Ухвала

від 02.08.2023 по справі 902/849/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 902/849/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023

у складі колегії суддів: Гудак А. В. (головуючої), Олексюк Г. Є., Мельника О. В.

та на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023

у складі судді Шамшуріної М. В.

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро"

про стягнення 200 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" про стягнення 200 000,00 грн страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі № 902/849/22 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" 200 000,00 грн страхового відшкодування та 3 000,00 грн cудових витрат на сплату судового збору.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі № 902/849/22 без змін.

20.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 та на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі №902/849/22.

Одночасно за текстом та у прохальній частині касаційної скарги, скаржником порушено питання щодо зупинення виконання оскаржених судових рішень.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 902/849/22 визначено склад суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Білоус В. В., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що в даному випадку об`єктом оскарження є рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2022 у справі № 906/700/22, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2023, яким задоволено позовні вимоги про стягнення 200 000,00 грн страхового відшкодування.

Оскільки зазначений вище позов був поданий у 2022 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 200 000,00 грн справа № 902/849/22 в силу закону є малозначною.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 293 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зокрема зазначає про обставини, визначені пунктом 3 частини другої, підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Так, скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування визначення терміну "дорожньо-транспортна пригода" та визначення терміну "потерпілі" при виплаті страхового відшкодування у випадках, коли автомобіль не перебуває у русі.

Крім того, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастовчої практики з огляду знову ж таки на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Водночас, посилаючись на винятки, викладені у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови обґрунтування яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у малозначній справі, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано наявності зазначених обставин.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 тощо).

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Оцінивши доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів" (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 922/3160/19).

Разом з тим, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 916/2438/19, від 22.03.2021 у справі № 918/551/19).

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Так суд звертає увагу, що посилання скаржника, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України без належного обґрунтування виключних підстав визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову менше, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 902/849/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 та на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023.

З огляду на відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень залишається судом без розгляду.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантінвестагро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 та на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі № 902/849/22.

2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

В. Г. Пєсков