Постанова

від 12.04.2023 по справі 711/5593/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 711/5593/21

провадження № 61-3289св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Благодарагро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Благодарагро» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Благодарагро» на постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його на посаді менеджера Приватного підприємства «Благодарагро» (далі - ПП «Благодарагро») та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що 03 жовтня 2016 року він був прийнятий на посаду менеджера до ПП «Благодарагро», а 28 липня 2021 року наказом відповідача № 68-к його звільнено із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач уважає незаконним, оскільки підстави звільнення ОСОБА_1 , зазначені в наказі від 28 липня 2021 року № 68-к, не відповідають дійсності, адже 23, 26, 27-го та в першій половині дня 28 липня 2021 року він був на роботі, виконував робочі завдання, здійснював поїздки (у т. ч. за місто) з робочих питань.З другої половини робочого дня 28 липня до 05 серпня 2021 року позивач перебував на лікарняному, що є поважною причиною для невиходу на роботу.

Саме той факт, що ОСОБА_1 просив надати йому відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а не вигаданий відповідачем прогул, є дійсною підставою його звільнення з посади.

За специфікою трудових обов`язків зазвичай роботу позивач виконував поза приміщенням офісу підприємства, тобто у нього фактично не було чітко визначеного робочого місця, також не було посадової інструкції, адже роботодавець його з нею не ознайомлював.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Придніпровський районний суд м. Черкаси рішенням від 26 жовтня 2022 року в задоволені позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням норм трудового законодавства, адже він вчинив прогул, який роботодавець належним чином зафіксував та документально підтвердив, що свідчить про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Черкаський апеляційний суд постановою від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним наказ ПП «Благодарагро» від 28 липня 2022 року № 68-К про звільнення за прогул менеджера ОСОБА_1 та поновив його на посаді менеджера ПП «Благодарагро». Стягнув з ПП «Благодарагро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на роботі - за період з 28 липня 2021 року до 26 січня 2023 року в розмірі 125 633,20 грн, з відрахуванням із цієї суми при її виплаті належних до сплати податків та обов`язкових платежів. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допустив до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду мотивована порушенням відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади за прогул, адже ПП «Благодарагро» відповідно до статті 29 КЗпП України не визначило робоче місце ОСОБА_1 , тому власне самого факту порушення трудової дисципліни немає, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було його повідомлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 06 березня 2023 року, ПП «Благодарагро» просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 та постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 751/6180/15, від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 27 жовтня 2022 року у справі № 569/486/21; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Звільнення позивача із займаної посади було проведено з дотриманням норм трудового законодавства України, що встановив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, неправильно і незаконно виходив із того, що відповідач не довів відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня 23, 26, 27 липня 2021 року і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня 28 липня 2021 року без поважних причин.

Апеляційний суд необґрунтовано дійшов висновку, що роботодавець не визначив ОСОБА_1 робоче місце і не ознайомив із правилами трудового розпорядку. Такий висновок ґрунтується тільки на відсутності в наказі про прийом ОСОБА_1 на роботу інформації (тексту) про робоче місце та критичній оцінці протоколу загальних зборів (учасників) і колективу працівників відповідача від 03 жовтня 2016 року з підстав відсутності на ньому підпису ОСОБА_1 , на яких (зборах) йому було прилюдно доведено посадову інструкцію, обов`язки і правила трудового розпорядку, установлено робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду.

Позивач завчасно заявою від 23 липня 2021 року, яку відповідач отримав 26 липня 2021 року, повідомив роботодавця про намір піти у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте після отримання цієї заяви відповідач звільнив його за прогул. Із жовтня 2016 року до 27 липня 2021 року роботодавець не мав до позивача жодних претензій щодо виконання ним роботи, при цьому чітко не визначив робочого місця, не ознайомив його із посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку та жодного разу протягом періоду роботи не застосовував до нього дисциплінарних стягнень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ПП «Благодарагро» від 03 жовтня 2016 року № 3-К ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера з 03 жовтня 2016 року.Інформації щодо визначення робочого місця позивача наказ не містить.

Юридичною адресою ПП «Благодарагро» є офіс 31 на вул. Прикордонника Лазаренка, 9 у м. Черкасах.

Наказом ПП «Благодарагро» від 28 липня 2021 року № 68-К ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера за прогул - відсутність на роботі протягом усього робочого дня 23, 26, 27 липня 2021 року без поважних причин і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня 28 липня 2021 року без поважних причин.

Під час інспекційного відвідування ПП «Благодарагро» не надало документів, якими 23, 26, 27 і 28 липня 2021 року визначено робоче місце ОСОБА_1 , а саме кабінет № 31 на території підприємства, а також документів, що засвідчують ознайомлення ОСОБА_1 з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією (лист Управління Держпраці у Черкаській області від 30 вересня 2021 року № Г-830/14-08/01/8732).

Матеріали справи містять посадову інструкцію менеджера з експлуатації та ремонту транспортних засобів, затверджену директором ПП «Благодарагро» 03 жовтня 2016 року, та протокол загальних зборів (учасників) і колективу працівників ПП «Благодарагро» від 03 жовтня 2016 року.

Згідно з протоколом загальних зборів (учасників) і колективу працівників ПП «Благодарагро» від 03 жовтня 2016 року, зокрема, директор Пашковський В. В. роз`яснив менеджеру ОСОБА_1 передбачені Конституцією України, КЗпП України його права і обов`язки, інформував про умови праці, відсутність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, ознайомив з Правилами внутрішнього трудового розпорядку і посадовою (робочою) інструкцією, визначив робоче місце, провів інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, проте протокол містить підписи лише двох осіб - директора та юрисконсульта, доказів присутності інших осіб на цих зборах немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві, який у цій справі не довів дотримання ним вимог КЗпП України при звільненні позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Встановивши, що ПП «Благодарагро» відповідно до статті 29 КЗпП України не визначило ОСОБА_1 робоче місце, доказів ознайомлення позивача з його посадовою інструкцією відповідач не надав, адже в протоколі загальних зборів засновників (учасників) і колективу працівників від 03 жовтня 2016 року немає інформації про участь позивача у цих зборах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність самого факту порушення трудової дисципліни, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого йому не було повідомлено.

Отже, з огляду на встановлені обставини і на підставі оцінених доказів апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та наявність правових підстав для поновлення його на роботі.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи. Разом з тим Верховний Суд не має повноважень здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (стаття 400 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки підстав для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України не встановлено і відповідач законність звільнення не довів, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, відповідно до статті 235 КЗпП України, для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди із судовим рішенням в цій частині.

Висновки апеляційного суду за встановлених ним фактичних обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Благодарагро» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов