Рішення

від 14.04.2023 по справі 296/10807/16-ц

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/10807/16-ц

2/296/603/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2023 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Драча Ю.І.

За участі: секретаря судового засідання Алексеєнко В.В.

Позивача ОСОБА_1

Представника позивача Андрієвська В.Г.

Відповідача ОСОБА_2

Представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення, визначення недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, треті особи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання незаконним рішення Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником 53/100 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що з набуттям права власності на частину будинковолодіння до неї перейшли права землекористувача, якими володіли попередні власники будинку.

Вказувала, що приблизно з 2010 року суміжною земельною ділянкою почав користуватись відповідач ОСОБА_2 , оскільки став набувачем 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_2 . Зауважує, що відповідач самовільно зніс її сарай, демонтував дерев`яний стовп, збудував дерев`яний паркан.

21.07.2016 року позивач звернулась до Житомирського міського голови та отримала відповідь, що рішенням Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року відповідачу була передана у власність земельна ділянка 0,0502 га та в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд було додатково передано земельну ділянку площею 0,0346 га (т.1.а.с. 15, 135-138).

При цьому позивач зазначає, що в неї було вилучено частину землі та з нею не погоджувались межі земельної ділянки. На підтвердження додає копії частини матеріалів інвентаризаційної справи №5589 (т.1 а.с. 18-26), копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_3 (т.1.а.с.27), копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки кадастрові номери: 1810136600:08:020:0013 та 1810136600:08:020:0014 (т.1.а.с.30), копію угоди про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с.33); копію протоколу засідання комісії з вирішення земельних спорів з розгляду спірних питань щодо землекористування (т.1 а.с. 34), копію акту становлення меж земельної ділянки в натурі 9т.1.а.с.39), копію витягу з рішення Житомирської міської ради від 14.07.2011 року №177 (т.1 а.с. 57), копію угоди укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 (т.1.а.с.75); відповідь позивачу на її звернення від Державного архіву Житомирської області від 21.11.2016 року №Л/3219 відповідно до якого зазначено, що у рішеннях виконкому Житомирської міської Ради від 23.10.1954 року №738 «Про результати обміру земель по будівельному кварталу №162 м. Житомир та від 17.12.1957 року №1258 «Про зміну назви вулиць…» відомості про виділення земельної ділянки ОСОБА_7 та зміну адреси АДРЕСА_4 відсутні (т.1.а.с.100).

Також позивач стверджує, що дізналась про передачу у власність відповідачу земельної ділянки 25.10.2016 року з відповіді на своє звернення тому вважає, що строк на звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Ухвалою суду від 03.01.2017 року відкрито провадження у справі (том 1, а.с. 50).

20.07.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову (т.1.а.с. 198) шляхом заборони відповідачу здійснювати на спірній земельній ділянці будівництво, прибудови до житлового будинку , надвірних будівель, тимчасових споруд, колодязів, парканів, тощо , а також засаджувати земельну ділянку деревами.

Ухвалою від 24.07.2017 року заяву позивача було задоволено та заборонено відповідачу здійснювати на спірній земельній ділянці будівництво, прибудови до житлового будинку , надвірних будівель, тимчасових споруд, колодязів, парканів, тощо , а також засаджувати земельну ділянку деревами (т.1.а.с. 203).

06.09.2017 року позивач звернулась із клопотанням щодо залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_8 .

02.11.2017 року до суду надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи ОСОБА_6 , який є співвласником житлового будинку та земелекористувачем за адресою АДРЕСА_2 (т.2.а.с.19).

02.11.2017 року клопотання були задоволені: було вирішено залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (т.2.а.с.23).

02.11.2017 року до суду надійшла заява Житомирської міської ради про визнання позовних вимог (т.2.а.с. 25). Підставою для визнання позовних вимог стала відсутність, на думку представника Житомирської міської ради, погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 11.12.2017 року до суду надійшла заява про визнання позовних вимог третьою стороною ОСОБА_8 (т.2.а.с.29).

Представником відповідача до суду було направлено заяву про відхилення визнання позову Житомирською міською радою (т.2.а.с.30). На обґрунтування заяви було наголошено, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, визнання позову не може бути прийнято судом.

26.02.2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог (т.2.а.с.58). Згідно вказаної заяви позивач просила: визнати недійсними та скасувати рішення Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року в частині закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_3 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га і довгострокову оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га; - визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ№228190 з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 за адресою: АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 на підставі Рішення Житомирської міської ради 14.07.2011 року №177, його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю з реєстраційним номером 1116213518101 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013; - визнати недійсним та скасувати Договір оренди від 07.08.2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 , укладений на підставі Рішення Житомирської міської Ради 14.07.2013 року № 177, його реєстрацію та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014; - Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод власникам домоволодіння АДРЕСА_3 у користуванні їхнім майном та відновити первісні межі між суміжними земельними ділянками, шляхом демонтажу бетонних споруд, зведених на місці знищеного ОСОБА_9 в 2016 році сараю, бетонну споруду збудовано в 2016 році впритул до сараю «Б» та гаражу «Г», звільнити самовільно зайняту ділянку городу шириною вгорі 2,5 м, внизу 2 м, довжиною 57 м від складування будівельних матеріалів, вигрібної ями та іншого, яка була надана в постійне користування для обслуговування домоволодіння АДРЕСА_3 . Стягнути з відповідача судові витрати.

21.02.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову повністю (а.с. 61-69).

Ухвалою суду від 26.02.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті ( том3, а.с. 14).

15.02.2019 року позивачем подано уточнену позовну заяву (том 3, а.с. 196-201).

19.03.2019 та 19.11.2019 позивачем подано клопотання про призначення судової експертизи ( том 4, а.с. 17, 139-141).

Ухвалою суду від 19.11.2019 року задоволено клопотання позивача, призначено судову земельну експертизу та зупинено провадження у справі (том 4, а.с. 145-146).

Експерту було поставлено наступні питання:

Чи відповідає фактичне користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 на даний час плану відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, який є договору про забудову домоволодіння та безстрокового користування земельною ділянкою від 06.09.1950 року (т.1 а.с 25), а також станом на 1954 рік. Якщо не відповідає то вказати розмір і площу невідповідностей та висвітлити за рахунок чого відбулися ці зміни.

Чи відповідає кадастровий план земельної ділянки, закріпленої рішенням Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року за домоволодінням відповідача за адресою АДРЕСА_2 за лінійними розмірами, формою та площею будь-якому попередньому плану цього домоволодіння, наданому суду. Чи змінені в кадастровому плані цієї ділянки розміри та конфігурація меж між домоволодінням за адресами 7 та АДРЕСА_3 .

Проведення експертизи було доручено провести судовому експерту Ткач Олені Юріївні. На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

За результатами проведеної експертизи експерт надала наступні відповіді на поставлені запитання. Так на 1 питання експерт відповіла: коли проводилась технічна інвентаризація , житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалась методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припускає, що спеціалістом бюро технічної інвентаризації були допущені неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі. Тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та генерального плану садибної ділянки в АДРЕСА_2 1954 р не має можливості (дане дослідження не буде об`єктивним).

По другому питанню експерт відповіла, що коли проводилась технічна інвентаризація, житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалась методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припускає, що спеціалістом бюро технічної інвентаризації були допущені неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі. Тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та плану земельної ділянки згідно плану М 1:500,2008 р. (т.2 а.с. 248) (дане дослідження не буде об`єктивним).

Враховуючи висновок експертизи, представником відповідача було заявлене клопотання щодо виклику в судове засідання експерта для надання пояснень.

Експерт в судовому засідання на поставлені запитання повторно пояснила, що не можливо встановити розбіжності між планом фактичного користування та генеральним планом оскільки спеціалістом бюро технічної інвентаризації були допущені неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі. Окрім того, експерт вказала, що суміжна межа земельних ділянок, що перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінила свою конфігурацію.

Ухвалою суду від 20.02.2020 року відновлено провадження у справі (том 4, а.с. 210).

Ухвалою суду від 22.02.2022 зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника третьої особи ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 5, а.с. 112-113).

Ухвалою суду 25.11.2022 року поновлено провадження у справі (том 5,, а.с. 141).

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_10 с удовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених в ньому.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову повністю.

Представник відповідача Житомирської міської ради в судове засідання не з`явився. 30.09.2021 подав письмову промову у судових дебатах (том 5 а.с. 85-86), відповідно до якої зазначено, що під час прийняття рішення № 177 Житомирською міською радою помилково затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки без погодження меж такої ділянки із сусіднім землекористувачем усупереч положенням статей 198 Земельного кодексу України та 56 Закону України «Про землеустрій», тому позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, тому міська рада визнає позовні вимоги.

Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області третя особа зауважили на тому, що не являється суб`єктом спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, його суб`єктивні права та обов`язки не мають юридичного зв`язку із суб`єктивними правами і обов`язками позивача у справі (т.1 а.с. 112) та просили розглядати справу за їх відсутності.

Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області також зауважили на тому, що жодних розпорядчих дій стосовно спірної земельної ділянки ними не приймалось тому просили розглядати справу без їх участі у вирішенні справи покладались на міркування суду (т.1.а.с. 116).

Третя сторона ОСОБА_6 з підстав, викладених у поясненнях (т.2.а.с.231-234) просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви. Наголосив, що межі фактичного користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 не змінювались починаючи з 1949 року.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 53/100 (т.1 а.с. 8-14).

Відповідач є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_3 . Підстави набуття права власності відповідачем частини будинку: договір дарування 1/6 частини житлового будинку від 02.02.1998 року, укладений між ОСОБА_11 та відповідачем (т. 1 ст. 84), рішення суду від 23.04.2002 року щодо набуття права власності на 1/6 частку будинку, що належала ОСОБА_12 (т.1.а.с.86); договір дарування 1/6 частку будинку від 03.06.2002 року укладений між матір`ю ОСОБА_13 та відповідачем (том 1, ст. 82).

Рішенням Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року відповідачу була передана у власність земельна ділянка 0,0502 га та в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд було додатково передано земельну ділянку площею 0,0346 га.

Відповідач після реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:08:020:0013 та права на оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 за адресою АДРЕСА_3 розпочав реконструкцію частини житлового будинку.

Суд встановив, що актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22.08.2016 року (т.2.а.с.2) порушень не встановлено. Реконструкція частини житлового будинку з добудовою по АДРЕСА_2 проводиться ОСОБА_2 згідно поданого до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.

Відповідно до відповіді Виконкому Житомирської міської ради на адвокатський запит представника відповідача від 07.05.2017 року №25/Г-4618 рішення щодо передачі у власність та користування або вилучення присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 Житомирською міською радою не приймались (т.1.а.с.249);

Згідно з відповіддю Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 02.02.2018 року №448/13 повідомлено (т.2 а.с.70), що питання погодження меж земельної ділянки за вказаною адресою розглядались 26.03.2009 року на засіданні міської комісії по вирішенню земельних спорів. В протоколі №7 зазначено, що у зв`язку з неявкою однієї із сторін розгляд питання перенесено на наступне засідання. Наступне засідання відбулося 19.08.2010 року. Комісія вирішила затвердити межу між будинковолодінням АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 в існуючих межах, з наданням обмеження для обслуговування стіни будівлі гаража по АДРЕСА_6 . У зв`язку з неявкою власника садиби АДРЕСА_3 перенесено розгляд питання встановлення меж між садибами АДРЕСА_7 та №7а на наступне засідання (протокол №10). В протоколі засідання комісії №12, яке відбулося 30.09.2010 року зазначено встановити межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 по фактичному користуванню. При розробці технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 встановити обмеження площею 0,0113 га для проходу та проїзду до садиби АДРЕСА_2 .

Одночасно суд встановив наявність копій квитанцій підтверджуючих відправлення повідомлень про засідання комісій по врегулюванню земельних спорів позивачу (т.2.а.с.215).

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи, встановлено, що 29.04.1949 року за ОСОБА_14 було зареєстровано домоволодіння в АДРЕСА_8 (в подальшому перейменована на АДРЕСА_2 ), розміщене на земельній ділянці площею 2896,25 кв.м. на підставі висновку про реєстрацію домоволодіння (т. 2, а.с. 89).

ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті єдиними спадкоємцями домоволодіння стали доньки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в рівних частках (т. 2, а.с. 91) на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 09.02.1951 року.

06.09.1950 року між Житловим Управлінням Виконкому Міської Ради депутатів трудящих та ОСОБА_17 третьою донькою ОСОБА_14 було укладено договір на право будівництва будинку та безстроковим користуванням земельною ділянкою площею 600 кв.м. (т. 1 а.с.21).

23.09.1954 року Виконкомом Житомирської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення зареєструвати за землекористувачами: за адресою АДРЕСА_8 910 кв.м. та залишити в тимчасовому користуванні 831, 73 кв.м. (в цілому 1741,73 кв.м.). Рішенням Житомирської міської ради від 14.07.2011 року №177 домоволодінню ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було виділено 0, 1704 га.

23.10.1967 року на заяву ОСОБА_16 та ОСОБА_15 виконкомом Житомирської міської ради депутатів трудящих було винесено рішення, яким було дозволено знести старий аварійний будинок та на його місці побудувати новий (т. 2, а.с.114 ).

05.03.1970 року за ОСОБА_16 та ОСОБА_15 було зареєстровано право особистої власності кожній в 1/2 частці на житловий будинок на підставі рішення №171 виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих (т. 2, а.с.. 116, 117) та видано свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок в ? ідеальній частці кожній (т.2, а.с. 119, 120). При цьому 01.08.1973 року було співвласникам видано довідку фактичного користування житловим будинком (т. 2, а.с.127).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_15 . Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину 1/2 ідеальної частки житлового будинку отримав ОСОБА_18 батько відповідача (т. 2,а. с.160-161).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_16 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 ідеальну частину будинку 28.12.1992 року отримав ОСОБА_6 (т. 2, а.с.161-16).

24.10.1997 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину 1/2 ідеальної частки житлового будинку отримав ОСОБА_12 ( т. 2, а.с. 167).

12.01.1998 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину 1/2 ідеальної частки житлового будинку отримала ОСОБА_11 (т. 2, а.с. 172 ).

02.02.1998 року ОСОБА_11 подарувала відповідачу 1/6 частину житлового будинку (т. 2 а. с 175).

29.01.1998 року мати відповідача ОСОБА_13 отримала у спадок після свого чоловіка та батька відповідача ОСОБА_18 1/ 6 частину житлового будинку (т. 2,а. с. 176 ).

Станом на 16.04.2002 року власниками будинку за адресою вулиця кам`яний Брід 7 були:

1/6 частина ОСОБА_13 .

1/6 частинка ОСОБА_2 (відповідач).

1/6 частина ОСОБА_12 .

1/2 частина ОСОБА_6 , що підтверджується інформацією, отриманою з БТІ (т.2, а.с. 184).

В подальшому ОСОБА_2 відповідач отримав у власність на підставі рішення суду від 23.04.2002 року 1/6 частку будинку, що належала ОСОБА_12 та 03.06.2002 року 1/6 частку будинку отримав в дар від матері ОСОБА_13 (т. 2, а.с. 188-190). Таким чином відповідач ОСОБА_2 є власником 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_2 .

Судом встановлена поінформованість позивача про наявність спірних питань щодо встановлення меж суміжних земельних ділянок, а саме 20.05.2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення порядку землекористування при домоволодінні (т.2.а.с.218). 30.06.2009 року ОСОБА_1 надала суду заяву про відкладення слухання справи за позовом ОСОБА_2 для ознайомлення з матеріалами справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.2 ст.3 Земельного кодексу Української РСР (чинного на момент існування спірних правовідносин) земля вважалась виключною власністю держави і надавалась тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються. Згідно зі ст.13 ЗК Української РСР громадяни являлись землекористувачами.

Право на отримання у приватну власність земель у громадян виникло з прийняттям Земельного кодексу Української РСР 1991 року.

Відповідно до вимог ст.22 ЗК Української СРСР 1991 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування оформлялось договором, форма якого встановлювалась Радою Міністрів УРСР.

П.5 Постанови ВР УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» № 562-XII рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування; (абзац третій п. 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3180-12 від 05.05.93) обчислення строку, передбаченого пунктом 8 частини першої ст. 27 Кодексу, починається з часу введення його в дію.

З 1992 року після внесення змін та доповнень до Земельного Кодексу право власності або право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалось державними актами. Форми державних актів змінювались і затверджувались Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України.

Ст. 125 Земельного Кодексу 2002 року свідчила, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Ст. 126 ЗК 2002 року встановлювалось, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. А право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Ст.125 та 126 Земельного Кодексу 2013 року свідчать, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п.1 Перехідних положень ЗУ України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. також було встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Відповідно до п.2 Перехідних положень ЗУ України 2002 року Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази, які б підтверджували, що позивач чи попередні власники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 оформляли належним чином, згідно вимог діючого законодавства, речові права на земельну ділянку чи отримували рішення щодо передачі у власність чи користування земельну ділянку, що підтверджується листами Житомирської міської ради від 07.12.2016 року (т.1 а.с.42), від 04.05.2017 року (т.1 а.с. 249) та листом Управління регулювання земельних відносин від 21.07.2010 року (т. 2а.с. 72).

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ст. 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.118 ЗК України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

ОСОБА_2 звернувся із заявою до Житомирської міської ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

14.07.2011 року п`ятою сесію шостого скликання Житомирською міської ради було прийнято рішення за № 177, яким було вирішено:

1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо і встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

2. Безоплатно передати у власність (приватизувати) земельні ділянки та надати в оренду земельні ділянки згідно з додатком 1 та додатком 2.

Згідно вказаного рішення за ОСОБА_2 та ОСОБА_6 закріплена ділянка площею 0,1704 га та передана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка площею 0,0502 га і в довгострокову оренду на 10 років 0,0346 га (т. 2а.с. 57).

Відомості про земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру, а речові права зареєстровані відповідно до діючого законодавства, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1а.с. 240).

Набуття відповідачем права власності та права довгострокового користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1810136600:08:020:0013 1810136600:08:020:0014 доведено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У відповідності до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав).

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі наявності таких підстав:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Як бачимо із матеріалів справи до ОСОБА_2 не застосовувалась жодна із цих підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 153 Земельного Кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Серед іншого, порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою регулюється ст. 142 Земельного кодексу України, відповідно до якої припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Також, порядок для примусового припинення прав на земельну ділянку регулюється Ст. 143 Земельного кодексу України, відповідно до якої примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, судом не встановлено підстав для скасування рішення Житомирської міської ради №177 від 14.07.2011 року в частині закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_3 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га і довгострокову оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га; визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯМ№228190 з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 за адресою: АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 на підставі Рішення Житомирської міської ради 14.07.2011 року №177, його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю з реєстраційним номером 1116213518101 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013; визнання недійсним та скасування Договору оренди від 07.08.2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 , укладеного на підставі Рішення Житомирської міської Ради 14.07.2013 року № 177, його реєстрацію та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014.

Щодо погодження меж земельної ділянки слід зауважити на наступному. Питання погодження меж спірної земельної ділянки неодноразово розглядались комісією по вирішенню земельних спорів про що свідчить відповідь Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 02.02.2018 року № 448/13 (т.2.а.с.70). Повідомлення про призначення засідань комісій по вирішенню земельних спорів надсилались позивачу рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується копією листа, копіями квитанцій (т.2.а.с. 214, 215).

Окрім того, Корольовським районним судом м. Житомира розглядалась цивільна справа №2-2107/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користування при домоволодінні. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 30.06.2009 року з проханням відкласти слухання у зв`язку з необхідністю вивчення матеріалів, що свідчить про обізнаність позивача.

Як вже наголошувалось, ч.1 ст.116 ЗК України передбачено, що право на земельну ділянку набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1, 4, 7 ст.55 ЗУ «Про землеустрій» чинному на час виникнення спірних правовідносин, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до ст. 198 ЗК кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельних ділянок; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Тобто, погодження меж земельної ділянки є складовою кадастрових зйомок та виключно допоміжною стадією процедури приватизації земельної ділянки. І це не означає, що у разі відмови суміжного співвласника або землекористувача від підписання відповідного документу акту погодження меж потрібно вважати, що погодження меж не відбулося. (Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду по справі №545/1149/17.)

Адже право погодити або відмовитись від підпису є конституційним правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справах №350/67/15-ц, №514/1571/14-ц.

Отже, оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така відмова не є перешкодою для завершення процедури приватизації земельної ділянки (постанова ВПВС від 12.02.2020 року у справі №545/1149/17).

Таким чином, доводи позивача, викладені в позовній заяві та в письмових поясненнях про те, що вона не підписувала акт погодження меж при передачі земельної ділянки відповідачу, суд відхиляє, оскільки погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації із суміжними власниками та землекористувачами є складовою кадастрових зйомок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справах № 514/1571/14-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19). Тобто, Житомирською міською радою прийнято рішення про затвердження технічної документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок повністю у відповідності з чинним законодавством.

Щодо визнання позову Житомирською міською Радою

Суд вважає, що заява представника Житомирської міської ради про визнання позовних вимог від 02.11.2017 року на підставі відсутності погодження меж не має правових підстав (т.2 а.с. 25), оскільки відсутність погодження меж не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок

Аналізуючи матеріали справи, доводи позивача суд наголошує, що "...Європейський суд з прав людини також зазначає, що, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті".

Щодо результатів проведеної судової земельно-технічної експертизи

Згідно висновку експерта встановлено, що спеціалістами бюро технічної інвентаризації було допущено неточності щодо обміру меж земельних ділянок та розміщення господарських будівель. Тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та генеральним планом садибних ділянок по АДРЕСА_8 та АДРЕСА_8 не має можливості. Тобто дослідження не буде об`єктивним. При цьому, при наданні усних пояснень експерт дійшла висновку, що суміжна межа земельних ділянок, що перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінила свою конфігурацію.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та другою статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

Щодо усунення перешкод у користуванні майном

Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення цієї статті, суди повинні виходити із того, що позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22.08.2016 року, складеним Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області порушень не встановлено. Реконструкція частини житлового будинку з добудовою по АДРЕСА_2 проводиться ОСОБА_2 згідно поданого до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.

Суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши недоведеність позивачем того, що передача у власність та в оренду ОСОБА_2 земельних ділянки відбулася за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.88, 89, 120, 152, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 15, 118, 119, 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 89, 141,263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення, визначення недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя Ю. І. Драч