Рішення

від 06.04.2023 по справі 522/9873/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/9873/22

Провадження № 2/522/1497/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю: секретаря судового засідання Сулими А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2021 позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння, у якій просить суд витребувати у відповідача квартиру АДРЕСА_1 та припинити право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на підставі договору дарування № 1-484 від 05.04.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вказана квартира вибула з її володіння поза її волею. 16.08.2001 на підставі договору купівлі-продажу № 5091, зареєстрованого в БТІ в книзі за №400пр на стор. 19 за р. № 86 позивачка набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

З того часу і по сьогоднішній день у вказаній квартирі позивач розміщує своїх домашніх тварин, зберігає там особисті речі, дбає про вказану квартиру шляхом проведення поточного ремонту, та використовує для фактичного проживання в теплу пору року (з травня по жовтень кожного року).

Приблизно у 2009 році ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_3 . Знайомство та в подальшому спілкування позивача з ОСОБА_3 виникло на фоні спільного інтересу до домашніх тварин. Будучи обізнаною про практично безпорадний стан позивача, ОСОБА_3 увійшла в довіру позивача, що виражалось у періодичному надаванні незначної допомоги останній шляхом придбання корму для тварин та періодично доглядом за ними. В ході особистих розмов, позивачка неодноразово скаржилась ОСОБА_3 на свою самотність та схвильованість з приводу подальшої долі її тварин у випадку, якщо з нею щось трапиться.

ОСОБА_3 запропонувала позивачу допомогу шляхом взяття на себе обов`язку по догляду за останньою, а також за її тваринами, в тому числі і в подальшому догляді за ними на випадок смерті позивачки. В свою чергу в якості «подяки» за таку допомогу, ОСОБА_3 запропонувала позивачу переоформити на її ім`я квартиру АДРЕСА_1 .

В зв`язку з чим, 28.08.2013 між позивачкою та ОСОБА_3 було укладено договір № 1-2346, який як згодом виявилось був договором купівлі-продажу, а не договором довічного утримання, яким його вважала позивач. При цьому, як зазначає позивач, жодних коштів за нібито продаж квартири вона не отримувала, і фактичної передачі квартири не відбулось, оскільки позивач досі користується вказаною квартирою.

Після укладання вказаного договору, ОСОБА_3 періодично доглядала за тваринами позивачки, купувала корм, що в свою чергу зумовило відсутність будь-яких підозр з боку позивача стосовно недобросовісності поведінки ОСОБА_3 .

Однак, починаючи з січня 2020 року ОСОБА_3 перестала навідувати позивача, посилаючись на зайнятість та наявність особистих проблем. Приблизно в цей же час, під час однієї із зустрічей позивач розповіла про взаємовідносини з ОСОБА_3 та, зокрема про наявність домовленостей з приводу догляду за нею та умов, на яких такий догляд повинен здійснюватися своєму сину ОСОБА_4 .

Ознайомившись з наявними у позивачки документами, ОСОБА_4 було виявлено, що між позивакою та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, а не договір довічного утримання, як вважала позивач. Крім того, як довідався ОСОБА_4 , 05.04.2016 ОСОБА_3 на підставі договору № 1-484 подарувала спірну квартиру відповідачу своїй дочці ОСОБА_2 , яка на даний час є власником спірної квартири.

17.06.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

29.07.2021 до суду від представника відповідача адвоката Івановського В.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначає, що позивачем стверджується, що договір купівлі-продажу № 1-2346 від 28.08.2013 спірної квартири укладено помилково, оскільки вона вважала, що уклала нібито договір довічного утримання. Таку помилку обґрунтовано тим, що позивач є людиною похилого віку (75 років у 2013 році), має вади зору (надано до позову медичну документацію станом на 30.03.2015, де не зазначено про втрату зору, не встановлено відповідної групи інвалідності чи призначення опікуна). Крім того, застереження в договорі купівлі-продажу № 1-2346 від 28.08.2013 про те, що позивач особисто його прочитала є об`єктивно неможливим та вказує на порушення процедури його посвідчення, проте клопотань про призначення відповідних експертиз позивачем не заявлено, лише наведено таке припущення. Щодо твердження позивача про неотримання коштів за договором купівлі-продажу № 1-2346 від 28.08.2013 представник відповідача зазначає, що в тексті самого договору сторони визначили суму таких коштів та факт їх отримання до підписання договору. Стосовно твердження представника позивача щодо не проживання відповідача за адресою спірної квартири, представник відповідача зазначає, що чинне законодавство України не містить вимоги до власника нерухомості обов`язкового проживання за адресою такого нерухомого майна.

Також у відзиві представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності.

Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача подано клопотання про призначення судової медичної експертизи, у якому останній просив призначити у справі судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставити питання:

«Чи мала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 вади зору станом на 28.08.2013 та чи могла, маючи вади зору, прочитати текст договору купівлі-продажу № 1-2346 від 28.08.2.013 та чи могла вона почути прочитаний текст та зрозуміти його?»

Проведення експертизи доручити експертам Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», 65082, Одеська обл., місто Одеса, провулок Валіховський, буд 4. Код ЄДРПОУ 05480950.

Витребувати у ТОВ «Центр лазерної корекції зору «ТАРУС» (Україна, 65044, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 4, корпус Д, офіс 25, Код ЄДРПОУ 34872780) медичний висновок та медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

29.07.2021 ухвалою суду клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено. Витребувано у ТОВ «Центр лазерної корекції зору «ТАРУС» належним чином завірену копію медичного висновку та медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1

19.08.2021 до суду від представника позивача надійшло клопотання про виклик свідків, у якому останній просив суд з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи викликати та допитати в якості свідків: ОСОБА_5 (1953 р.н., АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 (1958 р.н., АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 (1959 р.н., АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_11 (місце роботи КП ЖКС «Фонтанський», дільниця № 5).

19.08.2021 ухвалою суду клопотання представника позивача про виклик свідків задоволено.

Викликано з метою допиту в якості свідків: ОСОБА_5 (1953 р.н., АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 (1958 р.н., АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 (1959 р.н., АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_11 (місце роботи - КП ЖКС «Фонтанський», дільниця № 5).

У судовому засіданні 19.08.2021 позивач щодо фактичних обставин справи зазначила, що стала погано бачити з 1993 року після чого вона звільнилась з роботи, де працювала лікарем. Вказувала, що вона не бачить обличчя, не бачить цін, окуляри їй не допомагають, тому вона їх не використовує. Повідомила, що третя особа ОСОБА_3 є її сусідкою та вони не розмовляли про те, що у позивачки поганий зір. На час знайомства позивачки з ОСОБА_3 їй було 75 років, вона полюбляє тварин та думала куди їх прилаштувати для догляду, тоді прийшла до неї ОСОБА_3 разом з ветеринаром і сказала позивачці, що також дбає про котів на що позивач запитала чи може вона доглянути її тварин. Як зазначає позивач, разом з ОСОБА_3 вони взяли документи та поїхали до нотаріуса для укладення договору, проте, як стверджує позивач, вона повідомила, що погано бачить, нотаріус не зачитувала їй текст договору, людей було багато, процедура їй була невідома, тому вона сподівалась на довіру.

30.09.2021 у судовому засіданні від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у якому останній просив залучити до матеріалів справи копію протоколу допиту свідка ОСОБА_12 та копію протоколу допиту свідка ОСОБА_13 , складених старшим слідчим СВ відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області майором поліції Бабаком Д.В.

Також 30.09.2021 у судовому засіданні від представника відповідача надійшла заява про виклик свідків, у якому останній просив викликати та допитати в якості свідків: ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_9 ); ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_10 ). На думку представника відповідача, вказані особи можуть повідомити про: особисту характеристику позивача протягом терміну, в який позивач посилається на погіршений зір; психологічний та фізичний стан позивача у момент підписання договору купівлі-продажу нерухомого майна в офісі нотаріуса.

30.09.2021 ухвалою суду заяву представника відповідача задоволено. Викликано для допиту у якості свідків: ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_9 ); ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_10 .

04.10.2021 до суду на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 29.07.2021 щодо надання належним чином засвідченої копії медичного висновку та медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 від ТОВ «Центр лазерної корекції зору «ТАРУС» надійшли наступні документи: копія медичної карти амбулаторного хворого на 8 аркушах, засвічена печаткою підприємства та особистим підписом директора; копія медичного висновку на 2 аркушах, засвідчена печаткою підприємства та особистим підписом директора.

20.10.2021 у судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, яке судом задоволено та долучено до матеріалів справи копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією на ім`я ОСОБА_1 від 30.09.2021, рішення ЛКК КУ «ЦПМСД № 2» від 27.12.2017 на ім`я ОСОБА_1 , медичний висновок № 398 від 01.09.2021 ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України» на ім`я ОСОБА_1 та консультаційний висновок спеціаліста КНП «КДЦ № 6» ОМР від 20.09.2021 на ім`я ОСОБА_1

20.10.2021 ухвалою суду клопотання представника відповідача про призначення судово-медичної експертизи задоволено. Призначено судово-медичну експертизу проведення якої доручено експертам Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (65082, м.Одеса, пров. Валіховський, 4).

На вирішення експерту поставлено питання:

1) «Чи мала ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_11 , РНКОПП НОМЕР_1 ) вади зору станом на 28.08.2013 та якщо так, то чи могла вона маючи вади зору самостійно прочитати текст договору купівлі-продажу від 28.08.2013 № 1-2346 без допоміжних засобів (окуляри, збільшуюче скло, контактні лінзи тощо) або з такими допоміжними засобами, а також чи могла вона почути прочитаний текст та зрозуміти його?»

2) «У випадку наявності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_11 , РНКОПП НОМЕР_1 ) вад зору станом на 28.08.2013, чи можливе їх покращення в такій мірі, що дозволяла б їй прочитати самостійно текст договору купівлі-продажу від 28.08.2013 № 1-2346, якщо так, то за яких умов можливе таке покращення?».

21.09.2022 до суду від Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи надійшов висновок експерта № 272 у відношенні гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі даних комісійної судово-медичної експертизи наданої медичної документації на ім`я гр. ОСОБА_1 , 1938 р.н., даних матеріалів справи, відповідно до поставлених питань судово-медична експертна комісія прийшла до наступних висновків:

Згідно аналізу наданої медичної документації на ім`я ОСОБА_1 , у останньої в амбулаторній картці ДУ «ІОХ та ТТ ім. В. П. Філатова НАМН України № 418186 станом на 03.06.1993 гострота зору правого ока становила 0,25 і не корегувалася, гострота зору лівого ока = 0,2 також не корегувалася, це викликало труднощі при читанні тексту на близькій відстані. За даними медичного висновку ТОВ «Центр лазерної корекції зору «Тарус» станом на 30.03.2015 гострота зору обох очей = 0,01 не корегувалася (тобто це практична сліпота).

Згідно запису в амбулаторній картці ДУ «ІОХ та ТТ ім. В.П. Філатова» НАМН України №562321 станом на 15.04.2021 у ОСОБА_1 гострота зору правого і лівого ока становили 0,005, не корегувалася (практична сліпота).

Даних про гостроту зору обох очей станом на 28.08.2013 в наданій медичній документації не виявлено. Тому дати оцінку стану зору на серпень 2013 та відповісти на питання, чи могла ОСОБА_1 читати текст договору купівлі-продажу, комісія експертів не має можливості.

За результатами аудіометрії від 29.08.2022 відомо, що у ОСОБА_1 має місце двобічна хронічна сенсоневральна приглухуватість І ступеня, внаслідок вікових змін. Беручи це все до уваги, можна вважати, що їй момент підписання договору, а саме 28.08.2013, ОСОБА_1 могла чути текст договору.

22.09.2022 ухвалою суду поновлено провадження у справі та призначено проведення судового засідання.

27.10.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання про виклик експерта, яке мотивоване тим, що на думку сторони позивача, зміст висновку експерта № 272 від 20.09.2022 не відображає суті проведеного експертного дослідження, оскільки фактично зводиться лише до відтворення змісту наданої медичної документації, у зв`язку з чим представник позивача просив викликати у судове засідання голову експертної комісії ОСОБА_16 , яке задоволено ухвалою суду від 27.10.2022.

27.10.2022 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

26.12.2022 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю до якої долучено промову до судових дебатів та пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_14

28.02.2023 від представника позивача надійшла заява у якій він посилаючись на недоцільність виклику та допиту експерта, а також додаткових свідків, крім тих, що вже були допитані, просить суд здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 28.08.2013, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2345, продавець ОСОБА_1 передала у власність покупцю, а покупець ОСОБА_3 прийняла майно і сплатила за нього обговорену грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

За змістом п. 2 договору купівлі-продажу від 28.08.2013 продаж вищевказаної квартири здійснено за 84700,00 грн, які продавець одержала від покупця повністю до підписання цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України) і своїм підписом підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, а також відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо розрахунку. Розрахунок проведено повністю, будь-яких претензій у жодної із сторін немає.

У пункті 6 зазначеного договору вказано, що сторони свідчать, що цей договір не носить характеру фіктивного, удаваного чи зловмисного правочину, а також свідчать, що у тексті договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири. Сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, а умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Згідно з п. 10 договору купівлі-продажу від 28.08.2013 договір нотаріусом зачитаний уголос та перекладений усно з української мови на російську мову, та прочитаний сторонами договору особисто.

Вказаний договір підписаний продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 в присутності нотаріуса Маслової М. В.

Згодом, 05.04.2016 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-484, згідно якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач зазначала, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 28.08.2013 їй було 74 роки, вона страждає на захворювання очей з 1993 року, не бачить обличчя, не бачить цін, окуляри їй не допомагають, тому вона їх не використовує. Третя особа ОСОБА_3 запропонувала їй укласти договір довічного утримання. Маючи довірливі стосунки з ОСОБА_3 та потребуючи допомоги в догляді її домашніх тварин, позивач погодилась на пропозицію. 28.08.2013 під час укладення договору вона вважала, що укладає саме договір довічного утримання, коштів за договором купівлі-продажу в розмірі 84 700,00 грн вона не отримувала.

З огляду на викладене, позивачка вважає, що зазначений договір є недійсним в силу положень ст. 229 ЦК України, оскільки на момент його укладення вона помилялась щодо його правової форми. Разом з тим, оскільки вищевказана квартира після укладення договору купівлі-продажу від 28.08.2013 на підставі договору дарування від 05.04.2016 була відчужена на користь відповідача, позивач вважає, що належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок по застосуванню ст. 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Верховний Суд у постанові від 20.09.2018 у справі №369/11060/16-ц зазначив, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, яка була власником квартири АДРЕСА_1 . У ОСОБА_1 2 квартири в цьому будинку, тому вона рідко бувала в цій квартирі. В 2020 році вона побачила як в цій квартирі невідомі люди змінюють замок на вхідних дверях. На запитання хто вони такі, невідома їй жінка сказала, що купила цю квартиру у ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_10 , яка є невісткою позивачки, повідомила суду, що її свекруха дійсно має поганий зір та неодноразово повідомляла свого сина (чоловіка ОСОБА_10 ) та її про те, що хоче віддати квартиру тому, хто після її смерті буде доглядати її котів. Так як вони з чоловіком не мали бажання доглядати за тваринами, то вони і не претендували на цю квартиру. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 повідомила їй про те, що має бажання змінити заповіт складений на ОСОБА_3 та визнати недійсним договір довічного утримання, оскільки ОСОБА_3 не виконує своїх зобов`язань та не приходить до неї, не купує корм для її котів, на телефонні дзвінки не відповідає. Також, ОСОБА_10 повідомила, що у позивачки є ще одна квартира у будинку АДРЕСА_12 . На запитання суду чи могла ОСОБА_1 бачити текст написаного та чути текст прочитаного у 2013 році, свідок ОСОБА_10 відповіла, що бачити не могла з 1993 року, а чути могла.

З доданих представником відповідача письмових пояснень ОСОБА_15 та ОСОБА_14 слідує, що вони знайомі і з ОСОБА_1 і з ОСОБА_3 , а з останньою перебувають у дружніх відносинах. ОСОБА_15 пояснила, що в серпні 2013 року їй зателефонувала ОСОБА_3 з проханням позичити їй 2000,00 доларів США для придбання квартири у ОСОБА_1 , які вона їй позичила. ОСОБА_14 пояснила, що була присутньою під час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та зазначила, що особисто бачила як ОСОБА_1 самостійно читала зазначений договір, який вона особисто і підписала. Після підписання договору нотаріус запропонувала сторонам розрахуватися, на що вони відповіли, що вже розрахувались.

Водночас судом встановлено, що в матеріалах справи містяться 2 заповіти ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 щодо 1/2 частки квартири АДРЕСА_13 від 11.07.2016 та від 18.07.2016, складені приватним нотаріусом Скопелідіс Т.Г., що свідчить про близькі стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Оцінюючи долучені до матеріалів справи представником відповідача протоколи допиту свідків (нотаріусів) ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , складені старшим слідчим СВ відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області майором поліції ОСОБА_18 в межах кримінального провадження 12021163510000550, суд зазначає, що такі протоколи не можуть бути допустимими доказами при розгляді цивільної справи в силу положень ч. 1 ст. 222 КПК України, відповідно до якої відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Крім того, за ч. 4 ст. 95 та ч. 2 ст. 23 КПК України суд не вправі обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатись на них, а також визнавати доказами відомості, які не були предметом безпосереднього дослідження суду (принцип безпосередньої перевірки доказів судом).

Отже, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) нотаріусів у рамках такого кримінального провадження не є безперечним доказом, що підтверджує наявність або відсутність реальних наслідків вчинених нотаріальних дій.

Суд враховує,що згідновисновку експерта Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи № 272, комісія експертів не змогла дати оцінку зору ОСОБА_1 станом насерпень 2013року тавідповісти напитання,чи могла ОСОБА_1 читати текстдоговору купівлі-продажу,оскільки внаданій медичнійдокументації невиявленоданих про гостроту зору обох очей станом на 28.08.2013. При цьому, експерти зазначили, що станом на 28.08.2013 ОСОБА_1 могла чути текст договору.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, врахувавши вік позивача на час укладення договору купівлі-продажу від 28.08.2013, близькість стосунків з ОСОБА_3 , наявність проблем із зором та відсутність доказів передачі коштів за квартиру, суд дійшов висновку, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири, позивач помилялася щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 буде здійснювати догляд за нею та за її котами, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

Відповідно дост.330ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно дост. 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

Тлумаченняст. 330 ЦК Українисвідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно дост. 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це права, не може бути витребувано у добросовісного набувача.

Цивільним кодексом Українипередбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.

Зокрема, відповідно до закріпленого уст. 387 ЦК Україниправила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом Українипередбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістомст. 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Водночас, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

У даному випадку судом встановлено відсутність волі позивача на передачу належної їй квартири третій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу та набуття цієї квартири відповідачем безоплатно у ОСОБА_3 , яка не мала права її відчужувати, в зв`язку з чим наявні підстави для витребування квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та припинення права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

Разом з тим, у відповідності з приписами ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. ст. 257, 267 ЦК України).

Представником відповідача у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом враховано, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначаючи початковий момент перебігу позовної давності до вимог, заявлених у даній справі, суд враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, де зазначено, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 12 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Врахувавши вищевказані висновки суду касаційної інстанції, суд вважає, що перебіг позовної давності почався саме з моменту укладення договору купівлі-продажу від 28.08.2013, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2345.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, позивач та її представник не надали суду доказів та не навели обґрунтованих доводів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку позовної давності. Доводи представника позивача про те, що позивачу стало відомо про те який саме договір нею укладено лише у січні 2020 року, після того як зі змістом договору ознайомився її син ОСОБА_4 , не підтверджені будь-якими доказами. Водночас суд звертає увагу, що встановлені судом обставини справи достеменно свідчать про те, що позивач могла своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги заявлені позивачем поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться, зокрема витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до квитанції № 0.0.2212722420 від 28.07.2021 відповідачем було сплачено 454,00 грн судового збору при поданні клопотання про призначення судово-медичної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 454,00 грн витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з клопотанням про призначення судово-медичної експертизи.

Керуючись ст.ст. 81, 223, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_14 ) 454,00 грн витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з клопотанням про призначення судово-медичної експертизи.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 17.04.2023.

Суддя І.А. Павлик