Постанова

від 05.06.2024 по справі 683/1736/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 683/1736/22

провадження № 61-14162св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня

2023 року у складі судді Лугового О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення позивачем повноліття, померла його мати, ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 3,18 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824283900:05:019:0062, що розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та належала спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХМ № 050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05 грудня 2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтнівського району Хмельницької області від 06 вересня 2003 року № 1, та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» (далі - КСП «Іскра»), розміром

3,07 га, що в с. Огіївці Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належало спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 005212, виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17 січня 1997 року на підставі рішення Старокостянтинівської райдержадміністрації від 06 травня 1996 року

№ 386-р.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 . На виконання заповіту 31 жовтня 2008 року видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 , які зареєстровані

в реєстрі за № 1-2214 та № 1-2215.

Оскільки на день смерті матері позивач був неповнолітнім та був зареєстрований за адресою проживання своєї матері, він є таким, що прийняв частку у спадщині згідно із законом. Тому ОСОБА_1 просив визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані

31 жовтня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , що зареєстровані в реєстрі за № 1-2214 і № 1-2215, якими посвідчено право власності на земельну частку (пай) та земельну ділянку, які було отримано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Аргументи інших учасників справи

Заперечуючи проти заявлених вимог, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до суду відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог

у зв?язку із пропуском позивачем позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від

12 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що на день смерті матері ОСОБА_1 був неповнолітнім та був зареєстрований за адресою проживання своєї матері,

а тому є таким, що прийняв обов?язкову частку у спадщині згідно із законом,

у зв?язку з чим оспорюванні свідоцтва є частково недійсними. Проте суд вказав, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги те, що позивач

із жовтня 2008 року не міг об?єктивно користуватися правовою допомогою та захищати свої права, оскільки з 17 лютого 2018 року до 02 лютого 2022 року перебував у слідчому ізоляторі та в установах державної кримінально-виконавчої служби (місцях позбавлення волі). Суди встановили наявність порушеного права заявника, проте не здійснили його захист.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, як на підставу касаційного оскарження вказаних судових рішень заявникпосилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні).

Доводи інших учасників справи

25 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди правильно застосували норми ЦК України щодо спливу позовної давності відповідно до заяви сторони відповідача.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.

11 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Станом на час смерті ОСОБА_3 позивачу було 16 років.

Згідно з довідкою № 528, виданою виконавчим комітетом Огіївської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області 15 червня 2017 року, ОСОБА_3 на день смерті була зареєстрована і проживала

на АДРЕСА_1 разом із чоловіком, ОСОБА_5 , дочкою

ОСОБА_6 та сином ОСОБА_1 .

Відповідно до заповіту, посвідченого Огіївською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 07 липня 2005 року за

№ 52, ОСОБА_3 усе своє майно заповіла ОСОБА_2

27 жовтня 2008 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 звернулися до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявами про відмову від їх обов`язкових часток у спадщині до спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , зі змісту яких вбачається, що їм станом на час подання заяв відомо про зміст заповіту від 07 липня 2005 року, складеного на користь ОСОБА_2

31 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 .

31 жовтня 2008 року ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровані в реєстрі за № 1-2214 і № 1-2215, та згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі зареєстровано за № 45734112

і № 45734084.

Спадкове майно, на яке видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складається із: земельної ділянки площею 3,18 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області і була надана спадкодавцю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХМ № 050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05 грудня 2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 26 вересня 2003 року

№ 1 та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за № 812; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває

у колективній власності КСП «Іскра», розміром 3,07 га, що знаходиться

в с. Огіївці Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належало спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії

ХМ № 0085212, виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17 січня 1997 року на підставі рішення Старокостянтиніської райдержадміністрації від 06 травня 1996 року № 386-р та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 212.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Установивши, що станом на день відкриття спадщини після смерті

ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 був неповнолітнім, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що позивач є таким, що прийняв спадщину, яка належала б йому за законом як неповнолітній дитині спадкодавця ОСОБА_3 , а його права на обов`язкову частку у спадщині є порушені видачею оспорюваних свідоцтв на ім`я

ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі,

є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові

з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє

в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку

з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження

№ 61-9916сво21) зроблени висновок, що «факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а в разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом».

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 , який станом на жовтень 2008 року був повнолітній, було відомо про оформлення ОСОБА_2 спадкових прав на спірні земельні ділянки та отримання нею свідоцтв про право на спадщину з жовтня 2008 року, а з позовом про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними він звернувся у 2022 році, тобто через більш ніж 13 років, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/15702/17, від

19 листопада 2020 року у справі № 686/23049/17 та від 16 лютого 2022 року

у справі № 711/4004/19.

Аргументи заявника про те, що позивач із жовтня 2008 року не міг об?єктивно користуватися правовою допомогою та захищати свої права, оскільки

з 17 лютого 2018 року до 02 лютого 2022 року перебував у слідчому ізоляторі та в установах державної кримінально-виконавчої служби (місцях позбавлення волі), є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, оскільки події, про які вказує заявник, мали місце

з 17 лютого 2018 року, доказів поважних причин неможливості звернення до суду з позовом до 17 лютого 2018 року заявник не надав.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від

12 квітня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від

29 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська