Постанова

від 11.04.2023 по справі 339/43/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 339/43/22

Провадження № 22-ц/4808/55/23

Головуючий у 1 інстанції Сметанюк В. Б.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Пересоляка О.С., представників Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради Романюка А.Г. і Фреїшин Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Сметанюком В.Б. 25 липня 2022 року в м. Болехів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 28 липня 2022 року, та додаткове рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Сметанюком В.Б. 08 серпня 2022 року,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подано позов до Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обіймає посаду вчителя української мови та літератури Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради.

05 листопада 2021 повідомленням №148 від 03.11.2021 її попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину. Крім того, вимагали надати відомості/медичну інформацію щодо наявності профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що є грубим порушенням вимог статті 19 Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до її приватного життя.

08 листопада 2021 директором Болехівського ліцею № 1 «Академічний» ОСОБА_2 видано наказ №113-к «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким її відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, до часу усунення причин, що його зумовили.

Вважає наказ про відсторонення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та грубо порушує її трудові права. По-перше, нею не порушувалось законодавство про працю, яке б стало підставою для відсторонення, а такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження державного органу, нормами ст. 46 КЗпП України не передбачено. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за зазначеною статтею не є обов`язковим.

По-друге, її повідомлено про відсторонення, обґрунтовуючи наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Однак, ні вказаний наказ, ні інший нормативно-правовий акт не передбачає можливості відсторонення невакцинованих працівників. МОЗ України були затверджені дев`ять пріоритетних груп населення для вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19, але це не означає їх обов`язкову чи примусову вакцинацію. Оскільки всі вакцини від коронавірусної хвороби на час подання позовної заяви не пройшли всі етапи випробування, тому вони можуть застосовуватися лише добровільно. Отже, вакцинуватись чи ні - вирішує сам пацієнт, адже це його право, а не обов`язок. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем України не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій.

По-третє, її не було повідомлено про зміну істотних умов праці (відсторонення) не пізніше, ніж за два місяці, відповідно до норм статті 32 КЗпП України, що також є грубим порушенням законодавства про працю.

По-четверте, у спірному наказі відсутнє посилання на зафіксований у порядку, встановленому Законом, факт відмови нею від профілактичного щеплення від COVID-19, що є порушенням вимог частини 2 та 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ.

По-п`яте, вимога відповідача надати конфіденційну інформацію про стан здоров`я без її згоди є незаконною.

Просила визнати незаконним та скасувати наказ №113 від 08.11.2021 Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників». Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі або допущення до роботи та стягнути судові витрати (а.с.2-9).

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.147-157).

Додатковим рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради 4 100,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу (а.с.167-170).

Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на їх незаконність та необґрунтованість.

Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на те, що законні підстави для її відсторонення від роботи відсутні, як недотриманий і встановлений Законом порядок відсторонення її від роботи у випадку відмови (ухилення) від вакцинації. Помилковим є посилання у спірному наказі на норму ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» без врахування частини 6 ст.12 цього ж Закону. Відповідачем у наказі взагалі не зазначено відмови (ухилення) позивачки від вакцинації як підставу його винесення.

Зазначає, що спірний наказ взагалі не мотивований відмовою або ухиленням від вакцинації, а лише тим, що її було ознайомлено із прийнятими нормативно-правовими актами. Суд не встановлював обов`язкових обставин щодо ухилення від вакцинації, а саме: коли ухилення мало початок, який період тривало та якими доказами підтверджується.

Наголошує, що законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Суд також не застосував ч.6 ст.12 спеціального Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає з приводу відмови від щеплення додаткові правила, зокрема: якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Вказує, що судом не надано правової оцінки тій обставині, що повідомлення відповідача від 03.11.2021р. про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 було, по суті, вимогою надати документ про вакцинацію (протипокази) до 05.11.2021, тобто, до набуття чинності відповідних змін до ПМКУ 1236 та наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153. Єдиною фактичною підставою, зазначеною для прийняття спірного наказу, зазначено саме повідомлення відповідача від 03.11.2021.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що до моменту відсторонення від роботи 08.11.2021 вона (позивачка) проходила медичний огляд, у визначений день (усно або письмово) закликалася медичним працівником для проведення щеплення реєстрованим видом вакцини та відмовилася або ухилилася від проходження цього обов`язкового щеплення.

Щодо дотримання встановленого Законом порядку відсторонення, то суд не застосував статті 7, 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» до спірних правовідносин, який регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Водночас, відповідно до статті 7 зазначеного Закону, підприємства зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

Враховуючи зазначене, на думку апелянта помилковим є висновок суду про законність наказу, про відповідність наказу статті 8 Конвенції та прецедент ній практиці ЄСПЛ. Також помилковими є висновки суду щодо обов`язкової вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 та щодо встановлення Календарем щеплень як обов`язковий для інших інфекційних хвороб, ніж COVID-19.

Звертає увагу суду на те, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені наказом головного державного санітарного лікаря України, є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України може встановити лише перелік професій чи виробництв у рамках Календаря профілактичних щеплень.

Враховуючи наведене, висновки суду, що вакцинація є обов`язкова за законом, на думку апелянта, є помилковими.

Також суд надав не правильну оцінку порушенню (обмеженню) її конституційного права на працю та помилково послався на практику ЄСПЛ та Верховного Суду, оскільки така не є ревалентною до даної справи.

Зазначає, що суд не застосував правових висновків постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №761/12073/18. Жодною нормою законодавства на позивача не покладено обов`язок надання роботодавцю документів про вакцинацію та не визначено строків вакцинації проти COVID-19, а, отже, відсторонення відбулося з підстав, які не передбачені законодавством та у порушення ч.1 ст.46 КЗпП України.

Щодо додаткового рішення, вказує, що не погоджується із висновком суду, що витрати підтверджуються договором та актами, які заявлено до судових дебатів, а їх копії надано позивачу. Зазначена обставина не підтверджена матеріалами справи.

Однак, судом у порушення ч.9 ст.83 ЦПК України та прав позивача щодо висловлення своєї думки з приводу компенсації витрат на правову допомогу було взято до уваги акти надання юридичних послуг від 19.05.2022р., 16.06.2022р., 25.07.2022р.

З огляду на зазначене, суд не повинен був брати до уваги подані докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх іншим учасникам справи.

Просить рішення та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.178-195).

Заперечуючи доводи апеляційної скарги представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду законними та обґрунтованими. При прийнятті оскаржуваного позивачем наказу Болехівський ліцей №1 «Академічний» Болехівської міської ради Івано-Франківської області керувався виключно вимогами чинного законодавства України, в тому числі і Конституцією України, Законом України від 06.04.2000р. №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом Міністерства охороно здоров`я України від 04.10.2021р. №2153 «Про затвердження переліку організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928 (з наступними змінами). Видання оскаржуваного наказу є передбаченим чинним законодавством наслідком свідомого рішення ОСОБА_1 та її дій у вигляді ненадання роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. Наказом №28-К від 01.03.2022 року призупинено дію наказу №113-к від 08.11.2021 року та з 01 березня 2022 року ОСОБА_1 приступила до виконання своїх посадових обов`язків. Апелянт є противником вакцинації, від вакцинації категорично відмовилась, про що особисто заявила під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, навіть коли був запроваджений масковий режим, відмовилась носити маски. Щодо додаткового рішення, то перед судовим засіданням 25.07.2022 року ОСОБА_1 було вручено копії документів на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачу. Клопотання про доручення вказаних документів до матеріалів справи заявлено в судовому засідання 25.07.2022 року, ОСОБА_1 не заперечувала щодо долуче6ння вказаних доказів і підтвердила отримання їх копій, що підтверджується технічним записом судового засідання. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін (а.с.239-242).

Вислухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Пересоляка О.С., представників Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради Романюка А.Г. і Фреїшин Т.М., суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Кабінету Міністрів України та як наслідок неможливість застосування її положень до спірних правовідносин, то дана постанова на момент винесення оскаржуваного наказу є чинною, тому підлягає до застосування на всій території України. Рішення мотивоване тим, що позивач є працівником навчального закладу, включеного до Переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а оскільки позивачка не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача був зобов`язаний відсторонити позивача від роботи. Оскільки обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

З такими висновками апеляційний суд погоджуються з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює вчителем української мови та літератури Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради, тобто є працівником закладу загальної середньої освіти.

Згідно з повідомленням Болехівського ліцею № 1 «Академічний» від 03.11.2021 року № 148, ОСОБА_1 доведено до відома, що з 08.11.2021 року на період дії карантину щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти, запропоновано до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для проведення профілактичного щеплення. Також попереджено, що у разі ненадання до вказаної дати жодного з перелічених документів 08.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати (а.с.89, том 1).

Дане повідомлення позивачка відмовилася підписувати, про що було складено відповідний акт (а.с. 92, том 1).

Документ, який підтверджує наявність щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для проведення профілактичного щеплення позивачкою до визначеної дати подано не було, в зв`язку з чим 08 листопада 2021 року адміністрацією закладу освіти було складено акт про відмову позивачки ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (а.с.93, том 1).

Наказом директора Болехівського ліцею № 1 «Академічний» ОСОБА_2 від 08 листопада 2021 року № 113-к «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» вчителя української мови та літератури Болехівського ліцею № 1 «Академічний» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення. ОСОБА_1 ознайомлено з даним наказом, про що свідчить її підпис, однак вона з наказом не погодилася, зазначивши «Заперечую» (а.с.15, том 1).

З наказу про відсторонення вбачається, що він виданий на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096, ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» та наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Відповідно до довідки про доходи, виданої Болехівським ліцеєм № 1 «Академічний», заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року становила 14 424 грн 32 коп, за жовтень 2021 року - 14 424 грн 32 коп (а.с.71, том 1).

Наказом директора Болехівського ліцею № 1 «Академічний» ОСОБА_2 від 01 березня 2022 року № 28-к «Про призупинення відсторонення від роботи» позивачку ОСОБА_1 допущено до виконання своїх посадових обов`язків з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 90, том 1).

На виконання вимог ухвали апеляційного суду відповідачем долучено ряд документів (а.с.8-47, том 2).

Відповідно до довідки Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради №25 від 06.03.2023, ОСОБА_1 , яка викладає предмет «Українська мова та література», у 2021-2022 начальному році в І та ІІ семестрах мала таке навантаження: 5-9 класи: 6-Б 5,5 години, 7-Б 4,5 години, індивідуальне н-ня: 5-В 3 год, 8-А 2 год; 10-11 класи: 11-А 3 год. Всього 18 годин.

Згідно довідки Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради від 06.03.2023 року за №24, в даному навчальному закладі відновлено очну форму навчання для здобувачів освіти 5-11 класів з 04.10.2021 року по 29.10.2021 року та з 06.12.2021 року по 23.02.2022 року. В період з 03.11.2021 року по 01.03.2022 року відбулося два засідання педагогічної ради: 10.01.2022 та 18.02.2022. Крім того, відповідно до своїх посадових обов`язків, учитель повинен вести шкільну документацію у письмовій формі. Для цього вчителі регулярно відвідують ліцей, в тому числі і під час дистанційного навчання, де контактують між собою. Кількість педагогічних працівників станом на початок 2021-2022 навчального року становила 90 осіб, учнів 856 осіб.

Наказом Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради №122 від 29.10.2021 призупинено очний освітній процес з 30 жовтня 2021. Запроваджено освітній процес з використанням технологій дистанційного навчання у 1-11 класах з 30.10.2021, у зв`язку із запровадженням на території регіонів України (в тому числі Івано-Франківської області) «червоного» рівня епідемічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Заборонено роботу закладу до тих пір, поки 100% працівників матимуть зелені COVID-19 сертифікати. Зазначене обмеження не застосовуються за умови наявності у всіх учасників (відвідувачів, користувачів) та організаторів заходу (співробітників закладу, ринку) одного з таких документів: документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; міжнародного, внутрішнього сертифіката (іноземного сертифіката) зеленого кольору, або який підтверджує: негативний результат тестування методом ПЛР чи одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого може бути підтверджена, зокрема, з використанням мобільного додатка «Дія».

Наказом Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради №126 від 05.11.2021 року відновлено освітній процес в 1-4 класах та наказом №134 від 06.12.2021 року відновлено освітній процес (очна форма) для здобувачів освіти 5-11класів з 06.12.2021 року.

Відповідно до посадової інструкції учителя української мови і літератури ОСОБА_1 , затвердженої директором Болехівського ліцею № 1 «Академічний» 31.12.2020 року, з якою позивачка ознайомлена, учитель української мови і літератури, зокрема: призначається на посаду та звільняється з посади управлінням освіти Болехівського міськвиконкому за поданням дирекції ліцею; працює при п`ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями; може залучатися адміністрацією до чергування у ліцеї у відповідності до існуючого графіка. До службових обов`язків, зокрема, відноситься: чітко дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку ліцею; забезпечувати умови для засвоєння учнями освітніх програм на рівні обов`язкових державних стандартів; в разі необхідності організовувати навчальний процес з використанням технологій дистанційного навчання відповідно до Положення про організацію навчання з використанням дистанційних технологій; проводить індивідуальну, позакласну роботу з учнями з предмета, що викладає; контролює забезпечення здорових, безпечних умов навчання та праці; несе особисту відповідальність за порушення норм гігієни і правил техніки безпеки незалежно від того, чи ці порушення привели до нещасного випадку, тощо.

Із змісту листа Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області №389 від 08.10.2021 року встановлено, що Міністерство охорони здоров`я України своїм наказом від 04.10.2021 №2153 затвердило перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, зокрема: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Наказ набрав чинності через один місяць з дня його публікації. Працівники закладів освіти, які не щепляться проти COVID-19 протягом цього періоду, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

Також долучено Перелік медичних протипоказань та застережень, за якими надаються протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

При вирішенні цього спору слід застосовувати такі норми матеріального права.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб, наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлені обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я. Зокрема, згідно з пунктами «а», «б» зазначеної статті громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На виконання статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерство охорони здоров`я України Наказом від 04.10.2021 року №2153 затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом від 04.10.2021 року №2153 передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Реєстрація вказаного наказу Міністерством юстиції України свідчить про те, що він відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Так, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (пункт 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731).

Отже, обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного в Наказі Міністерства охорони здоров`я України №2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

На території України діяв карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6.

Пунктом 41-6 даної постанови Кабінету Міністрів України №1236 керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від проведення профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно з ст.286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Сертифікат вакцинації або документ, який підтверджує протипоказання щодо вакцинації, не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме: факт вакцинації або наявність протипоказань.

Наразі немає жодної правової позиції Європейського суду з прав людини щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У цьому контексті Європейський суд з прав людини висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про правило №39 Регламенту Суду («interim measures»), яке дозволяє Європейському суду з прав людини негайно вжити тимчасових заходів у разі існування ризику настання непоправного наслідку порушення прав людини.

Так, у серпні 2021 року Європейський суд з прав людини відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французького закону щодо положення, яке передбачає вимогу про обов`язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання(Abgrali and 671 Others, v. France,запит під заявою № 41950/21).

У вересні 2021 року Європейський суд з прав людини розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов`язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте Європейський суд з прав людини відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaietriand fythersк Greece, запит під заявою № 43375/21,Theofanopoulou and Othersи. Greece,запит під заявою № 43910/21).

Разом із цим частково релевантним у цьому контексті є рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України», в якій Європейський суд з прав людини вказав, що: 1) так, фізична недоторканність особи охоплюється концепцією «приватне життя», яке захищене статтею 8 Конвенції (X and Y v. the Netherland); 2) так, недоторканність тіла людини стосується найбільш інтимних сфер приватного життя, а обов`язкове медичне втручання, навіть незначного характеру, є втручанням у це право на приватне життя (Y.F. v. Turkey); 3) так, обов`язкова вакцинація як процедура є втручанням у право на повагу до приватного життя, а саме фізичну та психологічну недоторканість, передбачені статтею 8 Конвенції. Однак таке втручання було передбачене законодавством України та переслідувало легітимну мету охорони здоров`я, що не може вважатися порушенням.

Крім того, вирішуючи дану справу по суті вимог, суд враховує наступні рішення Європейського суду з прав людини.

«Карло Боффа проти Сан-Марино» 1998 року, у якій Європейський суд з прав людини визначив, що держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань та визнав, що в цій справі таке втручання було необхідним в демократичному суспільстві.

«Ваврічка та інші проти Республіки Чехія» 2021 року, у якому Європейський суд з прав людини визнав наявність втручання у права заявників, а також і те, що таке втручання було законним, пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обмеження прав позивачки переслідувало легітимну мету, а дії відповідача не суперечили пункту 2 статті 8 Конвенції з прав людини.

Так, наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року).

Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності у приватне життя позивача, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 обіймає посаду вчителя української мови та літератури Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Болехівським ліцеєм № 1 «Академічний» від 08 листопада 2021 року видано наказ № 113-к «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким вчителя української мови та літератури Болехівського ліцею № 1 «Академічний» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення.

Наказ про відсторонення позивачки від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393), пункту 41-6 Постанови № 1236.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як вчитель української мови та літератури виконує обов`язки щодо здійснення навчання (проведення занять з учнями; проведення індивідуальної, позакласної роботи з учнями з предмета, що викладає; веде шкільну документацію у письмовій формі), а також враховуючи те, що в Болехівському ліцеї № 1 «Академічний» Болехівської міської ради в період з 03.11.2021 по 01.03.2022 відбулося два засідання педагогічної ради (10.01.2022 та 18.02.2022), що обумовлює службову необхідність позивачки у контактуванні з іншими працівника цього закладу освіти, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому Болехівський ліцей № 1 «Академічний» Болехівської міської ради правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236», Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» позивач має надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.

Також ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів до 05.11.2021 року, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 03 листопада 2021 року та не погодилась з ним, вказавши про порушення її трудових прав.

Встановлено, що позивачка не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19 і заявляла про відмову від вакцинації.

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 і по суті факт відмови від вакцинації мав місце.

При цьому жодного значення не має та обставина, що цей факт не описаний у наказі про відсторонення від роботи.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що станом на 08.11.2021 року (на час відсторонення позивачки) на території України діяв карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», вказане зумовило необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Календар профілактичних щеплень в Україні затверджений Наказом МОЗ від 16.09.2011р. № 595 ( з наступними змінами).

Доводи апелянта про відсутність повноважень у МОЗ України щодо розширення переліку професій чи виробництв поза рамками Календаря профілактичних щеплень не заслуговують на увагу, оскільки в силу частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким органом є МОЗ України, а положення зазначеної статті наділяють цей орган повноваженнями проти інших відповідних інфекційних хвороб визначати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому вичерпний перелік таких хвороб не визначений.

Отже, позивачка ОСОБА_1 , як працівник Болехівського ліцею № 1 «Академічний», підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставин суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), суд погоджується, що відсторонення ОСОБА_1 відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

При цьому не має значення, що відсторонення від роботи відбулося під час дистанційної форми навчання, оскільки позивач повинна була з`являтися у приміщення школи для виконання інших супутніх трудових обов`язків, які полягали у оформленні документації, участі у нарадах тощо.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, колегія суддів дійшла висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

При вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

З огляду на викладене та враховуючи, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивачки від роботи, немає підстав для задоволення вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу.

За змістом ч. ч. 3 та 4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частино 1 ст. 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим ч. 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Постановляючи додаткове рішення, суд, керуючись ст.133,137,141-142 ЦПК України, враховуючи категорію справи, час, витрачений адвокатом на підготовку відзиву на позовну заяву, заявлення клопотань, участь у судових засіданнях, виходив з того, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 4 100,00 грн є співмірними зі складністю справи, тому дійшов висновку про стягнення зазначеної суми.

З таким висновком погоджується апеляційний суд з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на загальну суму 4100,00 гривень представником відповідача надані наступні докази: договір про надання правничої допомоги від 02.05.2022 №22/06, укладений між адвокатом Фреїшин Т.М. та Болехівським ліцеєм №1 «Академічний» Болехівської міської ради; акти надання юридичних послуг від 19.05.2022, від 16.06.2022 та від 25.07.2022, в яких зазначено види надання правової допомоги (підготовка письмових пояснень, участь в судових засіданнях) (а.с140-144, том 1).

Оскільки рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2022 року залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 до Болехівського ліцею № 1 «Академічний» Болехівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено, з позивачки підлягають стягненню витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу.

Дослідивши надані докази, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, викладені обставини та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Болехівського ліцею №1 «Академічний» Болехівської міської ради 4100 гривень понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо посилань апелянта на те, що копії документів на підтвердження понесених витрат на правничу відповідачем не було направлено їй, то в матеріалах справи наявний фіскальний чек від 27.07.2022 року про підтвердження відсилання рекомендованою поштовою кореспонденцією копії заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення на адресу позивачки (а.с.164, том 1).

Отже, судом вірно стягнено судові витрати за надання правничої допомоги з позивачки.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до не правильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2022 року та додаткове рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2022 року без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

Л.В.Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року.