Рішення

від 05.04.2023 по справі 902/1248/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" квітня 2023 р. Cправа №902/1248/20

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, с.Наливайка Голованівського району Кіровоградської області

до Селянського (фермерського) господарства "Терра", с.Пирогів Тиврівського району Вінницької області

про стягнення 194975,56 грн шкоди

за участю представників сторін:

позивача: Сердюка Владислава Олександровича, діючого на підставі довіреності №4 від 02.05.2022;

відповідача: Муравеля Геннадія Григоровича - керівника, Чорної Ольги Михайлівни - діючої на підставі ордеру серії АВ №1057450 від 26.12.2022.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа за позовом Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Терра" 194975,56 грн шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Позивач покликається на наявність у нього права оренди спірної земельної ділянки, яке виникло у нього на підставі Договору від 15.08.2017, укладеного з ОСОБА_1 . Натомість земельна ділянка безпідставно використовується відповідачем.

Ухвалою суду від 28.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1248/20, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 11.02.2021.

В ході підготовчого провадження судом було встановлено, що на розгляді Тиврівського районного суду Вінницької області перебувала справа №145/2191/18 за позовом Селянського фермерського господарства "Терра", в тому числі, до ТОВ "Агро Інвест Україна" про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання додаткової угоди укладеною.

При цьому предметом вказаних договорів являється спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га.

Під час розгляду справи №145/2191/18 судом буде надано оцінку правовстановлюючим документам позивача та відповідача на земельну ділянку, за використання якої позивачем нарахована до стягнення матеріальна шкода. Таким чином, рішення, що буде прийнято у справі № 145/2191/18, безпосередньо впливатиме на результати розгляду справи №902/1248/20, оскільки при розгляді справи №145/2191/18 будуть встановлені обставини, що матимуть преюдиційне значення для розгляду даної господарської справи, зокрема щодо належного користувача земельної ділянки.

З цих підстав ухвалою суду від 11.02.2021 провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №145/2191/18.

03.08.2021 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі. До клопотання позивачем додано копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021 по справі №145/2191/18.

Ухвалою суду від 13.08.2021 поновлено провадження у справі у справі №902/1248/20 та продовжено строк здійснення підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання призначено на 29.09.2021.

14.09.2021 позивач подав до суду заяву №523 від 14.09.2021 про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 185, т.1), в якій просив суд стягнути з відповідача 194975,56 грн шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки. В її обґрунтування представник Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю зазначив про допущення помилки в позовній заяві при розрахунку врожайності кукурудзи за 2020 рік та ціни реалізації насіння соняшнику.

Так як позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у визначений ст.46 ГПК України строк, суд прийняв її до розгляду, у зв`язку із чим нова ціна позову становить 194975,56 грн.

Також під час судового засідання, 29.09.2021, представники відповідача звернулись до суду з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до прийняття судового рішення судом касаційної інстанції у справі №145/2191/18. Так, 28.08.2021 Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою селянського Фермерського господарства "Терра" на постанову Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021 у справі №145/219/18. Встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу - до 27.09.2021.

Ухвалою суду від 29.09.2021 провадження у справі №902/1248/20 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №145/2191/18.

29.09.2022 судом касаційної інстанції ухвалено остаточне рішення у справі №145/2191/18, а тому ухвалою суду від 31.10.2022 провадження у справі №902/1248/20 було поновлено та призначено підготовче засідання на 22.11.2022.

22.11.2022 судом постановлено протокольну ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 15.12.2022.

15.12.2022 судом розглянуто клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату та постановлено протокольну ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 26.12.2022.

26.12.2022 до суду надійшли письмові пояснення та клопотання представника відповідача про приєднання доказів, а саме копій матеріалів реєстраційної справи на земельну ділянку з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, що розташована на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Надані відповідачем документи долучено до матеріалів справи (а.с. 1-23, т.2).

За результатом судового засідання 26.12.2022 судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження та призначення справи №902/1248/20 до судового розгляду по суті на 30.01.2023.

30.01.2023 від відповідача до суду надійшли "додаткові письмові пояснення", в який останній посилається на відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення (що є підставою для стягнення збитків), стверджуючи при цьому, що використання відповідачем спірних земельних ділянок відбувалось на підставі договорів оренди земельної ділянки (а.с. 26-29, т.2).

30.01.2023 судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.02.2023.

Однак 22.02.2023 слухання справи №902/1248/20 не відбулось у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України, а тому судом відкладено розгляд справи до 15.03.2023.

15.03.2023 судове засідання у справі №902/1248/20 також не відбулось з аналогічних причин; судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи по суті до 05.04.2023.

05.04.2023 відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності у спорі, мотивовану тим, що право на позов виникло у позивача 30 жовтня 2017 року, тобто з дати реєстрації в Реєстрі речових прав договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 524585300:02001:0021 площею 3,5087 га, яка знаходиться на території Рахно-ІІолівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідач стверджує, що строк позовної давності сплив 30 жовтня 2020 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом 21 грудня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності прийнята судом до розгляду.

На визначену судом дату 05.04.2023 з`явились представники обох сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) та просив суд задовольнити позов з підстав, зазначених у ньому.

Відповідач заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві, та просив суд відмовити в позові, в тому рахунку з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Після закінчення судових дебатів суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по суті позовних вимог та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін в судове засідання не з`явились.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач стверджує, що 18.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", правонаступником якого є Агрофірма "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, та ОСОБА_1 , спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 052458530002-001:0021 площею 3,5087 га, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років. Право оренди за даним Договором зареєстровано 30.10.2017, про що вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 23111128.

Поряд з тим, за твердженням позивача, починаючи з 2017 року і по цей час вищевказаною земельною ділянкою фактично користується відповідач без правових підстав для її використання, тобто останнім здійснено її самовільне захоплення. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач фактично проводив посів та збір урожаю протягом 2017-2020 років.

Враховуючи викладені обставини позивач вважає, що у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, а саме:

1) протиправна поведінка відповідача, яка виражається в незаконному (протиправно) обробіток спірної земельної ділянки протягом 2018-2020 років, за відсутності діючого правочину щодо такої земельної ділянки;

2) завдана шкода відповідачем позивачу, яка включає в себе реальні збитки в розмірі 62702,28 грн, (сплачена орендна плата за 2017-2020 роки) та втрачена вигода в розмірі 132273,28 грн, розрахована відповідно до фактичних даних, які обґрунтовуються даними бухгалтерського обліку та звітності,

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою кредитора, тобто самовільне зайняття спірної земельної ділянки відповідачем (протиправна поведінка) та, як наслідок таких протиправних його дій, - неодержаний прибуток позивачем (завдана шкода).

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.

Стислий виклад заперечень відповідача.

18.01.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 141-142, т.1). При цьому останній, з-поміж іншого, зазначає наступне:

"...Спір між ТОВ "Агрофірма "Хлібороб" та СФГ "Терра" з приводу використання земельної ділянки ОСОБА_1 є предметом судового розгляду по цивільній справі, яка перебуває на розгляді Тиврівського районного суду Вінницької області. СФГ "Терра" оскаржило до суду договір оренди земельної ділянки між ТОВ "Агро Інвест Україна" та ОСОБА_1 . Справа №145/2191/18. Станом на сьогоднішній день рішення по ній не прийнято.

Між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 20.06.2007 укладений договір оренди земельної ділянки. Строк дії договору закінчувався 02.07.2012. В послідуючому між вказаними сторонами укладена додаткова угода, згідно якої строк дії договору оренди збільшено з 5-ти до 15-ти років, тобто до 02.07.2022.

Згідно Розділу 4 поземельної книги на спірну земельну ділянку, 08.08.2017 здійснено запис №005, з якого слідує реєстрація речового права за СФГ "Терра" на оренду земельної ділянки ОСОБА_1 . Це дає всі законні підстави для СФГ "Терра" на подальше використання до 02.07.2022 спірної земельної ділянки."

08.02.2021 надійшла відповідь на вищевказаний відзив (а.с. 156-157, т.1), у якій позивач, заперечив проти тверджень відповідача, зокрема зазначивши при цьому що:

- позивачем до позовної заяви додано докази сплати орендної плати орендодавцю, а саме видатково-касові ордери за 2017-2018 роки та платіжні доручення за 2020 рік;

- позивач розрахував збитки, виходячи з фактичних даних, які обґрунтував даними бухгалтерського обліку та звітності, що відповідає приписам статті 22 ЦК України як упущена вигода;

- позивач неодноразово звертався до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області для проведення перевірки законності обробітку спірної земельної ділянки відповідачем та до Тиврівської РДА з метою створення відповідної комісії для визначення збитків, завданих самовільним зайняттям земельної ділянки відповідачем;

- за відсутності державної реєстрації, додаткова угода до договору між відповідачем та ОСОБА_1 , датована 10.10.2011, не набрала законної сили, а отже договір оренди землі від 20.06.2007 припинив свою дію 02.07.2012, як це передбачено його умовами.

Фактичні обставини справи встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд та інші мотиви ухваленого рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

15.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" та ОСОБА_1 (спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) укладено Договір оренди №187 земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021 площею 3,5087 га, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років (а.с. 9-13, т.1).

Позивач є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", що підтверджується пунктом 3.1. статуту Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції (а.с. 15, т.1).

Право оренди за Договором оренди зареєстровано 30.10.2017, про що вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23111128. Це підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.12 на звороті, т.1).

Відповідач у даній справі - Селянське фермерське господарство "Терра" раніше перебував із ОСОБА_1 в орендних правовідносинах відносно вказаної земельної ділянки, і вважаючи, що вони тривають, у грудні 2018 року звернувся до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі.

Селянське фермерське господарство "Терра" вважає, що укладенням договору №187 від 15.08.2017 оренди землі було порушено його переважне право на поновлення договору оренди, оскільки 20.06.2007 між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра" було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії (центр ДЗК) 02.07.2007, про що було вчинено запис у державному реєстрі земель, а 20.07.2007 на виконання його умов, згідно акта прийому-передачі орендодавцем було надано земельну ділянку, а орендар прийняв земельну ділянку в строкове платне користування.

Крім того, 10.10.2011 між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра" було укладено додаткову угоду до договору оренди, згідно якої були внесені зміни щодо строку дії оренди та розміру орендної плати, а саме визначено, що договір укладено на 15 років, а оренда плата складає 3% від нормативно-грошової оцінки.

На думку Селянського фермерського господарства "Терра" укладення додаткової угоди шляхом її підписання свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо її істотних умов, а відтак договір оренди між Селянським фермерським господарством "Терра" та ОСОБА_1 є чинним, а договір оренди землі, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро Інвест Україна" (правонаступником якого є позивач у справі №902/1248/20) є незаконним та таким, що порушує права Селянського фермерського господарства "Терра".

Ухвалою Тиврівського районного суду від 26.01.2021 відповідача по справі ОСОБА_1 замінено на її спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" замінено на правонаступника останнього - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб".

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.03.2021 позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", щодо земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га, строком на 7 років, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 23111128. Визнано поновленим договір оренди землі, зареєстрований 02.07.2008 за №040785300132 у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії "Центру ДЗК", загальною площею 3,5087 га, кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, укладений між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра" 20.06.2007, на умовах додаткової угоди від 10.10.2011, укладеною ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра".

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.03.2021 у справі №145/2191/18 було переглянуто в апеляційному та касаційному порядку.

Так, постановою Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2022, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.03.2021 року скасовано і ухвалено нове рішення. В задоволенні позову Селянського фермерського господарства "Терра" до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі відмовлено.

Як слідує з постанови Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021, прийнятої за наслідками перегляду рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.03.2021 у справі №145/2191/18 (а.с.177-181, т.1), встановлено, що 20.06.2007 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством "Терра" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,5087 га строком на 5 (п`ять) років. Орендну плату встановлено в розмірі 1,5% нормативної вартості земельної ділянки.

20.06.2007 сторонами складено акт прийому-передачі земельної ділянки, а 02.07.2007 договір зареєстровано у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії (центр ДЗК), про що вчинено запис за № 040785300132.

10.10.2011 сторонами підписано додаткову угоду про зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки від 02.07.2007, відповідно до умов якої строк оренди встановлено як 15 (п`ятнадцять) років, а розмір орендної плати визначено як 3% нормативно-грошової оцінки у грошовій або натуральній формі.

Також в п. 3 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що вона набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

15.08.2017 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ "Агро Інвест Україна" (Орендар) укладено договір № 187 оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради, загальною площею 3,5087 га, кадастровий номер земельної ділянки 0524585300:02:001:0021.

Зазначений договір укладено строком на 7 (сім) років), перебіг якого за взаємною згодою та домовленістю сторін, починається із дня проведення державної реєстрації права оренди за цим договором (п. 3.1).

30.10.2017 речове право право оренди земельної ділянки, що виникло на підставі зазначеного договору, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції вважав, що зазначеним договором оренди порушено переважне право СФГ "Терра" щодо договору оренди з ОСОБА_1 , а тому дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Хлібороб", а договір оренди землі між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 поновленим.

Вінницький апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, прийшовши до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вказано у постанові Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021, спір між сторонами виник щодо чинності додаткової угоди від 10.10.2011 про зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки, зокрема, щодо її державної реєстрації в установленому законом порядку, а відтак строку дії договору оренди землі, укладеного між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 20.06.2007, підстав для визнання зазначеного договору поновленим і порушення укладенням договору від 15.08.2017 прав СФГ "Терра" як орендаря.

При цьому суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків про те, що з одного боку, дана додаткова угода укладена в установленому законом порядку, а з другого боку договір оренди землі, зареєстрований 02.07.2008 має бути поновленим в судовому порядку на умовах додаткової угоди від 10.10.2011.

Натомість суд апеляційної інстанції встановив, що додаткова угода від 10.10.2011 про зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки від 02.07.2007 не набрала чинності, так як не відбулася її державна реєстрація в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди, вона набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації, що відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції, що діяла на час підписання додаткової угоди. На примірнику додаткової угоди, копія якої долучена до матеріалів справи, відсутня відмітка про проведення її державної реєстрації.

Апеляційний суд відкинув посилання позивача на те, що відповідна державна реєстрація була здійснена шляхом внесення відповідних записів до Поземельної книги.

Так, пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1201 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМ від 23.12.2009 № 1404, від 20.07.2011 № 791), який був чинним на момент підписання угоди, було установлено, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюються до 1 січня 2012 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 258 зазначений пункт виключено.

З 01.01.2013 набрали чинність Закон України "Про Державний земельний кадастр", постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внесені Законом України від 07.07.2011 № 3613-IV.

З прийняттям зазначених нормативних актів органи земельних ресурсів не мають компетенції щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих прав, а систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політики у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені міністерством юстиції в установленому законодавством порядку.

Отже, починаючи з 01.01.2012 додаткова угода до договору оренди землі не могла бути зареєстрована шляхом внесення відповідних змін до Поземельної книги чи внесення запису в Книгу реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, а починаючи з 01.01.2013 і шляхом внесення відповідних записів до Державного земельного кадастру, а могло бути зареєстроване лише відповідне речове право в порядку, встановленому Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі Закон №1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 1952-IV в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі між ОСОБА_1 і ТОВ "Агро Інвест Україна") державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ на користується відомостями Державного земельного кадастру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доступ до відомостей Державного земельного кадастру забезпечувався за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав шляхом пошуку та отримання державним реєстратором в режимі реального часу відомостей про земельну ділянку, у тому числі відомостей про власників, користувачів земельної ділянки, перенесених з державного реєстру земель, що містяться в Державному земельному кадастрі.

Перед державною реєстрацією права оренди землі на підставі договору від 15.08.2017 відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку було зареєстровано право оренди Селянського фермерського господарства "Терра" на підставі договору оренди землі, зареєстрованого 02.07.2007 зі строком дії речового права 5 (п`ять) років. Відомості про інші зареєстровані речові права, а також обмеження у використанні земельної ділянки, відсутні.

На запит слідчих органів заступник начальника відділу у Тиврівському районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області О.Брижевата також надала відповідь про те, що відповідно до даних Державного земельного кадастру, книг реєстрації договорів оренди землі відомості про реєстрацію додаткової угоди між Селянським фермерським господарством "Терра" та ОСОБА_1 відсутні.

Отже апеляційний суд не взяв до уваги відповідно до частини 2 статті 78, статті 79 як недопустимі відомості Поземельної книги про те, що 09.08.2017 нібито було внесено запис про виникнення права Селянського фермерського господарства "Терра" на земельну ділянку площею 3,5087 га, а також про те, що державну реєстрацію такого права нібито проведено 22.06.2012. Зазначений запис також є недостовірним в силу неповноти, так як не містить строку дії речового права, відомостей про орган державної реєстрації прав.

Щодо посилань позивача на нібито продовження дії договору оренди землі, зареєстрованого 02.07.2007 у зв`язку з його неприпиненням з ініціативи орендодавця, то суд апеляційної інстанції відхилив їх з огляду на таке.

Відповідний договір було зареєстровано 02.07.2007 строком на 5 років, а відтак строк його дії закінчився 02.07.2012.

На час закінчення строку дії договору стаття 33 Закону України "Про оренду землі" діяла в редакції, що передбачала реалізацію орендарем, який належно виконував обов`язки за умовами договору, переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі частини 2-5 статті 33 Закону).

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону № 161-ХІV передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду містяться у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року (провадження № 6-219цс14 та № 6-10цс15) та від 18 березня 2015 року (провадження № 6-3цс15 і N 6-4цс15).

Такий висновок також відповідає вимогам абзаців 6-8 статті 33 Закону № 161-XIV, зі змісту яких вбачається, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, то необхідно у випадку поновлення договору оренди землі в обов`язковому порядку укласти протягом місяця додаткову угоду із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності).

Тобто, за будь-яких обставин, в обов`язковому порядку продовження чи поновлення договору оренди землі відбувається за укладення сторонами додаткової угоди. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 по справі № 709/433/17 (провадження № 14-169цс19).

За висновком суду апеляційної інстанції, у даному випадку попередній орендар СФГ "Терра" ці вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі" не дотримало, і при тому, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився в 2012 році, не зверталося за підписанням додаткової угоди в місячний строк після закінчення строку дії договору.

У зв`язку з цим не мають правового значення посилання позивача на те, що він користувався земельною ділянкою і після закінчення строку дії договору, а також сплачував орендну плату за користування нею.

Верховний Суд погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції та у своїй постанові від 29.08.2022 (а.с. 211-218, т.1) також вказав, що "Аргументи заявника про те, що реєстрація права користування відбулася у період від 28 березня 2012 року по 01 січня 2013 року, а це період, коли діюче законодавство передбачало реєстрацію такого права у Поземельній книзі, а новий порядок реєстрації речових прав у органах юстиції ще не діяв, колегія суддів до уваги не бере з таких підстав.

Згідно з положенням статті 125 ЗК України, у редакції Закону № 1066-VI від 05 березня 2009 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Однак, відповідно до положення статті 20 Закону України "Про оренду землі", у редакції, чинній станом на 2011-2012 роки, договір оренди землі набирав чинності після його державної реєстрації, що також визначено пунктом 3 додаткової угоди.

Тобто, у період 2011-2012 років законодавець передбачав як державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, так і реєстрацію самого договору оренди земельної ділянку. Однак до 01 січня 2013 року договір оренди набував чинності за умови його державної реєстрації.

Позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав доказів виконання положень статті 20 Закону України "Про оренду землі", яка була чинною станом на 2011-2012 роки.

Доводи касаційної скарги про переважне право на укладення договору оренди, надане заявнику положенням статті 33 Закону України "Про оренду", колегія суддів спростовує, оскільки додаткова угода до договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року не була укладена (погоджена). За таких обставин переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося."

Господарський суд визнає преюдиційними факти, встановлені судами при розгляді цивільної справи №145/2191/18, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України» та від 28.11.1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Господарський суд, приймаючи рішення у справі № 902/1248/20, визнає встановленим і таким, що не потребує повторного доказування, факт дійсності договору оренди земельної ділянки, укладеного 15.08.2017 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", на земельну ділянку кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га, строком на 7 років, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 23111128.

Суд також визнає встановленим той факт, що Селянське (феремерське) господарство "Терра" не реалізувало своє переважне право на укладення договору оренди, надане положенням статті 33 Закону України "Про оренду", оскільки додаткова угода до договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року не була укладена (погоджена).

З урахуванням встановлених рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій, які набрали законної сили, у цивільний справі №145/2191/18 фактів, суд приходить до висновку, про відсутність у відповідача - Селянського фермерського господарства "Терра" права оренди спірної земельної ділянки після 02.07.2012.

Переважне право Селянського фермерського господарства "Терра" на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося, натомість право оренди виникло у позивача - Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" в результаті укладення Договору оренди земельної ділянки від 15.08.2017.

Відповідач не спростував факту обробітку земельної ділянки, кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, у вигляді посіву та збору урожаю з 2017 року і по даний час.

Посилання відповідача на те, що укладений між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 20.06.2007 договір оренди земельної ділянки закінчився 02.07.2012, однак у подальшому його було продовжено до 02.07.2022, а також те, що у поземельній книзі 08.08.2017 здійснено запис №005, з якого слідує реєстрація речового права за СФГ "Терра" на оренду земельної ділянки ОСОБА_1 спростовуються обставинами даної справи та доведеними фактами, встановленими судовими рішеннями у цивільній справі №145/2191/18.

Суд визнає доведеним твердження позивача, що використання Селянським (фермерським) господарством "Терра" земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га після 02.07.2012 має протиправний характер та порушує права позивача як орендаря.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема і положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

А відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, за змістом положень статті 22 ЦК України, частин першої, другої статті 142, частини другої статті 224, частини першої статті 225 ГК України збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Звернувшись до суду з позовом та заявивши вимоги про стягнення 194975,56 грн шкоди (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), позивач до її складу включив наступні складові - реальні збитки у вигляді витрат пов`язаних із виплатою орендної плати в сумі 62702,28 грн та втрачену вигоду (неодержаний прибуток) в сумі 132273,28 грн.

Надаючи оцінку складовій заявленої до стягнення шкоди у вигляді реальних збитків (сплаченої орендної плати) в сумі 62902,28 грн, суд встановив, що позивачем на користь орендодавця була сплачена орендна плата: за 2017 рік - 15171,32 грн, за 2018 рік - 15710,32 грн, за 2019 рік - 15910,32 грн, за 2020 рік - 15910,32 грн. Всього за період 2017 - 2020 років позивачем сплачено 62702,28 грн. (а.с. 47-60, т.1).

Так, згідно видаткового касового ордеру № 216 від 11.12.2017 ТОВ "Агро Інвест Україна" видало ОСОБА_1 10000,00 грн. Підстава: "виплата земельного паю за 2017 (мотивація за заключення договору) с. Пирогів".

Також згідно видаткового касового ордеру №29 від 10.01.2018 ТОВ "Агро Інвест Україна" видало ОСОБА_1 5171,32 грн. Підстава: "виплата земельного с. Рахни-Польові доплата від моменту заключення договору".

Як слідує зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача, кошти в сумі 15171,32 грн двома платежами - згідно видаткового касового ордеру № 216 від 11.12.2017 та згідно видаткового касового ордеру №29 від 10.01.2018 сплачувались за 2017 рік.

Згідно п. 4.1. Договору №187 оренди землі від 15.08.2017, укладеного між Позивачем та ОСОБА_1 , орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 18846,36 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою, що у відсотковому співвідношенні становить 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 2.4. даного Договору.

Обчислення розміру орендної плати за кожен наступний рік оренди, здійснюється з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування.

Окрім того, відповідно до пункту 4.3. Договору №187 оренди землі від 15.08.2017, орендна плата виплачується орендарем у встановленому пунктом 4.1. цього договору розмірі за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших податків, обчислених (нарахованих та утриманих), згідно з вимогами чинного податкового законодавства.

З урахуванням того, що для доходів у вигляді суми винагород, нарахованих (виплачених) платнику податку за цивільно-правовими договорами, застосовується ставка податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% (п.167.1 ст.167 ПКУ), місячний розмір орендної плати орендодавцю становить 15454,02 грн на рік або 1287,84 грн на 1 місяць.

Відповідно до пункту 4.4. Договору № 187 від 15.08.2017 оренди землі, орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на користь орендодавця щорічно, у строк до 30 грудня поточного року користування.

Так як Договір № 187 оренди землі було укладено 15.08.2017, орендар повинен був сплатити орендодавцю ОСОБА_1 орендні платежі за 2017 рік з розрахунку за половину місяця серпня, повні місяці вересень, жовтень листопад та грудень 2017 року.

За 2017 рік орендар мав ОСОБА_1 сплатити орендний платіж в сумі 643,92 грн за серпень та по 1287,84 грн за вересень, жовтень листопад та грудень 2017 року відповідно (за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб). Тому за 2017 рік підлягали до сплати орендні платежі на користь ОСОБА_1 на загальну суму 5795,28 грн. Натомість ТОВ "Агро Інвест Україна" сплатило 15171,32 грн, відповідно розмір переплати складає 9376,04 грн.

Також позивачем була сплачена орендна плата за 2018 рік в сумі 15710,32 грн, за 2019 рік в сумі 15910,32 грн та за 2020 рік в сумі 15910,32 грн, що підтверджується Списками згрупованих поштових переказів електронних форма № 103-1 (а.с.49-56, т.1) та платіжними дорученнями № 16285 від 25.11.2020 на суму 7955,16 грн та № 16286 від 25.11.2020 на суму 7955,16 грн. як зарахування орендної плати на користь спадкоємців ОСОБА_1 (а.с. 57-58, т.1).

За змістом ч. 2 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до приписів ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель.

Землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь для інших видів використання, а також неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 ЗК України).

Крім цього, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підсумовуючи викладене, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, здійснених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.

Витрати позивача зі сплати орендних платежів мають характер реальних збитків. Позивач правомірно визначив як реальні збитки сплачену ним орендну плату, оскільки обов`язок зі сплати орендних платежів випливає у нього із Договору оренди, укладеного 15.08.2017. Сплачуючи орендні платежі навіть за відсутності можливості використання спірної земельної ділянки за призначенням, позивач діяв добросовісно щодо орендодавця і таким чином засвідчував свій намір орендувати земельну ділянку.

Витрати позивача у сумі 5795,28 грн зі сплати орендних платежів на користь орендодавця за 2017 рік, 15710,32 грн за 2018 рік, 15910,32 грн за 2019 рік та 15910,32 грн за 2020 рік, суд визнає як належним чином обґрунтовані реальні збитки.

Однак враховуючи, що відповідач заявив про застосування позовної давності у спорі, що випливає із заяви, поданої до суду 05.04.2023, суд щодо вказаних вимог відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернувся 21.12.2020, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу "Канцелярія" Господарського суду Вінницької області № 1199/20 від 21.12.2020.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення 5795,28 грн реальних збитків у вигляді орендної плати за 2017 рік заявлена позивачем поза межами строку позовної давності. Так, позивач звернувся до суду 21.12.2020, тоді як платіж згідно видаткового касового ордеру №216 було здійснено 11.12.2017. Позовна давність починається з моменту, коли позивач здійснив такий платіж. Відтак трирічний строк позовної давності за цією частиною позовних вимог сплив. Це є підставою для відмови у стягненні 5795,28 грн реальних збитків у вигляді орендної плати за 2017 рік з підстав пропуску строку позовної давності.

Також суд відмовляє у стягненні 9376,04 грн заявлених як реальні збитки у вигляді орендної плати за 2017 рік, оскільки вказані кошти були позивачем перераховані без доведення суду правових підстав для такого перерахунку.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення визначеної позивачем складової шкоди у вигляді реальних збитків з відповідача на загальну суму 47530,96 грн у вигляді орендної плати, що включає в себе: 15710,32 грн за 2018 рік, 15910,32 грн за 2019 рік та 15910,32 грн за 2020 рік.

Позивачем було сплачено орендодавцям орендну плату за земельну ділянку, які він не міг використовувати внаслідок протиправних дій з боку відповідача, що є реальними збитками позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення такої зазначеної позивачем складової шкоди як втрачена вигода в сумі 132273,28 грн, яка визначена у цій сумі відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, суд відзначає наступне.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний прибуток (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаного прибутку (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що цей прибуток (вигода) не є абстрактним, а міг би бути ним реально отримано при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного прибутку.

Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі №904/7601/17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, 12.08.2020 у справі №910/15883/14, від 27.08.2019 у справі №910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.

При вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків необхідно перш за все з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу цієї майнової відповідальності, з тим щоб відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідно ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 ГК), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі (ст. 1166 ЦК).

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17.

Суд визнає обґрунтованими доводи позивача, що відповідач незаконно проводив обробіток спірної земельної ділянки, за відсутності чинного правочину, яким йому були би надані відповідні права щодо спірної земельної ділянки.

З приводу самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивач стверджував, що 22.07.2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про проведення перевірки законності обробітку СФГ "Терра" земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:001:0021. Не отримавши відповіді на вищевказану заяву, позивач повторно подав заяву аналогічного змісту 10.09.2020, яку було зареєстровано за вхідним № 3563/0/1-20. Повідомлень на адресу позивача про результати розгляду його заяв не надходило.

14.09.2020 позивач звернувся до Тнврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП із заявою про вчинення кримінального правопорушення директором СФГ "Терра" Муравлем Г.Г., а саме здійсненням самовільного зайняття земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:001:0021.

Під час розгляду звернення позивача Тиврівським ВП Жмеринського ВП ГУНП було отримано від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - відділ у Тиврівському районі відповідь на запит щодо наявних зареєстрованих прав на спірну земельну ділянку за СФГ "Терра", згідно якого відповідно до даних Державного земельного кадастру, книг реєстрації договорів оренди землі відомості про реєстрацію додаткової угоди між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 відсутні.

Окрім того, Тиврівським ВП Жмеринського ВП ГУНП було направлено матеріали щодо розгляду заяви позивача до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з вказівкою видати наказ на перевірку законності обробітку спірної земельної ділянки відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області перевірок звернень позивача із зазначеного приводу.

Згідно правової позиції позивача, у зв`язку із невиконанням (неналежним виконанням) державними/контролюючими органами, своїх повноважень, позивач розраховує збитки у вигляді упущеної вигоди, виходячи з фактичних даних, які обґрунтовуються даними бухгалтерського обліку та звітності, наступним чином.

Протягом 2018 - 2020 років позивачем на суміжному, із спірною земельною ділянкою, полі № 82.02,19.16.37.02 загальною площею 89,13 га, було проведено посіви сільськогосподарських культур: протягом 2018 та 2020 рр. - вирощувалась кукурудза, протягом 2019 р. вирощувався соняшник.

На підтвердження можливості здійснити посів сільськогосподарських культур позивач надав план-схему розташування суміжної земельної ділянки позивача на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області; акти списання посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин за 2018-2020 рр.; оборотно-сальдову відомість за 2018-2020 рр.; подорожні листи за 2018-2020 рр; Договори про поставку посівного матеріалу; Додаток 2 до статті передавального акту "Основні засоби".

Позивач вважає, що наданими ним доказами належно підтверджена реальність його наміру та можливості вирощувати вищевказані сільськогосподарські культури на орендованій земельній ділянці кадастровий номер 0524585300:02:001:0021 площею 3,5087 га, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, яка була самовільно зайнята СФГ "Терра".

На підтвердження реальної можливості продажу врожаю сільськогосподарських культур позивачем додано до позову договори поставки (купівлі-продажу) зерна кукурудзи та соняшнику.

Позивачем при розрахунку втраченої вигоди враховано фактичну вартість зерна відповідно до укладених ним контрактів. Вартість кукурудзи врожаю 2018 року відповідно до контракту №1819-РС-І-АШ-4 від 13.03.2019 становить 165,00 доларів США за метричну тонну; вартість соняшнику врожаю 2019 року відповідно до видаткової накладної №1116 від 11.09.2019 року до договору купівлі-продажу №ПЗЕ- 19/525 від 10 липня 2019 року становить 8585,00 грн за тонну без врахування ПДВ; вартість кукурудзи врожаю 2020 року відповідно до контракту №2021-FC-FWD-I-KHL-l від 24.08.2020 становить 171,00 доларів США за метричну тонну.

Для розрахунку вартості 1 тонни зерна кукурудзи в гривні, позивачем враховано курс Долара США на підставі даних офіційного сайту НБУ https://bank.gov.ua/, станом на дату підготовки позовної заяви для подачі до суду, який становить 1$ =28,0828 грн.

Відносно врожайності сільськогосподарських культур, позивачем враховано наступні показники згідно поданих ним звітів:

- звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду форми 29-сг станом на 01.12.2018 р. врожайність кукурудзи врожаю 2018 року становила 11,29 т./га;

- звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду форми 29-сг станом на 01.12.2019 р. врожайність соняшнику врожаю 2019 року становила 3,42 т./га;

- звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду форми 37-сг станом на 01.12.2020 р. врожайність кукурудзи врожаю 2020 року становила 5,01 т./га.

Дані показники аналогічні показникам врожайності сільськогосподарських культур по Тиврівському району згідно довідки Головного управлення статистики у Вінницькій області.

Виходячи із вартості та показників врожайності сільськогосподарської культур, що вказані вище, позивач вважає, що розмір неотриманого прибутку становитиме 132273,28 грн та просить стягнути вказану суму з відповідача.

Розглянувши вказану вимогу, суд відзначає, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Враховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Водночас суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Відповідно до частини першої статті 157 ЗК України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до частини третьої цієї статті, порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.93 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Пунктом 1 Порядку передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 2 Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до Порядку відшкодуванню підлягають, зокрема: понесені або необхідні витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Передумовою для відшкодування збитків, завданих позивачу, як орендарю внаслідок обмеження його прав відповідачем щодо спірних земельних ділянок, є комісійний акт визначення розміру збитків, затверджений відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування, проте в матеріалах справи відсутній такий акт.

Щодо доводів позивача про безрезультатність його звернення до Тиврівської РДА про створення комісії 17 вересня 2020 року, суд зауважує, що порушення відповідачем його прав триває з 2017 року. Позивач мав достатньо часу і не був позбавлений можливості оскаржити бездіяльність державного органу до адміністративного суду в порядку, визначеному процесуальним законом. Так у випадку, якщо така бездіяльність знайшла б своє підтвердження, позивач отримав би відповідний судовий захист своїх порушених прав, що у кінцевому рахунку мало би призвести до створення комісії та відповідно - одержання позивачем належних доказів для відшкодування збитків, як того вимагає Порядок. Натомість сплачуючи орендні платежі з 2017 року, знаючи, що його права порушуються, позивач ініціював створення комісії лише у 2020 році. Така поведінка позивача не сприяла обґрунтуванню належними доказами його позовних вимог, що наразі розглядаються судом.

В обґрунтування розміру упущеної вигоди позивачем додано до позову відповідь органу статистики, проте не надано експертного висновку, яким було б встановлено, середню оптово-ринкову вартість насіння соняшника та кукурудзи.

Суд погоджується із запереченнями відповідача у цій частині, що позивачем не надано доказів щодо обсягів та класу зібраного врожаю, ринкових цін його реалізації, витрат на збирання та транспортування тощо, насіння соняшнику та кукурудзи вирощеного безпосередньо ним на суміжних земельних ділянках.

Розрахунок збитків позивача не відповідає вимогам чинного законодавства та Постанові КМУ № 284 від 19.04.93 року "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам". Зокрема, не взяті до уваги витрати на сплату податків при здійсненні господарської діяльності, що сплачуються з доходу підприємства; витрат на перевезення продукції та її зберігання; витрат на оплату орендної плати за землю; витрат на оплату' праці працівникам чи іншим особам, зайнятим у переробці (складуванні, завантажені, перевантажені, фасуванні продукції); витрат на сплату внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування; витрат на захист вирощеної продукції від шкідників та її охорону; витрат на придбання насіння для посіву; витрат на обробіток грунту та збирання урожаю, та інших витрат, які беруться до уваги спеціалістами у сфері сільського господарства, які входять до складу створеної відповідною райдержадміністрацією комісією для визначення розміру збитків, у тому числі і розміру упущеної вигоди відповідно до Постанови КМУ.

Позивач не надав належних доказів того, що підприємство у 2018-2020 роках мало наміри на спірній земельній ділянці вирощувати насіння соняшника та кукурудзи, не надав докази придбання паливно-мастильних матеріалів, понесення витрат на придбання засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших, не надав доказів наявності у власності або оренди техніки чи інших засобів виробництва тощо.

Пунктом 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 р. № 6 передбачено, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 963.

Згідно п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963, розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Держсільгоспінспекцією та ії територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. № 1619.

Пунктом 3.1 Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покрову без спеціального дозволу, затверджених наказом Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 р. № 110, передбачено, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Такі докази в матеріалах справи відсутні, відтак позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними засобами доказування наявність збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінивши за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача 47530,96 грн. реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2018 - 2020 роки та наявність підстав для відмови у позові в частині стягнення 132273,28 грн втраченої вигоди, оскільки за відсутності належних доказів, якими мають бути підтверджені визначені обставини, судом не встановлено усіх елементів складу правопорушення, необхідних для стягнення збитків у вигляді, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

Розподіл судових витрат.

Звертаючись із позовом до суду, позивач згідно платіжного доручення № 3525 від 15.12.2020 сплатив в сумі 3367,99 грн, що складає 1,5% від первісної ціни позову 224532,34 грн

З урахуванням поданого 14.09.2021 позивачем клопотання про зменшення позовних вимог, нова ціна позову склала 194975,56 грн, відповідна їй сума судового збору складає 2924,63 грн. У заяві про зменшення позовних вимог позивач просив повернути йому судовий збір в сумі 443,36 грн.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що сума ціни позову, з урахуванням поданого позивачем клопотання про зменшення позовних вимог, становить - 194975,56 грн та є зменшеною в порівнянні до заявленої суми вимог згідно позовної заяви, враховуючи те, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, і питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством, з огляду на те, що згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про повернення судового збору, яке міститься в заяві про зменшення позовних вимог.

Позивачу належить повернути з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 443,35 грн

Судові витрати зі сплати судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 712,96 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Терра" (код ЄДРПОУ 32192560; адреса: 23352, Вінницька область, Тиврівський район, с. Пирогів, вул. Садова, 56) на користь Агрофірма "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 30702633; адреса: 26512, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Наливайка) 47530,96 грн реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2018 - 2020 роки, та 712,96 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 15171,32 грн реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2017 рік, та 132273,28 грн втраченої вигоди відмовити.

5. Повернути Агрофірмі "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 30702633; адреса: 26512, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Наливайка) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 443,35 грн, сплачений згідно платіжного доручення №3525 від 15 грудня 2020 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

6. Примірник рішення, скріплений гербовою печаткою суду та підписом судді є підставою для повернення судового збору у визначеному цим рішенням розмірі.

7. Повний текст судового рішення направити сторонам.

8. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 17 квітня 2023 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим. ухвали:

1 - до справи;

2 - Агрофірмі "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (serdjuk-vlad@ukr.net);

3 - Селянському (фермерському) господарству "Терра" (1970muravel@ukr.net);

4 - представнику відповідача Білошкурському О.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )