Постанова

від 27.03.2023 по справі 538/1053/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/1053/22 Номер провадження 22-ц/814/2966/23Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.

суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,

за участю секретаря: Гречки Є.В.

розглянула увідкритому судовомузасіданнів режимівідеоконференції вм.Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області, Відділ "Центр надання адміністративних послуг" Виконавчого комітету Лохвицької міської ради, про виділення майна із спільної часткової власності та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив виділити йому у приватну власність 47/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши її окремим самостійним об`єктом нерухомого майна; визнати право власності на житловий будинок, який складається в цілому з: (літ. А-1) - житловий будинок, де: (2-1) коридор площею 4,3 кв.м.; (2-2) - передпокій площею 17,8 кв.м. (2-3) - ванна площею 2,7 кв.м. (2-4) - туалет площею 1,2 кв.м.; (2-5) - кімната площею 14,5 кв.м., (2-6)- кімната площею 22,1 кв.м.; (2-7)- кімната площею 14,7 кв.м.; (2-8) - ванна площею 10,6 кв.м.; (літ. В) - погріб, площею 23,6 кв.м.; (літ. Д) - вбиральня 1/2 частина площею 3,9 кв.м.; (№ 1) - огорожа, 1/2 частини; (№ 3) - вигрібна яма, 1/2 частини.

Вимоги обґрунтовані тим, що згідно договору дарування, посвідченого 27.01.1999 року державним нотаріусом Першої Лохвицької ДНК Сегет Л.В., він є власником вищевказаного нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 04.02.1999 року за реєстраційним номером 2776.

Рішенням виконавчого комітету Лохвицької міської ради від 08.07.2022 року об`єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Інша частина будинковолодіння (53/100 його частки) має окрему поштову адресу та належить відповідачу, яка самостійно вже виділила свою частку в натурі в окреме приміщення і здійснила державну реєстрацію свого об`єкту житлової нерухомості. На даний час частки житлового будинку є окремими домоволодіннями із незалежними газовим та електропостачанням, мають окремий вихід, поштову адресу, повністю самостійні комунікації.

З метою реєстрації житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, він звернувся з запитом у Відділ «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Лохвицької міської ради, де отримав відмову, оскільки, в відділі «ЦНАП» вважають, що на разі його частина житлового будинку перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників і підлягає реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділення в натурі частки майна. Відповідно до п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127 для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу частки майна, необхідно надати договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки спільного майна або відповідне рішення суду.

Оскільки кожного з зазначених документів він не має, відповідач не бажає укладати з ним договір про поділ спільного майна, він вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмова в задоволенні позову обґрунтована тим, що позивач просить визнати квартиру, яка є частиною будинку, самостійним об`єктом нерухомого майна, а саме будинком, що не передбачено чинним законодавством, яке не має правового механізму зміни статусу квартири на статус будинку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення його вимог.

Вважає, що місцевим судом не взято до уваги, що як у технічному паспорті станом на 25.11.1998 року, так і в договорі дарування від 27 січня 1999 року мова йде про частку житлового будинку, а не квартиру, як окремий об`єкт житлового фонду.

Вказує, що зазначені документи безпідставно залишились поза увагою суду першої інстанції, який невмотивовано надав перевагу правоустановчим документам відповідача, яка значно пізніше придбала свою частку в будинку і при оформленні такого правочину нотаріусом в договорі купівлі-продажу її частка вже була визначена як квартира в будинку, а не 57/100 частин такого будинку.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, що на підставі договору дарування, посвідченого 27.01.1999 року державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальні контори Сегет Л.В., ним набуто право власності на 47/100 частини житлового будинку з відповідної частиною допоміжних господарчих побудов, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 /а. с. 8/.

Право власності на належну ОСОБА_1 частину житлового будинку зареєстроване в Комунальному підприємстві «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 04.02.1999 року за реєстраційним номером 2776 /а. с. 65/.

Рішенням виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області від 08.07.2022 року об`єкту нерухомого майна, власником якого є позивач присвоєно адресу: АДРЕСА_1 /а. с. 9/.

При цьому, вказане рішення мотивовано необхідністю усунути розбіжності при інвентаризації та оформленні останнім свого права власності на частину житлового будинку, а саме - 47/100 частин житлового будинку з відповідними господарськими побудовами за адресою АДРЕСА_1 .

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 являється власником саме 47/100 частини будинку, які зареєстровані за ним в МБТІ відповідно до закону, який діяв на час такої реєстрації.

В подальшому, позивачем як власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 було виготовлено окремий технічний паспорт на будинок садибного типу, який складається в цілому з: (літ. А-1) - житловий будинок, де: (2-1) коридор площею 4,3 кв.м.; (2-2) - передпокій площею 17,8 кв.м. (2-3) - ванна площею 2,7 кв.м. (2-4) - туалет площею 1,2 кв.м.; (2-5) - кімната площею 14,5 кв.м., (2-6)- кімната площею 22,1 кв.м.; (2-7)- кімната площею 14,7 кв.м.; (2-8) - ванна площею 10,6 кв.м.; (літ. В) - погріб, площею 23,6 кв.м.; (літ. Д) - вбиральня 1/2 частина площею 3,9 кв.м.; (№ 1) - огорожа, 1/2 частини; (№ 3) - вигрібна яма, 1/2 частини /а. с. 11-19/.

Інша частина будинковолодіння (53/100 його частки) належить ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.10.2016 року на кв. АДРЕСА_3 /а. с. 43/, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно /а. с. 44/, у якому зазначено об`єкт нерухомого майна - квартира загальною площею 88.3 кв. м., житловою площею 51.8 кв. м.

У своїй відповіді на запит ОСОБА_1 , відділ «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Лохвицької міської ради листом № 02-08/276 від 20.07.2022 року відмовив йому у реєстрації права власності на житловий будинок, оскільки його частина перебуває у спільній частковій власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників і підлягає реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділення в натурі частки майна.

Відповідно до п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127 (надалі- Порядок) для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу частки майна, необхідно надати договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки спільного майна або відповідне рішення суду /а. с. 21/.

Не маючи можливості домовитись з власником іншої частини буднику, яка оформлена як квартира АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 щодо виділення належної йому частки будинку в окрему одиницю, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не має правової можливості прийняти до уваги висновки технічної експертизи щодо наявної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, оскільки останній не містить опису об`єкта дослідження, даних про технічне обстеження об`єкта, а також даних про можливі варіанти поділу. При цьому, суд звернув увагу на відсутність в такому дослідженні відмітки про попередження чи обізнаність експерта з кримінальною відповідальністю за ст.ст. 385, 384 КК України.

Суд також зазначив, що позивач просить визнати квартиру, яка є частиною будинку, самостійним об`єктом нерухомого майна, а саме будинком, що не передбачено чинним законодавством, яке не має правового механізму зміни статусу квартири на статус будинку.

Колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі№ 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі-Інструкція).

Пунктом 2.7. Інструкції визначено, що спори щодо поділу об`єктів нерухомого майна вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

У пунктах 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок» судам роз`яснено, що під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати, що виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Так, в даному випадку предметом спору є право позивача на визнання за ним права власності як на окремий об`єкт нерухомого майна - 47/100 будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Фактично не заперечуючи проти виділення в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю належних ОСОБА_1 47/100 частини в будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 мотивує свої незгоду з позовними вимогами побоюваннями щодо неможливості в подальшому вирішити питання приватизації земельної ділянки, стверджую, що це призведе до конфліктної ситуації з позивачем.

Зокрема, вказує, що земельна ділянка, яка виділена під обслуговування вказаного будинку є суцільною і користування нею окремо кожним власників не вбачається за можливе, так як в`їзд до двору фактично знаходиться в межах належної їй квартири, а доступ до господарських будівель можливий лише через прохід земельної ділянки умовно розташованої в межах частини будинку, шо належить позивачу має місце на земельній ділянці приводу користування земельною ділянкою.

Вказані заперечення відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмета спору та фактично вмотивовані припущеннями щодо можливого виникнення між сторонами конфлікту при вирішенні питання приватизації (чи іншого оформлення) ними земельної ділянки, виділеної під обслуговування будинку.

Крім того, само по собі право власності на нерухоме майно, в тому числі і на житловий будинок, може бути зареєстроване незалежно від того, чи зареєстроване право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій він розташований.

Також доказом того, що відповідач ОСОБА_2 як співвласник не заперечує щодо виділення в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю належних ОСОБА_1 47/100 частини в будинку по АДРЕСА_1 свідчить і надана нею 28.07.2022 р. згода, яка містить її підпис, що не було спростовано в ході судового розгляду.

Одночасно з цим, не ґрунтується на обставинах справи і нормах закону, твердження відповідача про те, що в разі задоволенням позову не може існувати два таких самостійних об`єктів з іншою поштовою адресою у зв`язку з однією земельною ділянкою. Виділення в такому випадку частки майна із спільної часткової власності можливе лише у спосіб виділення квартири в будинку, а не частини такого будинку як самостійного об`єкту нерухомості.

В даному випадку, встановлено та не заперечується сторонами, що вже на час розгляду справи мало місце присвоювання належним сторонам об`єктам нерухомості - як квартирі відповідача, так і частині будинку позивача двох окремих поштових адрес - ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , а 47/100 частини будинку, яка належить ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідне рішення виконавчого комітету Лохвицької міської ради від 08.07.2022 р. ОСОБА_2 не оскаржувала.

Одночасно, колегія суддів не може погодитись з наданою судом першої інстанції оцінки такому документу як висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.

Так, вказаний висновок не є в розумінні положень ст. 102 ЦПК України експертним висновком, з відповідним попередженням про кримінальну відповідальність.

Між тим, вказаний документ має розглядатись як належний письмовий доказ по справі, який стосується предмета доказування і не був спростований відповідачем в ході розгляду справи.

В даному випадку, самі сторони не заперечують, що належні їм об`єкти нерухомості повністю ізольовані між собою, мають окремі входи, самостійні комунікації, тобто їх частини є окремими домоволодіннями із незалежним газо та електропостачанням та мають самостійні поштові адреси, а вказаний висновок підтверджує можливість за технічними показниками здійснення поділу такого нерухомого майна.

Крім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що зібраними по справі доказами доводиться той факт, що дійсно об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 є житловим будинком, який як на момент відчуження позивачу, так і на момент придбання відповідачем, мав статус об`єкта спільної часткової власності, де попередньому власнику ОСОБА_3 (батьку позивача) належало 47/100 частини, а іншому власнику ОСОБА_4 - 53/100 частини.

І саме 47/100 частин цього будинку було придбано позивачем на підставі договору дарування в 1999 р., тоді як інші 53/100 продовжували належать ОСОБА_4 .

Зазначене доводиться довідкою Лубенської міської ради від 13.09.2022р., згідно якої станом на 29.12.2012 р. житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований в КП «Лубенське МБТІ за ОСОБА_1 - 47/100 частини житлового будинку, а не квартири як про це стверджує відповідач.

Те, що вже під час оформлення в 2016 році правоустановичх документів на ім`я відповідача нотаріусом в договорі купівлі-продажу було вказано про продаж квартири АДРЕСА_3 , а не фактичні 53/100 частини цього будинку, само по собі не підмінює та не скасовує статус належного позивачу нерухомого майна у вигляді 47/100 частин будинку.

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що в тексті вказаного договору купівлі-продажу від 03.10.2016 р. нотаріус посилається на те, що продана квартира АДРЕСА_4 належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.1991 р., що суперечить вказаній довідці та даним БТІ про те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 складався не з квартир, а мав власників частин будинку 47/100 та 53/100 відповідно.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що відповідач самостійно вже виділила свою частку в натурі в окреме приміщення і здійснила державну реєстрацію свого об`єкту житлової нерухомості та фактично не заперечує на виділення в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна частини житлового будинку, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, позовні вимоги підлягають задоволенню.

За казаних обставин, судове рішення як постановлене при неповному з`ясуванні всіх фактичних обставин справи та невірній оцінці доказів, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі та з урахуванням положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню з відповідача понесені ним судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору як за подання позовної заяви у розмірі 2095,42 грн., так і за подання апеляційної скарги у розмірі 3143,13 грн., а всього 5238,55 грн.

Керуючись ст. ст. 364 ч. 4, 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 16 січня 2023 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення майна із спільної часткової власності та визнання права власності як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Виділити ОСОБА_1 у приватну власність 47/100 (сорок сім сотих) частини будинку АДРЕСА_1 та визнати її окремим самостійним об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з : А - 1 - житловий будинок, загальною площею - 87,9 кв.м, житлова площа - 51,3 кв.м; де: 2-1 коридор, площею 4,3 кв.м; 2-2 передпокій, площею 17,8 кв.м; 2-3 - ванна - площею 2,7 кв.м, 2-4 туалет, площею 1,2 кв.м; 2-5 - кімната, площею 14,5 кв.м, 2-6 - кімната - площею 22,1 кв.м; 2-7 кімната - 14,7 кв.м; 2-8 - ванна 10,6 кв.м.; господарські будівлі та споруди: В - погріб, площею 23,6 кв.м; Д - вбиральня - частини, площею 3,9 кв.м; №1 - огорожа, частини; №3 - вигрібна яма, частини.

Припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстроване в Лубенському міжміському бюро технічної інвентаризації 04 лютого 1999 року за №2776.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5238,55 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року.

Судді: О. І. Обідіна С. Б. Бутенко О. В. Прядкіна