Ухвала

від 10.08.2023 по справі 904/5081/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відстрочення виконання рішення суду

10.08.2023м. Дніпро№ 904/5081/22Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляк С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: представник не з`явився,

від відповідача: (заявника): не з`явився,

розглянувши заяву боржника (відповідача) про відстрочення виконання судового рішення у справі №904/5081/22

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦНАЛАДКА"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Через відділ документального забезпечення 31.07.2023 від відповідача надійшла заява від 31.07.2023 за №31/07, у якій відповідач просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/5081/22 на 1 рік.

Ухвалою від 07.08.2023 заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду прийнято до розгляду та призначено на 10.08.2023.

З довідки про доставку електронного листа, сформованого в програмі Діловодство спеціалізованого суду, вбачається, що ухвала від 07.08.2023 доставлена до електронної скриньки dnipro@spfu.gov.ua, яка позивачем вказана у позовній заяві як електронна пошта позивача/ 07.08.2023 та доставлена до електронної скриньки uafitting@gmail.com, яка відповідачем вказана у заяві про відстрочення виконання рішення як електронна пошта відповідача/ 07.08.2023.

Суд виходить із того, що саме позивач вказану електронну адресу зазначив у позовній заяві, а відповідач - у заяві про відстрочення виконання рішення.

Якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. У наведених висновках суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 28.04.2023 у справі №904/272/22 від 22.11.2022 у справі 29/5005/6325/2011 (904/7806/21), від 20.01.2023 у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), від 20.04.2023 у справі № 920/367/17.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 29.06.2022 у справі № 906/184/21, від 18.11.2022 у справі №922/3337/21, з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Тобто чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

З огляду на це суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, яке суд направив на електронну адресу сторін 07.08.2023.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок (а не право) демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Державна судова адміністрація України відновила загальний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень 20.06.2022, а тому позивач мав змогу (і був зобов`язаний) цікавитися судовими провадженнями за участю позивача цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Таким чином, представники сторін мають можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в державному реєстрі судових рішень.

З огляду на наведене суд вважає, що особа, яка ініціювала судовий розгляд, повинна дізнаватись про рух відомого їй судового провадження, демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи не зловживати своїми процесуальними правами, які, в свою чергу, можуть призвести до затягування розгляду справи.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Однак, сторони явку представників у судове засідання 10.08.2023 не забезпечили.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З урахуванням обмеженого строку розгляду поданої заяви суд здійснив її розгляд за наявними документами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України ухвала постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки фактичних обставин справи.

Стислий виклад позиції відповідача (заявника)

Заявник зазначає, місто Дніпро вважається прифронтовим містом, у якому часто лунають повітряні тривоги та, на жаль, мають місце ракетні атаки, атаки дронами. Під час повітряних тривог, працівники підприємства перебувають в укриттях, а виробництво призупиняється. Вказані обставини призводять до зниження об`ємів виробництва.

Крім того через воєнні дії на території Луганської та Донецької області, підприємства, які там розташовані і займалися гірничо-видобувною діяльністю та були до війни основними замовниками продукції ТОВ "Укрспецналадка", наразі зупинили свою діяльність. Внаслідок цих обставин у ТОВ "Укрспецналадка" критично знизився попит на продукцію, через що підприємство зазнає суттєвих збитків.

Сума призначена судом до стягнення згідно рішення у справі №904/5081/22 від 05.04.2023 року є дуже значного розміру (майже 3 млн. гривень), яку відповідач не має змоги на даний час сплатити, оскільки не має відповідної фінансової можливості.

Також у ТОВ "Укрспецналадка" в даний час залишається заблокованим рахунок, на якому знаходяться грошові кошти у сумі 3.250.000,00 рос. рублів. З приводу можливості розблокування цих коштів ТОВ "Укрспецналадка" неодноразово зверталося до ПАТ "Приватбанк", Кабінету Міністрів України та Національного Банку України, але, на жаль, отримало відповідь, про відсутність можливості для здійснення за дорученням резидента-клієнта банку продажу або обміну російських рублів, що розміщені на поточному рахунку цього резидента у банку.

На даний час між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізький та Кіровоградській областях та ТОВ "Укрспецналадка" укладений новий Договір оренди № 12/7539-6986 від 26.07.2022, який міститься у матеріалах справи, за умовами якого відповідач також зобов`язаний щомісячно оплачувати орендну плату позивачеві.

За таких обставин, які значно впливають на фінансові можливості ТОВ "Укрспецналадка", останнє намагається вести господарську діяльність, сплачувати податки до Державного та місцевого бюджету, заробітну плату працівникам товариства.

З огляду на вищевикладене заявник зазначає, що оплата 2 720 129, 35 грн неустойки та 40 803, 39 грн. судового збору в теперішній час, у військових умовах, у яких опинився відповідач, є надмірним тягарем, що значно ускладнить ведення господарської діяльності або може призвести до його зупинки.

Відповідач також зазначає, про те що одним із напрямів його діяльності є благодійна (гуманітарна) допомога під час воєнного стану та у разі негайного виконання рішення суду та арешту рахунків відповідач не зможе надавати необхідну допомогу військовим.

Також між позивачем та відповідачем досягнуто домовленості про зарахування переплачених сум по Договору оренди від 04.04.2017 в рахунок погашення боргу по справі № 904/5081/22.

Враховуючи вищевикладене відповідач зазначає, що неможливо наразі виконати рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/5081/22 від 05.04.2023, а тому просить суд задовольнити заяву відповідача та надати відстрочення виконання рішення на 1 рік.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач письмових пояснень не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 стягнуто з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРСПЕЦНАЛАДКА" на користь РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ, ЗАПОРІЗЬКІЙ ТА КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ до 2.720.129,35 грн неустойки, 40.803,39 грн судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2023, яке набрало законної сили 18.07.2023, судом видано 05.04.2023 наказ.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України обов`язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12 Конституційного суду України по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12. Конституційного суду України по справі № 11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.2013 Конституційного Суду України у справі № 1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно із ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наведені заявником обставини, що, за твердженням заявника, перешкоджають виконанню судового рішення судом оцінюються критично з огляду на таке.

Введення в Україні воєнного стану не є універсальною підставою для звільнення від оплати стягнутої судом заборгованості.

Як зазначає заявник, що Дніпро - є прифронтовим містом, у якому часто лунають повітряні тривоги, мають місце ракетні атаки, атаки дронами. Під час повітряних тривог, працівники підприємства перебувають в укриттях, а виробництво призупиняється. Вказані обставини призводять до зниження об`ємів виробництва.

Крім того через воєнні дії на території Луганської та Донецької області, підприємства, які там розташовані і займалися гірничо-видобувною діяльністю та були до війни основними замовниками продукції ТОВ "Укрспецналадка", наразі зупинили свою діяльність. Внаслідок цих обставин, у ТОВ "Укрспецналадка" критично знизився попит на продукцію, через що підприємство зазнає суттєві збитки.

Однак такі доводи відповідача суд не може повною мірою оцінити в розрізі їх впливу на об`єктивну можливість виконати судове рішення у визначений строк або в строк встановлений у разі задоволення заяви, оскільки заявником не конкретизовано та не описано, як кожна з наведених обставин впливає на можливість виконання зазначеного рішення.

При цьому суд бере до уваги, що позивач також здійснює свою діяльність в умовах воєнного стану, а стягнута за рішенням суду неустойка має надійти до Державного бюджету України, з якого фінансуються, зокрема, Збройні Сили України.

В даному випадку заявник не надав належних доказів, що саме введення воєнного стану унеможливило виконання конкретних зобов`язань за договором. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

Більш того, приймаючи рішення про можливість розстрочення виконання судового рішення суд врахував і те, що судове рішення ухвалено 05.04.2023.

Саме відповідач подав апеляційну скаргу у зв`язку із власною незгодою з винесеним рішенням суду. Апеляційне провадження тривало до 18.07.2023.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі №904/5081/22 апеляційну скаргу саме відповідача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі №904/5081/22 залишено без змін.

Отже, судове рішення не могло набрати законної сили протягом більше трьох місяців, що уже було фактичним відстроченням його виконання для боржника.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

Отже суд розцінює критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява №41510/98).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналізуючи поведінку відповідача, а також той факт, що відповідач просить не розстрочити виконання рішення суду (поділивши суму боргу на можливі і доступні для відповідача платежі), а відстрочити його на максимально допустимий законодавством строк - на один рік, вбачається спроба відповідача затягнути строки погашення наявного боргу.

Оскільки господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами, що відстрочення виконання рішення суду зробить реальною можливість отримання боргу позивачем і не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.

При цьому судом враховано, що заявником з моменту прийняття рішення 05.04.2023, перебування справи на розгляді в апеляційній інстанції до 18.07.2023 та після цього не вчинено жодних дій, спрямованих на добровільну сплату заборгованості перед позивачем або домовленості із останнім щодо спірної заборгованості. Отже така недобросовісна поведінка відповідача щодо виконання взятих на себе договірних зобов`язань перед позивачем свідчить не на користь заявника в частині зазначених у заяві намірів оплати боргу у подальшому.

Слід також відзначити, що сукупність усіх обставин справи не дозволяє дійти висновку щодо добросовісної поведінки відповідача, а отже не доведеними є обставини дійсних намірів відповідача (боржника).

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодного доказу можливості виконання рішення суду на умовах відстрочення, а навпаки зазначається про те, що відповідач не має змоги на даний час сплатити заборгованість, оскільки вона є для нього значного розміру.

Разом з тим відповідач зазначає, що між позивачем та відповідачем досягнуто домовленості про зарахування переплачених сум по Договору оренди від 04.04.2017 в рахунок погашення боргу у справі № 904/5081/22, однак наведене не спростовує встановленого вище.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарсько-процесуальне законодавство не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами, встановленими Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статей 73, 74, 77, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень статей 76, 77, 91 ГПК України, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування підприємства-відповідача у більш скрутному фінансовому становищі ніж позивач; судом також не встановлено наявності інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності виконання рішення суду, які могли б слугувати підставою для відстрочення виконання рішення суду.

При цьому надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, в той час як стягнута за рішенням суду неустойка має надійти до Державного бюджету України, з якого, як зазначалось вище, фінансуються, зокрема, Збройні Сили України.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до таких висновків:

- заявником не надано доказів, які б підтверджували наявність виключних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення. Надані вибіркові документи не дають можливості зробити однозначний висновок щодо фінансового стану боржника, а також проаналізувати вплив негайного виконання судового рішення на такий стан;

- заявником не надано доказів того, що він зможе виконати рішення суду на умовах відстрочення;

- посилання заявника на скрутне фінансово-економічне становище не є винятковою обставиною в розумінні частини 3 ГПК України, за наявності якої можливе надання відстрочення виконання рішення;

- скрутне фінансово-економічне становище заявника утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу певних об`єктивних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим;

- заявник до цього часу не здійснив жодного платежу в погашення заборгованості;

- відстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав;

- із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Надання за вищезазначених обставин боржникові можливості тимчасово не виконувати рішення суду (відстрочення) буде порушенням права власності позивача у розумінні частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

З огляду на викладене, оцінивши надані відповідачем докази у сукупності з фактичними обставинами справи, суд доходить висновку, що вимоги відповідача про надання відстрочення виконання судового рішення не підлягають задоволенню, оскільки обставини справи не дають змоги зробити обґрунтований висновок про те, що відстрочення виконання призведе до покращення фінансового стану відповідача /докази зворотного суду не надані/, а тому сплив дії відстрочення не буде гарантією належного виконання судового рішення у справі №904/5081/22.

При цьому, суд звертає увагу заявника на те, що у разі виникнення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим заявник не позбавлений права повторно заявити про необхідність розстрочити/відстрочити виконання судового рішення з поданням суду відповідних доказів.

Керуючись ст. ст. 234, 331 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя С.А. Дупляк