Рішення

від 03.04.2023 по справі 535/108/22

КОТЕЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 535/108/22

Провадження № 2/535/17/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2023 року смт Котельва

Котелевський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Мальцева С.О., при секретарі - Білик Н.О., за участі: позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 представника позивача (відповідача за зустрічним позовом)- Процай В.М. представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Сідько С.І. представника третьої особи - Лоханчук М.П., розглянувши у судовому засіданні в смт. Котельва цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві раді про визначення місця проживання малолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві раді про визначення місця проживання дітей, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просила визначити місце проживання малолітніх дітей: доньки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх нею, як матірю, ОСОБА_1 .

В обгрунтування позивних вимог ОСОБА_1 послалась на те, що з 2014 року по травень 2021 року вона проживала однією сім?єю, без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_2 . За час спільного проживання у нас народилися діти: донька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З червня 2021 року вони не підтримують сімейні відносини, проживають окремо. Незважаючи на її заперечення, ОСОБА_2 самовільно залишив дітей проживати за своєю адресою: АДРЕСА_1 , а її побив, та виставив зі свого будинку та відтоді розпочалися перешкоди з боку останього щодо її спіткування з дітьми. З метою усунення цих перешкод, я звернулася з відповідною заявою до Служби дітей Котелевської селищної ради. Рішенням виконкому Котелевської селищної ради від 02.12.2021 року було визначено порядок моєї участі у вихованні дітей, питання щодо проживання дітей зі мною не вирішено. Незважаючи на рішення органу опіки та піклування, відповідач продовжує перешкоджати моїй участі у вихованні дітей. У визначений для побачень час, коли я приїжджаю до Котельви, будинок його зачинений, дітей мені не надають. Я взагалі не бачу дітей, не відомо мені про їх стан здоров?я, самопочуття. Мені навіть не дає відповідач можливості по телефону привітати дітей з днем народження. З цього приводу вона зверталася з відповідною заявою до правоохоронних органів. Зазначила, що вона працє, отримує дохід, має виключно позитивну характеристику за місцем проживання, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, здорова. Згідно до Акту обстеження умов проживання від 02.07.2022 року, умови її проживання задовільні. Квартира, у якій вона мешкає, по АДРЕСА_2 , має 2 кімнати (а.с. 2-3).

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просив: визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що дійсно, з 2014 року по травень 2021 року, ОСОБА_1 , проживала з ним однією сім?єю, без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 , зі мною, ОСОБА_2 . За час спільного проживання у нас народилися діти: донька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З травня 2021 року ОСОБА_1 самостійно переїхала на постійне місце проживання до м. Полтава, в той час як він разом із дітьми залишився проживати за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, який на праві приватної власності належить його матері - ОСОБА_7 .

Вказав, що під час шлюбних відносин та після того, як ОСОБА_1 самостійно залишила постійне місце проживання сім?ї та дітей, до грудня 2021 року, спорів у сторін щодо визначення місця проживання спільних дітей не виникало. ОСОБА_1 , під час свого переїзду не виявила бажання та не вчиняла жодних дій подо зміни місця проживання дітей, не спілкувалася з ними, не дбала про них, не виявляла інтересу щодо їх життя та здоров?я, аж до грудня 2021 року, до моменту, коли мною було піднято питання щодо матеріальної допомоги від матері на утримання дітей. З метою уникнення стягнення аліментів на утримання дітей, ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Котелевської селищної ради, з надуманих підстав, про ніби то наявні перешкоди з мого боку щодо участі у спілкуванні та вихованні дітей. Рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради, було визначено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дітей, а саме - графіком - двічі на місяць, у вихідний день, з 10.00 до 12.00 години шляхом проведення побачень. Потому, діти за мовчазної згоди матері продовжили проживати зі мною, я і до цього часу постійно опікуюся ними і самостійно утримую їх. Допомогу в вихованні та утриманні дітей, йому надає бабуся дітей, - а не мати, - ОСОБА_7 . ОСОБА_1 не лише самоусунулась від виховання і догляду за дітьми, але також перестала брати участь у їх утриманні, хоча обидва з батьків не лише зобов?язані, але і мають змогу виконувати такі обов?язки щодо дітей. Після того, як мати ( ОСОБА_1 ) самостійно змінила своє місце проживання, вона впродовж тривалого часу не намагалась контактувати із дітьми, не турбувалась щодо їх самопочуття, не намагалась пояснити і полегшити для дітей зміну сімейного стану їх батьків, що, безумовно, спричинило дітям стрес і погіршило їх психо-емоційний стан.

Однак, 06.02.2022 року, через майже 3-х місячної перерви після ухвалення рішення виконавчим комітетом про порядок спілкування і участі матері в вихованні дітей, до нього звернулися працівники поліції з приводу поданої заяви ОСОБА_1 щодо ніби то моєї перешкоди їй в спілкуванні з дітьми. Зауважив, що згідно визначеному порядку, виконавчим комітетом Котелевської селищної ради, мати мала право зустрічатися з дітьми в визначені дні та години, а саме з 10.00 до 12.00, однак звернення в поліцію було з приводу того, що я о 15.46, 06.02.22 року не надав доступу матері до дітей. Зазначив, що обидва з дітей виявляють особливу прихильність саме до нього, - батька, який опікується їх майновими і немайновими правами, психологічним станом, турбується про процес їх навчання та інтергації в суспільство. Між дітьми існує тісний зв?язок, вони люблять, дружать і захищають один одного. Наразі діти проживають у звичних для них матеріально-побутових умовах, мають окрему пристосовану і обладнану кімнату, та, враховуючи особливості дитячої психіки, не бажають змінювати звичне для них середовище на нове, про що прямо заявляють батькові.

Вважає, що будь-яка зміна місця та умов проживання дітей спричинить для них додатковий стрес, який негативно вплине на дітей і їх права на безпечне і безтурботне, а тому відсутні будь-які підстави для зміни місця проживання дітей і такі підстави не можуть обумовлюватися виключно бажанням матері, не враховуючи права та інтереси дітей.

У судовому засіданні позивач (відповідач) ОСОБА_1 та її представник -адвокат Процай В.М., просили задовольнити їх позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви, посилаючись на обставини та підстави, які зазначені у позовній заяві.

Відповідач (позивач) ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сідько С.І., просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити зустрічну позовну заяву, посилаючись на обставини та підстави, які зазначені у зустрічній позовній заяві.

Представник третьої особи Лоханчук М.П. підтримали наданий висновок про розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей та на його підставі просила суд задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Розглянувши первісні та зустрічні позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким з них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органами опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Стаття 3 «Європейської конвенції про здійснення прав дітей» серед основних процесуальних прав дитини визначає також право висловлювати свою думку і право бути поінформованою, в тому числі про можливі наслідки врахування цієї думки та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною

(як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Так, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2014 року по травень 2021 року сторонами визнається та не оспорюється.

Згідно копії повторно виданих свідоцтв про народження відповідно Серія НОМЕР_1 від 01.06.2021 року та Серія НОМЕР_2 від 01.06.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками: доньки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5-6).

З копії довідки начальника відділу з питань надання адміністративних послуг (ЦНАП) Світлани Демочко від 10 лютого 2022 року за №537 вбачається, що разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 проживають дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 61).

Згідно копії договору дарування житлового будинку вбачається, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , належить матері ОСОБА_2 - ОСОБА_7 (а.с. 62-64).

Матеріали справи свідчать, що мається письмова згода ОСОБА_7 на те, щоб в її будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживали онуки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 65).

Актом обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 15.02.2022 року стверджується, що в даному господарстві проживають без реєстрації: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також вказано про те, що мати дітей, ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає з травня 2021 року (а.с. 67).

Актом остеження умов проживання орендованого житла ОСОБА_1 від 02 лютого 2022 року стверджується, що проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 з якого вбачається, що для виховання та розвитку дітей створені такі умови: для дітей передбачена окрема кімната, спальні місця, стіл для навчання, книги, іграшки (а.с.7).

Дане житло ОСОБА_1 орендує згідно договору оренди житлового приміщення від 04.11.2021 року за 4000 грн. (а.с. 148).

Із копії довідки сім. лікаря Кулішов А.В. від 17.01.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 терепевтично здорова (а.с. 10).

ОСОБА_1 за наркологічною допомогою в облнаркодиспансер не зверталася (а.с. 11).

Із довідки про заробітну плату вбачається, що ОСОБА_2 має дохід за період з серпня 2021 року по січень 2022 року 40 998, 24 грн. (а.с. 66).

Із копії цивільно-правового договіру №1 від 17 січня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 працює за даним договором та отримує плату 6700 грн., з урахуванням податків (а.с. 189-190, 199).

Згідно копії характеристики за місцем проживання та роботи ОСОБА_2 характеризується позитивно (а.с. 68-70).

Судом з`ясовано, що згідно висновку виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матірю ОСОБА_1 (а.с. 90).

Згідно висновку Котелевської селищної ради від 25 травня 2022 року, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що виконавчий комітет Котелевської селищної ради, як орган опіки та піклування, прийшов до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 92-95).

З характеристи на дітей вбачається, що їх виховує бабуся та батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 у вихованні дітей участь не приймає (а.с. 97-100; 137-142).

Отже, при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дітей, суд виходить виключно з найкращих інтересів дітей та їх прихильності до кожного з батьків.

Таким чином, суд, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, керуючись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, найкращих інтересів дітей, розвитку дітей в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та прихильності дітей до кожного з батьків, а також фактичне місце проживання дітей з народження за тією ж адресою де зараз проживає батько: АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку, що в найкращих інтересах дітей, необхідно задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , та визначити їх місце проживання разом з батьком.

Разом з цим, обставин, які б давали підстави суду для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 , що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати дійсно більш позитивний вплив на них, не вбачається та судом не встановлено.

З огляну на вищевикладене, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з ним, то позов ОСОБА_1 - задоволенню не підлягає.

Суд, вважає необхідним зауважити, що визначення місця проживання дітей з батьком по своїй суті не є розлученням матері з дітьми та не можна тлумачити як наявність у батька переваги перед матір`ю, оскільки ОСОБА_1 має по відношенню до дітей такі ж особисті немайнові права і обов`язки, як і ОСОБА_2 і жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дітьми.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.161, 180-183 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12,13,81,141,259,263-267, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві раді про визначення місця проживання малолітніх дітей, відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області, Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної ради у м. Полтаві раді про визначення місця проживання дітей, задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання їх батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату судового збору за подання зустрічного позову в сумі 992 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено протягом десяти днів.

Суддя: С.О. Мальцев