Постанова

від 13.04.2023 по справі 208/2466/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2859/23 Справа № 208/2466/22 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер 208/2466/22

Номер провадження 22-ц/803/2859/23

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І.

за участю секретаря: Паромової О.О.

учасники справи :

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіДніпрі Дніпропетровськоїобласті з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Заводськогорайонного судуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 06грудня 2022року головуючого судді Івченко Т.П. зі складанням повного тексту судового рішення 12 грудня 2022 року по цивільній справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 ,мотивуючи вимоги тим,що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 березня 1995 року та на підставі договору дарування від 06 серпня 2021 року є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності позивача та її доньки - ОСОБА_3 .

За вказаноюадресою з20серпня 2013року,також зареєстрованийбрат позивача ОСОБА_2 ,який з моментуреєстрації тапо теперішнійчас за вказаноюадресою непроживає,що підтверджується актомпро непроживання №16від 03травня 2022року. Реєстрація місця проживання відповідача за вказаною адресою змушує позивача нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг та перешкоджає здійснити право на отримання субсидії. Добровільно знятися з реєстраційного обліку відповідач не погоджується, що перешкоджає у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном.

Фактичне місце проживання відповідача є квартира АДРЕСА_2 .

Просила визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у вказаному житловому приміщенні, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Заводськогорайонного судуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 06грудня 2022року взадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа: Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин по справі, неповне дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги,проти чого заперечував відповідач ОСОБА_2 .

Представник відділреєстрації місцяпроживання фізичнихосіб адміністраціїЗаводського районуКам`янськоїміської ради у судове засідання не з`явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 119). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першоїінстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи,що згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 09 березня 1995 року, яке видано Центральною комісією по приватизації житлового фонду ВО «ПХЗ» згідно з розпорядженням (наказом) від 09 березня 1995 року № 1961, квартира АДРЕСА_3 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , дане свідоцтво було зареєстроване в БТІ м. Дніпродзержинська в реєстровій книзі № 131 за реєстровим № 21708.

Відповідно до технічного паспорта квартира АДРЕСА_3 розташована на ІІ поверсі ІХ поверхового будинку та складається з 4-х кімнат, кухні, вбиральні, ванної кімнати, коридору, вбудованої шафи та лоджії, загальною площею 77,2 кв.м. та житловою площею 42,1 кв.м. в тому числі.

З особистого рахунку № НОМЕР_1 , виданого ТОВ «Оселя» вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровані : з 06 грудня 1983 року ОСОБА_5 , він же є основним квартиронаймачем, з 24 червня 1986 року ОСОБА_1 , як дочка квартиронаймача, з 09 вересня 1990 року ОСОБА_8 , як онука квартиронаймача та з 20 серпня 2013 року ОСОБА_2 , як син квартиронаймача по теперішній час, також в особистому рахунку проставлені частки у праві спільної часткової власності на спірну квартиру: ОСОБА_5 належить частина спірної квартири, ОСОБА_1 належить 3/10 частин спірної квартири та ОСОБА_8 1/5 частка спірної квартири.

З договору дарування вбачається, що ОСОБА_5 батько сторін, 06 серпня 2021 року подарував позивачу ОСОБА_1 належну йому частину квартири АДРЕСА_3 , про що приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кір`як К.А. зроблено реєстровий запис № 1900.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 269369141 від 06 серпня 2021 року частина квартири АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини квартири у праві приватної спільної часткової власності, номер запису про право власності № 43362379.

З довідки про реєстрацію та склад сім`ї від 13 квітня 2022 року № 001169199, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_3 , зареєстровані : з 06 грудня 1983 року ОСОБА_5 , він же є основним квартиронаймачем, з 24 червня 1986 року позивач, ОСОБА_1 , як дочка квартиронаймача, з 09 вересня 1990 року ОСОБА_8 , як онука квартиронаймача та з 20 серпня 2013 року відповідач, ОСОБА_2 , як син квартиронаймача.

Відповідно до акту № 16 від 03 травня 2022 року, затвердженого директором ТОВ «Оселя», складеним та підписаним комісією у складі : техніка ОСОБА_9 та діловода ОСОБА_10 , які обстежили квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований в квартирі за цією адресою. Зі слів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та при опитування сусідів комісією встановлено, що ОСОБА_2 не проживає в даній квартирі з серпня 2013 року по теперішній час, на даний час місце його проживання АДРЕСА_4 . Факт не проживання особи підтвердили сусіди квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_11 та № 127 ОСОБА_12 .

Також встановлено,що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

З наданого ОСОБА_2 акту б/н від 05 жовтня 2022 року, складеного та підписаного самим відповідачем та свідком - сусідом позивача ОСОБА_13 з кв. АДРЕСА_6 , позивач ОСОБА_1 в даний час мешкає в АДРЕСА_7 .

З наданого відповідачем акту б/н від 05 жовтня 2022 року, складеного та підписаного самим відповідачем ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_14 кв. № 99, ОСОБА_15 кв. № 116 та ОСОБА_16 кв. № 112, ОСОБА_17 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 , в спірній квартирі не мешкає, в даний час місце її мешкання АДРЕСА_8 .

З наданого відповідачем акту б/н від 05 жовтня 2022 року, складеного та підписаного самим відповідачем ОСОБА_2 , сусідами будинку АДРЕСА_9 - свідками ОСОБА_14 кв. АДРЕСА_10 , ОСОБА_15 кв. АДРЕСА_11 та ОСОБА_16 кв. № 112, ОСОБА_1 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 , в спірній квартирі не мешкає, в даний час мешкає по АДРЕСА_7 .

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку), виданої 04 жовтня 2022 року начальником ЖБК «Дніпро», вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано та проживає : ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09 січня 2007 року Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 42,3 кв.м. та житловою площею 24,8 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_18 , на підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради № 909 від 27 грудня 2006 року.Відповідно до Витягу № 14374869 від 25 квітня 2007 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстровано ОКП «Дніпродзержинське БТІ» в книзі реєстрації права власності на нерухоме майно № 110, реєстровий номер 20507 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 09 січня 2007 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ,суд першої інстанції виходив з того,що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 матері сторін ОСОБА_4 між позивачем і відповідачем виникли суперечки з приводу частини спадщини в спірній квартирі АДРЕСА_3 , оскільки, як вважає відповідач ОСОБА_2 з невідомих йому підстав, його не запросили до нотаріуса при розподілі спадщини, яка залишилась після смерті матері, відповідач немає ключів від замка на вхідних дверях квартири, що унеможливлює його доступ до спірного житла, у спірній квартирі мешкає тільки батько сторін. Відповідач відвідує його постійно, надає йому допомогу. ОСОБА_1 фактично не мешкає в спірній квартирі, а мешкає за іншою адресою, тому не веде господарство в спірній квартирі та не утримує її, оскільки жодних доказів сплати комунальних послуг позивачем не надано.Відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером за віком довічно, іншого житла немає, власність за ним не зареєстрована, він за місцем реєстрації отримує пенсію, листи, медичну допомогу та таке інше, що не заперечувалось сторонами.

Також,суд встановив ,що належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи стороною позивача не доведено, як і обставин, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного житла.Відповідач зареєстрований у спірній квартирі,його не проживання в спірній квартирі пов`язане з об`єктивними причинами, та не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.

Суд також зазначив,що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи стороною позивача не доведено. ОСОБА_2 є людиною похилого віку, не брав участі в приватизації житла, на теперішній час в нього відсутнє будь-яке житло де він би міг зареєструватися, а позбавлення його права користуванням житловим приміщенням та зняття з реєстрації позбавить його Конституційного права на житло, на соціальне забезпечення, на отримання пенсії, на медичне забезпечення та інші конституційні права, які гарантовані йому Конституцією України.

Отже, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається,що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам,достатньо повно встановив обставини,які мають значення для правильного вирішення справи .

Висновок суду відповідає фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи ,як підставу для задоволення позову, позивач, крім іншого, послався на положення ст. ст. 71, 72,155 ЖК Української РСР.

З досліджених матеріалів справи вбачається ,що право власності на 1 / 2 частину в спірній квартирі АДРЕСА_3 , позивач ОСОБА_1 зареєстровано 06 серпня 2021 року, тому правових підстав для застосування ст. ст. 70-72 ЖК Української РСР немає, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 383, 405, 406 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Право користування приватним житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, житловий сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність особи без поважних причин понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Позивач ОСОБА_1 набув спільної часткової власності на квартиру на підставі свідоцтва про право власності та з 06 серпня 2021 року на підставі договору дарування батька сторін ОСОБА_5 , а відповідач ОСОБА_2 ,як син квартиронаймача набув право користування жилим приміщенням до 06 серпня 2021 року ,як член сім`ї колишнього власника, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Докази повинні відповідати критеріям, визначеним у статтях 77 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

На підтвердження обставин позову позивач надав до суду єдиний акт про не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 16 від 03 травня 2022 року ,відповідно до якого відповідач не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з серпня 2013 року по теперішній час. При цьому слід зазначити,що батько сторін ОСОБА_5 до дня дарування частини квартири,питання щодо втрати права на житло сина відповідача не ініціював. У судовому засіданні з достовірністю встановлено,що в спірній квартирі проживає тільки батько сторін,позивач в квартирі не проживає . Відповідач самостійного доступу до спірної квартири не має,при цьому відвідує батька ,надає йому допомогу ,що не спростовано позивачем у судовому засіданні .

Крім того,слід зазначити,що акт № 16 від 03 травня 2022 року не є належним та достатнім доказом для визнання відповідача таким,що втратив право користування спірною квартирою,оскільки не підтверджує поважність причини такої відсутності.

Захист прав власника у цій справі в частині несплати відповідачем комунальних послуг , як зазначає позивач у позовній заяві,шляхом визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням є неспівмірним з правом відповідача на користування житлом. Враховуючи також те, що позивач вказані права може захистити іншим шляхом - вимогою щодо стягнення з відповідача відповідних сум комунальних послуг сплачених за нього.

Доводи апеляційної скарги про те,що судом першої інстанції не прийнято до уваги надані докази, апеляційний суд відхиляє, з тих підстав,що зазначені доводи зведені до переоцінки доказів,які судом першої інстанції досліджені на підставі вірно встановлених обставин,та яким надано правильну оцінку.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Встановивши в судовому засіданні поважність причин відсутності відповідача в спірній квартирі, а саме наявність між сторонами суперечок ,відсутність доступу відповідача до спірної квартири,суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав для можливого визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наявним у матеріалах справи доказам надана відповідна оцінка та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,що позовні вимоги,через їх недоведеність,не підлягають задоволенню.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

На підставі ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат,відповідно до вимог статей141,382 ЦПК України,не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводськогорайонного судуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 06грудня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складений 18 квітня 2023 року .

Судді: