Постанова

від 29.08.2023 по справі 683/1736/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1736/22

Провадження № 22-ц/4820/1212/23

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю представника апелянта,

представника відповідача,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року, суддя Луговий О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

встановив:

В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітами, виданими 31.10.2008 року на ім`я ОСОБА_2 , що зареєстровані в реєстрі за №1-2214 та за №1-2215, якими посвідчено право власності на земельну частку пай та земельну ділянку, які було отримано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01.08.2005 року, до досягнення позивачем повноліття, померла його мати, ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка, площею 3,18 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824283900:05:019:0062, яка розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХМ №050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05.12.2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтнівського району Хмельницької області від 06.09.2003 року за №1 та зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за №812, та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Іскра», розміром 3,07 га в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться в с. Огіївці Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належало померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №005212, виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17.01.1997 року на підставі рішення Старокостянтинівської райдержадміністрації за №386-р від 06.05.1996 року та зареєстровано у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №212 від 23.01.1997 року.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким все своє майно заповіла своїй дочці, відповідачу по справі, ОСОБА_2 . На виконання заповіту, 31.10.2008 року, було видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 , які зареєстровані в реєстрі за №1-2214 та №1-2215.

Враховуючи, що на день смерті матері він був неповнолітнім та був зареєстрований за адресою проживання своєї матері, тому вважається таким, що прийняв частку у спадщині згідно із законом, у зв`язку з чим оспорювані свідоцтва, видані на ім`я ОСОБА_2 , є частково недійсними.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12.04.2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд зазначив, що хоча оскаржувані свідоцтва про право на спадщину порушують права позивача як спадкоємця першої черги, який на момент прийняття спадщини був неповнолітнім, однак, оскільки вимога про визнання їх частково недійсними та скасування в державному реєстрі речових прав державної реєстрації подана зі спливом строку позовної давності, тому позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог зазначив, що суд першої інстанції, внаслідок невірного застосування норм права, дійшов помилкових висновків щодо пропуску ним строку позовної давності, оскільки законом не передбачено обмеження строку, в який спадкоємець, що прийняв спадщину, може звернутися до суду за захистом свого права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 послалася на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, в той час як твердження апелянта є безпідставними та такими, що суперечать нормам матеріального права.

В суді апелянт підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Половинники Старокостянтинівського району Хмельницької області.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Половинники Старокостянтинівського району Хмельницької області.

Згідно з довідкою №528, виданою виконавчим комітетом Огіївської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області 15.06.2017 року, ОСОБА_3 на день смерті була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 разом із чоловіком, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сином, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до заповіту, посвідченим Огіївською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 07.07.2005 року №52, ОСОБА_3 все своє майно заповіла ОСОБА_2

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 27.10.2008 року звернулися до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявами про відмову від їх обов`язкової частки у спадщині до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

31.10.2008 року ОСОБА_2 звернулася до Старокостянтинівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадщину, яку ОСОБА_2 прийняла після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

31.10.2008 року ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровані в реєстрі за №№ 1-2214, 1-2215, та згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі зареєстровано за №№45734112, 45734084 від 31.10.2008 року.

Спадкове майно, на яке було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом складається із земельної ділянки, площею 3,18 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області і була надана спадкодавцю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХМ №050584, виданого Іршиківською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 05.12.2003 року на підставі рішення Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 26.09.2003 року за №1 та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за №812; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра», розміром 3,07 га в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться в с. Огіївці Старокостянтинівського району Хмельницької області, що належало померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0085212, виданого Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області 17.01.1997 року на підставі рішення Старокостянтиніської райдержадміністрації №386-р від 06.05.1996 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №212 від 23.01.1997 року.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З огляду на те, що станом на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 її син, ОСОБА_1 , був неповнолітнім, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що останній вважається таким, що прийняв спадщину, яка б належала йому за законом як неповнолітній дитині померлої ОСОБА_3 , а його права на обов`язкову частку у спадщині видачею оспорюваних свідоцтв на ім`я ОСОБА_2 порушені.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14.11.2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від 14.05.2018 року у справі №296/10637/15-ц (провадження №61-2448св18) та від 23.09.2020 року у справі №742/740/17 (провадження №61-23св18), Верховний Суд виклав правові висновки, згідно з якими свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.05.2019 року у справі №522/19610/15-ц (провадження №61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 року у справі №332/4629/15 (провадження №61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.09.2021 року у справі №441/688/18 (провадження №61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.02.2022 року в справі №711/4004/19 (провадження №61-2485св21), викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

Сам факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 року у справі №385/321/20).

Строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав (постанова Верховного Суду від 12.10.2022 року у справі №725/42/21-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки ОСОБА_1 , будучи повнолітнім, дізнався про оформлення спадщини на користь ОСОБА_2 в жовтні 2008 року, за декілька днів до дати видачі оспорюваних свідоцтв, тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що початок перебігу строку позовної давності щодо оспорювання таких свідоцтв для позивача розпочався саме з дати їх видачі, тобто з 31.10.2008 року.

Таким чином, з огляду на те, що позивач звернувся до суду в липні 2022 року, тобто більш ніж через 14 років від початку перебігу строку позовної давності, відповідної заяви щодо поважності причини пропуску вказаного строку до суду не подав, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2023 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова