Ухвала

від 03.04.2023 по справі 908/2348/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/177/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

03.04.2023 Справа № 908/2348/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А.., розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс від 03.04.2023 про зупинення провадження у справі № 908/2348/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс (вул.Адміралтейська, буд. 5, кв. 2, м. Запоріжжя, 69041, код ЄДРПОУ 32440779)

До відповідачів:

1 Виконавчого комітету Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м.Запоріжжя, 69105, код ЄДРПОУ 02140892)

2 Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, код ЄДРПОУ 04053915)

про стягнення 426 584,78 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: Нестрижений А.В., посвідчення № 1023 від 21.09.2022, рішення ЗМР № 33 від 30.09.2020;

Від відповідача-2: Нестрижений А.В., посвідчення № 1023 від 21.09.2022, рішення ЗМР № 33 від 30.09.2020;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/2348/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс до відповідачів: 1 Виконавчого комітету Запорізької міської ради, 2 Запорізької міської ради про стягнення 426 584,78 грн.

03.04.2023 на адресу електронної пошти суду з електронним цифровим підписом від Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс надійшло клопотання від 03.04.2023 про зупинення провадження у справі № 908/2348/22, яке було розглянуто судом у судовому засіданні 03.04.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 03.04.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

В обґрунтування зупинення провадження у справі №908/2348/22 позивач посилається на те, що наразі на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №420/2411/19, передана КАС ВС ухвалою від 21.09.2021, в якій на вирішення поставлені наступні питання: чи може бути застосована ч.2 ст. 625 ЦК України в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених несвоєчасним виконанням остаточного судового рішення Державною казначейською службою України?; чи можливо безпосередньо застосувати практику Європейського суду з прав людини для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення? На підстави викладеного, з метою належного розгляду справи №908/2348/22 у повній відповідності з правовими висновками Верховного Суду, зазначеними у подібних правовідносинах, позивач просить суд зупинити провадження у справі №908/2348/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №420/2411/19.

З наданих до вказаного клопотання документів, судом встановлено, що в провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 420/2411/19 за позовом Приватного підприємства компанії ФЛАЙ СЕРВІС до держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів в загальній сумі 605 928,48 грн., з яких: 543 145,65 грн. - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року адміністративну справу № 420/2411/19 за позовом ППК ФЛАЙ СЕРВІС до держави Україна в особі Казначейства про стягнення коштів, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, визначені Законом № 1404-VIII, а особливості їх виконання встановлені Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон № 4901-VI).

Положеннями Закону № 4901-VIвизначено механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

Проте механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу не передбачено положеннями Закону № 4901-VI.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у цивільній справі № 6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, де зазначено, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, у зв`язку із чим наявна неоднакова правозастосовча практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо вирішення подібних за своєю суттю правовідносин.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звертає увагу на неоднакове застосування статті 625 ЦК України в контексті нарахування інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконання Казначейством рішення суду.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16 установив відсутність цивільно-правових відносин між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а також відсутність цивільно-правового порушення з боку Казначейства, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Суд вбачає, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Казначейство не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

До того ж, Верховний Суд у своїй постанові підкреслив, що Законом № 4901-VI не передбачений такий вид компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами Казначейства, як інфляційні втрати, а тому відсутній правовий механізм стягнення такого виду грошової компенсації.

Аналогічний правовий висновок викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.

Однак правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні цього питання різняться від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та виходять з того, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Спеціальним законом не передбачено, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюється на спірні правовідносини.

Подібні правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 757/28275/17-ц та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.

Також колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з посиланням на практику ЄСПЛ, а саме параграф 106 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року Юрій Миколайович Іванов проти України, зазначає, що оскільки вимога заявника стосовно покриття збитків з урахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції, а тому є обґрунтованою.

До того ж у параграфі 5 зазначеного рішення ЄСПЛ установлено, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України серед іншого зазначено, що відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування у розумінні параграфу 5 резолютивної частини рішення у справі Іванова є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення.

Отже, передаючи справу № 420/2411/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що для вирішення спору у цій справі необхідно з`ясувати чи підлягає застосуванню частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення Казначейством та чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

До того ж Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що прострочення виконання судового рішення Казначейством позивач обчислює за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року. Проте згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Казначейство перерахувало позивачу кошти лише у жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, суди визначили період прострочення виконання судового рішення Казначейством в межах восьми місяців.

Однак суди стягнули на користь позивача 3 % річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року в сумі 62782,83 грн. Задоволення позовних вимог у цій частині суди обґрунтували тим, що Казначейство жодним чином не оспорює наданий позивачем розрахунок.

А відтак колегія судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що для вирішення спору у цій справі необхідно з`ясувати, із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду Казначейством, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3 % річних згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI.

У зв`язку із зазначеним, оскільки подібні спори щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з підстав тривалого невиконання Казначейством рішень судів розглядаються в порядку цивільного, господарського і адміністративного судочинства, на думку колегії судів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, насамперед постає потреба у вирішенні питання предметної юрисдикції цих правовідносин, віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного чи господарського (цивільного) суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала своє рішення відсутністю усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, та наявністю правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також невизначеністю законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідністю застосування аналогії закону чи права.

Велика Палата Верхового Суду прийняла до розгляду справу № 420/2411/19 та призначила її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 12 січня 2022 року.

До цього часу Державний реєстр судових рішень не містить відповідної Постанови Великої Палати Верхового Суду за наслідками цього касаційного перегляду. Доказів зворотного Позивачем суду не надано.

Суд розглянувши вказане клопотання зазначає, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-31частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Вказане клопотання про зупинення провадження у справі №908/2348/22 подано позивачем в останній день розгляду справи по суті 03.04.2023.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі № 908/2348/22 до закінчення касаційного перегляду справи № 402/2411/19, оскільки воно суперечить вимогам ч. 3 ст. 195 ГПК України.

Крім цього, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд має право, а не обов`язок зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до закінчення перегляду в касаційному порядку (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

В обґрунтування зупинення провадження у справі відповідач посилається на п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, однак суд зазначає, що у ч. 3 ст. 195 ГПК України передбачено вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі на стадії розгляду справи по суті та така підстава як п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України у вказаному переліку відсутні.

Проте, спір у справі № 908/2348/22 стосується стягнення 3% річних та інфляційних втрат безпосередньо з державних органів, щодо яких винесено судове рішення про стягнення коштів, які на думку Позивача сплачені несвоєчасно, в той час коли у справі № 402/2411/19 приватне підприємство пред`явило позов до держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційні втрати та 3 % річних, внаслідок порушення останнім тримісячного строку для перерахування стягнутих бюджетних коштів на підставі ст. 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними, а тому це є додатковою підставою для відмови у задоволенні клопотання Позивача від 03.04.2023р. про зупинення провадження у справі № 908/2348/22.

Крім того, заявником не надано належного обґрунтування неможливості розгляду цієї справи до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 420/2411/19.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс від 03.04.2023 про зупинення провадження у справі №908/2348/22.

Керуючись ч. 3 ст. 195, ст. ст. 227, 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Плюс від 03.04.2023 про зупинення провадження у справі №908/2348/22 відмовити.

2. Копію ухвали направити учасникам справи.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до статті 255 ГПК України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

СуддяК.В. Проскуряков