Ухвала

від 19.04.2023 по справі 280/1803/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 280/1803/22

адміністративне провадження № К/990/12103/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/1803/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Веселівський районний суд Запорізької області про визнання протиправних дій та зобов`язання вчинити,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача, щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки) із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року, що складає 153472,86 грн відповідно до проведеного ним розрахунку.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки) із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року:

- стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 у розмірі: 190648,51 грн (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів), шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вчетверте звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її за допомогою засобів поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/1803/21, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи до спірних відносин застосовано рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, яке в даному випадку не підлягало застосуванню, що свідчить про неврахування судами позиції Верховного Суду щодо застосування статті 152 Конституції України, а також статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» викладеної у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №823/2372/17, від 20 жовтня 2020 року у справі №822/2043/16, від 24 листопада 2020 року у справі №802/1133/18-а, від 08 грудня 2020 року у справі №500/2104/18, від 08 грудня 2020 року у справі №273/551/16-а, від 09 грудня 2020 року у справі №766/17454/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 640/2431/19, від 23 грудня 2020 року у справі №607/18139/15-а, від 23 грудня 2020 року у справі №825/3135/15-а та є підставою для скасування оскаржуваної постанови (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи.

Предметом розгляду у справі № 822/2043/16 була невиплати вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки позивача звільнено з посади судді 08 вересня 2016 року.

У справі № 823/2372/17 предметом розгляду була невиплата вихідної допомоги у зв`язку із виходом судді у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній до 01 квітня 2014 року.

Спірні правовідносини у справі №825/3135/15-а виникли 16 липня 2015 року (дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку. У цій справі суд встановив, що дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втратила чинність 15 квітня 2020 року, а спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати. Суд дійшов висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

У справі №640/2431/19 предметом розгляду було нездійснення нарахування та виплати суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.

У справах №500/2104/18, №766/17454/16-а, №273/551/16-а, №802/1133/18-а спірні правовідносини стосувалися відмови у проведенні перерахунку пенсії, а у справі №607/18139/15-а правовідносини стосувалися перерахунку пенсії.

Водночас у цій справі, предметом оскарження є дії Територіального управління ДСА України у Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди за вказаний період, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину.

Зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі також скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20.

Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

1) норми права;

2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;

3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);

4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).

Проте скаржник не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20, а отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня.

На указане скаржнику вже зверталась увага ухвалами Верховного Суду від 18 січня 2023 року, від 6 лютого 2023 року, від 8 березня 2023 року у цій справі.

Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/1803/21.

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/1803/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Веселівський районний суд Запорізької області про визнання протиправних дій та зобов`язання вчинити - повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду