Постанова

від 05.04.2023 по справі 139/997/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 139/997/21

провадження № 61-12898св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - селянське (фермерське) господарство «Дар»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Браславця Яна Юрійовича на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 липня 2022 року у складі судді Тучинської Н. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 рокуу складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 із трьома позовними заявами про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0199, 0522883000:04:002:0188 та 0522883000:04:002:0172, з одночасним припиненням приватної власності та інших речових прав на вказані земельні ділянки, а також витребування цих земельних ділянок від відповідача ОСОБА_6 на користь держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Позов обґрунтований тим, що вказані земельні ділянки були передані безоплатно на підставі підроблених (неіснуючих) рішень органу місцевого самоврядування у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а потім відчужені ними на підставі договорів купівлі-продажу на користь ОСОБА_6 , тому ці ділянки вибули з володіння власника не з його волі.

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 квітня 2021 року №0-2-0.6-3500/2-21 земельні ділянки з вище згаданими кадастровими номерами знаходяться за межами населеного пункту с. Конищів, на момент формування вони перебували у державній власності, а розпорядником землі було Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

20 листопада 2021 року між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством «Дар» укладено договір оренди земельних ділянок № 4/2021 строком до 20 листопада 2028 року, відповідно до умов якого вона передала в оренду Селянському (фермерському) господарству «Дар» належні їй на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами: 0522883000:04:002:0172, 0522883000:04:002:0188 та 0522883000:04:002:0199, площею 2 га кожна.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 28 березня 2022 року справи №139/997/21, № 139/995/21, № 139/993/21 були об`єднані в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно номер 139/997/21.

У квітні 2022 року керівником Могилів-Подільської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522883000:04:002:0177, з одночасним припиненням права приватної власності та інших речових прав та витребування земельної ділянки на користь держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Позов мотивований тим, що земельна ділянка була передана безоплатно на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування у приватну власність ОСОБА_4 , а потім відчужена ним на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_6 , тому ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі.

Також 20 листопада 2021 року між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством «Дар» укладено договір оренди земельної ділянки № 4/2021 строком до 20 листопада 2028 року, відповідно до умов якого вона передала в оренду Селянському (фермерському) господарству «Дар» належні їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 0522883000:04:002:0177, площею 2 га.

Відповідно до рішення 2 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 6 від 18 грудня

2020 року Конищівська сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Мурованокуриловецької селищної ради. Тому відповіді від 19 травня

2021 року за № 02-13/1277, № 02-13/1272, № 02-13/1273, № 02-13/1274 про те, що Конищівською сільською радою не приймались рішення за №№ 714, 712, 711, 722 від 20 жовтня 2020 року вже були надані Мурованокуриловецькою селищною радою.

Ухвалою суду від 06 червня 2022 року справу № 139/204/22 об`єднано в одне провадження із справою № 139/997/21.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 20 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0172, 0522883000:04:002:0188, 0522883000:04:002:0199 та 0522883000:04:002:0177 та одночасно припинено право приватної власності та інші речові права на земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами.

Витребувано у ОСОБА_6 на користь держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів?Подільського району Вінницької області земельні ділянки з вище зазначеними кадастровими номерами.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Встановивши, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто, що ці ділянки вибули з володіння власника не з його волі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_6 як у добросовісного набувача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката Браславця Я. Ю. на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - адвокат Браславець Я. Ю., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі

№ 644/2204/19, провадження № 61-10653св20, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, провадження № 61-12541св20, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в процесі вирішення справи за подібних правовідносин та фактичних обставин, судам необхідно першочергово дотримуватися критерію «справедливого балансу» між правами та обов`язками держави і правами та інтересами громадянина. У разі прийняття рішень про задоволення позовів на користь держави, судами накладається «надмірний тягар» у межах судових процедур на громадян, як на добросовісних набувачів майна, який їм необхідно буде нести далі в порядку виконання рішень судів. З іншої сторони, такими судовими рішеннями нівелюється відповідальність органів державної влади та їх представників у необхідності всебічного дотримання запроваджених власних процедур та мінімізації наслідків «помилок» у таких процедурах, які стають невиправданим тягарем для окремих індивідуально визначених громадян.

Крім того, судом апеляційної інстанції не досліджувалося питання добросовісності або недобросовісності відповідачки ОСОБА_6 .

При цьому, заявник, як добросовісний набувач, набув право власності на майно після вчинення трьох процедур, спеціально призначених державою для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, вчинених уповноваженими державою суб`єктами. Відповідні відомості містились у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому сумніву заявником не піддавались, з урахуванням їх додаткової перевірки приватним нотаріусом.

Однак, безпосередньої національної практики Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України, в поєднанні зі статтею 661 ЦК України, у справах за позовами прокуратури в інтересах держави (або органів місцевого самоврядування) про віндикацію майна, яке незаконно вибуло з державної власності та витребовувалось у громадян на користь держави, на даний час не має.

Також заявляє, що Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області не може бути належним позивачем у справі, оскільки на момент вибуття земельних ділянок з державної власності, управління землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту здійснювало Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не подані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за клопотаннями

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які подані ними згідно вимог частини шостої статті 118 ЗК України, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано накази за № 2-10448/15-20-сг від 13 травня 2020 року, № 2-10286/15-20-сг від 08 травня 2022 року,

№ 2-10283/15-20-сг від 20 травня 2020 року та 27 травня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2 га кожна із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Конищівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаних наказів ДП «Центр державного земельного кадастру» розробило проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Конищівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-14590/15-20-СГ,

№ 2-14589/15-20-СГ та № 2-14600/15-20-СГ від 08 жовтня 2020 року

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0172, 0522883000:04:002:0188, 0522883000:04:002:0199 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу), що розташовані на території Конищівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, у зв`язку з набуттям ними раніше права приватної власності в порядку безоплатної приватизації на земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відносно відповідача ОСОБА_4 таке рішення не приймалося. Однак, щодо ОСОБА_4 також відсутнє рішення про затвердження проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0522883000:04:002:0177, що розташована на території Конищівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, площею 2 га, у власність та надання із земель державної власності у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

Як слідує із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11 грудня 2020 року за відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а 18 лютого 2021 року - за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на вищевказані земельні ділянки. Такі реєстраційні дії вчинені державним реєстратором Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області

Зарембою С. В. на підставі рішень 32 сесії 7 скликання Конищівської сільської ради за №№ 714, 712, 711, 722 від 20 жовтня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 рішення № 6 Мурованокуриловецької селищної ради

від 18 грудня 2020 року «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Мурованокуриловецької селищної ради» 2 сесії 8 скликання, Мурованокуриловецька селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків сільських рад, зазначених у пункті 1 цього рішення, в тому числі Конищівської сільської ради.

Згідно з відповіддю Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 19 травня 2021 року за

№ 02-13/1277, № 02-13/1272, № 02-13/1273, № 02-13/1274, Конищівською сільською радою не приймались рішення за №№ 714, 712, 711, 722

від 20 жовтня 2020 року. Остання 38 позачергова сесія 7 скликання Конищівської сільської ради була проведена 01 грудня 2020 року, на якій були прийняті рішення за №№ 353-360; попередня 37 сесія 7 скликання була проведена 23 жовтня 2020 року, на якій були прийняті рішення за №№ 346-352; 36 позачергова сесія проведена 18 вересня 2020 року; а 32 сесія 7 скликання Конищівської сільської ради проведена 12 лютого 2020 року, на якій прийняті рішення за №№ 298-308.

09 лютого 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. посвідчено договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0172 та 0522883000:04:002:0188, 10 лютого 2021 року цим же нотаріусом посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0522883000:04:002:0199, а 18 лютого 2021 року - земельної ділянки з кадастровим номером 0522883000:04:002:0177.

Відчуження всіх земельних ділянок було вчинено на користь покупця ОСОБА_6 . У день посвідчення договорів нотаріусом було внесено відомості про вчинені правочини та нового власника земельних ділянок в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстроване право власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР

від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України»

від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції»

від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження

№ 14-190цс20)).

Судами попередніх інстанцій враховано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок, свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 набули право власності на земельні ділянки.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16).

Також судами попередніх інстанцій установлено, що державна реєстрація права приватної власності за відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на земельні ділянки проведена на підставі підроблених рішень органу місцевого самоврядування.

Крім того, на час реєстрації за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права приватної власності на земельні ділянки на території Конищівської сільської ради, ці земельні ділянки перебували у державній власності і знаходилися за межами населеного пункту с. Конищів. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. За таких обставин право розпоряджатись земельними ділянками з кадастровими номерами 0522883000:04:002:0172, 0522883000:04:002:0188, 0522883000:04:002:0199 та 0522883000:04:002:0177 за законом належало ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а тому орган місцевого самоврядування не мав повноважень приймати рішення щодо передачі таких земельних ділянок у приватну власність.

З огляду на вказане вище, враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація права власності на спірні земельні ділянки була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто, що ці ділянки вибули з володіння власника не з його волі, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_6 як у добросовісного набувача.

При цьому, апеляційним судом правильно враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

При цьому, суд першої інстанції врахував статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Судом встановлено, що договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є предметом дослідження у цій справі, укладалися не власниками земельних ділянок, а їх представником за довіреностями ОСОБА_7 ; саме ця особа, зі слів відповідача ОСОБА_4 була ініціатором оформлення на нього земельної ділянки і самостійно займався її відшуканням і подальшими необхідними для реєстрації права власності діями; всі ці земельні ділянки знаходяться на одному масиві; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність виготовлялися групі громадян в особі одного громадянина; реєстрацію права власності на ці земельні ділянки було вчинено на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування; і право власності на первісних власників, і договори відчуження вчинялися і оформлялися в одному проміжку часу.

З огляду на вказане суд першої інстанції поставив під сумнів добросовісність відповідача ОСОБА_6 , тим самим констатувавши, що остання не проявила належної обачності під час укладення договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок.

Також суд першої інстанції врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Надано належну оцінку добросовісності відповідача ОСОБА_6 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_6 немає.

Крім того ОСОБА_6 , із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, у яких вона придбала земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц(провадження

№ 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21), у зв`язку із чим доводи касаційної скарги про те, що безпосередньої національної практики Верховного Суду щодо питання застосування статті 388 ЦК України, в поєднанні зі статтею 661 ЦК України, немає, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги щодо пред`явлення прокурором цього позову в інтересах неналежного позивача є безпідставними, оскільки спірні земельні ділянки належать до державної власності, а позов прокурором пред`явлено в інтересах держави в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, яке і було розпорядником цих земель, на час подання позову.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого

2023 року у справі № 297/2874/17 (провадження № 61-3143св22).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19, провадження № 61-10653св20, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, провадження № 61-12541св20, від 02 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19, провадження № 12-35гс21, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Браславця Яна Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 20 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 15 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович