Постанова

від 30.06.2023 по справі 902/1248/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2023 року Справа № 902/1248/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Терра" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 17.04.2023)

за позовом Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Селянського (фермерського) господарства "Терра"

про стягнення 194975,56 грн. шкоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Терра" на користь Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 47530,96 грн реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2018 - 2020 роки, та 712,96 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору. В стягненні 15171,32 грн реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2017 рік, та 132273,28 грн втраченої вигоди відмовлено. Повернуто Агрофірмі "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 443,35 грн, сплачений згідно платіжного доручення №3525 від 15 грудня 2020 року.

Господарський суд, приймаючи рішення у справі №902/1248/20, визнав встановленим і таким, що не потребує повторного доказування, факт дійсності договору оренди земельної ділянки, укладеного 15.08.2017 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", на земельну ділянку кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га, строком на 7 років, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 23111128.

Суд також визнав встановленим той факт, що Селянське (феремерське) господарство "Терра" не реалізувало своє переважне право на укладення договору оренди, надане положенням статті 33 Закону України "Про оренду", оскільки додаткова угода до договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року не була укладена (погоджена).

З урахуванням встановлених рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій, які набрали законної сили, у цивільний справі №145/2191/18 фактів, суд дійшов до висновку, про відсутність у відповідача - Селянського фермерського господарства "Терра" права оренди спірної земельної ділянки після 02.07.2012.

Враховуючи наведене, місцевим господарським судом встановлено, що використання Селянським (фермерським) господарством "Терра" земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га після 02.07.2012 має протиправний характер та порушує права позивача як орендаря.

Надаючи оцінку складовій заявленої до стягнення шкоди у вигляді реальних збитків (сплаченої орендної плати) в сумі 62902,28 грн, суд встановив, що позивачем на користь орендодавця була сплачена орендна плата: за 2017 рік - 15171,32 грн, за 2018 рік - 15710,32 грн, за 2019 рік - 15910,32 грн, за 2020 рік - 15910,32 грн. Всього за період 2017 - 2020 років позивачем сплачено 62702,28 грн.

Витрати позивача у сумі 5795,28 грн зі сплати орендних платежів на користь орендодавця за 2017 рік, 15710,32 грн за 2018 рік, 15910,32 грн за 2019 рік та 15910,32 грн за 2020 рік, суд першої інстанції визнав, як належним чином обґрунтовані реальні збитки.

Однак враховуючи, що відповідач заявив про застосування позовної давності у спорі, місцевий суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 5795,28 грн реальних збитків у вигляді орендної плати за 2017 рік заявлена позивачем поза межами строку позовної давності, відтак задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача 47530,96 грн. реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2018 - 2020 роки та наявність підстав для відмови у позові в частині стягнення 132273,28 грн втраченої вигоди, оскільки за відсутності належних доказів, якими мають бути підтверджені визначені обставини, судом не встановлено усіх елементів складу правопорушення, необхідних для стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Терра" на користь Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 47530,96 грн реальних збитків у вигляді витрат, пов`язаних з виплатою орендної плати орендодавцю за 2018 - 2020 роки скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Судові витрати просить стягнути з позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, що оскаржуване рішення є безпідставним та необґрунтованим, оскільки використання відповідачем спірних земельних ділянок відбувалось на підставі правоустановчих документів, а саме договорів оренди земельної ділянки. Відсутність хоча б одного з елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Позивачем надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, зокрема, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Терра" на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі №902/1248/20 без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

15.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" та ОСОБА_1 (спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) укладено договір оренди №187 земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021 площею 3,5087 га, яка знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років (а.с. 9-13, т.1).

Договір укладено строком на 7 (сім) років), перебіг якого за взаємною згодою та домовленістю сторін, починається із дня проведення державної реєстрації права оренди за цим договором (п. 3.1).

Право оренди за вказаним договором оренди зареєстровано 30.10.2017, про що вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23111128. Це підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.12 на звороті, т.1).

Позивач є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", що підтверджується пунктом 3.1. статуту Агрофірми "Хлібороб" у формі товариства з обмеженою відповідальністю у новій редакції (а.с. 15, т.1).

Поряд з цим, 20.06.2007 між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра" було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії (центр ДЗК) 02.07.2007, про що було вчинено запис у державному реєстрі земель. На виконання умов вказаного договору, згідно акта прийому-передачі від 20.07.2007 орендодавцем було надано земельну ділянку орендарю в строкове платне користування.

10.10.2011 між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством "Терра" було укладено додаткову угоду до договору оренди, згідно якої були внесені зміни щодо строку дії оренди та розміру орендної плати, а саме визначено, що договір укладено на 15 років, а оренда плата складає 3% від нормативно-грошової оцінки.

Таким чином, відповідач у даній справі - Селянське фермерське господарство "Терра" раніше перебував із ОСОБА_1 в орендних правовідносинах відносно вказаної земельної ділянки, і вважаючи, що вони тривають, у грудні 2018 року звернувся до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021 у справі 145/2191/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2022, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.03.2021 року скасовано і ухвалено нове рішення. В задоволенні позову Селянського фермерського господарства "Терра" до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібороб" про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі - відмовлено.

Враховуючи, що 15.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" та ОСОБА_1 укладено договір оренди №187 земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021 площею 3,5087 га, однак з 2017 року вказаною земельною ділянкою фактично користується відповідач без правових підстав для її використання, позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Терра" 194975,56 грн шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено статтею 1166 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (правова позиція Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 18.12.2020 у справі 922/3414/19).

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Статтею 211 Земельного кодексу України передбачено, що за самовільне зайняття земельної ділянки громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

У випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода (збитки) відшкодовуються відповідно до статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статей 156, 211, 212 Земельного кодексу України у повному обсязі особами, що її заподіяли.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" унормовано, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Доводи апеляційної скарги про відсутність таких складових правопурешення, як протиправна поведінка та вина відповідача, оскільки використання відповідачем земельної ділянки відбувалось на підставі договору оренди земельної ділянки укладеного між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 20.06.2007, оцінюються судом апеляційної інстанції критично з огляду на таке.

Як вказано у постанові Вінницького апеляційного суду від 20.07.2021 у справі №145/2191/18, спір між сторонами виник щодо чинності додаткової угоди від 10.10.2011 про зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки, зокрема, щодо її державної реєстрації в установленому законом порядку, а відтак строку дії договору оренди землі, укладеного між СФГ "Терра" та ОСОБА_1 20.06.2007, підстав для визнання зазначеного договору поновленим і порушення укладенням договору від 15.08.2017 прав СФГ "Терра" як орендаря. Суд апеляційної інстанції у вказаній справі встановив, що додаткова угода від 10.10.2011 про зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки від 02.07.2007 не набрала чинності, так як не відбулася її державна реєстрація в установленому законом порядку.

Верховний Суд у своїй постанові від 29.08.2022, справа №145/2191/18 (а.с. 211-218, т.1), вказав наступне: "Аргументи заявника про те, що реєстрація права користування відбулася у період від 28 березня 2012 року по 01 січня 2013 року, а це період, коли діюче законодавство передбачало реєстрацію такого права у Поземельній книзі, а новий порядок реєстрації речових прав у органах юстиції ще не діяв, колегія суддів до уваги не бере з таких підстав.

Згідно з положенням статті 125 ЗК України, у редакції Закону № 1066-VI від 05 березня 2009 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Однак, відповідно до положення статті 20 Закону України "Про оренду землі", у редакції, чинній станом на 2011-2012 роки, договір оренди землі набирав чинності після його державної реєстрації, що також визначено пунктом 3 додаткової угоди.

Тобто, у період 2011-2012 років законодавець передбачав як державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, так і реєстрацію самого договору оренди земельної ділянку. Однак до 01 січня 2013 року договір оренди набував чинності за умови його державної реєстрації.

Позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав доказів виконання положень статті 20 Закону України "Про оренду землі", яка була чинною станом на 2011-2012 роки.

Доводи касаційної скарги про переважне право на укладення договору оренди, надане заявнику положенням статті 33 Закону України "Про оренду", колегія суддів спростовує, оскільки додаткова угода до договору оренди землі від 10 жовтня 2011 року не була укладена (погоджена). За таких обставин переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося."

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України, судом першої інстанції вірно було враховано преюдиційність фактів встановлених рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій у цивільний справі №145/2191/18, зокрема, про відсутність у відповідача - Селянського фермерського господарства "Терра" права оренди спірної земельної ділянки після 02.07.2012 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи встановлено, що СФГ "Терра" підтверджувало факт користування ним земельною ділянкою з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021 з 2007 року та до грудня 2020 (до подання позовної заяви у даній справі). Наведене вбачається, зокрема, зі змісту копії позовної заяви СФГ «Терра», поданої у справі №145/2191/18 (т.1, а.с. 35), а також не заперечується і при подані апеляційної скарги у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що використання Селянським (фермерським) господарством "Терра" земельної ділянки з кадастровим номером 0524585300:02:001:0021, що знаходиться на території Рахно-Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, загальною площею 3,5087 га у період з серпня 2017 по 2020 роки має протиправний характер та порушує права позивача у даній справі, як орендаря за договором оренди від 15.08.2017 року.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності протиправної поведінки та вини відповідача СФГ "Терра".

Оцінюючи висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення реальних збитків та відмови в стягненні втраченої вигоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Звернувшись до суду з позовом та заявивши вимоги про стягнення 194975,56 грн шкоди (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), позивач до її складу включив наступні складові: реальні збитки у вигляді витрат пов`язаних із виплатою орендної плати в сумі 62702,28 грн та втрачену вигоду (неодержаний прибуток) в сумі 132273,28 грн.

За змістом статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Склад та розмір відшкодування збитків визначено положеннями статті 225 ГК, відповідно до якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема в постановах від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20), збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Надаючи оцінку складовій заявленої до стягнення шкоди у вигляді реальних збитків (сплаченої орендної плати) в сумі 62902,28 грн, колегією суддів встановлено, що позивачем на користь орендодавця була сплачена орендна плата: за 2017 рік - 15171,32 грн, за 2018 рік - 15710,32 грн, за 2019 рік - 15910,32 грн, за 2020 рік - 15910,32 грн. Всього за період 2017 - 2020 років позивачем сплачено 62702,28 грн. (а.с. 47-60, т.1).

Згідно п. 4.1. договору №187 оренди землі від 15.08.2017, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 18846,36 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою, що у відсотковому співвідношенні становить 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 2.4. даного договору. Обчислення розміру орендної плати за кожен наступний рік оренди, здійснюється з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування.

Окрім того, відповідно до пункту 4.3. договору №187 оренди землі від 15.08.2017, орендна плата виплачується орендарем у встановленому пунктом 4.1. цього договору розмірі за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших податків, обчислених (нарахованих та утриманих), згідно з вимогами чинного податкового законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням положень п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України, місячний розмір орендної плати становить 15454,02 грн на рік або 1287,84 грн на 1 місяць.

Оскільки договір № 187 оренди землі було укладено 15.08.2017, орендар повинен був сплатити орендодавцю ОСОБА_1 орендні платежі за 2017 рік з розрахунку за половину місяця серпня, повні місяці вересень, жовтень листопад та грудень 2017 року.

Таким чином, за 2017 рік орендар мав сплатити орендний платіж в сумі 643,92 грн за серпень та по 1287,84 грн за вересень, жовтень листопад та грудень 2017 року відповідно (за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб), а тому за 2017 рік підлягали до сплати орендні платежі за договором 15.08.2017 на загальну суму 5795,28 грн.

Також позивачем була сплачена орендна плата за 2018 рік в сумі 15710,32 грн, за 2019 рік в сумі 15910,32 грн та за 2020 рік в сумі 15910,32 грн, що підтверджується списками згрупованих поштових переказів №103-1 (а.с.49-56, т.1) та платіжними дорученнями № 16285 від 25.11.2020 на суму 7955,16 грн та № 16286 від 25.11.2020 на суму 7955,16 грн., як зарахування орендної плати на користь спадкоємців ОСОБА_1 (а.с. 57-58, т.1).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що витрати позивача в сумі 5795,28 грн зі сплати орендних платежів на користь орендодавця за 2017 рік, 15710,32 грн за 2018 рік, 15910,32 грн за 2019 рік та 15910,32 грн за 2020 рік, є реальними збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України та обґрунтовано заявлені позивачем до стягнення з відповідача.

При цьому, оскільки відповідач під час розгляду даного спору в суді першої інстанції 05.04.2023 подав заяву про застосування позовної давності у спорі, судом першої інстанції вірно застосовано положення ст. 256, 267, 258, 267 ЦК України та зазначено, що вимога позивача про стягнення 5795,28 грн реальних збитків у вигляді орендної плати за 2017 рік заявлена позивачем поза межами строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення шкоди у вигляді реальних збитків з відповідача на загальну суму 47530,96 грн (що включає в себе: 15710,32 грн за 2018 рік, 15910,32 грн за 2019 рік та 15910,32 грн за 2020 рік).

Відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення втраченої вигоди в сумі 132273,28 грн, однак враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та надаючи оцінку вірному застосуванню судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Враховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, позивач не надав належних доказів того, що підприємство у 2018-2020 роках мало наміри на спірній земельній ділянці вирощувати насіння соняшника та кукурудзи, не надав докази придбання паливно-мастильних матеріалів, понесення витрат на придбання засобів захисту рослин, мінеральних добрив тощо, не надав доказів наявності у власності або оренди техніки чи інших засобів виробництва тощо. Відтак, позивачем в розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними засобами доказування наявність збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому до стягнення розмірі.

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 07.04.2023 у справі №902/1248/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Терра" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.