Рішення

від 12.04.2023 по справі 683/1736/22

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/1736/22

2/683/86/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі:

головуючого - судді Лугового О.М.,

з участю секретаря Градомської Д.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 683/1736/22, № 2/683/86/2023 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

встановив:

08 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшла: земельна ділянка площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824283900:05:019:0062, яка розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХМ №050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05.12.2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтнівського району Хмельницької області від 06.09.2003 року за №1 та зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за №812, та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Іскра», розміром 3,07 га в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться в с.Огіївці Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належало померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №005212, виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17 січня 1997 року на підставі рішення Старокостянтинівської райдержадміністрації за №386-р від 06.05.1996 року та зареєстровано у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №212 від 23.01.1997 року.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла своїй дочці, відповідачу по справі - ОСОБА_4 , згідно якого 31.10.2008 року було видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_4 , які зареєстровані в реєстрі за №1-2214 та №1-2215, згідно яких ОСОБА_4 успадкувала все вищезазначене майно.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, на день смерті матерів він був неповнолітнім та був зареєстрований за адресою проживання своєї матері, тому вважається таким, що прийняв спадщину у спосіб визначений ч.3-4 ст.1268 ЦК України. Протягом 6 місяців із дня відкриття спадщини від неї не відмовився. В жовтні 2008 року коли йому виповнилось 18 років, але після спливу 6 місяців від дня відкриття спадщини, ОСОБА_4 , шляхом обману щодо наслідків відмови від прийняття спадщини на її користь, попросила його написати відмову від прийняття спадщини, на що погодився. У зв`язку з чим змушений звернутись до суду із даним позовом за для захисту свої прав та інтересів.

21 липня 2022 року ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 вересня 2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, крім того пояснив, що написав заяву про відмову від спадщини, оскільки була усна домовленість із відповідачем про те, що він успадкує будинок, однак при цьому відмовиться від спадкування земельної ділянки. Про факт отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину у 2016 році, коли готував документи для звернення з позов до суду.

Представник позивача, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, при цьому зазначив, що строки позовної давності не засовуються, оскільки позивач вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідач, який у встановленому порядку був повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причин не явки не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволені в повному обсязі, зазначає про сплив строків позовної давності, про що подав відповідну заяву,а тому просить відмовити у задоволені даного позову.

Суд, заслухавши думку учасників справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Половинники Старокостянтинівського району Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого 02 серпня 2006 року Огіївською сільською радою Старокостянтинівської сільської ради Хмельницької області.

Родинний зв`язок позивача ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого 04 травня 1989 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Половинники Старокостянтинівського району Хмельницької області, мати якого є ОСОБА_5 .

Згідно довідки №528 виданої виконавчим комітетом Огіївської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 15.06.2017 року встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на день смерті була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 разом із чоловіком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочкою - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та сином - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина за заповітом посвідченим Огіївською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 07 липня 2005 року №52, згідно якого ОСОБА_5 все свої майно заповіла ОСОБА_4 ..

Як вбачається з копії матеріалів самої спадкової справи, яка була надана суду на виконання ухвали про витребування доказів, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою 30 січня 2006 року була заведена спадкова справа № 46/2006.

ОСОБА_4 звернулася до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матері - ОСОБА_5 , та зазначила, що крім неї спадкоємцем є неповнолітній брат - ОСОБА_1 .

Згідно копії матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_6 , який був чоловіком спадкодавця, будучи пенсіонером, відмовився від прийняття обов`язкової частки у спадщині до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , що підтверджується його заявою поданою до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори, а також ОСОБА_1 будучи сином спадкодавця, у жовтні 2008 року повідомив, що на виділення обов`язкової частки у спадщині не претендує, що підтверджується його заявою поданою до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори.

31 жовтня 2008 року ОСОБА_4 звернулася до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадщину, яку ОСОБА_4 прийняла після смерті її матерії - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

31 жовтня 2008 року ОСОБА_4 було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі №1-2214 та №1-2215, та згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі зареєстровано за №45734112 від 31.10.2008 року та за №45734084 від 31.10.2008 року.

Спадкове майно на яке було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом складається з: земельної ділянки, площею 3,18 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, і була надана померлій для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХМ № 050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05 грудня 2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 26.09.2003 року за №1 та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за р. №812; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра», розміром 3,07 га в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться в с.Огіївці, Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належав померлій на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0085212 виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17 січня 1997 року на підставі рішення Старокостянтиніської райдержадміністрації за №386-р від 06 травня 1996 року та зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №212 від 23 січня 1997 року.

Під час розгляду справи, судом було достовірно встановлено і дану обставину сторони не заперечили, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її син ОСОБА_1 був неповнолітнім.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Пунктом 2 статті 16 ЦК України передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Стаття 1216 ЦК України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин 4, 5 статті 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Враховуючи судом висновків Верховного Суду щодо позовної давності у даній категорії справ необхідно зазначити наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20), суд касаційної інстанції дійшов висновків, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин немає.

Для встановлення єдиної практики застосування судами положень закону про позовну давність під час розгляду спадкових справ Об`єднана палата Верховного Суду, вбачаючи різний підхід до вирішення вказаного питання палатами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 05 вересня 2022 року під час розгляду справи справи № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) в своїй постанові надала роз`яснення судам та сформувала єдину практику у підході до вирішення вказаного питання.

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

У вищезазначеній постанові від 05 вересня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визнав помилковими висновки судів про те, що поданий позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним за своєю правовою природоює негаторним і на нього не поширюється позовна давність, оскільки самий факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.

Суд враховує, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними.

Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску.

Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. Так, у пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд враховує висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року та зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, в даному випадку видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов`язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.

При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто правова природа вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов.

За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Вирішуючи спір, суд встановив, що оскаржувані свідоцтва про право на спадщину (все спадкове майно) порушують права позивача як спадкоємця першої черги, який на момент прийняття спадщини був неповнолітнім, проте позовна вимога про визнання їх частково недійсним та скасування в державному реєстрі речових прав державну реєстрацію не підлягає задоволенню в зв`язку зі спливом позовної давності.

Оскільки, на момент звернення до суду з моменту смерті спадкодавця пройшло сімнадцять років, з моменту набуття повноліття позивача більше п`ятнадцяти років, а з моменту видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину 14 років. І хоча, дійсно, права позивача в даному випадку були порушені, в позовних вимогах слід відмовити з урахуванням пропуску ним строку позовної давності за захист таких прав, оскільки його позов не є негаторним. При цьому, вирішальним у визначенні початку відліку часу, з моменту якого наступило право особи на захист його прав є момент видачі свідоцтва про право на спадщину, що повністю узгоджується з висновком Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, в якому зазначено, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

В даному випадку видача свідоцтва про право на спадщину було здійснено 31 жовтня 2008 року, тому суд враховує, що позивач мав можливість довідатися про порушення своїх прав оскарженим свідоцтвом про право на спадщину протягом розумного строку після моменту його видачі.

Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Позивач та його представник не зверталися з відповідним клопотанням про поновлення пропущених строків до суду та не просили поновити такий строк ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду, крім того позивач зазначив про видачу відповідачу свідоцтва про право на спадщину дізнався 2016 році, коли готував документи для звернення з позов до суду, крім того вказав, що добровільно написав заяву про відмову від спадщини, тобто усвідомлював подальші наслідки такої відмови.

Судом, оцінюючи доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, не встановлено поважності причин такого тривалого пропуску, тому відповідно відсутні підстави для поновлення такого строку, суд відмовляє у поновленні такого строку. Позивачем не доведено, що він звернувся до суду у межах позовної давності з моменту, коли йому з об`єктивних причин могло бути відомо про порушення їх спадкових прав. Поважності причин пропуску позовної давності позивачем також не доведено.

Положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово); позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції за заявою сторони і суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

З цього приводу необхідно також враховувати позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду; забезпечувати юридичну визначеність і остаточність захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Враховуючи викладене, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 12, 81, 229, 265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Старокостянтинівським РС УДМС України в Хмельницькій області від 17 листопада 2016 року, РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Старокостянтинівським РВ УМВС України в Хмельницькій області від 13 січня 2000 року, РНОКПП НОМЕР_6 .

Повний текст рішення складено 19 квітня 2023 року.

Суддя: