користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України;

оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Враховуючи те, що, як встановлено судом, договір припинив свою дію 06.07.2021, а майно повернуто з оренди за актом приймання-передачі лише 25.07.2022, наявні правові підстави для стягнення неустойки в сумі 2.720.129,35 грн за період з 07.07.2021 до 24.07.2022 включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України.

На думку відповідача, розмір неустойки позивач розрахував неправильно, оскільки за основу взяв місячну орендну плату, всупереч положенням п. 3.6 договору, в якому вказано, що лише 50 % орендної плати перераховується до державного бюджету, інші 50 % орендної плати перераховуються балансоутримувачу.

Однак, суд вважає такі твердження помилковими з огляду на наступне.

За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Тобто базою для визначення неустойки має братися повний розмір плати за найм, (а у даному випадку повний розмір орендної плати), незалежно від того як розподіляється плата.

Водночас, ст. 785 ЦК України не ставить визначення розміру плати за найм в залежність в її можливого поділу між кількома отримувачами згідно з умовами договору.

Ст. 785 ЦК України лише чітко визначає базу для нарахування неустойки і такою базою є повний розмір плати за найм без жодних обмежень.

При цьому, як зазначалося вище, лише наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки. Будь-які інші особи, в т.ч. на користь яких розподіляється частина плати, правом на отримання такої неустойки не наділені.

Відтак, очевидним є те, що наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм, а саме: у повному розмірі такої плати, який визначений договором.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2017 року 70.169,14 грн.

Таким чином у даному випадку право на отримання неустойки (розрахунок якої слід здійснювати, виходячи із повного розміру орендної плати, визначеного у п. 3.1 договору) має лише наймодавець, а саме: держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, і така неустойка має бути сплачена до державного бюджету.

Окремо суд відзначає, що позивач у відповіді на відзив вказав, що станом на лютий 2023 року загальна сума передплати відповідача за договором, який припинив свою дію становить 195.718,37 грн. Також позивач зазначив про відсутність правових підстав для зарахування вказаної передплати з орендної плати в рахунок боргу з неустойки, у зв`язку із зазначенням відповідачем у призначенні платежу орендна плата, а змінювати та зараховувати будь-які грошові кошти в рахунок іншої оплати немає підстав.

З цього приводу суд відзначає, що плата за фактичне користування майном у період з 07.07.2021 до 24.07.2022, внесена саме на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, може бути зарахована до складу нарахованої неустойки, якщо іншого порядку повернення таких коштів не встановлено договором, або не встановлено інших обставин, які перешкоджають такому зарахуванню.

При цьому суд, керується позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

У межах розгляду справи даної справи, враховуючи підстави виникнення спору між сторонами, з урахуванням фактичних обставин, встановлених на підставі наданих сторонами доказів у даній справі, суд, зокрема, встановив, що у п. 3.10 договору сторони передбачили, що надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку, у зв`язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю. Для забезпечення повернення зазначених коштів сторони керуються вимогами Порядку повернення коштів, помилково, або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.09.2013 за №1650/24182 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету (зі змінами).

Позивач у відповіді на відзив також вказав, що вважає можливим зарахування коштів у розмірі 195.718,37 грн, однак відповідач з такою заявою до позивача станом на час подання відповіді на відзив не звертався.

При цьому суд також встановив, що майно, яке було предметом оренди, станом на час розгляду спору знову передано позивачем в оренду відповідачу за новим договором від 26.07.2022 (вказані обставини визнаються сторонами в порядку ст. 75 ГПК України).

У матеріалах справи відсутні відомості щодо звернення відповідача із заявою про повернення йому коштів у розмірі 195.718,37 грн, чи про зарахування таких коштів в рахунок орендної плати за договором від 26.07.2022 чи про зарахування таких коштів в рахунок сплати неустойки.

Також суду не надано відомостей з приводу того, що станом на час прийняття рішення у справі кошти у розмірі 195.718,37 грн не враховані в рахунок орендної плати в межах нових орендних правовідносин.

Відтак, за наведених фактичних обставин справи зарахування судом з власної ініціативи коштів у розмірі 195.718,37 грн в рахунок спірної неустойки (за відсутності вищевказаних заяв відповідача та встановлення відповідних обставин), було б передчасним, адже такі дії суперечили б п. 3.10 договору від 04.04.2017, а також не враховували б нових орендних відносин за договором від 26.07.2022.

Таким чином, з урахуванням відсутності у суду відомостей щодо зарахування (не зарахування) коштів у розмірі 195.718,37 грн в рахунок орендної плати в межах орендних правовідносин між сторонами, чи навпаки в рахунок неустойки, суд відзначає, що у будь-якому випадку у відповідача наявне право повернути надмірно перераховані грошові кошти у загальному розмірі 195.718,37 грн, керуються вимогами Порядку повернення коштів, помилково, або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.09.2013 за №1650/24182, адже саме такий порядок передбачили сторони у п. 3.10 договору, які є вільними в укладені положень договору, а такі положення є обов`язковими для сторін.

Окремо суд відзначає, що кошти, сплачені за фактичне користування майном на користь будь-яких інших осіб (окрім як на користь наймодавця Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях), до складу такої неустойки не можуть бути включені, адже, як зазначалося вище, право на отримання такої неустойки має лише наймодавець, у даному випадку такі кошти за фактичне користування майном мають бути сплачені саме до державного бюджету. В іншому випадку подібне зарахування коштів (які сплачені на користь інших осіб, а не на користь орендодавця до державного бюджету) призвело б до завданням матеріальної шкоди Державному бюджету України.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на справу №904/1022/22 за позовом балансоутримувача до відповідача про стягнення заборгованості за договором оренди, суд встановив, що з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2022 у справі №904/1022/22 неможливо встановити строк, за який було заявлено до стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати, а провадження у справі №904/1022/22 було закрито через відмову позивача від позову.

Відтак суд в межах розгляду справи №904/5081/22 не може зробити будь-яких висновків про права, інтереси та (або) обов`язки балансоутримувача.

З урахуванням наведеного, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на підставі положень ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки в сумі 2.720.129,35 грн за період з 07.07.2021 до 24.07.2022 на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Державного бюджету України.

При цьому саме арифметичну та методологічну правильність розрахунку відповідач не спростовував, про що свідчить наданий відповідачем контррозрахунок (арк. 59, том 1), з якого вбачається, що відповідач не заперечив проти правильності такого розрахунку, виходячи із 50 % розміру орендної плати у розмірі 1.177.254,28 грн, а тому судом взято до уваги і позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).

Також суд звертає увагу на ч. 4 ст. 165 ГПК України, згідно положень якої, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд звертає увагу, що позивач здійснює нарахування пені у зв`язку із несвоєчасною сплатою орендної платежів за загальний період прострочення з 16.07.2017 до 06.07.2021 у загальному розмірі 37.601,80 грн і на підставі ст. 230 ГК України.

Суд, вивчивши умови укладеного між сторонами договору, встановив відсутність положень, які регулюють нарахування пені за несвоєчасне внесення орендних платежів.

Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, та ураховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені з відповідача.

Більш того, суд звертає увагу, що позивач нарахував пеню на підставі ст. 230 ГК України, яка є загальною та лише розкриває зміст, зокрема, такої санкції як пеня, а тому визначення зазначеної статті в якості підстави для здійснення нарахування пені не є обґрунтованим.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає через її безпідставність.

Суд встановив, що відповідач просив суд застосувати до вимог позивача про стягнення пені позовну давність і вказує на таке.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У справі №904/5081/22 суд не встановив порушень прав позивача, оскільки визнав нарахування пені неправомірним, а тому відмовив у задоволенні вказаної вимоги саме через безпідставність.

Таким чином, підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені немає.

Оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково (в частині стягнення неустойки).

Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 40.803,39 грн, з урахуванням того, що 98,64 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРСПЕЦНАЛАДКА" (Україна, 49050, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАУКОВА, будинок 7; Ідентифікаційний код 31573282) на користь РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ, ЗАПОРІЗЬКІЙ ТА КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 6; Ідентифікаційний код 42767945) до 2.720.129,35 грн (два мільйони сімсот двадцять тисяч сто двадцять дев`ять грн 35 к.) неустойки, 40.803,39 грн (сорок тисяч вісімсот три грн 39 к.) судового збору.

В решті позовних вимог (про стягнення 37.601,89 грн пені) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.04.2023

Суддя С.А. Дупляк