Постанова

від 04.12.2024 по справі 296/10807/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/10807/16-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І.

Категорія 16 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/10807/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Ткачук Тамілу Андріївну,

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 14 квітня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та Житомирської міської ради. З урахуванням заяви, яка надійшла до суду у лютому місяці 2019 року, просила: поновити строк позовної давності та вважати початком перебігу 25 жовтня 2016 року, коли вона вперше дізналася про наявність розбіжностей у планах суміжних будинковолодінь; визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування в частині висновку комісії з питань вирішення земельних спорів Житомирської міської ради від 30 вересня 2010 року про узгодження меж земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 про закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га і передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га та в дострокову оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №228190 з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 та його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за реєстраційним номером 1116213518101 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013; визнати недійсним та скасувати договір оренди від 07 серпня 2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_1 , із ОСОБА_2 , укладений на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177, його реєстрацію та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014; усунути перешкоди у користуванні майном власникам будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення бетонних споруд, зведених на місці знищеного в 2016 році сараю (на інвентарному плані БТІ ділянки за адресою: АДРЕСА_3 ) та збудованих в 2016 році впритул до сараю «Б» та гаражу «Г», звільнити самовільно зайняту ділянку городу шириною вгорі 2,5 м, внизу 2 м, довжиною 57 м від складування будівельних матеріалів, вигрібної ями та іншого, яка була надана в постійне користування для обслуговування будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих від 02 липня 1949 року №21 її прабабусі ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 ). Це рішення було закріплене 06 вересня 1950 року договором на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, а у грудні 1952 року по завершенню будівництва будинковолодіння було зареєстроване, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану міста. У 1988 році вона успадкувала за заповітом та набула у власність 53/300 ід.ч. будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За договорами купівлі-продажу від 19 травня 2000 року та від 29 грудня 2015 року вона набула у власність ще 106/300 ід.ч. будинковолодіння за вказаною вище адресою. Отже, наразі вона є власником 53/100 ід.ч. будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_5 має спільні межі з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Приблизно з 2010 року земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , став користуватися ОСОБА_2 , який набув права власності на сусіднє будинковолодіння. Її будинковолодіння та ОСОБА_2 мають спільний двір. Так, у день, коли нікого із мешканців її будинковолодіння не було вдома, ОСОБА_2 збудував дерев`яний паркан, чим перекрив шлях до її сараю розмірами 2 м*2,7 м (під літерою «Б»). Добровільно усунути перешкоди ОСОБА_2 не бажав, а її звернення до правоохоронних органів та міської ради позитивних наслідків не надали. Згодом у її відсутність та без її згоди ОСОБА_2 демонтував дерев`яний стовп-опору електричних мереж, який був межовим знаком між городами будинковолодінь та викорчував її яблуню і горіх, зайняв більше 100 м2 городу, який знаходиться на її земельній ділянці. Влітку 2016 року ОСОБА_2 самовільно зніс її сарай під літерою «Б» та на його місці збудував бетонну споруду, яка утруднює виїзд з її гаража під літерою «В». Із приводу цього спору вона 21 липня 2016 року звернулася з листом до Житомирського міського голови. Із відповіді органу місцевого самоврядування на її звернення їй стало відомо, що рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 ОСОБА_2 передано: у власність земельну ділянку площею 0,0502 га та в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0346 га. Приймаючи таке рішення, ніхто не ставив до її відома про вилучення у неї земельної ділянки, не звертався до неї з пропозицією узгодження меж та не ознайомлював її з межовими знаками і конфігурацією наданої ОСОБА_2 земельної ділянки. На її письмові звернення Житомирською міською радою у жовтні 2016 року їй надані ксерокопії деяких листків із технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0848 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Із вказаних документів вона дізналася, що для надання дозволу на землевідведення та виготовлення технічної документації ОСОБА_2 пред`явив технічний паспорт будинковолодіння, в якому зазначено, що за будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 рахується 1434 м2 земельної ділянки. Водночас в угоді про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що загальна площа земельної ділянки за цим будинковолодінням становить 1704 м2. Тобто, за час приватизації розміри земельної ділянки збільшилися на 270 м2. При цьому, як зазначалося вище, із нею межі земельної ділянки не погоджувалися, а також не встановлювалося, чи існують між нею та ОСОБА_2 спірні питання. Наполягає на тому, що за фактичним землекористуванням частина її земельної ділянки з надвірними приміщеннями передана в користування ОСОБА_2 і державний акт, виготовлений на ім`я останнього, в частині конфігурації земельної ділянки суперечить її правам.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 14 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через адвоката Ткачук Т.А. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що позивач ОСОБА_1 є власником 53/100 ід.ч. житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . До будинку ОСОБА_1 належать: сараї літ. «Б», «В», «Г», туалет літ. «У», «У1». Відповідач ОСОБА_2 є власником частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Будинковолодіння позивача та відповідача утворилося шляхом поділу однієї земельної ділянки, яка знаходилася у користуванні попередньої власниці ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_6 рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих від 02 липня 1949 року №21 була виділена земельна ділянки її дочці ОСОБА_5 площею 600 кв.м для будівництва житлового будинку та господарських споруд, якій присвоєна нова адреса: АДРЕСА_6 . Це рішення було закріплене договором на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 06 вересня 1950 року, укладеним із прабабусею ОСОБА_1 ОСОБА_5 . Пізніше адресу будинковолодіння ОСОБА_1 змінено на адресу: АДРЕСА_1 , а домоволодіння відповідача ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 . Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,0502 га та у довгострокову оренду земельна ділянка площею 0,0346 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. ОСОБА_2 після реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 та права на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_1 , розпочав реконструкцію своєї частини житлового будинку та зніс частину будівлі сараю «Б», яка належить ОСОБА_1 . Окрім того, відповідач ОСОБА_2 зайняв земельну ділянку, на якій розміщені комунікації, що належать позивачу ОСОБА_1 , а також проїзд до будинку останньої. Суд першої інстанції при розгляді справи по суті не звернув увагу та не надав оцінку доказам того, що відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,0502 га та у оренду земельна ділянка площею 0,0346 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій знаходиться частина господарської будівлі сараю «Б», що належить до житлового будинку позивача ОСОБА_1 та загальний проїзд із комунікаціями. Крім того, суд першої інстанції проігнорував факт визнання позову відповідачем Житомирською міською радою та повідомлення представником ради того, що рішенням від 14 липня 2011 року №177 Житомирською міською радою помилково затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки без погодження її меж із сусіднім землекористувачем всупереч приписам ст.198 ЗК України та ст.56 Закону України «Про землеустрій». Разом з тим, суд першої інстанції встановив наявність копій квитанцій, які підтверджують відправлення позивачу ОСОБА_1 повідомлень про засідання комісії з урегулювання земельних спорів, хоча повідомлення ідентифікувати неможливо. Також суд першої інстанції встановив обізнаність ОСОБА_1 про наявність спірних питань щодо встановлення меж суміжних земельних ділянок із огляду на те, що у травні 2009 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку землекористування при будинковолодінні, у якій у червні 2009 року ОСОБА_1 надала суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення нею із матеріалами справи, але при цьому суд першої інстанції не зазначив, що справа за позовом ОСОБА_2 про встановлення порядку землекористування при будинковолодінні залишена судом без розгляду. Посилання судом першої інстанції на норми ст.346 ЦК України та ст.142 ЗК України не відноситься до предмета спору про визнання незаконним рішення міської ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, а задоволення позову, на думку скаржника, не позбавляє ОСОБА_2 права користуватися тією площею земельної ділянки, яка не порушує прав ОСОБА_1 . Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком і спорудою після їх набуття. Скаржником наполягається на тому, що оскільки законодавство, чинне на час надання у користування власникам будинковолодіння земельної ділянки, не визначено момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою виникло на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 02 липня 1949 року №21 та від часу укладення договору на право забудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 06 вересня 1950 року. Прийняті у подальшому Земельні кодекси серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали обов`язковість оформлення або переоформлення раніше наданих прав. У матеріалах справи відсутні докази про скасування рішень, прийнятих у 1949-1950 роках. Земельна ділянка в установленому законом порядку не вилучалася, права користування нею в установленому законом порядку ОСОБА_1 не позбавлена. Отже, за позивачем ОСОБА_1 зберігається право користування земельною ділянкою до його належного переоформлення. Наявність права власності та права користування земельними ділянками, які зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 в частині закріплення за будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки загальною площею 0,1704 га та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га і в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,0346 га, унеможливлює оформити позивачу ОСОБА_1 право власності на її земельну ділянку. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування (п.10 частини другої ст.16 ЦК України). Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частини перша ст.21 ЦК України).

Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ткачук Т.А. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Томашевська О.А. просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.74-75,77,83,86 т.7). Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами першою, другою ст.78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини другої ст.3 ЗК Української РСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) земля вважалася виключною власністю держави і надавалася лише в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушували право державної власності на землю, заборонялися. Згідно з ст.13 ЗК Української РСР громадяни вважалися землекористувачами.

Право на отримання у приватну власність земель у громадян виникло з прийняттям ЗК Української РСР 1991 року.

Відповідно до вимог ст.22 ЗК Української РСР 1991 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялося.

Право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування оформлялося договором, форма якого встановлювалась Радою Міністрів УРСР.

За змістом пункту 5 постанови ВР УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» №562-XII рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування (абзац третій п.5 із змінами, внесеними згідно із Законом №3180-12 від 05 травня 1993 року). Обчислення строку, передбаченого пунктом 8 частини першої ст.27 Кодексу, починається з часу введення його в дію.

Із 1992 року після внесення змін та доповнень до Земельного Кодексу України право власності або право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалося державними актами. Форми державних актів змінювалися і затверджувалися Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України.

Ст.125 Земельного Кодексу України 2002 року передбачала, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Ст.126 ЗК України 2002 року встановлювалося, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалося державними актами. Форми державних актів затверджувалися Кабінетом Міністрів України, а право оренди землі оформлялося договором, який реєструвався відповідно до закону.

Ст.125 та ст.126 Земельного Кодексу України у редакції Закону від 05 березня 2009 року передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п.1 Перехідних положень ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Також було унормовано, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Відповідно до п.2 Перехідних положень ЗК України 2002 року клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.

Частиною першою ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

,

Згідно з ст.118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої ст.118 ЗК України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Згідно з частинами першою та другою ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частинами першою - третьою ст.158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята ст.158 ЗК України).

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_1 є власником 53/100 ід.ч. будинковолодіння АДРЕСА_2 (а.с.8-14 т.1).

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи встановлено, що 29 квітня 1949 року за ОСОБА_6 було зареєстровано будинковолодіння в АДРЕСА_6 (у подальшому перейменовано на АДРЕСА_1 ), розміщене на земельній ділянці площею 2 896,25 м2 на підставі висновку про реєстрацію будинковолодіння (а.с.89 т.2).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті єдиними спадкоємцями вказаного вище будинковолодіння стали її доньки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 09 лютого 1951 року (а.с.91 т.2)

Між Житловим управлінням виконкому міської ради депутатів трудящих та ОСОБА_5 (третьою донькою ОСОБА_6 ) 06 вересня 1950 року був укладений договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою площею 600 м2 за адресою: АДРЕСА_6 (у подальшому перейменовано на провулок АДРЕСА_1 ) (а.с.21 т.1).

Виконкомом Житомирської міської ради депутатів трудящих 23 вересня 1954 року прийнято рішення зареєструвати за землекористувачами: за адресою: АДРЕСА_7 та залишити в тимчасовому користуванні 831,73 м2 (в цілому 1 741,73 м2). Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 домоволодінню ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було виділено 0,1704 га.

За заявами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих від 23 жовтня 1967 року №746 було дозволено останнім, як виняток, знести старий аварійний будинок та збудувати новий двоквартирний на садибі по АДРЕСА_1 (а.с.114 т.2).

На підставі рішення виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих від 05 березня 1970 року №171 за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було зареєстровано право особистої власності в 1/2 ід.ч. за кожною на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.116-117 т.2). Також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були видані свідоцтва №№ НОМЕР_1 про право особистої власності на жилий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , у 1/2 ід.ч. кожній (а.с.119,120 т.2). Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок видані взамін свідоцтв про право на спадщину. При цьому, 01 серпня 1973 року видана довідка щодо фактичного користування ОСОБА_8 та ОСОБА_7 житловим будинком АДРЕСА_2 (а.с.127 т.2).

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину від 1/2 ід.ч. житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , отримав ОСОБА_10 (батько відповідача ОСОБА_2 ) (а.с.160-161 т.2).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 ід.ч. жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , отримав 28 грудня 1992 року син небіжчиці - ОСОБА_9 (а.с.161 т.2).

24 жовтня 1997 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину від 1/2 ід.ч. житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , отримав ОСОБА_11 (а.с.167 т.2).

12 січня 1998 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину від 1/2 ід.ч. житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , отримала ОСОБА_12 (донька небіжчиці) (а.с.172 т.2).

02 лютого 1998 року ОСОБА_12 подарувала відповідачу ОСОБА_2 1/6 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.175 т.2).

Батько відповідача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_13 (мати відповідача ОСОБА_2 ) 29 січня 1998 року отримала у спадок після свого чоловіка ОСОБА_10 1/6 частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.176 т.2 ).

Отже, власниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 16 квітня 2002 року, були: ОСОБА_13 -1/6 ід.ч.; ОСОБА_2 (відповідач) -1/6 ід.ч.; ОСОБА_11 -1/6 ід.ч., ОСОБА_9 -1/2 ід.ч., що підтверджується інформацією БТІ (а.с.184 т.2).

У подальшому відповідач ОСОБА_2 отримав у власність на підставі рішення суду від 23 квітня 2002 року 1/6 частку будинку, що належала ОСОБА_11 , та 03 червня 2002 року - 1/6 частку будинку в дар від матері ОСОБА_13 (а.с.188-190 т.2). Отже, наразі відповідач ОСОБА_2 є власником 1/2 частини жилого будинку, який розташований у АДРЕСА_1 (а.с.188-190 т.2).

Із відповіді виконкому Житомирської міської ради від 04 травня 2017 року №25/Г-4618 прослідковується, що рішення про передачу у власність та користування або вилучення присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Житомирською міською радою не приймалися (а.с.249 т.1).

Отже, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази, які б підтверджували, що позивач чи попередні власники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оформляли належним чином згідно з вимог діючого законодавства речові права на земельну ділянку чи отримували рішення щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки, що підтверджується листами Житомирської міської ради від 07 грудня 2016 року (а.с.42 т.1), від 04 травня 2017 року (а.с.249 т.1) та листом Управління регулювання земельних відносин від 21 липня 2010 року (а.с.72 т.2).

Рішенням Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 відповідачу ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка 0,0502 га та в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0346 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 (0,0848 га в межах прибережної захисної смуги р.Тетерів без права нового будівництва) (а.с.57 т.1). ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розмір земельної ділянки по матеріалах інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 , 0,1704 га.

На підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 ОСОБА_2 29 грудня 2012 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №228190 про право власності на земельну ділянку площею 0,0502 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , із кадастровим номером земельної ділянки 1810136600:08:020:0013 (а.с.218 т.2).

Між Житомирською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) 07 серпня 2013 року укладений договір оренди землі площею 0,0346 га з кадастровим номером земельної ділянки 1810136600:08:020:0014 строком на десять років з правом пролонгації (а.с.219 т.2).

Відомості про земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , внесені до Державного земельного кадастру, а речові права зареєстровані відповідно до діючого законодавства (а.с.240,243,246-247 т.1).

Отже, набуття відповідачем права власності та права довгострокового користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1810136600:08:020:0013 та 1810136600:08:020:0014 доведено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Після реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 та права на оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 розпочав реконструкцію частини житлового будинку.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 серпня 2016 року порушень не встановлено (а.с.2 т.2). Реконструкція частини житлового будинку з добудовою по АДРЕСА_1 , проводиться ОСОБА_2 згідно з поданим до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомленням про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.

Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради листом від 02 лютого 2018 року №448/13 повідомив, що питання погодження меж земельної ділянки за вказаною адресою розглядалися 26 березня 2009 року на засіданні міської комісії по вирішенню земельних спорів. У протоколі №7 зазначено, що у зв`язку з неявкою однієї із сторін розгляд питання перенесено на наступне засідання. Наступне засідання відбулося 19 серпня 2010 року. Комісія вирішила затвердити межу між будинковолодінням АДРЕСА_8 та АДРЕСА_2 в існуючих межах, з наданням обмеження для обслуговування стіни будівлі гаража по АДРЕСА_9 . У зв`язку з неявкою власника садиби АДРЕСА_2 перенесено розгляд питання встановлення меж між садибами №7 та №7-а на наступне засідання (протокол №10). У протоколі засідання комісії №12, яке відбулося 30 вересня 2010 року, зазначено встановити межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , по фактичному користуванню. При розробці технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , встановити обмеження площею 0,0113 га для проходу та проїзду до садиби: АДРЕСА_1 (а.с.70 т.2).

Позивач ОСОБА_1 про засідання комісій по врегулюванню земельних спорів повідомлялася, що підтверджується копіями квитанцій, які додані до матеріалів справи, а доводи апеляційної скарги з цього приводу грунтуються на переоцінці доказів, яким надана судом першої інстанції правильна оцінка у сукупності із іншими доказами у справі, що відповідає положенням ст.89 ЦПК України (а.с.215 т.2).

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини другої ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі наявності таких підстав: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до частини першої ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Серед іншого, порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою регулюється ст.142 ЗК України, відповідно до якої припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Також, порядок для примусового припинення прав на земельну ділянку регулюється ст.143 ЗК України, відповідно до якої примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для скасування рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177 в частині закріплення за будинковолодінням АДРЕСА_2 земельної ділянки загальною площею 0,1704 га та передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0502 га і довгострокову оренду земельної ділянки площею 0,0346 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯМ№228190 із кадастровим номером 1810136600:08:020:0013 за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Житомирської міської ради від 14 липня 2011 року №177, його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за реєстраційним номером 1116213518101 та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0013, визнання недійсним та скасування договору оренди від 07 серпня 2013 року земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014 за адресою: АДРЕСА_1 із ОСОБА_2 , укладеного на підставі рішення Житомирської міської Ради від 14 липня 2013 року №177, його реєстрації та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:08:020:0014.

Згідно зі ст.55 Закону України «Про землеустрій», чинній у редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до ст.198 ЗК України кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельних ділянок; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі №545/1149/17 виснувала, що погодження меж земельної ділянки є складовою кадастрових зйомок та виключно допоміжною стадією процедури приватизації земельної ділянки. І це не означає, що у разі відмови суміжного співвласника або землекористувача від підписання відповідного документа акта погодження меж потрібно вважати, що погодження меж не відбулося. Чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така відмова не є перешкодою для завершення процедури приватизації земельної ділянки.

Право погодити або відмовитися від підпису є конституційним правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справах №350/67/15-ц та №514/1571/14-ц.

Як уже зазначалося вище, питання погодження меж спірної земельної ділянки неодноразово розглядалися комісією по вирішенню земельних спорів, про що свідчить відповідь Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 02 лютого 2018 року №448/13 (а.с.70 т.2). Повідомлення про призначення засідань комісій по вирішенню земельних спорів надсилалися ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується копією листа, копіями квитанцій (а.с.214-215 т.2).

Та обставина, що Житомирська міська рада визнала позовні вимоги не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відсутність погодження меж не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації із суміжними власниками та землекористувачами є складовою кадастрових зйомок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Згідно з ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення цієї статті, суди повинні виходити із того, що позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 18 лютого 2020 року №49-Е/20 експерт надала наступні відповіді на поставлені питання. Так, на перше питання експерт відповіла: коли проводилася технічна інвентаризація, житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалася методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припустила, що спеціалістом бюро технічної інвентаризації були допущені неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі, а тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та генерального плану садибної ділянки в АДРЕСА_1 , 1954 р. можливості немає (дане дослідження не буде об`єктивним). Межі фактичного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 не відповідають межі земельної ділянки, що зазначена на плані відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування будинку, який є частиною договору про забудову будинковолодіння та безстрокового користування земельною ділянкою від 06 вересня 1950 року. На друге питання експерт відповіла, що коли проводилася технічна інвентаризація, житловий будинок та господарська будівля вже були побудовані. Окружна межа земельної ділянки формувалася методом засічок від існуючої забудови. Враховуючи викладене, експерт припустила, що спеціалістом бюро технічної інвентаризації були допущені неточності щодо обміру межі земельної ділянки та розміщення господарської будівлі, а тому вказати розбіжності між планом фактичного користування та плану земельної ділянки згідно плану М 1:500,2008 р. можливості немає (а.с.248 т.2) (дане дослідження не буде об`єктивним) (а.с.163-200 т.4).

Окрім того, як зазначалося уже вище, актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 серпня 2016 року, складеним Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, порушень не встановлено. Реконструкція частини житлового будинку з добудовою по АДРЕСА_1 , проводиться ОСОБА_2 згідно з поданим до інспекції ДАБК у Житомирській області повідомленням про початок виконання будівельних робіт за реєстраційним номером ЖТ062131630813.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела, що передача у власність та в оренду ОСОБА_2 земельних ділянок відбулася за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання судом на норми ст.346 ЦК України та ст.142 ЗК України у тому контексті, якому вони застосовані судом першої інстанції, не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовує та з огляду на викладене вище додаткового правового обґрунтування не потребує, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та переоцінці доказів, яким суд першої інстанції правильно надав оцінку у відповідності до положень ст.89 ЦПК України.

Також за положеннями частини шостої ст.367 ЦПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Ткачук Тамілу Андріївну, залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 14 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 грудня 2024 року.

Головуюча Судді: