Рішення

від 18.04.2023 по справі 910/13276/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/13276/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕОНА БІЛДІНГ» (65085, Одеська обл., місто Одеса, Тираспольське шосе, будинок 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 20А) про стягнення 452495,77 грн.

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.12.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕОНА БІЛДІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» стягнення 385 786,12 грн та була передана 02.12.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06, оплата проводиться наступним чином: 20% від вартості Товару згідно з Рахунком-специфікацією оплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту виставлення Продавцем, 80% вартості оплачуються на таких же умовах в строк 60 календарних днів оформлення Накладної.

Пунктом 1.4 Договору встановлено, що вартість Договору, визначається з загальної суми усіх оформлених та підписаних уповноваженими представниками сторін Рахунках-специфікаціях, а саме: № 94 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65 149,70 грн.(в т.ч. ПДВ 10858,28 грн.), №97 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн), №98 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн), № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч. ПДВ 17 866,67 грн) Вартість Договору становить 279 549,70 (двісті сімдесят дев`ять п`ятсот сорок дев`ять гривень 70 копійок).

Позивач вказує, що ТОВ «КРЕОНА БІЛДІНГ» виконало свої зобов`язання шляхом поставки Товару однак відповідачем не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений товар у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 385786,12 грн, з яких основний борг за договором - 271 631,59 грн., пеня - 95391,06 грн., індексація заборгованості (інфляційні витрати) - 5181,89 грн. та 13581,58 (штраф).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Так позивачем при усуненні недоліків позовної заяви було збільшено суму позовних вимог відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 452 495,77 грн, з яких основний борг за договором - 271 631,59 грн., пеня - 87770,49 грн., інфляційні витрати - 71921,31 грн. 3% річних - 7590,80 грн та штраф у розмірі - 13581,58 грн.

Відтак ціна позову, яка підлягає до розгляду складає 452 495,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.02.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого представник просить закрити провадження у справі з огляду на наступне.

Як вказує представник відповідача, позивач раніше вже звертався до суду з тим самим предметом спору і з тих самих підстав у справі №910/12195/20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року затверджено Мирову угоду та закрито провадження по справі, а відтак відповідач вказує, що у останнього є зобов`язання по виконанню Мирової угоди, яка затверджена судом. Зобов`язання по оплаті коштів поза межами мирової угоди у відповідача немає.

Окрім того відповідач просив поновити строк на подання відзиву на позовну заяву з підстав, що останнім не було отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 10.01.2023 було надіслано на адресу відповідача, разом з тим останнім не було отримано ухвалу, що підтверджується повернутим на адресу суду конверту.

Проте представник відповідача 31.01.2023 ознайомився з матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 118 цього Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частиною другою цієї статті передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2).

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущеного строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3).

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч.4).

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію (ч.5).

Пунктом 1 статті 6 розділу I Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 7 ГПК України одним із принципів здійснення правосуддя в господарських судах є рівність усіх учасників господарського процесу перед законом і судом.

Положеннями частини першої статті 165 ГПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подати до господарського суду першої інстанції відзив (заперечення) на позовну заяву в письмовій формі протягом встановленого судом першої інстанції строку.

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).

Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості надати йому відзив по справі та не виконати свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

Оскільки відзив на позовну заяву подано разом з заявою про поновлення строку, суд вважає за можливе поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти його до розгляду.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

22.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Креона Билдинг", (далі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Плазма Плюс Україна" (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, цей договір визначає умови купівлі-продажу епоксидної смоли та інших товарів (надалі - Товар) на умовах відстрочення платежу.

Асортимент Товару, його кількість, ціна за одиницю Товару визначаються в рахунках та накладних документах. Рахунки формуються на кожну партію Товару, крім передаточного документу виконують функцію Специфікації на Товар, та є невід`ємною частиною цього Договору (надалі Рахунок-специфікації) (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору встановлено, що загальна вартість Товару (вартість Договору), продаж якого здійснюється на умовах даного Договору, визначається з загальної суми усіх оформлених та підписаних уповноваженими представниками сторін Рахунках-специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1-3.2 Договору сторони передбачили, що Покупець здійснює оплату Продавцю кожної партії Товару за ціною, вказаною в Рахунках-специфікаціях на таких умовах:. Оплата Товару проводиться наступним чином:

- 20% від вартості Товару згідно з Рахунком-специфікацією оплачується Покупцем протягом трьох робочих днів з моменту виставлення Продавцем;

80% від вартості Товару згідно з Рахунком-специфікацією оплачується Покупцем в строк 60 календарних днів оформлення Накладної.

У випадку порушення строків оплати Товару Продавець має право в односторонньому порядку змінити умови розрахунків (перевести на повну або часткову передоплату, скоротити відстрочку платежу без згоди Покупця), відіславши Покупцю відповідне повідомлення.

Оплата проводиться шляхом перерахування коштів Покупця на розрахунковий рахунок Продавця, або за згодою сторін в іншому порядку, якщо це не суперечить діючому законодавству України. При існуванні у Покупця простроченої заборгованості на момент здійснення платежу(із зазначенням даних визначених п.5.2.3) кошти зараховуються в першу чергу на погашення цієї заборгованості.

У відповідності до п. 5.2.3 Договору, покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів обов`язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладання даного Договору, та номер і дату Рахунку. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань Покупця.

Розділом 7 Договору сторони визначили наступне.

За невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (п. 7.1).

За несплату або несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення та штраф в розмірі 5% від вартості товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України (п. 7.2).

Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те. що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Крім цього, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку (п.7.3).

При порушенні Покупцем строків оплати Товару Покупець має право:

а) стягнути із Покупця суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за увесь період прострочення;

б) відмовитись від продовження договірних відносин (від Договору) і повернути покупцю раніше сплачені ним кошти (не зараховані в рахунок заборгованості Покупцю, враховуючи санкції) (п.7.4).

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що Договір діє з моменту його підписання обома Сторонами на протязі року.

Сторонами погоджено, що у разі, якщо після закінчення вказаного в п. 11.1 строку дії Договору сторони бажають продовжити договірні відносини і фактично подовжують виконувати умови Договору ( якщо на протязі послідуючих двох місяців фактично відбудеться не менше однієї поставки Товару), Договір вважається дійсним (пролонгованим) на наступний рік на таких же умовах, що вказані в цьому Договорі (п. 10.2 Договору).

Як стверджує позивач ТОВ «КРЕОНА БІЛДІНГ» виконало свої зобов`язання шляхом поставки Товару відповідно до видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн). Вищевказані накладні скріплені електронним цифровим підписом з боку позивача та відповідача.

Позивачем були виписані рахунки відповідачеві: № 94 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65 149,70 грн.(в т.ч. ПДВ 10858,28 грн.), №97 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн). №98 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн), № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч. ПДВ 17 866,67 грн).

Як вказує позивач, відповідачем відповідно до платіжного доручення № 330 від 23 грудня 2021 року сплачено 32500,00 грн. з яких 7918,11 грн. було зараховано в оплату за товар поставлений за спірними накладними у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість за поставлений товар у розмір 271 631,59 грн (279 549,70 грн - вартість поставленого товару - 7918,11 грн).

Зокрема у підтвердження вищевказаної заборгованості позивачем надано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 19.12.2022, підписаний з боку позивача та за яким заборгованість складає 271 631,59 грн.

У той час відповідач заперечуючи стосовно позовних вимог вказує, що позивач раніше вже звертався до суду з тим самим предметом спору і з тих самих підстав у справі №910/12195/20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року затверджено Мирову угоду та закрито провадження по справі, а відтак відповідач вказує, що у останнього є зобов`язання по виконанню Мирової угоди, яка затверджена судом. Зобов`язання по оплаті коштів поза межами мирової угоди у відповідача немає та надає у своїй редакції акт звірення за період з 11.09.2020 по 01.02.2023 (не підписаний) за яким заборгованість відповідача складає 271 631,59 грн.

Відтак спір у даній справі виник на підставі видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн) за якими поставлено товар та неоплачено у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок за договором виконав шляхом поставки відповідачеві Товару відповідно до видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн).

Як було зазначено вище, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року затверджено Мирову угоду та закрито провадження по справі, а відтак відповідач вказує, що у останнього є зобов`язання по виконанню Мирової угоди, яка затверджена судом. Зобов`язання по оплаті коштів поза межами мирової угоди у відповідача немає.

Як вбачається з матеріалів справи відносини за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 між сторонами є триваючі, а відтак посилання відповідача стосовно закриття провадження у справі з тих підстав, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року, якою затверджено Мирову угоду та закрито провадження по справі, а відтак у відповідач є зобов`язання по виконанню Мирової угоди, яка затверджена судом не знайшли свого підтвердження.

Окрім того суд зауважує, що мирова угода затверджена ухвалою суду 23.09.2020, у той час як предметом даного спору є поставка товару за 2021 рік, а відтак умови останньої не розповсюджуються на заборгованість, яка виникла після затвердження судом мирової угоди.

Разом з тим щодо суми основної заборгованості про яку заявляє позивач у розмірі 271631,59 грн та яку просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 5.2.3 Договору, покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів обов`язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладання даного Договору, та номер і дату Рахунку. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань Покупця.

Відповідачем на підставі платіжної інструкції №274 від 10.12.2021 було здійснено оплату у розмірі 100 000,00 грн із зазначенням призначення платежу: «За м`яку смолу зг.рах. №100 від 13.10.2021 р. У сумі 83333,33 грн ПДВ-20% 16666,67 грн».

Отже відповідачем частково було оплачено рахунок виставлений позивачем № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч. ПДВ 17 866,67 грн).

У постанові від 26 грудня 2019 року по справі № 911/2630/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виклав наступну позицію:

«З приводу наведеного слід також зауважити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

46. Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

47. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

49. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.».

Оскільки відповідачем на підставі платіжної інструкції №274 від 10.12.2021 було здійснено оплату у розмірі 100 000,00 грн із зазначенням призначення платежу: «За м`яку смолу зг.рах. №100 від 13.10.2021 р. У сумі 83333,33 грн ПДВ-20% 16666,67 грн». - є чітке посилання на рахунок виставлений позивачем № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч. ПДВ 17 866,67 грн), позивач повинен був зарахувати вищевказану за призначенням вказаним у платіжній інструкції.

За таких обставин сума основної заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи складає 171631,59 грн.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 271631,59 грн основного боргу за договором підлягають частковому задоволенню у розмірі 171631,59 грн в іншій частині слід відмовити.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором: пеню - 87770,49 грн., інфляційні витрати - 71921,31 грн. 3% річних - 7590,80 грн та штраф у розмірі - 13581,58 грн.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За несплату або несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення та штраф в розмірі 5% від вартості товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України (п. 7.2 Договору).

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період з 14.12.2021 по 18.11.2022 нараховану на суму у розмірі 271 631,59 грн.

Так, частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

Проте, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктами 12-14 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Станом на 22.11.2022 (дата надходження позовної заяви до суду) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Таким чином, строки, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Пунктом 7.3. Договору унормовано, що сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Крім цього, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

З наведеного пункту вбачається, що сторонами погоджено вказівку на настання відповідно події, а саме: «до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором».

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Станом на 18.11.2022 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати за період з 14.12.2021 по 18.11.2022 є правомірним.

Проте як було вказано вище, судом було задоволено суму основної заборгованості у розмірі 171631,59 грн., а відтак здійснений позивачем розрахунки пені є невірним.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 55458,16 грн в іншій частині слід відмовити.

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За несплату або несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення та штраф в розмірі 5% від вартості товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України (п. 7.2 Договору).

З огляду на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу на суму 271 631,59 грн є необґрунтованими, оскільки сума основної заборгованості складає 171631,59 грн, а відтак за розрахунком суду з відповідача підлягає до стягненню штраф у розмірі 8581,58 грн в іншій частині слід відмовити.

При цьому суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов`язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати становлять 71921,31 грн. та 3% річних становить 7590,80 грн.

Суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, вважає його таким, що виконаний не вірно з огляду на те, що позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних на суму 271631,59 грн у той час як сума основної заборгованості підтверджена на суму 171631,59 грн, а відтак за розрахунком суду з відповідача підлягає до стягненню 45443,79 грн - інфляційні втрати та 4796,28 грн - 3% річних в іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 20А, код ЄДРПОУ 36872048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕОНА БІЛДІНГ» (65085, Одеська обл., місто Одеса, Тираспольське шосе, будинок 1, код ЄДРПОУ 40159947) 285911,40 грн заборгованості, з яких: 171631 (сто сімдесят одна тисяча шістсот тридцять одна) грн 59 коп. сума основного боргу, 55458 (п`ятдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 16 коп. пені, 8581 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн. 58 коп. штрафу, 45443 (сорок п`ять тисяч чотириста сорок три) грн. 79 коп. інфляційних втрат, 4796 (чотири тисячі сімсот дев`яносто шість) грн. 28 коп. 3% річних а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4288 (чотири тисячі двісті вісімдесят вісім) грн 67 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ