Постанова

від 31.10.2023 по справі 910/13276/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2023 р. Справа№ 910/13276/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Марків Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року

у справі №910/13276/22 ( суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕОНА БІЛДІНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА"

про стягнення 452 495,77 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕОНА БІЛДІНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 452 495,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «КРЕОНА БІЛДІНГ» виконало свої зобов`язання шляхом поставки товару, однак відповідачем не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕОНА БІЛДІНГ» 285 911,40 грн заборгованості, з яких: 171 631 грн 59 коп. сума основного боргу, 55 458 грн 16 коп. пені, 8 581 грн. 58 коп. штрафу, 45 443 грн. 79 коп. інфляційних втрат, 4 796 грн. 28 коп. 3% річних а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4288 грн 67 коп.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем заборгованості, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню у сумі 171 631,59 грн. Також суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року у справі №910/13276/22 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:

- позивач має виконавчий документ на заявлену заборгованість - ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 у справі № 910/12195/20 про затвердження мирової угоди у розмірі заборгованості 320 486,21 грн.

- відповідно до акту звіряння за період з 11.09.2020 по 01.02.2023 позивачем здійснено поставок на загальну суму 2 614 949,60 грн., тоді як відповідачем здійснено оплату поставленого товару на суму 2 668 400,00 грн.;

- відповідач не ухиляється від виконання мирової угоди, оскільки здійснює оплату на її виконання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/13276/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 18.07.2023.

Ухвалою суду від 18.07.2023 розгляд справи відкладено на 12.09.2023.

Ухвалою суду від 12.09.2023 розгляд справи відкладено на 03.10.2023, витребувано у позивача та відповідача належним чином засвідчені копії рахунків-фактур за період з 22.09.2020 по 14.10.2021, виставлених продавцем для оплати поставленого товару на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 від 22.06.2018.

Засідання суду, призначене на 03.10.2023 року, не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. на лікарняному.

Ухвалою суду від 17.10.2023 розгляд справи призначено на 31.10.2023.

Позиції інших учасників справи

04.07.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 31.10.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, однак у клопотанні від 04.10.2023 просив розглянути справу за відсутності його представників.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (із подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника у судовому засіданні 31.10.2023.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Креона Билдинг», (далі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плазма Плюс Україна» (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, цей договір визначає умови купівлі-продажу епоксидної смоли та інших товарів (надалі - Товар) на умовах відстрочення платежу.

Асортимент Товару, його кількість, ціна за одиницю Товару визначаються в рахунках та накладних документах. Рахунки формуються на кожну партію Товару, крім передаточного документу виконують функцію Специфікації на Товар, та є невід`ємною частиною цього Договору (надалі Рахунок-специфікації) (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору встановлено, що загальна вартість Товару (вартість Договору), продаж якого здійснюється на умовах даного Договору, визначається з загальної суми усіх оформлених та підписаних уповноваженими представниками сторін Рахунках-специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1-3.2 Договору сторони передбачили, що Покупець здійснює оплату Продавцю кожної партії Товару за ціною, вказаною в Рахунках-специфікаціях на таких умовах:

- 20% від вартості Товару згідно з Рахунком-специфікацією оплачується Покупцем протягом трьох робочих днів з моменту виставлення Продавцем;

- 80% від вартості Товару згідно з Рахунком-специфікацією оплачується Покупцем в строк 60 календарних днів оформлення Накладної.

У випадку порушення строків оплати Товару Продавець має право в односторонньому порядку змінити умови розрахунків (перевести на повну або часткову передоплату, скоротити відстрочку платежу без згоди Покупця), відіславши Покупцю відповідне повідомлення.

Оплата проводиться шляхом перерахування коштів Покупця на розрахунковий рахунок Продавця, або за згодою сторін в іншому порядку, якщо це не суперечить діючому законодавству України. При існуванні у Покупця простроченої заборгованості на момент здійснення платежу (із зазначенням даних визначених п.5.2.3) кошти зараховуються в першу чергу на погашення цієї заборгованості.

У відповідності до п. 5.2.3 Договору, покупець зобов`язаний при перерахуванні коштів обов`язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладання даного Договору, та номер і дату Рахунку. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань Покупця.

Розділом 7 Договору сторони визначили наступне.

За невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (п. 7.1).

За несплату або несвоєчасну оплату Товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення та штраф в розмірі 5% від вартості товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства України (п. 7.2).

Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те. що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Крім цього, сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку (п.7.3).

При порушенні Покупцем строків оплати Товару Покупець має право:

а) стягнути із Покупця суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за увесь період прострочення;

б) відмовитись від продовження договірних відносин (від Договору) і повернути покупцю раніше сплачені ним кошти (не зараховані в рахунок заборгованості Покупцю, враховуючи санкції) (п.7.4).

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що Договір діє з моменту його підписання обома Сторонами на протязі року.

Сторонами погоджено, що у разі, якщо після закінчення вказаного в п. 11.1 строку дії Договору сторони бажають продовжити договірні відносини і фактично подовжують виконувати умови Договору ( якщо на протязі послідуючих двох місяців фактично відбудеться не менше однієї поставки Товару), Договір вважається дійсним (пролонгованим) на наступний рік на таких же умовах, що вказані в цьому Договорі (п. 10.2 Договору).

Як стверджує позивач, він виконав свої свої зобов`язання шляхом поставки Товару відповідно до видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн). Вищевказані накладні скріплені електронним цифровим підписом з боку позивача та відповідача.

Позивачем були виписані рахунки відповідачеві: № 94 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65 149,70 грн.(в т.ч. ПДВ 10858,28 грн.), №97 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн). №98 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч. ПДВ 8933,33 грн), № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч. ПДВ 17 866,67 грн).

Як вказує позивач, відповідачем частково виконано свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим за останнім наявна заборгованість за поставлений товар у розмірі 271 631,59 грн.

Зокрема у підтвердження вищевказаної заборгованості позивачем надано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 19.12.2022, підписаний з боку позивача та за яким заборгованість складає 271 631,59 грн.

У той час відповідач заперечуючи стосовно позовних вимог вказує, що позивач раніше вже звертався до суду з тим самим предметом спору і з тих самих підстав у справі №910/12195/20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 року затверджено Мирову угоду та закрито провадження по справі, а відтак відповідач вказує, що у останнього є зобов`язання по виконанню Мирової угоди, яка затверджена судом. Зобов`язання по оплаті коштів поза межами мирової угоди у відповідача немає та надає у своїй редакції акт звірення за період з 11.09.2020 по 01.02.2023 (не підписаний) за яким заборгованість відповідача складає 271 631,59 грн.

Відтак спір у даній справі виник на підставі видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем заборгованості, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню у сумі 171631,59 грн. Також суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Однак, колегія суддів не погоджується із відповідними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач свій обов`язок за договором виконав шляхом поставки відповідачеві Товару відповідно до видаткових накладних: № 51 від 06 жовтня 2021 року - на суму 65149,70 грн. (в т.ч. ПДВ 10 858,28 грн.), № 52 від 07 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн.), № 54 від 08 жовтня 2021 року - на суму 53 600,00 грн.(в т.ч ПДВ 8933,33 грн), № 55 від 14 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн.(в т.ч ПДВ 17866,67 грн).

Так, на підтвердження повної оплати заборгованості за поставлений товар відповідачем було надано платіжні доручення за період з 17.09.2020 по 04.02.2022 на загальну суму 2 668 400,00 грн.

Водночас, відхиляючи доводи відповідача щодо повної оплати існуючої заборгованості та вказуючи, що останнім лише частково було оплачено рахунок виставлений позивачем № 100 від 13 жовтня 2021 року - на суму 107 200,00 грн, суд першої інстанції вказав, що відносини за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 між сторонами є триваючі, а мирова угода, затверджена ухвалою суду 23.09.2020, не розповсюджуються на заборгованість, яка виникла після затвердження судом мирової угоди.

Водночас, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно положень ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Верховний Суд в постанові від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16 зазначив про те, що можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.

У випадку, якщо платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст.534 ЦК України.

Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, на яку вірно послався суд першої інстанції.

Водночас, у постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/12195/20 затверджено мирову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕОНА БІЛДІНГ» стосовно заборгованості, яка виникла у зв`язку з неповним виконанням Відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати за поставлений товар за Договором поставки №27/01-П від 27.01.2017 року та за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 року.

Так, мировою угодою у справі № 910/12195/20 встановлено, що відповідач визнає свою заборгованість перед Позивачем за Договором поставки №27/01-П від 27.01.2017 року та за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 року на момент укладення цієї Мирової угоди в розмірі 320 486 грн.21 коп.

Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу частину заборгованості за Договором поставки №27/01-11 від 27.01.2017 року та за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 року в розмірі 180 000 грн. 00 коп. шляхом щомісячного перерахування протягом 6 (шести) місяців грошових коштів у розмірі 30 000 грн. 00 коп. Платежі здійснюватимуться шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів у розмірі 30 000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок Позивача в період з 20 по 25 число кожного календарного місяця, починаючи з вересня 2020 року та закінчуючи лютим 2021 року включно, що в сумі становитиме 180 000 грн. 00 коп.

Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу залишок заборгованості за Договором поставки №27/01-П від 27.01.2017 року та за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 року у розмірі 140 486 грн. 21 коп., шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів у розмірі 140 486 грн. 21 коп. на розрахунковий рахунок Позивача в строк до 25 лютого 2021 року включно.

У відповідності до приписів статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Таким чином, мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно. В іншому випадку мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Вказане вище підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2018 у справі № 903/644/16.

Тобто, затвердивши мирову угоду справі № 910/12195/20 щодо заборгованості за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 у сумі 320 486, 21 грн, яка існувала станом на дату її затвердження, сторони спору досягли певних домовленостей щодо такої суми заборгованості та порядку і черговості її оплати відповідачем.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем здійснювались часткові сплати на виконання умов мирової угоди.

У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою, якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Як зазначав відповідач та не заперечується позивачем, 10.03.2021 було відкрито виконавче провадження з виконання мирової угоди у справі № 910/12195/20. Однак, в подальшому таке виконавче провадження було закрито на підставі заяви позивача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання.

Тобто, заборгованість за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №22/06 від 22.06.2018 у сумі 320 486, 21 грн, яка виникла до 11.09.2020, була урегульована сторонами шляхом затвердження мирової угоди, на виконання умов якої відповідачем здійснювались окремі оплати.

В подальшому, як зазначає відповідач, після затвердження мирової угоди позивачем з 11.09.2020 по 14.10.2021 було поставлено товару на загальну суму 2 614 949,60 грн., на підтвердження чого відповідачем було долучено акт звірення взаємних розрахунків.

Водночас, колегією суддів встановлено, що відповідний акт не підписаний ні позивачем ні відповідачем, тоді як наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 19.12.2022 підписаний лише зі сторони позивача.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

З огляду на заперечення відповідача щодо повної оплати заборгованості, враховуючи не надання сторонами рахунків-фактур, на підставі яких були здійснені відповідні оплати, судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України було витребувано у сторін копії рахунків-фактур за період з 22.09.2020 по 14.10.2021, виставлених продавцем для оплати поставленого товару на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 22/06 від 22.06.2018.

Колегія суддів, дослідивши надані сторонами рахунки-фактури за період з 17.09.2020 по 13.10.2021, встановила, що фактично за вказаний період позивачем на користь відповідача було поставлено товару на загальну суму 2 614 949,60 грн. Вказане також підтверджується відомостями із актів звірки розрахунків, наданих як від позивачем так і відповідачем.

Водночас, за період з 17.09.2020 по 04.02.2022 відповідачем було сплачено 2 668 400,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, відомостями з актів звірки розрахунків та банківських виписок позивача.

Більше того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу визнав, що у період з 17.08.2020 по 04.02.2022 відповідно до всієї сукупності накладних ним було поставлено товарів на загальну суму 2 657 449,60 грн., тоді як відповідачем здійснило перерахування коштів на суму 2 720 900,00 грн., у зв`язку з чим переплата коштів за поставлену продукцію становить 63 450,40 грн.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Посилання позивача, що оплата за певними платіжними дорученнями була здійсненна з посиланням на рахунки-фактури 2018-2019, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не доведено, що відповідні кошти, які були сплачені у 2020-2021 роках, були дійсно враховані як оплата дійсної заборгованості за 2018-2019.

Доводи позивача про відсутність у нього права здійснити зарахування сплаченої суми переплати у рахунок наступних погашення наявної заборгованості спростовується п. 5.2.3 договору, який передбачає, що у випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань Покупця.

Верховний Суд у постанові від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22 зауважив, що погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій статтею 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.

А тому, з огляду на наявність дійсної переплати грошових коштів за період з 17.08.2020 по 04.02.2022, ураховуючи, що правовідносини між сторонами виникли на підставі єдиного договору поставки, є сталими й триваючими, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 534 ЦК України, п. 5.2.3. договору, сплачені грошові кошти мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, а наявна переплата грошових коштів має бути зарахована в рахунок погашення існуючих зобов`язань покупця.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у відповідача заборгованості за видатковими накладними № 51 від 06 жовтня 2021 року, № 52 від 07 жовтня 2021 року, № 54 від 08 жовтня 2021 року, № 55 від 14 жовтня 2021 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 271 631,59 грн основного боргу.

Позовні вимоги про стягнення 87770,49 грн. пені, 71921,31 грн інфляційних втрат, 7590,80 грн 3 % річних та 13581,58 грн штрафу задоволенню також не підлягають як похідні від основної вимоги про стягнення заборгованості з поставки.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/13276/22 - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір», встановлені ставки судового збору в таких розмірах: за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Предметом позову у даній справі було стягнення 452 495,77 грн. Водночас, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» були подані докази сплати судового збору у сумі 8 680,19 грн., тоді як належна сума судового збору за апеляційний перегляд судового рішення суду першої інстанції в даному випадку складає 10 181,15 грн.

У ході апеляційного розгляду справи було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА» при поданні апеляційної скарги недоплачено судовий збір у сумі 1 500,96 грн.

У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір, сплачений сторонами за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача, а з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕОНА БІЛДІНГ" до Державного бюджету України підлягає стягненню сума недоплаченого судового збору у розмірі 1 500,96 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/13276/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/13276/22 скасувати, ухваливши нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕОНА БІЛДІНГ" (65085, Одеська обл., місто Одеса, Тираспольське шосе, будинок 1, код ЄДРПОУ 40159947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗМА ПЛЮС УКРАЇНА" (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 20А, код ЄДРПОУ 36872048) 8 680,19 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕОНА БІЛДІНГ" (65085, Одеська обл., місто Одеса, Тираспольське шосе, будинок 1, код ЄДРПОУ 40159947) в дохід Державного бюджету України 1 500,96 грн. недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/13276/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 13.11.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко