Рішення

від 07.04.2023 по справі 902/849/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2023 р. Cправа № 902/849/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Глоби Анни,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", 04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, корп. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 20033533

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро", 22700, Вінницька обл., Вінницький (Іллінецький) р-н, місто Іллінці, вулиця Незалежності, будинок 116, ідентифікаційний код юридичної особи 37647548

про стягнення 200 000,00 гривень

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - адвокат Гончар О.І., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 13.09.2022 надійшла позовна заява № СУ/028633/6 (вх. № 852/22 від 13.09.2022) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" про стягнення коштів у розмірі 200 000,00 гривень у порядку регресу.

Позовні вимоги із посиланням на статті 1200, 1201, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, пункт "г" статті 38.1.1. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обґрунтовані тим, що ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" отримало право на відшкодування шкоди у порядку регресу, завданої працівником ТОВ "Гарантінвестагро" під час виконання ним своїх трудових обов`язків, у зв`язку із сплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 19.09.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/849/22 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.10.2022.

17.10.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 17.10.2022 (вх. № 01-34/8700/22 від 17.10.2022) у якій останній проти позову заперечує з підстав зазначених у заяві, у задоволенні позову просить відмовити, поновити строк для подання відзиву, продовжити строк підготовчого засідання у справі для реалізації прав на подання інших заяв по суті, судове засідання провести за відсутності представника відповідача, у зв`язку із залученням його як представника обвинуваченого у кримінальній справі 18.10.2022.

Ухвалою від 18.10.2022 судом відкладено судове засідання у справі № 902/849/22 на 08.11.2022 о 12:00 год.

19.10.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 19.10.2022 (вх. № 01-34/8793/22 від 19.10.2022) у якій останній просить долучити копії вироку Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.05.2022 по справі № 131/1086/21 до матеріалів справи, вважати подану до суду заяву від 17.10.2022 відзивом ТОВ "Гарантінвестагро".

Ухвалою від 08.11.2022 судом постановлено перейти до розгляду справи №902/849/22 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі №902/849/22 призначено на 29.11.2022 о 15:00 год.

29.11.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 23.11.2022 (вх. № 01-34/10183/22 від 29.11.2022) про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.11.2022 року суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/849/22 на 22.12.2022 року о 14:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 22.12.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/849/22, призначено справу № 902/849/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 19.01.2023.

У судовому засіданні 19.01.2023 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті у справі № 902/849/22 на 16.02.2023 року о 14:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

15.02.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява за вхідним номером 01-34/1464/23 від 15.02.2023 із поясненнями по справі.

У судовому засіданні 16.02.2023 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті у справі № 902/849/22 на 10.03.2023 року об 11:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

10.03.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання за вхідним № 01-34/2285/23 від 10.03.2023 про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 10.03.2023 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні та про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі № 902/849/22 на 24.03.2023 року о 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

24.03.2023 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення № б/н від 23.03.2023 (вх. № 01-34/3199/23 від 04.04.2023).

У судовому засіданні 24.03.2023 року суд постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті у справі № 902/849/22 на 07.04.2023 року о 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

04.04.2023 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 29.03.2023 (вх. № 01-34/3199/23 від 04.04.2023) про приєднання доказів до матеріалів справи.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник відповідача. Позивач правом участі у судовому засіданні уповноваженого представника не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 30.03.2023 року, яку йому було надіслано на повідомлену представниками позивача суду електронну адресу.

Судом враховано також клопотання представника позивача за вхідним № 01-34/2285/23 від 10.03.2023 року про розгляд справи за відсутності представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка".

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у судовому засіданні і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив у повному обсязі та просив у задоволенні заявлених позовних вимоги відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 07.04.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" про стягнення коштів у розмірі 200 000,00 гривень у порядку регресу.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.09.2019 року між ПрАТ "СК "УНІКА" та ТОВ "Гарантінвестагро" відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом №АО/1907207.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Якубівка Вінницького р-ну Вінницької обл. сталося ДТП за участю автомобіля МАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ), під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок якого загинула ОСОБА_2 . Згідно вироку суду від 26.05.2022 року у справі №131/1086/21, причиною ДТП є невідповідність технічного стану транспортного засобу МАЗ (д.р.н. НОМЕР_1 ) існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

На підставі заяв довіреної особи ОСОБА_3 (мати загиблої), ОСОБА_4 (доньки загиблої), ОСОБА_5 , полісу обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та на підставі вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) ПрАТ "СК "УНІКА" складено страховий акт № 00518562 та визначено розмір страхового відшкодування відповідно (у зв`язку з втратою годувальника, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі - 170 028,00 гривень та страхове відшкодування (моральна шкода, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі - 7 813,00 гривень; визначено розмір страхового відшкодування (витрати на поховання, згідно ст. 27.4. Закону) у розмірі - 6 533,00 гривень та страхове відшкодування (моральна шкода, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі - 7 813,00 гривень; визначено розмір страхового відшкодування (моральна шкода, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі - 7 813,00 гривень.

Загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, згідно полісу №АО/1907207 склав - 200 000,00 гривень, що дорівнює ліміту страховика (200 000,00 гривень).

З урахуванням наведеного позивач, зазначає, що ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" отримало право на відшкодування шкоди у порядку регресу, завданої працівником відповідача - ТОВ "Гарантінвестагро" під час виконання ним своїх трудових обов`язків, у зв`язку із сплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 гривень та просить стягнути вказані грошові кошти із відповідача.

Відповідач у поданій до суду заяві від 17.10.2022, яку він просив вважати відзивом на позов проти позову заперечує, зазначає, що позивач не правильно визначив подію, що стала причиною загибелі людини, як "дорожньо - транспортна пригода" та неправильно застосував при виплаті страхового відшкодування термін "потерпілі". У вироці суду не міститься ідентифікації події, що мала місце, як "дорожньо транспортна пригода", а міститься визначення "пригода". Подія відбулась не під час руху автомобіля.

Також відповідач зазначає, що ТОВ "Гарантінвестагро" відшкодовано шкоду майнового та немайнового характеру в межах кримінального провадження № 12020020000000255 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, в якому визначено одну потерпілу за спільним рішенням сім`ї померлої, що підтверджується відповідною розпискою. Тому вимога ПрАТ "СК Уніка" про виплату ТОВ "Гарантінвестагро" за регресним позовом для ТОВ "Гарантінвестагро" буде подвійною виплатою.

Виплата ПрАТ "СК Уніка" страхового відшкодування, що здійснена ОСОБА_3 матері загиблої ОСОБА_2 є безпідставною на думку відповідача за відсутності належних документів, що підтверджують перебування ОСОБА_3 на утриманні потерпілої ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що заявлені вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач у поданій до суду заяві проти доводів відповідача заперечує, зазначає, що виплати в рамках кримінального провадження відповідачем здійснені у добровільному порядку. Відповідно до висновку експертів в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність транспортного засобу технічним нормам вимог пунктів 31.1 та 31.3 ПДР України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням вказаної події. Вироком Іллінецького районного суду Вінницької області у справі №131/1086/21 від 26.05.2022року, встановлено порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу, що спричинило смерть потерпілого. Експлуатуючи транспортний засіб МАЗ 5551 д.р.н. НОМЕР_1 (технічно несправний), водій ОСОБА_1 , завдав шкоду життю, а саме смерть внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , що кваліфікується як настання цивільно-правової відповідальності, яка забезпечена полісом ОСЦПВВНТЗ АО/1907207 (страхувальник ТОВ "Гарантінвестагро").

Позивач зазначив, що статтею 32 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено перелік подій, що не являються страховим випадком, вимоги по суті спору не входять до даного переліку, що зобов`язують ПрАТ "СК "УНІКА" здійснити виплату страхового відшкодування. Відтак позивач просить стягнути заявлені до стягнення кошти з відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

У вересні 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" (далі - відповідач, страхувальник) укладено договір №АО/1907207 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - страховий поліс) (т.1 а.с.24, 103).

Положеннями пункту 2 страхового полісу передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Згідно пункту 3 строк дії страхового полісу з 15.09.2019 по 14.09.2020 року.

Відповідно до пункту 4 страхового полісу страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить 200 000, 00 гривень.

Пунктом 7 страхового полісу передбачено, що забезпеченим транспортним засобом є МАЗ 5551, номер кузова, шасі, рами НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 .

Таким чином, предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 200 000,00 гривень сплаченого страхового відшкодування у порядку регресу.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання чи підпадає завдання страхувальником шкоди потерпілій особі під страховий випадок, визначений страховим полісом та відповідно наявності або відсутності правових підстав для стягнення зі страхувальника у порядку регресу сплаченого страховиком потерпілій особі суми страхового відшкодування.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах цієї справи позовних вимог, суд враховує таке.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Положеннями статті 4 Закону України "Про страхування" передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування", яка кореспондується зі статтею 354 Господарського кодексу України та статтею 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положеннями частини 2 статті 8 Закону України "Про страхування" визначено, що страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (стаття 25 Закону України "Про страхування").

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини виникли на підставі укладеного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 № 1961-IV (далі за текстом рішення - Закон).

Положеннями статті 1 Закону визначено, що цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування";

1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

1.5. наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах;

1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;

1.7. забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;

1.8. страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору;

1.12. дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно статті 3 Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Приписами статті 5 Закону визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону).

Пунктом 9.1. статті 9 Закону передбачено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно пункту 21.1 статті 21 Закону з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Транспортний засіб має відповідати вимогам, передбаченим пунктом 1.7 статті 1 цього Закону, з моменту взяття ним участі в дорожньому русі на території України.

Положеннями пункту 22.1. статті 22 Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 23.1. статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого врегульовано статтею 27 Закону, згідно якої страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

У пункті 35.1 статті 35 Закону зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Пунктом 36.2. статті 36 Закону визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Право на пред`явлення регресного позову страховика до страхувальника передбачено статтею 38 Закону, відповідно до якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду у випадках визначених пунктом 38.1.1. цієї статті Закону.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до реєстру 23 липня 2020 року за № 12020020000000255 близько 15 години ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Якубівка Іллінецького району на території колишньої тракторної бригади під час розвантаження зерна пшениці з кузова автомобіля «МАЗ 5551», державний номерний знак НОМЕР_1 , моделі «самоскид-С», під керуванням водія ОСОБА_1 , відбувся обрив гідравлічного штоку кузова з відривом та пошкодженням кріпильних болтів кузова автомобіля з подальшим падінням кузова на ОСОБА_2 , яка перебувала безпосередньо позаду транспортного засобу. Внаслідок цієї пригоди ОСОБА_2 від отриманих травм померла на місці пригоди (т. 1 а.с. 45).

У відповіді Національної поліції України щодо дорожньо-транспортної пригоди зазначено, що ідентифікатором картки ДТП в системі НПУ є номер НОМЕР_3 . Вид ДТП - падіння вантажів. Орган, що оформив ДТП - Іллінецьке відділення поліції Гайсинського відділу ГУНП у Вінницькій області. Назва підприємства власника транспортного засобу учасника ДТП - ТОВ «Гарантінвестагро». ПІБ потерпілого учасника ДТП - ОСОБА_2 . Класифікація травмувань потерпілого учасника ДТП - помер на місці ДТП. (т. 1 а.с. 56-57).

07.09.2020 року Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" отримано від ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 28.08.2020 року, у якій потерпілою особою внаслідок ДТП є ОСОБА_2 із заявами на виплату страхового відшкодування та документами на підтвердження підстав виплати страхового відшкодування (т.1 а.с. 29-55).

Як вбачається із матеріалів справи, 13 жовтня 2020 року Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" складено страховий акт № 00371044, про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у Вінницькій області водій застрахованого а/м МАЗ держ. № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який належить ТОВ «Гарантінвестагро» скоїв ДТП, в результаті якої третя особа зазнала шкоди життю/здоров`ю.

Відповідно до змісту страхового акту, позивачем дану подію визнано страховим випадком по ризику - настання цивільної відповідальності власника транспортного засобу за заподіяну шкоду, згідно з умовами договору страхування № АО/1907207 від 13.09.2019р.

Згідно вказаного страхового акту позивачем визнано, що збитки, яких зазнала третя особа підлягають відшкодуванню. Сума виплати: 200 000,00 гр. (двісті тисяч грн. 00 коп.). Подія зареєстрована 31.08 2020 р. Страховий платіж сплачений 13.09.2019 р. (т. 1 а.с. 23).

У зв`язку з настанням страхового випадку з автомобілем МАЗ держ. № НОМЕР_1 - ДТП 23.07.2020р., в результаті якої третя особа - ОСОБА_2 - загинула та на підставі полісу СК "УНІКА" № АО/1907207 від 13.09.2019р. Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" 13 жовтня 2020 року винесено наказ № 00371044 про виплату страхового відшкодування громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 шляхом переказу безготівкових коштів на р/рахунок представника за довіреністю - ОСОБА_6 , а саме: про виплату гр. ОСОБА_3 страхового відшкодування (у зв`язку із втратою годувальника, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі 170 028,00 грн. та страхового відшкодування (моральна шкода, 1/4 частка, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі 7 813,00 грн; про виплату гр. ОСОБА_4 страхового відшкодування (витрати на поховання, згідно ст. 27.4. Закону) у розмірі 6 533,00 грн. та страхового відшкодування (моральна шкода, 1/4 частка, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі 7 813,00 грн.; про виплату гр. ОСОБА_5 страхового відшкодування (моральна шкода, 1/4 частка, згідно ст. 27.2. Закону) у розмірі 7 813,00 грн. (т. 1 а.с. 22).

Згідно платіжних доручень № 177220 від 15.10.2020 на суму 170 028,00 гривень, № 177230 від 15.10.2020 на суму 6289,46 гривень, № 177232 від 15.10.2020 на суму 1406,34 гривень, № 177233 від 15.10.2020 на суму 117,20 гривень, № 177225 від 15.10.2020 на суму 6533,00 гривень, № 177238 від 15.10.2020 на суму 6289,46 гривень, № 177239 від 15.10.2020 на суму 1406,34 гривень, № 177240 від 15.10.2020 на суму 117,20 гривень, № 177242 від 15.10.2020 на суму 6289,46 гривень, № 177243 від 15.10.2020 на суму 1406,34 гривень, № 177244 від 15.10.2020 на суму 117,20 гривень Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" здійснено виплату страхового відшкодування на загальну суму 200 000,00 гривень (т. 1 а.с. 11-21).

Відповідач у запереченнях щодо позову зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача у порядку регресу виплаченої суми страхового відшкодування, з огляду на те, що подія внаслідок якої загинула ОСОБА_2 за участю застрахованого автомобіля не є страховим випадком, так як не відповідає терміну дорожньо - транспортна пригода наведеному у Законі та низці інших нормативних та законодавчих актів.

Відповідач зазначає, що подія не є ДТП, оскільки відбулася не під час руху транспортного засобу, а під час його розвантаження.

Суд відхиляє наведені твердження відповідача як безпідставні зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.12. статті 1 Закону дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Водночас, преамбулою Закону передбачено, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 1.1. Закону визначено, що страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Згідно пункту 1.7. статті 1 Закону забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Приписами статті 5 Закону, що визначає об`єкт обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та умови відшкодування шкоди передбачено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права (див. пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

При цьому чітке формулювання правової норми, зрозумілість її змісту та механізму виконання фактично виключає можливу її несправедливість.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлмачення їх у практиці ЄСПЛ. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

На думку суду, метою законодавця при регулюванні відносин у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є в першу чергу захист потерпілої особи життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяна шкода внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Із матеріалів справи слідує, що подія, за участю забезпеченого транспортного засобу відбулася під час та внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Приймаючи до уваги, що подія за участі потерпілої особи та забезпеченого транспортного засобу, власником якого застрахована цивільно-правова відповідальність відбувалася під час та внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу страховиком вказана подія відповідно до умов страхового полісу та вимог Закону визнана страховим випадком.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

За відсутності підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, визначених статтями 32, 37 Закону, страховиком прийнято рішення про виплату на користь членів сім`ї потерпілої особи страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування в межах ліміту страхового відшкодування визначеного страховим полісом.

Твердження відповідача, про те, що подія, яка відбулася за участю забезпеченого транспортного засобу не є ДТП, суд відхиляє, оскільки згідно відомостей Національної поліції України вказаній події присвоєно ідентифікатор дорожньо-транспортної пригоди та зазначено вид дорожньо-транспортної пригоди - падіння вантажу.

Суд вважає, що кваліфікація відповідачем цієї події лише через ознаку руху транспортного засобу є помилковою.

Як вбачається із матеріалів справи, вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.05.2022 року у справі № 131/1086/21 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 водій ОСОБА_1 , що працював на посаді водія ТОВ «ГАРАНТІНВЕСТАГРО», відповідно до своїх посадових обов`язків здійснював перевезення та розвантаження пшениці вантажним автомобілем-самоскидом «МАЗ 5551» державний номерний знак НОМЕР_1 із м. Іллінці Вінницького району Вінницької області у с. Якубівка Вінницького району Вінницької області. Близько 15:00 год. ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Якубівка Вінницького району Вінницької обласні за межами населеного пункту водій ОСОБА_1 , достовірно знаючи те, що задній борт вищевказаного транспортного засобу переобладнаний на борт, який самостійно не відкривається при розвантаженні, та те, що на автомобілі тривалий час відсутній трос перепускного клапана підйомного механізму вантажної платформи, що не відповідає правилам технічної експлуатації вказаного автомобіля, під час здійснення розвантаження платформи, де знаходилось зерно, здійснив підняття вантажної платформи на кут більший, ніж встановлений заводом-виробником, що створило додаткове навантаження на кріплення даної платформи у задній підвісці, та призвело до руйнації болтів кріплення і зриву вантажної платформи з місця свого конструктивного кріплення, та подальшого падіння завантаженої платформи на ОСОБА_2 , яка перебувала позаду вказаного транспортного засобу. Внаслідок вказаної пригоди ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.

У вироку зазначено, що відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи № 7901/7902/20-21 від 09.12.2020 р. у даній дорожній ситуації дії водія автомобіля «МАЗ 5551», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 при розвантаженні даного транспортного засобу, знаходилися у невідповідності з технічними нормами вимог п. п. 31.1, 31.3 Правил дорожнього руху. В ситуації, яка склалася, у діях водія автомобіля «МАЗ 5551» державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вбачаються невідповідності технічним нормам вимог пунктів 31.1, 31.3 Правил дорожнього руху, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням події даної пригоди.

У вироку зазначено, що відповідно до висновку судової комплексної експертизи дослідження причин та наслідків порушення вимог безпеки життєдіяльності та охорони праці та авто-технічної експертизи № 846/847/21-21 від 13.04.2021 р. в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність технічним нормам вимог п. п. 31.1, 31.3 «а» Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням вказаної події, та пунктів п. п. 1.13, 1.18, 1.21, 1.38, 4.9.3 Інструкції по експлуатації автомобілів «МАЗ 5551». Таким чином, водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 31.1, 31.3 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, згідно з якими: п. 31.1 - «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно - технічної документації»; п. 31.3 - «Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: а) у разі їх виготовлення або переобладнанням з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху» та вимоги пунктів 1.13, 1.18, 1.21, 1.38, 4.9.3 Інструкції по експлуатації автомобілів «МАЗ 5551» згідно з якими: п. 1.13 «Не допускається підняття завантаженої платформи автомобіля-самоскида при несправному стані стабілізатора поперечної рівноваги у задній підвісці»; п. 1.18 «Забороняється робота під піднятою завантаженою платформою», п. 1.21 «Необхідно дотримуватися об`єму і періодичності технічного обслуговування автомобіля, вказаних у цій інструкції»; п. 1.38 «Якщо вантаж не розвантажується при піднятті платформи приблизно на 20 градусів, потрібно зупинити підйом та встановити причину»; п. 4.9.3 «Під час експлуатації автомобіля-самоскида необхідно періодично перевіряти стан і правильність регулювання тросика клапана управління». Порушення водієм ОСОБА_1 вищевказаних вимог правил безпеки експлуатації транспорту перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з наслідками вказаної пригоди, а саме із настанням смерті ОСОБА_2 .

Вироком суду дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною 2 статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого та визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України (т. 1 а.с. 113-115).

Згідно підпункту «г» пункту 38.1.1 статті 38 Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Як вбачається із висновку судової автотехнічної експертизи № 7901/7902/20-21 від 09.12.2020 р. у заданій дорожній ситуації дії водія автомобіля «МАЗ 5551», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 при розвантаженні даного транспортного засобу, знаходилися у невідповідності з технічними нормами вимог п.п. 31.1, 31.3 Правил дорожнього руху по причинам, вказаним у дослідницькій частині. В заданій дорожній ситуації в діях водія автомобіля «МАЗ 5551» державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вбачаються невідповідності технічним нормам вимог пунктів 31.1, 31.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням події даної пригоди (т.1 а.с. 214-221).

Із обставин встановлених судом у вироку суду та з огляду на висновок судової автотехнічної експертизи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням події даної пригоди.

Встановлені обставини є підставою для реалізації страховиком передбаченого підпунктом «г» пункту 38.1.1 статті 38 Закону права після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За змістом наведеної норми при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що шкоду, завдану працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, відшкодовує юридична особа.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі N 426/16825/16-ц).

У матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем на користь позивача заявленої суми страхового відшкодування та протилежного відповідач під час розгляду справи не довів.

Доводи відповідача про те, що страховик повинен був відмовити у виплаті страхового відшкодування, оскільки винною особою було добровільно відшкодовано потерпілій особі, визначеній у кримінальному провадженні, шкоду внаслідок загибелі ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними розписками, судом відхиляються, оскільки таке відшкодування згідно статті 37 Закону не є підставою для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування (регламентної виплати). Окрім того, питання щодо наявності чи відсутності у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не було предметом розгляду у кримінальному провадженні.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо настання страхового випадку із забезпеченим транспортним засобом, що належить відповідачу, виплати страховиком страхового відшкодування у межах ліміту відповідальності членам сім`ї потерпілої особи, а також обставина причинно-наслідкового зв`язку між встановленою невідповідністю технічного стану та обладнання забезпеченого транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху та дорожньо-транспортною пригодою, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача у порядку регресу виплаченого страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 000,00 гривень, що підтверджується платіжним доручення № 3489 від 29.08.2022 на суму 3 000,00 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 000,00 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" (22700, Вінницька обл., Вінницький (Іллінецький) р-н, місто Іллінці, вулиця Незалежності, будинок 116, ідентифікаційний код юридичної особи 37647548) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, корп. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 20033533) 200 000,00 гривень (двісті тисяч гривень) та 3000,00 гривень (три тисячі гривень) cудових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на електронну адресу: позивача - aobiliy@ukr.net, alina.bila@unika.ua Vitaliy.Biliy@Starck.legal, відповідача - Pottersan@i.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, корп. 4; aobiliy@ukr.net, alina.bila@unika.ua, Vitaliy.Biliy@Starck.legal;

3 - відповідачу, 22700, Вінницька обл., Вінницький (Іллінецький) р-н, місто Іллінці, вулиця Незалежності, будинок 116; Pottersan@i.ua.