Рішення

від 18.04.2023 по справі 904/4668/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2023м. ДніпроСправа № 904/4668/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Вагнер Д.В.;

від відповідача: Носик Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігмет" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021 у загальному розмірі 662 974 грн. 04 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігмет" (далі - відповідач) пеню, інфляційні втрати та 3% річних внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021 у загальному розмірі 662 974 грн. 04 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 157 398 грн. 08 коп. - пеня;

- 421 759 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 83 816 грн. 96 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021 в частині повного та своєчасного перерахування попередньої оплати, внаслідок чого, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.02.2021 по 11.08.2021 в сумі 157 398 грн. 08 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2021 року по вересень 2022 року у сумі 421 759 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 15.02.2021 по 24.10.2022 у сумі 83 816 грн. 96 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 944 грн. 61 коп.

Ухвалою суду від 13.12.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 5912/23 від 06.02.2023), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі, посилаючись на таке:

- під час оголошення аукціону позивачем на сторінці аукціону були розміщені фото металобрухту;

- на підставі пункту 5.1. договору, 12.02.2021 ТОВ "Бігмет" направило позивачу листи № 12/02 від 12.02.2021 та № 12/02 від 12.02.2021 з заявами-повідомленнями про прибуття працівників відповідача за місцем розташування проданого металобрухту для проведення його завантаження та вивозу;

- від позивача надійшов перелік металобрухту, який він готовий передати по договору і який відрізнявся від того, який був у складі товару, відповідно до тендерної документації, замість крупних металевих виробів, труб, баків, двигунів, які були зафіксовані на фотографіях до тендерної документації, позивач пропонував отримати дрібні металеві уламки, тобто позивач намагався передати відповідачу не той товар, на який розраховував відповідач під час укладення договору. Отже, позивач під час укладення договору ввів відповідача в оману стосовно асортименту товару, який продавався;

- відповідач листом від 25.03.2021 вих. № 25/03, звернувся до позивача з зауваженням щодо ненадання позивачем представника для виконання договору та невідповідність металобрухту, який пропонується отримати, тому, який демонструвався на фотографіях під час проведення торгів. При цьому, строк передання товару відповідно до первісної редакції договору був встановлений до 30.04.2021, але позивачем товар у вказані строки надано не було, у зв`язку з чим, 30.04.2021 була укладена додаткова угода № 1 до договору, якою строки надання товару були продовжені до 30.06.2021, при цьому, дозвіл на вивезення металобрухту позивач надав лише з 31.05.2021. Проте, і в строк до 30.06.2021, передбачений договором металобрухт не був наданий в повному обсязі позивачем, у зв`язку з чим, 30.06.2021, було укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою строк поставки товару продовжено до 31.12.2021;

- протягом встановленого строку відповідач неодноразово намагався отримати від позивача передбачений договором металобрухт, але позивач ухилявся від його передання, у зв`язку з чим ТОВ "Бігмет" звернулось до позивача з листом від 09.12.2021, вих. № 09/12, в якому вказало, що представники ТОВ "Бігмет" сім разів приїжджали та намагались отримати товар, але позивач відміняв передачу товару з різних причин, та запропонувало позивачу або виконати умови договору, або розірвати договір;

- у подальшому 10.12.2021 та 22.12.2021 відповідач звертався до позивача з листами-повідомленнями про намір отримати товар по договору та проханням надати техніці та працівникам відповідача доступу на територію позивача для проведення вантажних робіт, проте позивач доступу так і не надав. Вказані обставини підтверджуються листуванням між позивачем та відповідачем, а також, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути підтверджені показами свідків - працівників відповідача, які безпосередньо приїжджали до місяця розташування позивача та намагались отримати металобрухт, передбачений договором;

- укладаючи договір з погодженими строками постачання товару, з порядком та строками, ТОВ "Бігмет" розумно покладалась на виконання позивачем таких умов договору. Разом з тим, з боку позивача мала місце поведінка, яка не відповідає принципам добросовісності, що полягала у фактичній відмові від виконання зобов`язань з постачання обумовленого товару, при цьому, вказаний факт було встановлено відповідачем ще до спливу строку на здійснення оплати. Таким чином, у відповідача були обґрунтовані підстави вважати, що отримавши від нього кошти, позивач не передасть товар, обумовлений договором. При цьому, договором було передбачено постачання товару на загальну суму 2 700 000 грн. 00 коп., проте позивачем протягом дії договору було поставлено товару на загальну суму лише 1 347 000 грн. 00 коп. Товар на суму 1 353 000 грн. 00 коп. позивач, не зважаючи не неодноразові звернення відповідача, так і не передав. За таких обставин, здійснення відповідачем оплати за фактично поставлений товар є наслідком винних дій самого позивача;

- відповідач вважає, що відсутня така підстава для відповідальності, як вина відповідача, а отже відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій;

- як вбачається зі змісту позовної заяви розрахунок штрафних санкцій зроблено позивачем за період з 15.02.2021 по 24.10.2022. Однак такий період нарахування штрафних санкцій суперечить умовам договору між позивачем та відповідачем;

- сторони за взаємною згодою чітко визначили термін дії договору - до 31.12.2021, а після закінчення строку договору він продовжує свою дію виключно в частині розрахунків. У той же час, штрафні санкції відповідно до чинного цивільного та господарського законодавства не є зобов`язаннями, а є різновидом правової відповідальності. Дію умов договору в частині відповідальності після 31.12.2021 договором не передбачено. При цьому, станом на 31.12.2021, відповідачем весь отриманий від позивача товар було оплачено в повному обсязі, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями видаткових накладних та банківських виписок. Жодних доказів того, що станом на 31.12.2021 існувала заборгованість за поставлений товар позивачем не надано;

- оскільки 31.12.2021 сплив встановлений договором строк постачання товару позивачем, товар поставлено в повному обсязі не було, фактично поставлений товар був оплачений, відповідно, невиконаних зобов`язань покупця щодо оплати товару не було, отже 31.12.2021 договір повністю припинив свою дію, що виключає можливість для нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов`язання після 31.12.2021;

- враховуючи, що не виконання відповідачем обов`язку щодо здійснення попередньої оплати було наслідком недобросовісних дій позивача, які полягали в ухилянні від передачі обумовленого договором товару, ТОВ "Бігмет" просить зменшити нарахування штрафних санкцій на 90%;

- на цей час всі працівники ТОВ "Бігмет", у тому числі керівництво, мобілізовані до Збройних Сил України та перебувають в зоні бойових дій, підприємство не працює. Зв`язок з ними в період з моменту ознайомлення представника з матеріалами справи був відсутній. Підприємство наразі не працює, у зв`язку з чим відсутня можливість подати разом з відзивом в повному обсязі листування між позивачем та відповідачем, докази направлення цих листів, а також перелік свідків, які нададуть показання про відомі їм обставини. Після встановлення зв`язку з керівництвом товариства, вказані документи та відомості будуть надані в повному обсязі.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 7353/23 від 13.02.2023), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись додатково на таке:

- відповідно до специфікації найменування товару визначене як брухт чорних металів. Отже, єдиним товаром, визначеним договором, є брухт чорних металів, на постачання якого і було укладено договір. Навіть умовами тендерної документації, на яку посилається відповідач, передбачено постачання вторинної металевої відновленої сировини (брухт чорних металів). Відтак, посилання відповідача на обставину, що йому було запропоновано не той товар, на який розраховував відповідач під час укладання договору, є маніпулятивним та безпідставним, оскільки єдиним товаром на який мав розраховувати відповідач під час укладання договору є брухт чорних металів;

- пунктом 2.1. передбачено, що продавець повинен передати покупцю товари, якість яких відповідає вимогам ДСТУ 4121-2002 "Метали чорні вторинні. Загальні технічні умови". Будь-яких зауважень відносно якості товару, визначеного пунктом 2.1 договору від відповідача не надходило. Відтак, керуючись пунктом 6.2.3 договору, відповідач міг відмовитись від прийняття товарів у разі невідповідності їх якості вимогам стандарту, зазначеного в пункті 2.1. договору, а враховуючи відсутність відповідних зауважень відповідача, твердження останнього про недобросовісність позивача має дзеркальний зміст;

- позивач наголошує відповідачу на тому, що відповідно до умов договору, він має право вимагати від продавця належного виконання зобов`язань з передачі товарів, лише у разі здійснення їх попередньої оплати;

- відповідно до пункту 4.1. договору, розрахунки за товари проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни договору, зазначеної в пункті 3.1. договору. Як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, зобов`язання, передбачені пунктом 4.1. договору, в частині здійснення попередньої оплати у розмірі 100% суми договору, визначеної пунктом 3.1. договору, відповідач виконав частково на загальну суму 1 347 000 грн. 00 коп. та з порушенням строку оплати встановленого пунктом 4.1. договору. Невиконаним залишилось зобов`язання в частині попередньої оплати товарів на суму 1 353 000 грн. 00 коп., що є порушенням умов договору;

- за умови належного виконання умов договору з боку відповідача, а саме пункту 3.1. договору, останній отримав би право вимагати від АТ "Укртрансгаз" повного постачання товару і такий товар було б йому поставлений, однак, не виконавши взяте не себе зобов`язання відповідач намагається довести суду протилежне, безпідставно звинувачуючи АТ "Укртрансгаз" у недобросовісності. Лише невиконання відповідачем умов пунктів 3.1., 4.1. договору призвело до порушення його умов. Будь-яких порушень умов договору з боку АТ "Укртрансгаз" не відбулось та відповідачем не доводиться;

- пункт 7.12. договору передбачає, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Отже, заперечення ТОВ "Бігмет" проти обґрунтованого та доведеного відповідними доказами позову є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи;

- звертаючись до суду із проханням зменшити нарахуванням штрафних санкцій на 90%, відповідач посилається на те, що невиконання відповідачем обов`язку щодо здійснення попередньої оплати було наслідком недобросовісних дій позивача. Отже, відповідач визнає наявність у нього обов`язку здійснити оплату на умовах визначених пунктом 4.1. договору та вказаним клопотанням до суду фактично визнає обґрунтованість позовних вимог до нього;

- враховуючи відсутність необхідних доказів, які давали б підстави для зменшення розміру штрафних санкцій та недоведеності обґрунтувань в цій частині, у суду є всі правові підстави залишити клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій без задоволення.

Проаналізувавши подані сторонами заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов до слідуючих висновків.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті; при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом було враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 6 статті 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також надані сторонами пояснення та докази, суд вбачав підстави для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також доцільність початку розгляду справи зі стадії відкриття провадження у справі.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2023 було здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи було розпочато зі стадії відкриття провадження у справі, справу призначено до розгляду у підготовче засідання на 07.03.2023.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 8495/23 від 20.02.2023), в яких він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:

- позивач не заперечує того факту, що відповідачу було надано не той металобрухт, фото якого було складовою частиною документації торгів;

- листом вих. № 25/03 від 25.03.2021 відповідач звернувся до позивача із зауваженням щодо ненадання позивачем представника для виконання договору та невідповідність металобрухту, який пропонується отримати, тому, який демонструвався на фотографіях під час проведення торгів;

- відмова позивача надати товар, який він демонстрував під час проведення аукціону, свідчить про те, що сплата відповідачем коштів за договором не призвела би до отримання товару, який він очікував отримати. Вказаний факт позивачем не заперечується. За таких обставин, здійснення відповідачем оплати за фактично поставлений товар є наслідком винних дій самого позивача. У зв`язку з вказаним, відповідач вважає, що відсутня така підстава для відповідальності, як вина відповідача, а отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій;

- станом на 31.12.2021 зобов`язання відповідача припинилось у зв`язку з повним його виконанням. Виходячи із вказаного, дія договору закінчилась 31.12.2021, проте позивачем до позовної заяви додано розрахунок, відповідно до якого, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється позивачем після 31.12.2021, тобто після припинення дії договору. При цьому, жодного обґрунтування існування після 31.12.2021 заборгованості, на яку здійснено вказані нарахування, позивач не наводить, так само як не наводить обґрунтування здійснення нарахувань з 01.01.2022 та в подальшому. Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 01.01.2022 здійснено позивачем безпідставно;

- позивачем не надано доказів існування будь-яких збитків, що свідчить про їх відсутність.

У підготовче засідання 07.03.2023 з`явилися представники позивача та відповідача.

У вказаному засіданні представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, з метою надання часу для мирного врегулювання спору. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, у підготовчому засіданні протокольно було оголошено перерву до 04.04.2023.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшли пояснення у справі (вх. суду №15939/23 від 03.04.2023), в яких він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, та зазначає таке:

- оскільки прострочення за договором купівлі-продажу виникли під час дії договору, то відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань;

- виходячи з положень статті 693 Цивільного кодексу України, врахувавши умови пунктів 3.1., 4.1. договору, сума 2 700 000 грн. 00 коп. є попередньою оплатою за товар (100% вартості товару) та її несплата у повному обсязі і є порушенням умов договору і порушенням права позивача на своєчасне та в повному обсязі право отримувати плату за товари - пункт 6.4.1 договору;

- позивач наголошує на тому, що виконання його обов`язку знаходиться у прямій залежності від виконання свого обов`язку відповідачем. Без здійснення 100% попередньої оплати, за умовами договору, у АТ "Укртрансгаз" вже не настають будь-які порушення умов договору в частині поставки чи недопоставки товару;

- на законодавчому рівні закріплено правило, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Отже, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов: а) протиправної поведінки; б) вини боржника. Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 16120/23 від 03.04.2023), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з участю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

У підготовче засідання 04.04.2023 з`явилися представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився.

У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, для задоволення якого суд не вбачає підстав з огляду на таке:

- представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про день, час та місце останнього був повідомлений належним чином, дата судового засідання (04.04.2023) була узгоджена з представником відповідача у попередньому засіданні (а.с. 144-145);

- встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчується 14.04.2023;

- судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даній справі; матеріали справи на даний час містять всі заяви по суті справи;

- протягом більше ніж трьох тижнів у відповідача була можливість надати повноваження іншому представнику, навіть, якщо представник, про якого вказано у клопотанні, на даний час не має можливості забезпечити явку у судове засідання;

- слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України);

- крім того, суд зауважує, що у даному судовому засіданні розгляд справи по суті не здійснюється;

- таким чином, в даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 04.04.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.04.2023 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2023.

Від відповідача надійшли пояснення по справі (вх. суду № 18952/23 від 18.04.2023), в яких він вказує про те, що позивач невірно трактує умови договору, а також існують суперечності у його позиції щодо періоду існування прострочення заборгованості відповідача та періоду нарахування санкцій за прострочення, посилаючись на таке:

- відповідно до пункту 1.1. договору та частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, після спливу строку на постачання товару, відповідач повинен був оплати позивачу саме вартість фактично переданого товару, тобто 1 345 031 грн. 20 коп., а не всю суму ціни договору. Вказана сума була повністю сплачена відповідачем станом на 06.12.2021, що не заперечується позивачем;

- відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Так станом на 06.12.2021 відповідачем було в повному обсязі оплачено вартість фактично переданого позивачем товару, зобов`язання відповідача по оплаті товару припинились належним виконанням;

- твердження позивача про існування до жовтня 2022 року заборгованості відповідача в сумі 1 353 000 грн. 00 коп. (відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних) жодним чином не підтверджено;

- доводи позивача про те, що якщо ціна договору становить 2 700 000 грн. 00 коп., то і зобов`язання відповідача становить 2 700 000 грн. 00 коп., незалежно від вартості фактично поставленого товару, суперечить пунктам 1.1., 3.1. договору та положенням частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, а тому не заслуговують на увагу.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 18954/23 від 18.04.2023), в якому він просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90%, вказуючи про таке:

- ТОВ "Бігмет" в 2022 році здійснювало свою діяльність лише до 24.02.2022, кошти від діяльності отримувало лише в цей період після чого, у зв`язку із вторгненням в Україну Російської Федерації, товариство припинило свою роботу, всі працівники ТОВ "Бігмет" мобілізовані до Збройних Сил України та перебувають в зоні бойових дій;

- прибуток підприємства за 2022 рік становить 00 грн. 00 коп., що підтверджується фінансовою звітністю. Так само в 2023 році підприємство не працює, доходи відсутні, копія фінансової звітності надається;

- відповідач просить суд врахувати, що невиконання відповідачем обов`язку щодо здійснення попередньої оплати було наслідком недобросовісних дій позивача, які полягали в ухиленні від передачі обумовленого договором товару; доказів наявності будь-яких збитків позивачем не надано, також позивач не був позбавлений можливості продати товар іншому покупцю;

- з урахуванням відсутності збитків у позивача і відсутності господарської діяльності відповідача, відповідач вважає, що баланс інтересів сторін буде порушений у випадку стягнення всієї заявленої суми штрафних санкцій, а тому ТОВ "Бігмет" просить зменшити нарахування штрафних санкцій на 90%.

У судове засідання 18.04.2023 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засідання 18.04.2023 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

У судовому засідання 18.04.2023 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях та додаткових поясненнях.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 18.04.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки та оплати товару, наявність прострочення оплати товару та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 09.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бігмет" (далі - покупець, відповідач) та Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі - продавець, позивач) укладено договір купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 (далі - договір, а.с.8-15), відповідно до умов якого продавець зобов`язується за договором передати у власність покупця металобрухт (метали чорні вторинні) (далі - товари), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товари на умовах договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі товарів по 30.04.2021, а в частині розрахунків - до їх повного завершення.

В подальшому, 30.04.2021, сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021, за умовами пункту 1 якої сторони погодили внести зміни до пункту 11.1. розділу 11 договору "Строк дії договору", виклавши його в наступній редакції: "Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі товарів по 30.06.2021, а в частині розрахунків - до їх повного завершення." (а.с. 17).

Крім того, 30.06.2021 сторонами була укладена додаткова угода № 2 до договору купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021, за умовами пункту 1 якої сторони погодили внести зміни до пункту 11.1. розділу 11 договору "Строк дії договору", виклавши його в наступній редакції: "Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині передачі товарів по 31.12.2021, а в частині розрахунків - до їх повного завершення." (а.с. 18).

Слід також відзначити, що відповідно до умов пункту 7.12 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Враховуючи вказане, судом відхиляється заперечення відповідача в частині відсутності його обов`язку із внесення попередньої оплати за договором, у зв`язку із закінченням строку дії договору.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування товарів, місце поставки, одиниця виміру, розрахункова маса та вартість, зазначені у специфікації(-ях), наведеній(-их) у додатку(-ах) до договору, які є його невід`ємною частиною (далі - специфікація(-ї).

Згідно з пунктом 1.3. договору обсяги купівлі-продажу товарів можуть бути зменшені, в залежності від наявності товарів на складі продавця.

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна договору складається із загальної вартості товарів, наведених у специфікації(-ях) до договору і становить 2 700 000 грн. 00 коп. ПДВ нараховується згідно з вимогами чинного законодавства.

У відповідності до вказаних умов сторонами було підписано Специфікацію № 1 до договору, в якій сторони узгодили умови поставки товару - брухту чорних металів у кількості 340 589,53 кг загальною вартістю 2 700 000 грн. 00 коп. (а.с.16).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

За умовами пункту 4.1. договору розрахунки за товари проводяться на умовах попередньої оплати, яка здійснюється покупцем у розмірі 100% від ціни договору, зазначеної у пункті 3.1. договору, протягом 5-ти банківських днів з дати укладення договору та отримання оригіналу рахунку-фактури від продавця, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначений у розділі 13 договору.

У графі призначення платежу платіжного доручення на перерахування коштів покупець вказує номер договору, специфікації(-ій).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних умов договору позивачем було виставлено рахунок № 1 від 11.02.2021 на оплату брухту чорних металів по договору на суму 2 700 000 грн. 00 коп. (а.с.21).

Як зазначає позивач, та що було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні 18.04.2023, вказаний рахунок було отримано відповідачем на його електронну пошту 11.02.2021.

Враховуючи умови, визначені у пункті 4.1. договору, граничним строком перерахування відповідачем попередньої оплати в сумі 2 700 000 грн. 00 коп. є 16.02.2021.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, вказане зобов`язання було виконано ним лише частково, попередня оплата була сплачена лише в сумі 1 347 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- 15.02.2021 в сумі 85 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.25-27);

- 15.04.2021 в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.28-33);

- 26.04.2021 в сумі 200 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.34);

- 28.04.2021 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.35);

- 28.04.2021 в сумі 110 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.35);

- 01.06.2021 в сумі 130 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.36-37);

- 15.06.2021 в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.38-40);

- 15.07.2021 в сумі 160 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.41-43);

- 27.09.2021 в сумі 200 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.44);

-30.09.2021 в сумі 52 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.45-46);

- 06.12.2021 в сумі 200 000 грн. 00 коп., що підвереджується банківською випискою (а.с.47).

Слід також зазначити, що у розділі 6 договору сторонами були визначені обов`язки та права сторін, де пунктом 6.4. договору передбачено, що продавець, зокрема, має право:

- своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за товари (підпункт 6.4.1. договору);

- вимагати від покупця належного виконання зобов`язань з оплати товарів та не передавати покупцю товари у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем умов договору, в тому числі через порушення строків оплати (підпункт 6.4.2. договору).

Проаналізувавши умови договору, а також вказані вище банківські виписки, судом встановлено, що відповідачем були порушені умови пункту 4.1. договору, у визначені договором строки було внесено лише частину попередньої оплати в сумі 85 000 грн. 00 коп., решта часткових оплат здійснено відповідачем із простроченням, більше того попередня оплата в залишковій сумі 1 353 000 грн. 00 коп. відповідачем станом на момент прийняття рішення по справі, позивачу не перерахована.

Враховуючи вказане, позивач звертався до відповідача із претензією № 1, в якій вимагав перерахувати 617 828 грн. 39 коп., з яких 156 639 грн. 44 коп. пені, 75 224 грн. 96 коп. 3% річних, 385 963 грн. 99 коп. інфляційних втрат за порушення умов договору (а.с.59-60).

Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу металобрухту № 2102000039 від 09.02.2021 в частині повного та своєчасного перерахування попередньої оплати не виконані, внаслідок чого, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.02.2021 по 11.08.2021 в сумі 157 398 грн. 08 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2021 року по вересень 2022 року у сумі 421 759 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 15.02.2021 по 24.10.2022 у сумі 83 816 грн. 96 коп. Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повного та своєчасного перерахуванням попередньої оплати в загальній сумі 2 700 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо її часткового перерахування із простроченням та часткового невиконання зобов`язання із перерахування попередньої оплати в залишковій сумі 1 353 000 грн. 00 коп. не спростував.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами пункту 7.3. договору у разі неоплати або несвоєчасної оплати товарів у строки, зазначені у пункті 4.1. договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.02.2021 по 11.08.2021 в сумі 157 398 грн. 08 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с. 19), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем частково було невірно визначено період прострочення, оскільки, враховуючи встановлену судом дату отримання рахунку № 1 від 11.02.2021 (11.02.2021), а також визначені у пункті 4.1. договору умови його оплати, граничним строком перерахування відповідачем попередньої оплати в сумі 2 700 000 грн. 00 коп. є 16.02.2021, отже прострочення виникло лише з 17.02.2021, а не з 15.02.2021, як зазначив позивач. В іншій частині розрахунок пені відповідає умовам договору, вимогам законодавства та виконаний арифметично вірно, отже в цій частині визначається судом обґрунтованим.

Враховуючи вказане, розрахунок пені в частині здійснення її нарахування в період з 15.02.2021 по 14.04.2021 на суму заборгованості 2 615 000 грн. 00 коп., визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені в цій частині, судом встановлено, що у періоді з 17.02.2021 по 14.04.2021 пеня підлягає нарахуванню на суму 2 615 000 грн. 00 коп. та в цей період становить 51 941 грн. 78 коп.

Враховуючи вказане, загальний розмір пені за прострочення виконання зобов`язання з внесення попередньої оплати за загальний період з 17.02.2021 по 11.08.2021 становить 155 678 грн. 63 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2021 року по вересень 2022 року у сумі 421 759 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 15.02.2021 по 24.10.2022 у сумі 83 816 грн. 96 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Крім того, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.19-20), та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вказану вище методику, вірно визначено суми заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок здійснено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 421 759 грн. 00 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.02.2021 по 24.10.2022 у сумі 83 816 грн. 96 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.20), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але частково було невірно визначено період прострочення, оскільки, враховуючи встановлену судом дату отримання рахунку № 1 від 11.02.2021 (11.02.2021), а також визначені у пункті 4.1. договору умови його оплати, граничним строком перерахування відповідачем попередньої оплати в сумі 2 700 000 грн. 00 коп. є 16.02.2021, отже прострочення виникло лише з 17.02.2021, а не з 15.02.2021, як зазначив позивач. В іншій частині розрахунок 3% річних відповідає умовам договору, вимогам законодавства та виконаний арифметично вірно, отже в цій частині визначається судом обґрунтованим.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних в частині здійснення її нарахування в період з 15.02.2021 по 14.04.2021 на суму заборгованості 2 615 000 грн. 00 коп., визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних в цій частині, судом встановлено, що у періоді з 17.02.2021 по 14.04.2021 3% річних підлягають нарахуванню на суму 2 615 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 12 251 грн. 10 коп.

Враховуючи вказане, загальний розмір 3% річних за прострочення виконання зобов`язання з внесення попередньої оплати за загальний період з 17.02.2021 по 11.08.2021 складають 83 387 грн. 10 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 83 387 грн. 10 коп.

Заперечення відповідача в частині того, що відповідачем був у повному обсязі оплачений фактично поставлений товар, відповідно, невиконаних зобов`язань покупця щодо оплати товару немає, судом відхиляються з огляду на таке.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається що на виконання умов договору, позивачем у період з 02.07.2021 по 31.12.2021 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 345 031 грн. 20 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с.48-57).

В той же час, будь-яких умов щодо звільнення відповідача від обов`язку своєчасного та повного перерахуванням попередньої оплати умови договору не містять.

Більше того, відповідно до пункту 4.2. договору остаточні розрахунки здійснюються сторонами після приймання покупцем всіх товарів, наведених у специфікації(-ях) до договору, на підставі даних про суму попередньої оплати, здійсненої покупцем згідно з пунктом 4.1. договору, та даних про загальну вартість товарів, прийнятих покупцем за актами приймання-передачі товарів, вказаних у пункті 5.5. договору, виходячи, зокрема, із того, що у випадку якщо загальна вартість товарів, прийнятих покупцем за актами приймання-передачі товарів, становитиме меншу суму від суми попередньої оплати, здійсненої згідно з пунктом 4.1. договору, продавець повертає покупцю суму надлишково сплачених коштів у термін 5-ти банківських днів від дати отримання письмової вимоги покупця про повернення коштів (підпункт 4.2.2. договору).

Таким чином, умовами договору чітко врегульована можлива ситуація, коли фактично поставлений обсяг товару є меншим, ніж обсяг, за який здійснено попередню оплату, а не навпаки, як помилково вважає відповідач.

Судом також розцінюються критично листи відповідача від 25.03.2021 та від 28.05.2021, а також інші з аналогічними претензіями, наявні в матеріалах справи, в яких відповідач зазначав, що заявлений металобрухт згідно з виставленими позивачем фотографіями на аукціоні при першому огляді представником відповідача відповідав дійсності, але далі при подачі листів на допуск на територію представник Долинського ПМ Богородчанського ЛВУМГ Беш Руслан Васильович надав список з переліком брухту чорних металів, який зовсім не відповідає металобрухту по фото на аукціоні. В листах відповідач вказував, що ТОВ "Бігмет" дав дуже гарну ціну - 7,92743 грн. за 1 кг в порівнянні з реальною ціною на ринку металобрухту по 6,5 грн. за 1 кг, тому відповідач мав бажання отримати брухт чорних металів, який був задекларований на аукціоні згідно з фото - доказів, наданих відповідачем.

В листі від 28.05.2021 відповідач зазначав, що додаткова угода діє строком з 30.04.2021 по 30.06.2021, і дозвіл на завантаження підприємству відповідача було надано з 31.05.2021, тому відповідач просив врахувати, що додаткова угода № 1 від 30.04.2021 дійсна лише до 30.06.2021, у зв`язку з чим відповідач втратив цілий місяць не зі своєї вини, у разі потреби ТОВ "Бігмет" вдасться до подовження терміну дії договору купівлі-продажу металобрухту №2102000039 від 09.02.2021.

Слід відзначити, що зазначені у листах відповідач обставини, не є підставою для звільнення його від обов`язку повного та своєчасного внесення попередньої оплати.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання складає 660 824 грн. 73 коп. - це близько 49% від розміру основного зобов`язання станом на момент складання позовної заяви (1 353 000 грн. 00 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- відповідачем було порушено зобов`язання зі здійснення саме попередньої оплати за товар, поставка якого передбачалась у майбутньому; весь фактично поставлений на виконання умов договору товар, відповідач оплатив у повному обсязі; позивачем не повідомлено суду про те, що ним фактично вживались дії щодо закупівлі товару, його транспортування в місце поставки, зберігання чи інші дії на виконання своїх зобов`язань за договором в частині товару на суму 1 353 000 грн. 00 коп., що могли призвести до додаткових витрат позивача;

- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення. Більше того, заявлені до стягнення суми не є основним боргом, тому при зменшенні розміру пені позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені на 50%, а саме: до 77 839 грн. 32 коп. (155 678,63 - 70%).

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вказане, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 77 839 грн. 32 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки суд зменшує розмір пені витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в цій частині, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. В іншій частині відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 9 912 грн. 37 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігмет" про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту №2102000039 від 09.02.2021 у загальному розмірі 662 974 грн. 04 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бігмет" (вулиця Конституційна, будинок 7, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000; ідентифікаційний код 43513572) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, будинок 9/1, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код 30019801) 77 839 грн. 32 коп. - пені, 421 759 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 83 387 грн. 10 коп. - 3% річних та 9 912 грн. 37 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 19.04.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко